Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/573/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 листопада 2023 р. Категорія: 106000000м. ОдесаСправа № 420/573/23 Перша інстанція: суддя Корой С.М., час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Семенюка Г.В., суддів Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І., розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та 23 Загону морської охорони (Військової частини НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 23 Загону морської охорони (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - встановиВ: Позивач, звернувся до суду з позовом до 23 Загону Морської охорони (Військової частини НОМЕР_1 ), в якому позивач просив суд: - визнати дії 23 загону морської охорони (військової частини НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, тобто з 18.06.2021 року по 21.11.2022 року, протиправними; - зобов`язати НОМЕР_2 загін морської охорони (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 мій середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, тобто з 18.06.2021 року по 21.11.2022 року, виходячи із середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 , розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, мотивуючи його тим, що днем фактичного розрахунку 23 загону морської охорони (військовою частиною НОМЕР_1 ) з ним є 21.11.2022 року. На думку позивача, 23 загін морської охорони (військова частина НОМЕР_1 ) повинен нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, тобто з 18.06.2021 року по 21.11.2022 року, виходячи із середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 , розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії 23 загону морської охорони (військової частини НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, тобто з 18.06.2021 року по 21.11.2022 року. Стягнуто з 23 загону морської охорони (військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 11.05.2019 року до 11.11.2019 року у розмірі 49 980, 31 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити вимоги позивача у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов частково, суд першої інстанції не врахував, що затримка у розрахунку утворилась за період з 18.06.2021 року по 18.12.2022 року, отже середній заробіток за час затримки розрахунку складає 178 501, 12 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 23 загін морської охорони (Військова частина НОМЕР_1 ) подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов частково, суд першої інстанції не врахував, що на момент звільнення ОСОБА_1 з частини НОМЕР_1 , йому були сплачені належні йому грошові кошти та будь-яких спорів щодо розміру цих нарахувань не було. Здійснення відповідних виплат ОСОБА_1 за рішеннями суду не входять до переліку грошових доходів громадян, визначених ч.2 ст.2 Закону № 2050-ІІІ, мають характер одноразової виплати на підставі рішень суду, та не може розцінюватись як невиплата з вини роботодавця належних працівнику сум в день його звільнення. Таким чином, з боку військової частини НОМЕР_1 не було допущено порушення вимог закону щодо виплати грошових коштів, належних ОСОБА_1 , при його звільненні. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу 23 загін морської охорони (Військова частина НОМЕР_1 ) належить залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково з наступних підстав: Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 24 липня 2002 року по 17 червня 2021 року проходив військову службу в Державній прикордонній службі України, у тому числі з 31.10.2019 року по 17.06.2021 року - у 23 загоні морської охорони. 25.06.2021 року ОСОБА_1 була виплачена грошова компенсація вартості за неотримане речове майно в сумі 16 135, 92 грн (а.с.11). 30.07.2021 року після звернення та отримання відповідних архівних відомостей ОСОБА_1 було нараховано та виплачена індексація грошового забезпечення у сумі 10 383, 92 грн (а.с.16). Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду по справі № 560/9638/21 від 21.10.2021 року військову частину НОМЕР_1 було зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу на оздоровлення у червні 2017 року та підйомну допомогу у лютому, квітні 2017 з урахуванням щомісячної додаткової грошової допомоги, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, з урахуванням виплачених сум (а.с.18-20). На виконання зазначеного рішення суду 15.12.2021 року позивачу було нараховано та виплачена недоплачена грошову допомогу на оздоровлення у сумі 20 675,40 грн (а.с.21). Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду по справі №560/9639/21 від 28.10.2021 року військову частину НОМЕР_1 було зобов`язано провести перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 , виходячи з розрахунку 50% грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням сум нарахованої індексації грошового забезпечення, та з урахуванням раніше виплачених коштів; зобов`язано провести перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з урахуванням сум нарахованої індексації грошового забезпечення, та з урахуванням раніше виплачених коштів (а.с.24-27). На виконання зазначеного рішення суду 23.02.2022 року позивачу було нараховано та виплачена одноразова грошова допомога та компенсація у сумі 4 637, 36 грн (а.с.32). Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду по справі № 560/11062/21 від 02.11.2021 року військову частину НОМЕР_1 було зобов`язано здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з врахуванням виплачених сум (а.с.33-35). На виконання зазначеного рішення суду 27.07.2022 року позивачу було нараховано та виплачена індексація грошового забезпечення у сумі 81 481, 58 грн (а.с.42). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/9962/21 від 01.12.2021 року військову частину НОМЕР_1 було зобов`язано в частині компенсувати ОСОБА_1 суми податку на доходи з фізичних осіб відповідно Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. N 44, який був утриманий під час нарахування та виплати ОСОБА_1 та членам його сім`ї підйомної допомоги у листопаді і грудні 2019 року (а.с.44-48). На виконання зазначеного рішення суду 21.11.2022 року позивачу було нараховано та виплачена компенсацію у сумі 6 690, 92 грн (а.с.56). Загальна сума отриманого позивачем грошового забезпечення після звільнення ОСОБА_1 з 23 Загону Морської охорони (Військової частини НОМЕР_1 ) складає 140 005, 10 грн (16 135,92 грн+10 383,92 грн+20 675,40 грн+4 637,36 грн+81 481,58 грн+6 690,92 грн). 12 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся через Урядовий контактний центр до 23 загону морської охорони (військової частини НОМЕР_1 ) з вимогою нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, тобто 18.06.2021 року по 21.11.2022 року, виходячи із середнього грошового забезпечення, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (а.с.61-62). У відповідь на вказану заяву до 23 загоном морської охорони (військової частини НОМЕР_1 ) складено листа № 14/С-42, в якому вказано вимоги щодо нарахування та виплати позивачу ого середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, тобто з 18.06.2021 року по 21.11.2022 року, виходячи із середнього грошового забезпечення, розрахованого, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 №100 не підлягають задоволенню Вважаючи дії 23 загону морської охорони (військової частини НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, тобто з 18.06.2021 року по 21.11.2022 року, протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну та з врахуванням принципу співмірності становить 49 980, 31 грн. (1394, 54 грн х 128 робочі дні х 0, 28). П`ятий апеляційний адміністративний суд частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке: Представник 23 Загону Морської охорони (Військової частини НОМЕР_1 ) в апеляційній скарзі ставить питання щодо порушення позивачем строків звернення до суду з даним позовом. З цього приводу колегія суддів зазначає таке. Позивачем до суду надано заперечення з приводу доводів щодо порушення строків, в яких позивач зазначає, що після останньої виплати після звільнення, а саме 30.07.2021 року майже одночасно звернувся до суду з чотирма позовами 04.08.2021 року по справі 560/9638/21, 04.08.2021 року по справі 560/9639/21, 05.08.2021 року по справі 560/9962/21, 30.08.2021 року по справі 560/11062/21, відповідно до яких не погоджувався із виплатою 23 Загону Морської охорони (Військової частини НОМЕР_1 ) йому коштів. Тобто, в місячний термін після неузгодженого розрахунку, позивач звернувся до суду. В подальшому, остання виплата по вищевказаним судовим рішенням проведена з позивачем 21.11.2022 року, що є останнім днем фактичного розрахунку. 12 грудня 2022 року , тобто в межах місячного строку позивач звернувся до 23 Загону Морської охорони (Військової частини НОМЕР_1 ) з вимогою нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. 30 грудня 2022 року позивач отримав відповідь від 23 Загону Морської охорони (Військової частини НОМЕР_1 ), в якій зазначено, що вимоги не підлягають задоволенню. В подальшому, 10 січня 2023 року позивачем подано даний позов до суду. Тобто, колегія суддів підсумовуючи вищевикладене, вважає, що позивачем в розумінні ст. 122 КАС України не пропущено строку звернення до суду з даним позовом, а тому вимога 23 Загону Морської охорони (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо залишення позову без розгляду - не підлягає задоволенню. Що стосується суті позовних вимог, то колегія суддів зазначає таке. Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. В постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Крім цього Верховний Суд в постанові від 13 травня 2020 року по справі №810/451/17 вказав, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Таким чином, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладена в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року по справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року по справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року по справі № 826/15235/16. Як вбачається з матеріалів справи, у день звільнення, йому не було виплачено в повному обсязі грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні, індексацію грошового забезпечення та суми податку на доходи з фізичних осіб. При цьому, такий розрахунок в повній мірі був здійснений 21.11.2022 року. Отже, суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. Стосовно визначення розміру середнього заробітку за час затримки, колегія суддів зазначає таке. Згідно ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Відповідно до п.1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати. Згідно п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №

260. Відповідно до п.7 розділу І Порядку № 260 середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Таким чином, Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців. Отже, застосуванню підлягають відповідні алгоритми, передбачені Порядком № 100, залежно від кожного окремого випадку, з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №

260. Разом з тим, суд 1-ї інстанції не врахував, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, до ст.117 КЗпП були внесенні зміни в частині обмеження стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - не більш як за шість місяців. Апеляційний суд вважає, що зазначені обмеження є застосовними до спірних правовідносин у цій справі, незважаючи на те, що вони виникли до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022, так як станом на сьогоднішній день суд, з урахуванням обставин цієї справи, не може застосовувати ті норми права, які втратили свою чинність, оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 22.11.2022 року в період дії норм КЗпП, якими встановлені вищезазначені обмеження. Враховуючи наведене, на переконання апеляційного суду, наявні правові підстави для зобов`язання 23 Загону Морської охорони (Військової частини НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 6 місяців, тобто за період з 18.06.2021 року по 18.11.2021 року. Апеляційний суд зазначає, що при вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у справі № 806/2473/18 (постанова від 30.10.2019 року). Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: частка компенсації /середній заробіток за весь час затримки розрахунку х 100 = х (%). Для розрахунку необхідно визначити розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням, вирахувати розмір середньоденного грошового забезпечення та кількість днів. Згідно розрахунку, який проведено судом відповідно до архівної відомості № 1 за період з січня 2021 по грудень 2021 року, середньоденне грошове забезпечення за два останні місяці служби (квітень, травень) становить - 914, 45 грн. Кількість днів за період з 18.06.2021 року по 22.11.2022 року (зарахування на картковий рахунок позивача грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, індексації грошового забезпечення та суми податку на доходи з фізичних осіб) та становить 522 днів. Відповідно, середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення позивача складає 477 342, 90 грн. (914,45 грн. х 522 днів). Так, істотність частки складових грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 113 485, 26 грн. (частка компенсації за рішенням судів) / 477 342, 90 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 8 %. Разом з тим, кількість днів за період з 18.06.2021 року по 18.11.2021 року (6 місяців, з урахуванням норм ст. 117 КЗпП) становить 154 дні. Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 8 % становить: 914, 45 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 8 % = 73,16 грн.; 73,16 грн. х 154 (днів затримки розрахунку) = 11 266, 64 грн. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов правильного висновку про наявність достатніх та необхідних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , проте неправильно застосував норми матеріального права та невірно визначив період днів затримки розрахунку та, як наслідок, невірно обчислив суму середнього заробітку, яку потрібно виплатити позивачеві та період такої виплати, що є підставою для зміни рішення суду 1-ї інстанції в частині періоду та суми стягнення. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та 23 Загону морської охорони (Військової частини НОМЕР_1 ) задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини у наступній редакції: «Стягнути з 23 загону морської охорони (військової частини НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2021 року по 18.11.2021 року у розмірі 11 266 (одинадцять тисяч двісті шістдесят шість) грн 31 коп.». В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Суддя-доповідач Г.В. Семенюк Судді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький