Постанова Одеський апеляційний суд № 511/1424/20

Номер провадження: 22-ц/813/999/23 Справа № 511/1424/20 Головуючий у першій інстанції Теренчук Ж. В. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.11.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І., розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 03 березня 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. АТ «Державний ощадний банк України», в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулось до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №231/0358 від 19 червня 2018 року в розмірі 40484,42 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що 19 червня 2018 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №231/0358, за яким ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 59900,00 грн на строк 60 місяців з остаточним терміном повернення 19 червня 2023 року. Процентна ставка за кредитом є фіксованою і складає 56% річних та сплачується щомісячно. Відповідач повинен здійснювати повернення кредиту рівними частками в розмірі 998,33 грн та сплачувати проценти, що нараховуються на залишок основної суми боргу за кредитом, що місячно до 01 числа місяця, наступного за звітним, починаючи з липня 2018 року. Відповідач належним чином не виконав умови договору, в зв`язку з чим у нього перед позивачем станом на 14 липня 2020 року виникла заборгованість в розмірі 40484,42 грн. Тому позивач просив суд першої інстанції задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідача суму заборгованості. 03 грудня 2020 року позивач подав заяву про зменшення раніше заявлених позовних вимог по первісному позову, так як боржником після звернення позивача до суду першої інстанції частково сплачено заборгованість за кредитним договором (а.с.89). Відповідно позивач просив стягнути заборгованість з відповідача в розмірі 22883,59 грн станом на 26 листопада 2020 року, що складається з тіла кредиту, процентів за користування кредитом, 3% річних та витрат від інфляції. Короткий зміст відзиву на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 визнав позов частково, визнав вимоги позивача щодо стягнення з нього тіла кредиту в розмірі 17792,50 грн. В іншій частині позовних вимог просив відмовити, так як він отримуючи споживчий кредит не підписував жодного документу, по якому за отримані від позивача кошти зобов`язався платити проценти та штрафні санкції. Також відповідач посилався на практику розгляду даної категорії справ, висловлену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17-ц. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Роздільнянського районного суд Одеської області від 03 березня 2021 року позов АТ «Державний ощадний банк України» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованість за Договором про споживчий кредит №231/0358 від 19 червня 2018 року станом на 26 листопада 2020 року в сумі 22091,92 грн, з яких: заборгованість за основним боргом (кредитом) 17792,50 грн; проценти за користування кредитом - 4299,42 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 2102,00 грн. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови у стягненні 3 процентів річних за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту) 347,00 грн; 3 процентів річних за несвоєчасне погашення процентів за користування 140,96 грн; втрат від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування 139,96 грн; втрат від інфляції за несвоєчасне погашення основного боргу - 163,75 грн та постановити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції помилкова вважав, що перше звернення позивача до суду виключає можливість застосування ст. 625 ЦК України, таким чином судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про відмову у задоволенні вищезазначених позовних вимогах. Порядок розгляду апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України йдеться про те, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ціна позову у вказаній цивільній справі становить менш ніж сто розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а таким чином, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. З врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 16, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 28 листопада 2023 року. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції правильно встановлено, що 19 червня 2018 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі ТВБВ №10015/0431 філії - Одеське обласне управління AT «Ощадбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №231/0358. Відповідно до п. 2.1 договору Банк зобов`язується надати позичальнику на умовах цього договору, а позичальник має право отримати та зобов`язується належним чином використати і повернути в передбачені цим договором строки кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у порядку та на умовах, визначених цим договором. Відповідно до п. 2.2 договору ОСОБА_1 отримав кредит в загальному розмірі 59900,00 грн на строк 60 місяців з терміном остаточного повернення кредиту не пізніше 19 червня 2023 року, якщо інший строк та/або термін не буде встановлено згідно з умовами цього договору. Згідно із п. 2.4.1 договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) в розмірі 56 % річних. Зазначена в цьому пункті договору процентна ставка є фіксованою. Згідно із п. 3.3.3. договору, позичальник зобов`язується здійснювати повернення кредиту рівними частинами в розмірі 998,33 грн та сплату процентів, нарахованих Банком на залишок основної суми боргу за кредитом, щомісячно до 01 числа місяця, наступного за звітним, починаючи з липня 2018 року. Відповідно до п. 4.2.2. договору Банк при виникненні простроченої заборгованості за Основною сумою боргу за кредитом та/або процентами, більш ніж на один місяць, а також в інших випадках, передбачених цим договором, має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих процентів та інших платежів за цим договором та стягнути заборгованість за цим договором в примусовому порядку. Згідно п.п. 4.3.1-4.3.4 договору передбачено, що позичальник зобов`язаний належним чином виконувати всі умови цього договору та взяті на себе за цим договором зобов`язання. У строки, обумовлені Договором, повернути кредит, своєчасно сплачувати проценти за користування Кредитом, комісійні винагороди за банківські послуги та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов`язання за цим Договором. У випадку порушення умов цього договору достроково повернути кредит з одночасною сплатою процентів нарахованих на фактичний залишок заборгованості за кредитом, комісійні винагороди, а також сплатити неустойку (штрафні санкції), як це передбачено в Договорі, а також відшкодувати Банку в повному обсязі Збитки. AT «Ощадбанк» виконав свої зобов`язання, надавши кредит у встановленому договорі розмірі, однак позичальник в односторонньому порядку відмовився від виконання взятих на себе зобов`язань. За розрахунком позивача заборгованість ОСОБА_1 станом на 26 листопада 2020 року складає 22883,59 грн, з яких: - заборгованість за основним боргом (кредитом) 17792,50 грн; проценти за користування кредитом 4299,42 грн; - 3 процентів річних за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту) 347,00 грн; - 3 процентів річних за несвоєчасне погашення процентів за користування 140,96 грн; - втрат від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування 139,96 грн; - втрат від інфляції за несвоєчасне погашення основного боргу 163,75 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами, що передбачено ст. 629 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлено договором. Отже, згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому. Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Суд першої інстанції, вивчивши матеріали справи, надавши оцінку обґрунтованості заявлених позовних вимог, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову виходячи з такого. Судом першої інстанції правильно встановлено та відповідачем не спростовано, що між сторонами укладено кредитний договір, AT «Ощадбанк» свої зобов`язання за вказаним договором виконав повністю, надавши ОСОБА_1 кредит в розмірі 59900,00 грн. Відповідач ОСОБА_1 не надавав своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості, таким чином у порушення умов кредитного договору та ст.ст. 509, 526, 530 ЦК України зобов`язання за вказаним договором не виконував. Позивач довів в суді першої інстанції, що заборгованість за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 26 листопада 2020 року складає 22091,92 грн, з яких: заборгованість за основним боргом (кредитом) 17792,50 грн; проценти за користування кредитом 4299,42 грн. Доводи відповідача щодо невизнання позову в частині стягнення процентів за користування кредитом не ґрунтуються на законі та спростовані умовами укладеного Договору про споживчий кредит №231/0358 від 19 червня 2018 року. Однак суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що не ґрунтуються на законі вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 791,67 грн, яка складається з: 3 процентів річних за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту) 347,00 грн; 3 процентів річних за несвоєчасне погашення процентів за користування 140,96 грн; втрат від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування 139,96 грн; втрат від інфляції за несвоєчасне погашення основного боргу - 163,75 грн. Так згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд першої інстанції правильно вважав, що в даному випадку відповідальність за неналежне виконання договору встановлена умовами Договору, дані види відповідальності передбачені та стягуються в межах строку дії договору, позивач вперше звернувся з позовом до відповідача в межах строку дії Договору, а тому підстав для застосування до даних спірних правовідносин ст. 625 ЦК України та стягнення передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляцій них втрат за неналежне виконання грошових зобов`язань не має. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що інші вимоги позивача правомірні, регулюються умовами укладених між сторонами договорів та нормами чинного законодавства України і підлягають задоволенню у повному обсязі. Таким чином, з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» підлягає стягненню частково заборгованість у розмірі 22091,92 грн. Відповідно до ст. 141 ЦПК України стягненню із відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 2102,00 грн. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилається як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (пункт 6.28)). На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов`язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов`язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору. Якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов`язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України. Так само якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за статтею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за «користування кредитом», розмір якої не може бути зменшений судом. Викладене вище свідчить, що наслідки порушення грошового зобов`язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов`язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо. Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.35). Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)). При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18). Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Задовольняючи частково позовні вимог, суд першої інстанції правильно виходив з того, що за умовами Кредитного договору строк повернення всієї суми позики настав 19 червня 2023 року й саме в межах цього строку позивач мав право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а після закінчення строку кредитування вимагати сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Отже, твердження позивача, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчить про помилкове розуміння позивачем правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України. На виконання положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин колегією суддів враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі №408/8199/16-ц (провадження № 61-738св23). Інші наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції. У зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» залишити без задоволення. Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 03 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 28 листопада 2023 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: А.І. Дришлюк М.М. Драгомерецький