Постанова 4812 № 474/420/20

18.03.21 22-ц/812/470/21 Провадження №22-ц/812/470/21 ПОСТАНОВА Іменем України 18 березня 2021 року м. Миколаїв справа № 474/420/20 Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого Коломієць В.В. суддів Лівінського І.В., Шаманської Н.О., переглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області, ухвалене 09 жовтня 2020 року під головуванням судді Фасія В.В., повний текст судового рішення складений цього ж дня, В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позивач зазначав, що 25 серпня 2011 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, за яким останній отримав кредит у розмірі 4000грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який в подальшому був збільшений до 5800 грн. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_1 погодився, що заява позичальника разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua, становлять між ним та Банком договір про надання банківських послуг. За твердженням позивача в зв`язку із порушенням відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором станом на 01 квітня 2020 року утворилася заборгованість в загальному розмірі 187 333грн. 08 коп., з яких: 4330 грн. 00 коп. - заборгованість за кредитом; 180 403 грн. 08 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2600 грн. пеня. Посилаючись на викладене та на право позивача на свій розсуд вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом в загальному розмірі 133 812грн.84коп., з яких: за тілом кредиту - 4330 грн. 00 коп.; за процентами за користування кредитом за період з 25.08.2011 року по 31.10.2019 року в розмірі 129482грн. 84коп. Заочним рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 09 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № б/н від 25 серпня 2011 року в розмірі 4330 грн. 00 коп. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача відшкодування судового збору в розмірі 67грн. 89коп. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило скасувати рішення в частині відмови у стягненні заборгованості та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Апелянт зазначав, що нормативне регулювання в Україні правовідносин із використанням спеціальних платіжних засобів платіжних карт, регулюється, зокрема Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про електронний цифровий підпис», постановою Національного банку України № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів», вказаними нормативно-правовими актами будь-яких паперових підтверджень видачі кредитних коштів не вимагається. На думку апелянта, суд повинен врахувати правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 356/1635/16-ц, від 28.03.2019 року у справі № 428/2873/17, від 06.02.2018 року у справі № 755/2720/16-ц, від 17.04.2019 року у справі № 666/388/16-ц, відповідно до яких саме по собі посилання на не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних договорів. Також апелянт просив звернути увагу на постанову Верховного Суду у справі № 415/5971/17, з якої вбачається, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, застосовується до тих правовідносин, коли відповідач заперечує узгодження сторонами у належний спосіб таких умов кредитування, на які посилається позивач. До того ж, апелянт вказував, що відмовляючи в позові щодо стягнення процентів за користування кредитом, суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для їх стягнення, порушивши принцип платності кредитного договору, що суперечить принципам як національного законодавства, так і Європейського договірного права, та наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг. Відповідач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК справа розглядається апеляційним судом без виклику учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав. Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Частиною 2 ст. 625 ЦК встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не вставлений договором або законом. У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Судом першої інстанції встановлено, що 25 серпня 2011 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку шляхом підписання відповідачем заяви про надання банківських послуг. У даній заяві відповідачем зазначено, що він ознайомлений і згодний з Умовами і Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які разом із заявою становлять між ним та Банком договір про надання банківських послуг (а.с. 18). Відповідно до виписки з особового рахунку ОСОБА_1 на підставі укладеного із позивачем договору він користувався кредитними коштами та частково здійснював погашення заборгованості, останнє погашення коштів було 05 липня 2017 року (а.с. 10-15). Згідно з наданого Банком розрахунку заборгованість ОСОБА_1 станом на 01 квітня 2020 року складає 187 333грн. 08 коп., з яких: 4330 грн. 00 коп. - заборгованість за кредитом; 180 403 грн. 08 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2600 грн. пеня. При цьому АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило стягнути з ОСОБА_1 тільки заборгованість за тілом кредиту - 4330 грн. 00 коп. та за процентами за період з 25.08.2011 року по 31.10.2019 року в розмірі 129 482грн. 84коп. Суд першої інстанції вважав доведеним, що станом на 01 квітня 2020 року заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредиту становить 4330 грн. 00 коп., а тому в цій частині порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення вказаної суми з відповідача на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Відповідно до приписів ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в апеляційному порядку не оскаржувало, а тому законність і обґрунтованість рішення в цій частині в апеляційному порядку не перевірялася. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем узгодження із відповідачем конкретних умов кредитування, відповідно до яких сторонами договору була погоджена процентна ставка за користування кредитними коштами, з якої виходив позивач, розраховуючи суму кредитної заборгованості за вказаними платежами. Проте, повністю погодитись з таким висновком суду колегія судів не може. Так, відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані Банком до суду Умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про надання банківських послуг. Суд першої інстанції, встановивши наведені обставини, обґрунтовано вважав, що в даному випадку наданий банком Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не підписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання заяви-анкети. Аргументи апеляційної скарги щодо неправильності таких висновків суду суперечать встановленим обставинам справи, наведеним положенням закону та вищезазначеному висновку Великої Палати Верховного Суду, а тому не можуть бути прийняті до уваги, а посилання апелянта на постанову Верховного Суду у справі № 415/5971/17 є безпідставними, оскільки ця справа взагалі в касаційному порядку не переглядалася. Разом із тим, зі змісту власноручно підписаної ОСОБА_1 довідки про умови кредитування із використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» вбачається, що сторони погодили базову відсоткову ставку за користування кредитом 2,5 % на місяць, порядок та строк погашення кредиту щомісяця до 25 числа поточного місяця в розмірі 7 % від заборгованості на кінець попереднього місяця, але не менше 50 грн.; також узгодили, що при порушенні позичальником строків платежів більше ніж на 30 днів позичальник зобов`язується сплатити штраф у розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісії, та встановили розмір пені за несвоєчасне погашення заборгованості та порядок її розрахунку (а.с. 81). Такі обставини свідчать про узгодження сторонами конкретних умов кредитування. Відповідно до ст.ст. 526, 1054, 1048 ЦК України АТ КБ «ПРИВАТБАНК» має право на стягнення з відповідачки заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, проте, розрахованих відповідно до узгоджених сторонами умов. З матеріалів справи вбачається, що умовами укладеного сторонами кредитного договору була узгоджена базова процентна ставка в розмірі 2,5% в місяць, тобто, 30% на рік. Між тим згідно наданого Банком розрахунку заборгованості проценти за користування кредитом починаючи з 01 вересня 2014 року нараховувались за ставкою 32, 4% річних, з 01 квітня 2015 року за ставкою 42% річних. Згідно довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с. 17) кінцевий строк дії останньої з виданих відповідачу картки на підставі укладеного сторонами кредитного договору серпень 2017 року. Отже, враховуючи умови укладеного сторонами кредитного договору щодо строку дії кредитного ліміту, що відповідає строку дії картки, у межах строку кредитування - до серпня 2017 року включно ОСОБА_1 мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами у передбаченому договором розмірі. Починаючи з 01 вересня 2017 року відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами. За такого, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Так, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування кредитними коштами, нарахованих Банком за період поза межами погодженого сторонами строку кредитування, тобто, починаючи з вересня 2017 року є безпідставними. За такого, колегія суддів вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за процентами в розмірі 129 482 грн. 84 коп., оскільки всупереч вимогам ст.ст. 526, 1048 ЦК України вказану суму боргу Банк нарахував, виходячи із розміру процентів за користування кредитом, що не були узгоджені в установленому порядку із ОСОБА_1 , та за період після спливу визначеного договором строку кредитування. З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, що утворилася станом на 31 серпня 2017 року, розрахована за ставкою 30 відсотків річних, що становить 134 грн. 27 коп. Заяви про застосування позовної давності від ОСОБА_1 не надходило. За таких обставин, оскільки судом першої інстанції були неповно з`ясовані обставини справи, якими обґрунтовував свої вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, то відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду в частині розміру стягнутої заборгованості підлягає зміні. Відповідно до ч.ч. 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на викладене, виходячи із принципу пропорційності відшкодування судового збору до задоволених вимог також підлягає зміні судове рішення і в частині розміру стягнутого судового збору за позовну заяву: з 67грн. 89коп. до 70 грн.20коп. Крім того, у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги з відповідача на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно до розміру її задоволення - в розмірі 3 грн. 15 коп. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Заочне рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 09 жовтня 2020 року змінити, збільшивши розмір стягнутої заборгованості з 4330грн.00коп. до 4464 грн. 27 коп. (чотири тисячі чотириста шістдесят чотири гривні двадцять сім копійок), а також збільшивши розмір стягнутого судового збору за позовну заяву з 67грн. 89коп. до 70 грн.20коп. (сімдесят гривень двадцять копійок). Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 грн. 15 коп. (три гривні п`ятнадцять копійок). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий В.В. Коломієць Судді І.В. Лівінський Н.О. Шаманська Повний текст постанови складено 18 березня 2021 року.