Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/2986/20

Справа № 308/2986/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 09 жовтня 2023 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі головуючого судді КОНДОРА Р.Ю. суддів КОЖУХ О.А., СОБОСЛОЯ Г.Г. за участю секретаря ТЕРПАЙ С.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 308/2986/20 за позовом заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону О. Крижанівського в інтересах держави в особі НОМЕР_1 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна»», про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційною скаргою керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони (на правах окружної) О. Федчишина в інтересах держави в особі НОМЕР_1 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24 лютого 2023 року, повний текст якого складено 6 березня 2023 року, головуюча суддя Бенца К.К., - встановив: 23.03.2020 заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону О. Крижанівський звернувся до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) із зазначеним позовом до ОСОБА_1 . Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 02.07.2021 залучено до участі в справі Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна»» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 26.04.2022 у зв`язку з перейменуванням замінено Військову прокуратуру Ужгородського гарнізону на Закарпатську спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону. Позов мотивувався таким. 08.01.2019 на з`їзді з автомобільної дороги Київ-Чоп у напрямку с. Соломоново Ужгородського району Закарпатської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Nissan X-Trail», державний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 і транспортного засобу марки «ВАЗ 21230», військовий номер НОМЕР_4 , що належить Чопському прикордонному загону. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. ДТП сталася в результаті порушення відповідачем ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, за що постановою Дніпровського апеляційного суду від 01.08.2019 його визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито на підставі ст. 247 КУпАП п. 7 у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення. 09.01.2019 був проведений комісійний огляд пошкодженого автомобіля, за результатом якого складено Акт № 01 Технічного стану машини від 09.01.2019, де зазначено перелік пошкоджень елементів, вузлів та агрегатів. На підставі цього акта фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 був наданий рахунок від 30.08.2019 № MB 19-00843 щодо вартості запасних частин, які необхідно придбати для ремонту пошкодженого автомобіля, загальна вартість яких на кінець серпня становила 31179,00 грн. 03.09.2019 приватним підприємцем ОСОБА_3 була зроблена попередня оцінка вартості робіт із ремонту автомобіля марки «ВАЗ 21230», військовий номер НОМЕР_4 , на суму 36462,00 грн. 19.09.2019 Чопський прикордонний загін з метою досудового врегулювання направив ОСОБА_1 вимогу про відшкодування шкоди у вказаних сумах у добровільному порядку, яка залишилася без реагування. Станом на час звернення до суду вартість необхідних для ремонту пошкодженого автомобіля запасних частин склала 36957,00 грн (рахунок від 11.03.2020 № MB 19-00843), ціна робіт із ремонту автомобіля склала 36462,00 грн (попередня оцінка вартості робіт від 11.03.2020). Відтак унаслідок ДТП власнику автомобіля марки «ВАЗ 21230», військовий номер НОМЕР_4 , була завдана матеріальна шкода на суму 73419,00 грн, яка підлягає відшкодуванню саме відповідачем, оскільки відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2808цс15, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути обмежено чи припинено наявністю у останнього обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Посилаючись на ці обставини, на ст.ст. 22, 1166, 1187, 1192 ЦК України щодо відшкодування шкоди, діючи відповідно до положень ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 56 ЦПК України в порядку представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, виходячи з того, що за відшкодування шкоди відповідальний саме ОСОБА_1 , прокурор в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 (в/ч НОМЕР_2 ) просив стягнути на користь ІНФОРМАЦІЯ_4 з відповідача ОСОБА_1 73419,00 грн у рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Подану військовою частиною НОМЕР_2 заяву від 19.09.2022 про збільшення позовних вимог до суми відшкодування у 116279,67 грн ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 21.12.2022, занесеною до протоколу судового засідання, залишено без розгляду. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 24.02.2023 у позові відмовлено. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості та недоведеності, оскільки цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди перед позивачем була застрахована, тоді як позивач до страховика по страхове відшкодування не звертався. Заподіювач шкоди за законом відповідальний перед потерпілим лише в межах, не покритих страховим відшкодуванням, що підтверджується і актуальними правовими позиціями, сформульованими Верховним Судом. Керівник Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони (на правах окружної) О. Федчишин в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) оскаржив рішення суду першої інстанції як незаконне. Обґрунтовує скаргу загалом тими самими обставинами, якими мотивувався позов. Окрім цього наголошує на такому. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи щодо ДТП, проте, дійшов помилкового висновку про необхідність відмови в позові. За встановленими законом загальними правилами за шкоду та її відшкодування відповідальний саме ОСОБА_1 . За змістом правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2808цс15, у деліктних зобов`язаннях потерпілий мав право звернутися по відшкодування як до винуватця шкоди, так і до страховика, такі звернення не виключають одне одного, потерпілий управі відмовитися від вимоги до страховика і отримати повне відшкодування від винуватця ДТП, а той уже за захистом своїх прав може звернутися до свого страховика. Разом із цим, судова практика змінилася із ухваленням Верховним Судом постанови від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, у якій суд касаційної інстанції відступив від правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2808цс15, і зробив висновок про те, що в разі, якщо цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП як власника наземного транспортного засобу застрахована, передусім вирішується питання про страхове відшкодування і лише в разі його недостатності для повного відшкодування заподіяної шкоди, вирішується питання по стягнення відповідної різниці з винуватця ДТП. Однак, ця правова позиція стосується прав страховика на отримання в подальшому відшкодування виплаченої страхової суми, а не прав особи, якій завдано майнової шкоди, на отримання відшкодування безпосередньо від заподіювача шкоди. Не врахував суд і того, що до страховика потерпілий не звертався, позов про відшкодування шкоди був пред`явлений більш ніж через рік після ДТП, що відповідно до ст. 37 п. 37.1. пп. 37.1.4. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» унеможливлювало виплату страхового відшкодування, у страховика не виник обов`язок його виплати, тому вимога обґрунтовано була пред`явлена до винуватця ДТП. Апелянт також інформував суд, що наказом Генерального прокурора від 17.03.2023 № 74 «Про внесення змін до наказу Генерального прокурора від 17.03.2023 № 14ш «Про затвердження структури та штатної чисельності спеціалізованих прокуратур у сфері оборони (на правах обласних прокуратур)», а також наказу Генерального прокурора від 17.03.2023 № 75 «Про окремі питання забезпечення функціонування спеціалізованих прокуратур у сфері оборони (на правах окружних)» Закарпатську спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону (на правах окружної прокуратури) перейменовано, реалізацію її функцій на території Берегівського, Мукачівського, Рахівського, Тячівського, Ужгородського та Хустського районів Закарпатської області здійснює Закарпатська спеціалізована прокуратура у сфері оборони (на правах окружної). Апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити, стягнути на користь військової частини НОМЕР_2 із ОСОБА_1 НОМЕР_5 ,00 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди. У відзиві на апеляцію відповідач ОСОБА_1 вказує на її необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначає, зокрема, що відповідно до встановленого порядку потерпілому належало звертатися передовсім до страховика винуватця ДТП по страхове відшкодування, яке у випадку, що маж місце, повністю покривало розмір завданої майнової шкоди. Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Малик Ю.Л. і представника в/ч НОМЕР_2 ОСОБА_4 , які апеляцію підтримали, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого. Суд першої інстанції розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позивачем вимог та з наведених ним підстав, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційним судом не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 6 ЦПК України). За приписами ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 5, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, 15, 16, ст. 20 ч. 1 ЦК України (тут і далі норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-82 ЦПК України: кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів; особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, і зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, включно з тими, які власне обґрунтовують як право на пред`явлення вимог (право на позов), так і право на пред`явлення вимог до конкретного відповідача та обов`язок такого конкретного відповідача відповідати за пред`явленим до нього позовом; обов`язок доказування позову лежить на позивачеві, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, особа, права якої порушені, може звернутися до суду по захист своїх прав не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом або договором, правомірній вимозі належного позивача відповідає обов`язок належного відповідача усунути порушення права. Вимоги позову можуть бути задоволені за умов, коли вони пред`явлені належним чином, ґрунтуються на підставах позову, відповідають вимогам закону, договору та є доведеними у належний процесуальний спосіб (ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України). Особа вправі вимагати повного відшкодування майнової шкоди, завданої їй винною, протиправною поведінкою іншої особи, пошкодженням майна; відсутність вини у шкоді доводить заподіювач, розмір завданої шкоди доводиться позивачем; за загальним правилом, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку (ст.ст. 11-16, 22, 1166, 1187 ЦК України). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ст. 22 ч. 3 ЦК України). Закон України «Про страхування» (Закон № 85/96-ВР) визначає, що страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1). За правилами, встановленими ЦК України: за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979); предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ч. 1 п. 3); законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування); до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства (ст. 999 ч.ч. 1, 2); особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (ст. 1194). Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон № 1961-IV) передбачено, що: відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них; якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (ст. 2 п. 2.1.); обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3); об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5); страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (ст. 6); для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування (ст. 35 п. 35.1.); страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування; рішення про здійснення страхового відшкодування приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування розглядався в судовому порядку; якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою (ст. 36 п. 36.1.); страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його; … страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи …, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених ст.ст. 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (ст. 36 п. 36.2.); підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (ст. 37 п. 37.1. пп. 37.1.4.). Встановлено, що 08.01.2019 на з`їзді з автомобільної дороги Київ-Чоп у напрямку с. Соломоново Ужгородського району Закарпатської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Nissan X-Trail», державний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 і транспортного засобу марки «ВАЗ 21230», військовий номер НОМЕР_4 , що належить військовій частині НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , НОМЕР_6 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) (а.с. 56-59, 68-76 т. 1 та ін.). Унаслідок ДТП належний позивачу транспортний засіб був пошкоджений. Винуватість відповідача ОСОБА_1 у ДТП встановлена постановою Дніпровського апеляційного суду від 01.08.2019 у справі № 308/371/19, якою скасовано постанову судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 10.05.2019, щ нею провадження в справі було закрито на підставі ст. 247 п. 1 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення, та закрито провадження в справі на підставі ст. 247 п. 7 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення (а.с. 21-26 т. 1). У справі немає доказів неправомірності керування ОСОБА_1 транспортним засобом та/або вчинення ним ДТП як особою, яка перебуває в трудових відносинах з ТОВ «Ріал Дорс» і під час виконання трудових обов`язків. Відтак цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована у ПрАТ СК «ПЗУ Україна», що підтверджується змістом протоколу про адміністративне правопорушення від 08.01.2019 № 315881, складеним працівником поліції на місці ДТП і підписаним водіями автомобілів: «ВАЗ 21230», в/н НОМЕР_4 , ОСОБА_5 ; «Nissan X-Trail», д/н НОМЕР_3 , ОСОБА_1 , та полісом № ЕР.182068953 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу (страхувальник ТОВ «Ріал Дорс»), який діяв у період з 24.11.2018 по 23.11.2019 і за яким ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, становив 100000,00 грн, франшиза була встановлена в розмірі 0,00 грн (а.с. 56-59, 120-121 т. 1). Отже, про факт фіксації в протоколі про адміністративне правопорушення полісу № ЕР.182068953 і, відповідно, про факт наявності у відповідача ОСОБА_1 вищевказаного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу стороні позивача було відомо одразу після ДТП, що як очевидний факт не заперечувалося в апеляційному суді стороною позивача в особі прокурора Малик Ю.Л. і представника в/ч НОМЕР_2 ОСОБА_4 . Актом № 01 Технічного стану машини від 09.01.2019, складеним за результатом комісійного огляду пошкодженого автомобіля, проведеного комісією в/ч НОМЕР_2 , зафіксований перелік пошкоджень елементів, вузлів та агрегатів автомобіля марки «ВАЗ 21230», військовий номер НОМЕР_4 (а.с. 17 т. 1). 30.08.2019 фізична особа-підприємець ОСОБА_2 склала рахунок № MB 19-00843 щодо вартості запасних частин, необхідних для ремонту пошкодженого автомобіля позивача на суму 31179,00 грн (а.с. 10-12 т. 1). 03.09.2019 фізична особа-підприємець ОСОБА_3 надав попередню оцінку вартості робіт із ремонту пошкодженого автомобіля позивача на суму 36462,00 грн (а.с. 13-14, 19, 29-30 т. 1). У справі міститься письмова вимога від 19.09.2019 за вих. № 14/9417, якою Чопський прикордонний загін зажадав від ОСОБА_1 сплатити до 10.10.2019 у рахунок відшкодування завданої шкоди 67641000 грн (а.с. 15-16 т. 1). Доказів надіслання цієї вимоги, отримання її відповідачем і сплати цих коштів у справі немає. 11.03.2020 ФОП ОСОБА_2 склала рахунок № MB 19-00843 щодо вартості запасних частин, необхідних для ремонту пошкодженого автомобіля позивача на суму 36957,00 грн, 11.03.2020 ФОП ОСОБА_3 надав попередню оцінку вартості робіт із ремонту пошкодженого автомобіля позивача на суму 36462,00 грн (а.с. 9, 12 т. 1). Пред`являючи в інтересах військової частини позов, прокурор не наводив в заяві серед його підстав того, що потерпілий звертався по виплату страхового відшкодування до ПрАТ СК «ПЗУ Україна» і йому в цьому було відмовлено, його звернення не було розглянуто, було йому повернене і подібного. Натомість посилався на своє право безвідносно до правил обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів звертатися по відшкодування безпосередньо до винуватця ДТП. Не наводилися в заяві та не слугували підставами позову обставини та обґрунтування, що були в подальшому зазначені в апеляційній скарзі: динаміка судової практики у спірних правовідносинах та обґрунтування стосовно того, чому саме, на думку апелянта, не підлягає застосуванню в спорі актуальна правова позиція суду касаційної інстанції; установлений пп. 37.1.4. п. 37.1. ст. 37 Закону № 1961-IV присічний однорічний строк подання заяви про виплату страхового відшкодування, його сплив і відповідні цьому підстави для пред`явлення позову саме до винуватця ДТП. Ці обставини та доводи апеляції не беруться до уваги та не розглядаються (ст. 367 ч. 6 ЦПК України). Тим часом, Чопський прикордонний загін мав з моменту ДТП рік для звернення по страхове відшкодування до ПрАТ СК «ПЗУ Україна» і докази наявності будь-яких об`єктивних перешкод для цього не подавалися суду ані першої, ані апеляційної інстанцій. Виходячи з викладеного та враховуючи встановлені законом правила, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 як винуватця ДТП у вигляді компенсації потерпілому, власнику транспортного засобу майнової шкоди, завданої внаслідок пошкодження автомобіля марки «ВАЗ 21230», військовий номер НОМЕР_4 , могла б мати місце у разі, коли б така шкода не була покрита страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком (компенсація різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою). Зважаючи на заявлений позивачем розмір завданої шкоди та ліміт страхового відшкодування слід констатувати, що цей ліміт покривав у повному обсязі визначений позивачем у обраний ним спосіб майнової шкоди. Водночас апеляційний суд зауважує, що реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст. 22 ч. 2 п. 1, ст. 1192 ЦК України). Аналогічно регулює це питання і Закон № 1961-IV, який у відносинах, пов`язаних з обов`язковим страхуванням цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, має пріоритет і передбачає, зокрема, що: у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (ст. 22 п. 22.1.); витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, відшкодовуються з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст. 29). Згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою спільним наказом Мінюсту України і Фонду держмайна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (реєстрація в Мін`юсті України від 24.11.2003 за № 1074/8395), вартість відновлювального ремонту транспортного засобу і розмір матеріального збитку, завданого його пошкодженням, визначаються з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу (його складових), розрахованого за відповідними правилами, що враховують реальний стан і вартість об`єкта на момент ДТП, поняття дійсної вартості, що вживається у судовій практиці, за своїм змістом і числовим значенням рівнозначне поняттю ринкової вартості, що вживається в Методиці (п.п. 1.1.-1.4., 1.6., 2.4., 3.9., 4.1., 5.1., 7.1., 7.17., 8.1.-8.3., 8.5. та ін.). Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків; інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором (ст. 988 ч. 1 п. 3 абз. 3 ЦК України). У справі немає доказів визначення майнової шкоди, реальних збитків, завданих внаслідок пошкодження автомобіля марки «ВАЗ 21230», в/н НОМЕР_4 , у порядку, встановленому законом, зокрема, з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу, оскільки самі лиш виставлені суб`єктами підприємницької діяльності рахунки та оцінки щодо вартості запасних частин і ремонтних робіт не є відповідним розрахунком майнової шкоди. На відсутність належного розрахунку шкоди (пред`явленої позивачем до стягнення суми) вказував відповідач ОСОБА_1 як у відзиві на позов заперечуючи проти нього (а.с. 110-115 т. 1), так і у відзиві на апеляцію прокурора, ці доводи відповідача слушні та не були спростовані. Тож у військової частини НОМЕР_2 виникло право вимагати виплати страхового відшкодування внаслідок заподіяння майнової шкоди відповідачем як таке, а у ПрАТ СК «ПЗУ Україна» виник обов`язок виплатити, за наявності для того підстав і за умови виконання відповідних вимог закону, страхове відшкодування. Втім, маючи відповідне право вимоги, потерпілий повинен його реалізувати в межах, передбачених законом та/або договором. Діючи у цивільних і процесуальних відносинах на власний ризик і розсуд, не маючи для того підтверджених доказами перешкод, в/ч НОМЕР_2 не скористалася своїм правом, передбаченим законом, і в порядку, встановленому ст. 35 Закону № 1961-IV не діяла, внаслідок чого у ПрАТ СК «ПЗУ Україна» не виникли підстави для прийняття відповідно до ст. 36 указаного Закону рішення про виплату страхового відшкодування. Не виникло і субсидіарне зобов`язання у відповідача щодо відшкодування шкоди, не покритої страховиком. Позивач не довів неможливості своєчасного звернення по страхове відшкодування, неможливості отримати таке відшкодування, рівно як не довів і факту відмови у страховій виплаті чи наявності конкретних перешкод для такої, тож не довів у належний процесуальний спосіб свого позову по суті. Посилання позивача на правову позицію, яка була сформульована Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2808цс15 і вказувала, серед іншого, на те, що потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов`язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди; в такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, безпідставне. Така позиція нівелювала по суті зміст інституту обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, його призначення, суперечила закону, порушувала права страхувальників. У подальшому Верховний Суд змінив такий підхід до спірних правовідносин, висловив у постановах від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц, від 15.10.2020 у справі № 755/7666/19 і в ряді інших правові позиції, що підлягають застосуванню, за змістом яких: у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди; такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV; після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього; відшкодування особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика; в останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування; якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації; зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків); під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду; при цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою; правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати); якщо потерпілий одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі ст. 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика; якщо різниця між виплаченою страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого в ДТП, викликана в тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме, франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, посилання на те, що розмір майнової шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика і це є підставою для відмови у стягненні майнової шкоди, не може братися до уваги, а особа, винна в ДТП, зобов`язана сплатити потерпілому таку різницю; покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Відтак передбачених законом та/або договором підстав для пред`явлення позову, що розглядається, до ОСОБА_1 , відповідальність якого перед третіми особами та майнові інтереси в такому спорі забезпечені призначеним саме для цього інститутом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, і для стягнення з відповідача заявлених до цього коштів військова частина НОМЕР_2 , як і прокурор діючи в інтересах держави в особі цієї військової частини, не мали. Інтерпретація стороною позивача актуальної правової позиції суду касаційної інстанції у спірних правовідносинах помилкова, не ґрунтується на законі. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, дотримався норм процесуального права та обґрунтовано відмовив у позові по суті. На підставі наведеного апеляцію, яка правильності по суті, законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції не спростовує, слід відповідно до ст. 375 ЦПК України залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 6, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони (на правах окружної) О. Федчишина в інтересах держави в особі НОМЕР_1 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24 лютого 2023 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 22 листопада 2023 року. Судді