Постанова Дніпровський апеляційний суд № 216/3002/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8130/23 Справа № 216/3002/23 Суддя у 1-й інстанції - ЧИРСЬКИЙ Г.М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М. суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О. сторони: позивач- Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 червня 2023 року, ухваленого суддею Чирським Г.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні), ВСТАНОВИВ У травні 2023 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 05.06.2012 року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , в сумі 30 468,55 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 25 401,57 грн., заборгованості за простроченими відсотками в сумі 5066,98 грн., що утворилася станом на 23.02.2023 р., посилаючись на порушення боржником зобов`язань, взятих ним на підставі приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт. Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 червня 2023 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за договором б/н від 05.06.2012 року станом на 23.02.2023 р. у розмірі тіла кредиту в сумі 432,17 грн., а також судовий збір у розмірі 38,11 грн., а разом на загальну суму 470 грн. 28 коп. В решті позовних вимог відмовлено. Позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК», будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням в частині відмовлених судом позовних вимог подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, без належної оцінки доказів по справі, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині незадоволених позовних вимог, ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість за тілом кредиту в сумі 24969,40 грн. (а саме 25 401,57 грн. - 432,17 грн.) та проценти в сумі 5066,98 грн., що разом складає 30 036,38 грн., поклавши судові витрати на відповідача. При цьому, скаржник зазначає, що наданими Банком доказами, зокрема розрахунком заборгованості, випискою по рахункам відповідача, довідками про зміну умов кредитування та про видані картки доведено укладення між сторонами кредитного договору та узгодження всіх істотних умов цього договору. Зазначеними доказами доведено, що відповідач користувався кредитними коштами, знімав кошти в банкоматах, однак використані кредитні кошти Банку не повернув. Окрім того, суд не звернув уваги на те, що в матеріалах справи наявні витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (в редакції, що діяла на момент підписання анкети-заяви); копія наказу банку щодо затвердження «Умов та Правил надання банківських послуг» у редакції, що діяла на час підписання анкети заяви, тому у відповідності до норм ст.634 ЦК України укладення договору відповідачем шляхом приєднання до Умов та Правил, є доведеним в суд не мав законного права відмовити у стягненні частини фактично отриманих кредитних коштів (тіла кредиту) та нарахованих відсотків. Позивач звертає увагу на те, що суд взяв до уваги клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності та дату подання позову 04.05.2023, зазначив, що оскільки розмір основної заборгованості за кредитом за період з 04.05.2020 до 01.12.2021 становить 432,17, тому саме в цьому розмірі позов підлягає задоволенню, однак Позивач не погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Вказує, що відповідно до розрахунку заборгованості на дату 01.12.2021 наявна заборгованість за тілом кредиту 24 969,40 та 432,17 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, чому суд взяв до уваги саме дату 01.12.2021 та стягнув заборгованість за простроченим тілом кредиту в оскаржуваному рішенні необґрунтовано. Зазначає, що прострочене тіло кредиту це частина використаного кредитного ліміту або вся сума використаного кредитного ліміту, що на конкретну дату мало бути погашено відповідачем, але не погашено, або погашено частково не у повному обсязі, тому сума заборгованості за поточним тілом та простроченим тілом кредиту постійно змінюється в залежності від використання відповідачем кредитних коштів та внесення ним платежів на погашення заборгованості. На дату подачі позову до суду вся сума заборгованості за тілом кредиту становила 25 401,57 грн. та простроченою, тому відповідач зобов`язаний повернути Банку фактично отриману суму кредитних коштів в силу положень ч.2 ст.530 ЦК України. Також позивач вважає, що суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків за кредитом, оскільки наданими доказами доведено, що відповідач прийняв і погодився з умовами кредитного договору, у тому числі щодо сплати відсотків. Позивач вважає, що суд першої інстанції мав перевірити належним чином розрахунок заборгованості за кредитним договором та у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні власний розрахунок, яким встановити дійсний розмір заборгованості, що є процесуальним обов`язком суду. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено що ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 05.06.2012 року, відповідно до умов якої, позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. З тексту заяви вбачається, що відповідач виявив бажання отримати платіжну кредитну картку. Своїм підписом ОСОБА_1 погодився з тим, що дана заява, разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку» становлять між позичальником та банком договір про надання банківських послуг. Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання виконав у повному обсязі, а відповідач зі свого боку допустив порушення зобов`язання по кредитному договору та станом на 23.02.2023 року згідно розрахунку Банку має заборгованість у розмірі 30 468,55 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 25 401,57 грн., заборгованості за простроченими відсотками в сумі 5 066,98 грн. Згідно наявної в матеріалах справи довідки, ПриватБанком було видано ОСОБА_1 за період з 05.06.2012 року по 25.04.2018 року п`ять карток, термін дії останньої №5158742214441440 встановлений до 12.2021 року. З виписки за договором від 05.06.2012 року б/н, сформованої 01.03.2023 року вбачається, що відповідач користувався карткою з початку відкриття рахунку, останній раз 20.12.2019 року на картку № НОМЕР_1 зараховувалися кошти в рахунок погашення заборгованості в сумі 1400,00 грн.. З позовом ПриватБанк звернувся 04.05.2023 року. Суд першої інстанції, відмовляючи Банку в частині задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом керувався правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 й виходив з того, що Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (05.06.2012 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом 04 травня 2023 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову, що витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містить підпису відповідача, а Анкета-заява містить лише анкетні дані відповідача, його контактну інформацію, але не містить даних про умови кредитування, в тому числі процентну ставку, тобто позивачем не доведено погодження умов договору в частині стягнення процентів. Частково задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції взяв до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності та виходив з того, що сторони погодили строк дії кредитної картки № НОМЕР_2 до 12.2021 року, користуючись кредитними коштами, ОСОБА_1 періодично сплачував заборгованість за наданим кредитом, останній платіж він здійснив 19 грудня 2019 року, згідно виписки, наданої позивачем, і повинен був не пізніше останнього дня листопада місяця 2021 року повернути банку отримані від нього кредитні кошти у повному обсязі. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), де визначено, що встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування. Суд першої інстанції дійшов висновку, що таких обставин, звернувшись до суду у травні 2023 року, позивач пропустив строк позовної давності лише щодо платежів, які необхідно було сплатити до 01 грудня 2021 року, тобто щодо тих, що входять до строку кредитування, однак знаходяться поза межами трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України. Натомість позовні вимоги щодо платежів, які необхідно було сплатити відповідачем після травня 2020 року до грудня 2021 року (до закінчення строку дії картки), заявлено банком з дотриманням строку звернення до суду, і таким чином, розмір основної заборгованості за кредитом за період з 04.05.2020 року до 01.12.2021 року становить 432,17 грн., тому саме в цьому розмірі позов підлягає задоволенню. Проте, колегія суддів не може повність погодитись з такими висновками суду першої інстанції та частково погоджується з доводами позивача щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення тіла кредиту, з огляду на таке. За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з ч.ч. 1,2 ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Договір приєднання, як і публічний договір, є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту. Друга сторона при цьому не може запропонувати свої умови договору, але саме вона вирішує та виявляє волевиявлення на укладення договору на запропонованих їй умовах. Таким чином, додержується принцип свободи договору. Чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому. Судом встановлено, що 05.06.2012 року ОСОБА_1 підписав заяву № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», в якій своїм підписом підтвердив, що підписанням цієї Анкети-заяви разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що він ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були йому надані для ознайомлення в письмовому вигляді. (а.с.45- зворот).. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір відсотків та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована відсоткова ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір відсотків, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.У разі відсутності іншої домовленості сторін відсотки виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору відсотки за користування позиченими коштами поділяються на встановлену законом, розмір та підстави стягнення якоих визначаються актами законодавства, та договірні, розмір та підстави стягнення якої визначаються сторонами в самому договорі. Отже, для підтвердження заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 5066,98грн. та заборгованість за тілом кредиту 25 401,57 грн. позивач АТ КБ «ПриватБанк» має надати суду належні та допустимі докази. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. З довідки про видані ОСОБА_1 кредитні картки за договором без № вбачається, що відповідач отримав з часу укладення договору 6 карток, термін дії останньої, отриманої 25.04.2018 року картки закінчується 12/22 (а.с.44). З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_1 договір без номера вбачається, що кредитний ліміт неодноразово змінювався, збільшувався і останній раз 22.12.2019 року був збільшений до до 26 000 грн. (а.с.43). З виписки по рахункам наданій позивачем вбачається, що відповідач по виданим їй кредитним карткам здійснював операції, отримував кредитні кошти через банкомат, здійснював покупки тощо, частково повертав Банку кредитні кошти, тобто протягом тривалого часу користувався наданими Банком кредитними коштами (а.с.26-42). На підставі наданих Позивачем доказів колегія суддів вважає встановленою наявність кредитних правовідносин між сторонами та наявність заборгованості у Відповідача перед Позивачем. Отже, оскільки грошові кошти використовувались відповідачем та на даний час не повернуті позивачу, кредитор має право на повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, та наявність права на їх захист через суд шляхом зобов`язання виконати божником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Відповідно заявлених позовних вимог та наданого позивачем розрахунку заборгованості, заборгованість за тілом кредита становить 25 401,57 грн. (а.с.25-зворот). Колегія суддів погоджується з розрахунком заборгованості наданим Банком і вважає, що Відповідач повинен повернути Банку фактично отримані кредитні кошти в розмірі 25 401,57 грн. Таким чином, з наведених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 25 401,57 грн. та погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог Банку щодо стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 5066,98 грн., оскільки підписана відповідачем Анкета заява не містить відомостей про базову процентну ставку за користування кредитними коштами, а Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Умови і Правила надання банківських послуг не підписані відповідачем, у зв`язку з чим рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення тіла кредиту підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення цих позовних вимог у повному обсязі. Верховний Суд України у постанові від 22 жовтня 2014 року у справі №127цс14 висловив правовий висновок про те, що строк дії картки є кінцевим терміном кредитування. Строк дії останньої отриманої відповідачем кредитної картки закінчився 31 грудня 2021 року, позивач звернувшись з позовом до суду 04 травня 2023 року не пропустив встановлений законом трирічний строк позовної давності. Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк позовної давності щодо платежів, які необхідно було сплатити до 01 грудня 2021 року та застосування при ухваленні судового рішення висновків Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), оскільки справи не є тотожніми. У справі, що переглядається відповідач, підписавши анкету-заяву 05.06.2012 отримав кредит у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку, який протягом користування кредитними коштами неодноразово змінювався, в основному збільшувався Банком, останній раз кредитний ліміт було збільшено у грудні 2019 року до 26 000 грн., тоді як у справі справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) на яку посилається суд першої інстанції, сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання. Так, суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 3 червня 2006 року сторони уклали договір, за умовами якого відповідач отримав строком на 24 місяці, тобто до 3 червня 2008 року включно, кредитні кошти у національній валюті у розмірі 8 235,50 грн, які зобов`язався повернути зі сплатою відсотків у розмірі 25,08 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві до 27 числа кожного місяця кошти у сумі 441,31 грн (щомісячний платіж) упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання, тоді, як у справі, що переглядається укладений між сторонами кредитний договір від 05.06.2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, взагалі не містить строку повернення кредиту (користування ним) Згідно положення ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову - на відповідача. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом АТ КБ «Приватбанк» сплачено судовий збір у сумі 2684,00 грн., за подання апеляційної скарги сплачено 4 026,00 грн., а всього позивачем сплачено 6 510 грн. судового збору. У зв`язку із тим, що судом апеляційної інстанції позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволені частково, в загальному розмірі 25 401,57 грн., що становить 83,4% від заявлених позовних вимог (30 468,55 грн.), у зв`язку з чим зі ОСОБА_2 на користь позивача за розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанції підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 5 429,34 грн. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", задовольнити частково. Рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 червня 2023 року в частині відмови Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 25 401,57 грн. скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог. Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001 місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_4 , МФО №305299 (для погашення заборгованості та судових витрат) заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором №б/н від 05.06.2012 року, яка станом на 23.02.2023 становить 25 401,57 грн. ( двадцять п`ять тисяч чотириста одну гривню п`ятдесят сім копійок). Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001 місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_4 , МФО №305299 (для погашення заборгованості та судових витрат)) витрати зі сплати судового збору в сумі 5 429,34 грн. (п`ять тисяч чотириста двадцять дев`ять гривень тридцять чотири копійки), за розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанцій. Рішення суду в частині відмовлених позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченими відсотками залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 23 листопада 2023 року. Головуючий: Судді: