Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/6730/22

Справа № 344/6730/22 Провадження № 22-ц/4808/1339/23 Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М. Суддя-доповідач Луганська ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2023 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Луганської В.М. суддів Баркова В.М., Девляшевського В.А., участю секретаря Петріва Д.Б. учасники справи позивач - ОСОБА_1 відповідач - Акціонерне товариство «Мегабанк», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2023 року, ухвалене судом у складі судді Атаманюка Б.М., за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Мегабанк» про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та моральної шкоди, в с т а н о в и в: У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого вказала, що вона працювала на посаді директора Івано-Франківського ЦРВ АТ «МЕГАБАНК». Починаючи з березня 2022 року позивачка була безпідставно недопущена до свого робочого місця та виконання своїх посадових обов`язків. При спробах потрапити до свого робочого місця, вона кожного разу отримувала необґрунтовану відмову від охоронців Івано-Франківського ЦРВ АТ «МЕГАБАНК», поєднану з фізичним примусом покинути приміщення банку. У зв`язку з цим, позивачка була змушена звернутися до правоохоронних органів та за медичною допомогою, через погіршенням стану здоров`я. З огляду на триваючий у часі не допуск робочого місця, позивачка 26.04.2022 року звернулась з відповідною заявою до ЦРВ АТ «МЕГАБАНК», однак відповіді не отримала. В подальшому, 19.05.2022 позивачку повторно було не допущено на робоче місце для виконання обов`язків, про що було складено відповідний акт. При цьому, працівники охорони банку усно повідомили про існування наказу про її відсторонення, однак не надали зазначених наказів. 20.05.2022 позивачка звернулась з заявою до в.о. Голови правління «Мегабанк» про надання пояснення у письмовій формі щодо причин недопуску до виконання функціональних обов`язків директора Івано-Франківського ЦРВ АТ «Мегабанк». Проте відповідач не повідомив причин не допуску позивачки до робочого місця та не надав жодного кадрового рішення. Як наслідок, протягом тривалого часу відбувається систематичне та необґрунтоване порушення умов трудового договору, поєднаного з безпідставною невиплатою заробітної плати. Зазначила, що вона протиправно позбавлена інформації про причини не допуску до робочого місці, будь який наказ про відсторонення від посади не був належним чином доведений до її відома, а отже прийнятий за відсутності визначених законодавством підстав для відсторонення працівників, з порушенням ст. 46 КЗпП України. В серпні 2022 року позивачка подала заяву про збільшення позовних вимог, в обґрунтування яких вказала, що внаслідок сильного душевного хвилювання, спричиненого не допуском до робочого місця, її стан здоров`я значно погіршився, що стало приводом для виклику швидкої допомоги 25.04.2023 за адресою: АДРЕСА_1 , АТ «Мегабанк». Згідно з виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 08.07.2022, позивачка перебувала, зокрема, на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділені КНП «ЦМКЛ» з 25.04.2022 по 06.05.2022, що підтверджується листом КНП ЦПМКДД від 18.08.2022 № 330/69. Також, позивачка проходила подальше лікування, що підтверджується амбулаторними картками пацієнта від 26.04.2022 та 19.05.2022, листом КНП ЦПМКДД» від 18.08.2022 № 330/69. Лікування потребувало понесення нею значних фінансових витрат, зокрема оплати відповідних обстежень (в тому числі МРТ). Крім того, через втрату доходу позивачка змушена була отримувати позики у ломбарді під заставу належного їй цінного майна (ювелірних виробів), що підтверджується відповідними договорами, укладеними з ПТ «Ломбард «Фінанс» та додатками до них. Станом на 31.08.2022 (з урахуванням невиплати заробітної плати за серпень 2022 року) заборгованість по невиплаченій позивачці відповідачем заробітній платі становить 70714,29 грн. За таких обставин, оцінює завдану їй протиправними діями відповідача моральну шкоду у розмірі 70714,29 грн, тобто у розмірі суми, що дорівнює сумі невиплаченої їй заробітної плати. Просила суд зобов`язати АТ «Мегабанк» усунути перешкоди у її доступі до робочого місця для виконання посадових обов`язків директора Івано-Франківського ЦРВ АТ «Мегабанк». Визнати протиправним та скасувати наказ АТ «Мегабанк» про відсторонення від роботи ОСОБА_1 . Визнати протиправним та скасувати наказ АТ «Мегабанк» про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 . Стягнути з АТ «Мегабанк» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 травня 2022 року по 21 жовтня 2022 року та відшкодувати завдану моральну шкоду у розмірі 70714,29 грн. 02 січня 2023 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про відмову від позову в частині та уточнення позовних вимог. Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 лютого 2023 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позовних вимог про усунення перешкод у доступі до робочого місця, та в цій частині закрито провадження у справі. 14 березня 2023 року ОСОБА_1 до суду подано заяву про закриття провадження у справі в частині вимог про визнання протиправними та скасування наказів. Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 березня 2023 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу АТ «Мегабанк» від 15.03.2022 року про відсторонення її від роботи та визнання протиправним та скасування наказу АТ «Мегабанк» від 04.04.2022 року про призупинення з нею дії трудового договору, та закрито провадження у справі в частині вказаних вимог. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Мегабанк» про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено. Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Мегабанк» про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2023 року, та ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2023 року. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2023 року. В обґрунтування апеляційної скарги на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2023 року позивачка зазначила, що під час ухвалення рішення суду, судом порушено норми матеріального та процесуального права. ОСОБА_1 не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність факту вимушеного прогулу, зазначивши, що чинне законодавство України не містить визначення терміну «вимушений прогул», як і не визначає вичерпного переліку обставин за яких настає вимушений прогул. Посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №541/1700/17, постанові Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, зазначила, вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну платню. Скаржниця посилається на те, що відповідно до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавцю надано право призупиняти дію трудового договору з працівником, не припиняючи трудових відносин, однак таке право не є абсолютним. Головною умовою призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника виконувати її. В даному випадку мало місце призупинення дії трудового договору. Дії відповідача є незаконними та свавільними. Висновок суду про те, що відсутність наказу не свідчить про факт вимушеного прогулу і незаконне відсторонення від роботи, суперечить конституційним правам і принципам. Зазначила, що нею надано достатньо доказів щодо незаконного та протиправного недопущення її до роботи, а тому її право має бути відновленим. Вважає, що суд першої інстанції мав застосувати аналогію закону, та відповідно до ст. 235 КЗпП України стягнути заробітну плату з відповідача за весь період незаконного відсторонення від роботи та недопущення відповідачки до виконання її посадових обов`язків. Зазначила, що в контексті даного спору має місце трудове майнове правопорушення, склад якого утворюють: неналежне виконання роботодавцем своїх трудових обов`язків фактичні умисні дії відповідача, спрямовані на недопущення позивача до роботи, бездіяльність, яка полягала у ненаданні їй відповіді на звернення, ненадання інформації на адвокатські запити, відсутність будь-яких дій, спрямованих на встановлення зв`язку з позивачем; наявність майнової шкоди у вигляді втраченої працівником заробітної плати; причинний зв`язок між вищезазначеним неналежним виконанням роботодавцем трудових обов`язків із заподіяною позивачці шкоди; вина роботодавця відповідача. Щодо відшкодування моральної шкоди, зазначила, що протиправна поведінка відповідача, яка виразилася у неправомірному недопущенні до роботи та невиплаті заробітної плати, спричинила їй моральну шкоду, викликану душевними стражданнями та переживаннями у зв`язку з фактичною втратою роботи, заробітку, втратою нормальних життєвих зв`язків та необхідністю докладання значних зусиль для їх відновлення. Вважає факт заподіяння їй моральної шкоди доведеним. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2023 року, ухвалити нове судове рішення. Стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за період вимушеного прогулу з 19 травня 2022 року по 21 жовтня 2022 року у сумі 118915, 47 грн, стягнути моральну шкоду у розмірі 70714, 29 грн. У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Мегабанк» зазначила, що ОСОБА_1 працювала на посаді директора Івано-Франківського центрального регіонального відділення АТ «Мегабанк». Відповідно до листків тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у періоди з 15.03-17.03.2022, 18.03.-21.03.2022, 28.03.-01.04.2022, 04.04.-08.04.2022, 09.04.-12.04.2022, 13.04.-15.04.2022, 16.04.-19.04.2022, 20.04.-22.04.2022, 25.04.-29.04.2022, 30.04.-06.05.2022, 09.05.-13.05.2022, 14.05.-18.05.2022. Після закінчення останнього лікарняного позивачка мала приступити до роботи 19 травня 2022 року, проте на робоче місце о 09-00 год 19 травня 2022 року не з`явилась. В подальшому позивачка також не виходила на роботу, про що відповідачем складались відповідні акти від 19.05.2022, 20.05.2022, 23.05.2022, 24.05.2022, 25.05.2022, 26.05.2022, 27.05.2022, 30.05.2022, 31.05.2022, 01.06.2022, 29.07.2022, 30.06.2022 та не повідомляла АТ «Мегабанк» про причини своєї тривалої відсутності на робочому місці починаючи з 19 травня 2022 року. У зв`язку з відсутністю позивачки з невідомих причин з 19 травня 2022 року на робочому місці та не виконання роботи, обумовленої трудовим договором, у відповідача були відсутні підстави для нарахування та виплати позивачці заробітної плати. Долучений до справи «акт про не допуск до виконання функціональних обов`язків» не може бути визнано належним і допустимим доказом. Щодо показань свідка ОСОБА_2 зазначила, що свідок є знайомою з позивачкою та прийшла разом з нею до відділення банку. Свідок прийшла до банку в той день з явним наміром лише підписати завчасно підготовлений акт, а не отримати банківські послуги, бо як сама вона підтвердила до працівників банку за наданням цих послуг не зверталася. Інші особи, які підписали Акт не ідентифіковані, бо їх дані не вказано в цьому акті. Зазначила, що факт існування вимушеного прогулу, в значенні ст. 235 КЗпП України, матеріалами справи спростовано, оскільки позивачка звільнена із займаної посади за згодою сторін, а інші вищезазначені умови, за яких відсутність на робочому місці слід вважати вимушеним прогулом, матеріалами справи не підтверджено, судом першої інстанції не встановлено. Крім того зазначила, що позивачкою не доведено, в чому безпосередньо полягає завдана їй моральна шкода. Позивачка повинна надати докази, як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності відповідача, та докази спричинення їй моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою, але матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідачем було вчинено протиправні дії. У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу в межах її доводів. У судовому засіданні представник АТ «Мегабанк» - Дребот І.А. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Заслухавши доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що факт існування вимушеного прогулу, в значенні ст. 235 КЗпП України спростовано матеріалами справи, оскільки позивач звільнена із займаної посади за згодою сторін, а інші вищезазначені умови, за яких відсутність на робочому місці слід вважати вимушеним прогулом, судом не встановлено. Суд дійшов висновку, що після відмови позивачки від частини позовних вимог та її звільнення із займаної посади за згодою сторін, фактичний предмет спору між сторонами припинив існування. Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді директора Івано-Франківського центрального регіонального відділення АТ «Мегабанк». Відповідно до листків тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у періоди з 15.03-17.03.2022, 18.03.-21.03.2022, 28.03.-01.04.2022, 04.04.-08.04.2022, 09.04.-12.04.2022, 13.04.-15.04.2022, 16.04.-19.04.2022, 20.04.-22.04.2022, 25.04.-29.04.2022, 30.04.-06.05.2022, 09.05.-13.05.2022, 14.05.-18.05.2022 року. Згідно актів АТ «Мегабанк» від 19.05.2022, 20.05.2022, 23.05.2022,24.05.2022, 25.05.2022, 26.05.2022, 27.05.2022, 30.05.2022, 31.05.2022, 01.06.2022, 29.07.2022, 30.06.2022, ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці. Позивачкою надано акт від 19.05.2022 року згідно якого позивачку було не допущено до виконання функціональних обов`язків. Акт підписаний ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Наказом №996-К від 20.10.2022 року, ОСОБА_1 звільнено із займаної посади директора Івано-Франківського центрального регіонального відділення АТ «Мегабанк» із 21.10.2022 року за угодою сторін. Частиною першою, шостою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Статтею 21 Кодексу закону про працю України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України). Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №761/36220/17 зазначено, « виходячи зі змісту частини першої статті 235 КЗпП України, оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою. Системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця. Аналіз положень КЗпП України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника. Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором. Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю». Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Звертаючись до суду, позивачка у позовній заяві, у відповіді на відзив зазначила, що її недопущення мало місце 25 квітня 2022 року та з 19 травня 2022 року. Між тим, матеріали справи не містять доказів того, що 25 квітня 2022 року позивачку не було допущено до виконання трудових обов`язків. Виклик швидкої допомоги за адресою місця знаходження відділення банку о 15 год 45 хв не може слугувати належним доказом про не допуск на робоче місце. У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснила, що 25 квітня 2022 року вона приходила на роботу у відділення зранку та її не було допущено до робочого місця. Між тим на підтвердження даних обставин належних та допустимих доказів не надано. З 25 квітня 2022 року позивачка перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності. На підтвердження обставин про недопуск позивачки до робочого місця 19 травня 202 року позивачкою надано акт про не допуск до виконання функціональних обов`язків від 19 травня 2022 року. Як вбачається із вказаного акту, акт складено ОСОБА_1 у присутності ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 . Акт не містить підпису самої ОСОБА_1 , в акті не зазначено посадову особу, яка не допустила позивачку до роботи. При розгляді справи у суді першої інстанції в якості свідка була допитана ОСОБА_2 . Між тим, колегія суддів вважає, що покази вказаного свідка не можуть бути безперечним доказом не допуску не роботу позивачки, оскільки вказаний свідок є знайомою позивачки. Позивачкою не надано доказів, що керівник чи виконуючий обов`язки керівника відділення чи керівництво банку не допускало позивачку на робоче місце з 19 травня 2022 року. Відповідачем надано акти про відсутність позивачки на роботі з 19.05.2022 по 30 червня 2022 року. Доказів про не допуск позивачки на робоче місце у період з 19 травня 2022 року по 21 жовтня 2022 року суду не надано. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що позивачкою не доведено, що відповідачем було порушено її право на працю та мав місце не допуск позивачки на робоче місце. Тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку. Оскільки судом не встановлено порушення трудових прав позивачки, то відсутні підстави для задоволення заявлених вимог про стягнення моральної шкоди. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що мало місце призупинення дії трудового договору, оскільки вказані обставини не були предметом судового розгляду у суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи містять достатньо доказів про її недопущення до роботи, спростовуються матеріалами справи. Під час розгляду справи не встановлено протиправних дій відповідача, які б призвели до порушення трудових прав позивачки, тому в цій частині доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про відмову у задоволенні заявлених вимог, однак помилково зазначив у рішенні суду про відсутність предмету спору. Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини. Враховуючи наведене оскаржувану постанову необхідно змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову з урахуванням висновків, викладених у цій постанові. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи те, що апеляційний суд зробив висновок про часткове задоволення апеляційної скарги, зміну мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції, тобто правовий результат вирішення спору залишився без змін, тому відсутні підстави для перерозподілу судових витрат. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 24 листопада 2023 року. Головуючий В.М. Луганська Судді: В.М. Барков В.А. Девляшевський