Постанова 4824 № 753/14052/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/14803/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 листопада 2023 року місто Київ справа № 753/14052/23 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М., за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 15 серпня 2023 року про відмову у відкритті провадження, постановлену під головуванням судді Шаповалової К.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна,- В С Т А Н О В И В: У серпні 2023 року позивач звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив: скасувати арешт, накладений на все його майно постановою державного виконавця Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сергієнко О.М. від 22 листопада 2016 року у виконавчому провадженні № 52953175, номер запису про обтяження 18543579. Позов обґрунтовував тим, що вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2016 року, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2016 року, його визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.317, ч.2 ст.313, ч.2 ст.309, ч.3 ст.307 КК України, та призначено покарання на підставі ч.1 ст.71 КК України у виді позбавлення волі строком на 9 років 6 місяців з конфіскацією майна. Вказував, що на виконання виконавчого листа Бориспільського міськрайонного суду Київської області №1-КП/3259/48/2016 від 11 вересня 2016 року щодо конфіскації майна на користь держави, 22 листопада 2016 року державним виконавцем Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) накладено арешт на все його майно. Зазначав, що з листа-відповіді Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 25 липня 2023 року №64106 вбачається, що на цей час виконавче провадження знищено, а 31 серпня 2017 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Посилався на те, що на даний час наявність арештуна його майно, порушує його право власності. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 15 серпня 2023 року відмовлено у відкриті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 . Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Середи А.П. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив скасувати вказану ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що він не є стороною виконавчого провадження з 31 серпня 2017 року, тобто із дня винесення постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі його фактичного виконання. Вказував, що відсутній правовий механізм зняття арешту у виконавчих провадженнях, матеріали за якими знищено за строком їх зберігання поза межами судового розгляду, отже, у даному випадку арешт може бути знято виключно судом на підставі відповідного рішення, як це передбачено ч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження». Зазначав, що він звернувся до суду виключно за захистом свого цивільного права як власника майна, а не з метою оскарження бездіяльності відповідача. Відзиву на апеляційну скаргу позивача до Київського апеляційного суду не надійшло. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з вищевказаних підстав. Відповідач Бориспільський відділ державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Направив на адресу апеляційного суду заяву, в якій просив розглядати справу у відсутність його представника, апеляційну скаргу залишити без задоволення. Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність відповідача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача,пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції посилався на п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України та виходив з того, що позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки арешт на спірне майно накладено в межах кримінального провадження, а тому позивачу слід звернутися з відповідним позовом у порядку, передбаченому КАС України. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України). Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України). Питання про конфіскацію майна вирішується у порядку, встановленому КПК України та Кримінально-виконавчим кодексом України. Згідно з частиною другою статті 52 КК України (додатковим покараннями є, зокрема, конфіскація майна. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (частина перша статті 59 КК України). Статтею 48 КВК України передбачено, суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Конфіскації підлягає майно, що є у власності засудженого. Спори, пов`язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом (частини перша, третя статті 49 КВК України). Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з цивільним позовом про скасування арешту, накладеного в порядку виконання вироку суду про конфіскацію майна, як додаткового покарання, оскільки на даний час виконавче провадження - відсутнє (знищено). На час звернення з позовом порядок судового оскарження урегульовано Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII), відповідно до частини першої статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини першої статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень. Тому необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень інших органів (постанов, наказів, ухвал та інших документів), які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону №1404-VIII. Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Враховуючи, що виконавчий лист був виданий на виконання вироку в частині конфіскації майна, а не на виконання судового рішення у цивільній справі, позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства. Статтею 537 КПК України 2012 року (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) урегульовані питання, які вирішуються під час виконання вироків. Положеннями статті 539 КПК України 2012 року визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеними нормами закону не встановлено порядку скасування арешту, накладеного в порядку виконання вироку про конфіскацію майна як вид покарання. Відсутнє і посилання на можливість такого скасування за правилами ЦПК України. Крім того, положеннями КПК України 2012 року (розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб стосовно виконання судового рішення щодо конфіскації майна у кримінальному провадженні. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 383/493/18. З огляду на те, що у ВДВС Бориспільського РУЮ на виконанні перебувало виконавче провадження по виконанню виконавчого листа від 11 вересня 2016 року №1-КП/359/48/2016, виданого на виконання вироку в частині конфіскації майна, відтак ОСОБА_1 як учасник виконавчого провадження на підставі положень статті 287 КАС України має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено його права, свободи чи інтереси. Відповідно до пункту першого частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Встановивши, що ОСОБА_1 був учасником виконавчого провадження (боржником), якого було визнано винним у вчиненні злочину та на майно якого було накладено арешт під час виконання вироку суду про конфіскацію його майна, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі, оскільки спір підлягає розгляду в порядку передбаченому КАС України. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до суб`єктивного тлумачення чинних норм законодавства України та незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, а тому не можуть бути підставами для скасування правильного судового рішення. Таким чином, суд першої інстанції правильно визначив предметну юрисдикцію спору, обґрунтовано вважав, що цей позов підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 15 серпня 2023 року постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 15 серпня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 22 листопада 2023 року. Головуючий: Судді: