Постанова 4801 № 127/2-523/10

Справа № 127/2-523/10 Провадження № 22-ц/801/2096/2023 Категорія: Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2023 рокуСправа № 127/2-523/10м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М., з участю секретаря судового засідання Куленко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Федчишена С. А. від 14 вересня 2023 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у цивільній справі № 2-523/10, встановив: В червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з цією заявою, за якою просила скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду її за межі України, накладене ухвалою Ленінського районного суду міста Вінниці 25 червня 2010 року у цивільній справі № 2-523/10. Вказувала, що у вересні 2022 року з листа Державної прикордонної служби України довідалась про наявність зазначеної ухвали, якою її обмежено у праві виїзду за межі України до виконання виконавчого листа № 2-523/10, виданого 24 березня 2010 року Ленінським районним судом міста Вінниці про стягнення солідарно з неї та ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк» (далі ВАТ «Державний ощадний банк») заборгованості в сумі 418826 грн 64 к. Натепер в провадженні Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ділі Перший ВДВС у м. Вінниці ЦМУ Міністерства юстиції) перебуває виконавче провадження № 56406953 про стягнення з неї боргу за кредитним договором, за яким щомісячно з пенсійних виплат відраховуються кошти на погашення кредитних зобов`язань. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 вересня 2023 року у задоволенні заяви відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у ОСОБА_1 є невиконані зобов`язання за рішеннями судів, доказів про виконання зобов`язань боржницею не надано. ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на цю ухвалу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для вирішення заяви, просила скасувати ухвалу суду та постановити нову про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду її за межі України. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на ті ж обставини, що й у заяві про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду її за межі України. Акціонерне товариство «Державний ощадний банк» (далі АТ «Ощадбанк») подало відзив на апеляційну скаргу, за яким просило залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, як таку, що постановлення з дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених обставин справи. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке. Частиною першою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України). Згідно з статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. Станом на день постановлення ухвали судом першої інстанції про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у прав виїзду за межі України 25 червня 2010 року порядок вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України було визначено у статті 377-1 ЦПК України (в редакції 2004 року), відповідно до якої питання про тимчасове обмеження боржника фізичної особи або керівника боржника юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця. Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 441 ЦПК України у чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали редакції суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов`язкової участі державного (приватного) виконавця. Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (далі Закон). Згідно з пунктом 5 статті 6 цього Закону право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів. За своїм змістом словосполучення «ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у пункті 5 частини першої статті 6 Закону та у пункті 18 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, який ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, у статті 2 передбачено, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві. Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті. У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26 листопада 2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у частині третій статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження. Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів. Отже тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 37 чинного на час скасування заочного рішення Закону України «Про виконавче провадження» скасування заочного рішення є підставою для закінчення виконавчого провадження. У разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника. За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, вказаної у частині другій цієї статті, для її пред`явлення до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження для зняття арешту з майна. Як видно з матеріалів справи обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України накладено у виконавчому провадженні із виконання заочного рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 28 січня 2010 року. 07 грудня 2011 року це заочне рішення було скасоване ухвалою того ж суду (Т. 1, а. с. 100). Тобто починаючи з 07 грудня 2011 року виконавчі дії з примусового виконання заочного рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 28 січня 2010 року здійснюватися не могли і, відповідно, підстав для існування обмежень, установлених для боржника у цьому виконавчому провадженні, не було. Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, формально пославшись на відсутність доказів виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором (навіть не конкретизувавши у якому саме розмірі). Разом з тим з матеріалів справи видно, що останнім рішенням у справі, яке набрало законної сили і на підставі якого 16 травня 2018 року відкрито виконавче провадження державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Голубчик Ю. В. є постанова Апеляційного суду Вінницької області від 22 листопада 2017 року, якою з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором № 1337 від 18 січня 2008 року в сумі 802708 грн 68 к. У цьому виконавчому провадженні відповідно до постанови державного виконавця від 02 січня 2019 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника здійснювалось відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 в Комунальному підприємстві «Київський метрополітен» (Т. 5, а. с. 177 181) та її пенсії (Т. 5, а. с. 186 зв.). Проводиться реалізація предмету іпотеки належної ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1919 га з кадастровим номером 0520680500:02:005:0056, що розташована в АДРЕСА_1 (Т. 5 а. с. 169 174). Жодних доказів, які б вказували на свідоме ухилення ОСОБА_1 від зобов`язань з виконання зазначеної постанови Апеляційного суду Вінницької області, тобто вчинення свідомих діянь (дії або бездіяльність), спрямованих на невиконання відповідного обов`язку, коли виконати цей обов`язок у неї є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від неї об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо) у справі немає. Крім того апеляційний суд звертає увагу, що в порушення імперативного припису частини шостої статті 441 ЦПК України суд першої інстанції розглянув заяву ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України без участі державного (приватного) виконавця, що також є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 384 ЦПК України апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 14 вересня 2023 року скасувати. Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України, накладене ухвалою Ленінського районного суду міста Вінниці 25 червня 2010 року у цивільній справі № 2-523/10. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. (Повний текст судового рішення виготовлено 23 листопада 2023 року). Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. Ю. Береговий Т. М. Шемета