Постанова ККС ВС № 344/5578/14

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2023 року м. Київ справа № 344/5578/14 провадження № 51-3553км23 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 22 березня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013090020000866, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Коростень Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської областівід 2 серпня 2022 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 307 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю у вчиненні кримінального правопорушення. Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з Особою 2 (матеріали кримінального провадження стосовно якого закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КК, у зв`язку зі смертю обвинуваченого), керуючись корисливими мотивами, при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах та місці, в період з серпня по жовтень 2013 року (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено), проте не пізніше 22 жовтня 2013 року, з метою збуту незаконно придбав та у строк не пізніше 11:06 22 жовтня 2013 року з указаною метою незаконно зберігав при собі дві таблетки з написом «SUBUTEX», що містили наркотичний засіб, обіг якого обмежено, - бупренорфін, загальною кількістю 0,0159 грама, які були ним заховані у корпус зарядного пристрою до мобільного телефону для конспірації подальшого збуту. У подальшому, приблизно о 11:06 22 жовтня 2013 року ОСОБА_7 , продовжуючи свою злочинну діяльність, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з Особою 2 та по його вказівці, прибув на автовокзал в м. Івано-Франківську по вул. Залізничній, де з метою збуту наркотичних засобів, передав водію автобуса рейсу «Івано-Франківськ - Чернівці» зарядний пристрій до мобільного телефону, в корпусі якого знаходились заховані дві таблетки з написом «Subutex», для їх подальшої доставки в м. Чернівці та передачі невстановленій слідством особі, чим вчинив незаконне пересилання наркотичного засобу, обіг якого обмежено - бупренорфіну, загальною кількістю 0,0159 грама. Наведені дії ОСОБА_7 стороною обвинувачення кваліфіковані за ч. 2 ст. 307 КК як незаконне придбання, зберігання та пересилання з метою збуту наркотичних засобів, вчинені повторно за попередньою змовою групою осіб. Виправдовуючи ОСОБА_7 суд у вироку послався на те, що органом досудового розслідування та стороною обвинувачення, виходячи з стандарту доведення поза розумним сумнівом, не доведено, що дії обвинуваченого ОСОБА_7 містять склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК. Апеляційний суд залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок суду - без зміни. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує на те, що апеляційний суд, належним чином не перевірив доводи прокурора щодо неналежної оцінки судом першої інстанції доказів, зокрема про безпідставне визнання протоколу огляду місця події та похідних від нього доказів недопустимими доказами. Зазначає, що апеляційний суд, в порушення вимог статей 94, 404, 419, 370 КПК у своєму рішенні, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, не вказав мотивів залишення поза увагою та неприйняття доказів, які, на думку прокурора, беззаперечно підтверджують пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК. Позиції учасників судового провадження Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Захисник заперечував проти її задоволення. Мотиви Суду Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Як визначено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Так, ст. 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Водночас, стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення. Разом із тим, виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Також виправдувальний вирок ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суд першої інстанції повно й усебічно розглянув обставини провадження, проаналізував зібрані органом досудового слідства докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності й достатності, та дійшов правильного висновку, що органом досудового розслідування та стороною обвинувачення, виходячи з стандарту доведення поза розумним сумнівом, не доведено, що дії обвинуваченого ОСОБА_7 містять склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК. При цьому суд, дотримуючись вимог ст. 374 КПК, вказав у вироку, на яких саме підставах він дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК та належним чином мотивував своє рішення. Зокрема суд зазначив, що згідно змісту обвинувального акта від 16 травня 2022 року, висунуте обвинувачення ОСОБА_7 є неконкретизоване та містить припущення, оскільки в ньому зазначено, що обвинувачений за попередньою змовою групою осіб вчинив злочин з Особою 2, не зазначаючи конкретне прізвище такої особи. Також, в пред`явленому обвинуваченні зазначається, що при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах та місці, в період серпня по жовтень 2013 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, проте не пізніше 22 жовтня 2013 року з метою збуту незаконно придбав та у строк не пізніше 11 год. 06 хв. 22 жовтня 2013 року з указаною метою незаконно зберігав при собі дві таблетки з написом «SUBUTEX». На переконання місцевого суду, таке розмите та нечітке обвинувачення є ніщо інше як припущенням органу досудового розслідування та прокурора, що є неприпустимо при висуненні особі обвинувачення за тяжкий злочин, за який передбачено покарання у виді до десяти років позбавлення волі. Мотивуючи своє рішення про виправдання ОСОБА_7 , суд першої інстанції проаналізував докази, наявні в матеріалах кримінального провадження та визнав недопустимим протокол огляду місця події від 22 жовтня 2013 року та висновок судово-хімічної експертизи від 22.10.2013 року №09/12-1337, оскільки вказані докази здобуті з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Частиною 2 ст. 233 КПК надано визначення іншого володіння особи, під яким розуміється в тому числі і транспортний засіб. Згідно ч. 2 ст. 237 КПК, огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи. Відповідно до частин 5 та 6 ст. 237 КПК, при проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду і опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду. У разі якщо огляд речей і документів на місці здійснити неможливо або їх огляд пов`язаний з ускладненнями, вони тимчасово опечатуються і зберігаються у такому вигляді доти, доки не буде здійснено їх остаточні огляд і опечатування. Слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце огляду до його закінчення та вчинювати будь-які дії, що заважають проведенню огляду. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність. Свідок ОСОБА_8 в суді першої інстанції пояснив, що в 2013 році коли він мав здійснювати рейс Івано-Франківськ-Чернівці, після того, як невідома особа попросила передати пакет з мобільним телефоном, до його автомобіля підійшли працівники поліції, яким він добровільно видав вказаний пакет. Під час вилучення пакунку протоколи працівниками поліції не складався. Він їм віддав пакунок та поїхав за маршрутом в м. Чернівці. Врахувавши такі обставини, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що зарядний пристрій в якому було виявлено наркотичні засоби в належний спосіб не вилучався, що, на переконання місцевого суду, ставить під сумнів всі наступні процесуальні дії, а тому визнав недопустимим доказом протокол огляду місця події від 22 жовтня 2013 року, та врахувавши доктрину «отруєного дерева», визнав також недопустимим доказом похідний від нього доказ - висновок судово-хімічної експертизи від 22 жовтня 2013 року №09/12-1337. З приводу протоколів проведення оперативно-розшукових заходів з застосуванням технічних засобів від 7 вересня 2013 року, 22 жовтня 2013 року, 24 жовтня 2013 року, які були досліджені судом, то суд першої інстанції зазначив, що вони в своїй сукупності не дають підставу зробити суду відповідні висновки щодо висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, оскільки хоч обвинувачений ОСОБА_7 і був знайомий з ОСОБА_9 , проте зафіксоване їхнє спілкування, в тому числі телефонні розмови, не може слугувати прямим та достатнім доказом визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст.307 КК. Також місцевий суд зазначив, що досліджений в судовому засіданні речовий доказ, банківська пластикова карточка «Приватбанку», яка надавалась обвинуваченому свідком ОСОБА_10 на прохання свого чоловіка ОСОБА_9 не може бути беззаперечним доказом вчинення ОСОБА_7 інкримінованого його злочину. Окремо, суд звернув увагу на те, що відповідно до протоколу обшуку від 22 жовтня 2013 року, за місцем проживання ОСОБА_7 було вилучено ряд речей (викрутка жовтого-червоного кольору, електронні ваги, міні фотоапарат «Вега», мобільні телефони), на які в подальшому накладався арешт та вони визнавались речовими доказами по справі, проте, в судовому засіданні прокурором за час судового розгляду справи так і не було представлено частину речових доказів по справі для дослідження, оскільки, за поясненнями останнього, частина речових доказів по справі, з невідомих причин, була втрачена. З даного приводу місцевий суд зазначив, що при всіх згаданих вище обставинах, з урахуванням втрати стороною обвинувачення частини речових доказів, які вилучались в ОСОБА_7 , суд за жодних обставин не може прийти до переконання про беззаперечну винуватість останнього у пред`явленому йому обвинуваченні, оскільки в такому випадку все буде базуватися виключно на припущенні та сумнівах, що є неприпустимо при розгляді кримінального провадження та не відповідатиме основоположним принципам кримінального процесу. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що органом досудового розслідування та стороною обвинувачення, виходячи з стандарту доведення поза розумним сумнівом, не доведено, що дії ОСОБА_7 містять склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК. Матеріали справи свідчать, що місцевий суд, повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, і дійшов правильного висновку про необхідність виправдання ОСОБА_7 . На думку колегії суддів, вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Доводи прокурора про безпідставне виправдання ОСОБА_7 , неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, незаконність вироку та упередженість місцевого суду при розгляді справи, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином розглянув їх і визнав неспроможними. Так, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що протокол огляду місця події від 22 жовтня 2013 року, висновок експерта від 22 жовтня 2013 року №09/12-1337 судово-хімічної експертизи; протокол огляду речей та речові докази є недопустимими доказами в розумінні ст. 86 КПК, оскільки складені з порушенням вимог ст. 237 КПК, погодившись із необхідністю застосування у даному випадку доктрини «плодів отруєного дерева». Щодо доводів сторони обвинувачення про те, що суд першої інстанції не оцінив рапорти працівників поліції, повідомлення з УКР ГУНП щодо оперативної інформації, заяву обвинуваченого про визнання винуватості, документи про тимчасовий дозвіл до речей та документів, колегія судді зазначила, що вони не ґрунтуються на вимогах ст. 84 КПК. З приводу доводів прокурора про неправильну оцінку місцевим судом результатів НСРД, показань свідків та результатів обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , то апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що зазначені докази самі по собі не доводять всі обставини інкримінованого ОСОБА_7 злочину, є недостатніми та не можуть бути підставою для визнання його винуватим за ч. 2 ст. 307 КК поза розумним сумнівом. Безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах ст. 374 КПК визнав апеляційний суд також доводи прокурора про те, що суд першої інстанції допустив порушення, не виклавши у вироку повні показання свідків. При цьому зазначив, що прокурор не навів аргументів, яким чином показання свідків могли вплинути на прийняте судове рішення, а показання свідків наведені ним в його апеляційній скарзі не спростовують висновків суду та ще раз підтверджують, що вилучення наркотичного засобу відбулося з грубим порушенням вимог кримінального процесуального закону. Колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином умотивував свої висновки, з якими вона погоджується, а ухвала цього суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Під час перегляду кримінального провадження, суд касаційної інстанції не встановив обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про невинуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК. Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, то касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 22 березня 2023 рокущодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3