Постанова КЦС ВС № 754/8465/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2023 року м. Київ справа № 754/8465/19 провадження № 61-5046св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , нотаріус Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Раїса Сергіївна, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гуцола Руслана Івановича на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року, ухвалене у складі судді Саламон О. Б., додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року, ухвалене у складі судді Саламон О. Б., та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , нотаріус Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С., в якому просила суд визнати за нею у порядку спадкування право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 та 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 . Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка за життя заповіт не залишила. ОСОБА_5 , який є її батьком, на момент смерті ОСОБА_4 помер ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) і не встиг отримати обов`язкову частку в спадщині, тому відповідно до вимог статті 1266 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вона є спадкоємцем першої черги за правом представлення після смерті ОСОБА_4 . У червні 2018 року вона звернулася до нотаріуса Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку в спадщині на спадкове майно, яке належало ОСОБА_4 . Однак, листом від 26 лютого 2019 року державний нотаріус повідомила, що іншим спадкоємцем ОСОБА_2 , який є її дядьком, не надано оригінали правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності на вказане майно, тому видати свідоцтво є неможливим. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 спадкового майна, а саме 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 . У іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що у зв`язку з відсутністю документа, що посвідчує право власності спадкодавця на нерухоме майно та запереченням ОСОБА_2 щодо отримання спадщини ОСОБА_1 , остання не має можливості отримати у нотаріуса спадщину на 1/2 від 1/3 квартири АДРЕСА_2 , тому є підстави для задоволення позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування. Разом з тим, судом встановлено, що на день смерті та на час відкриття спадщини, ОСОБА_4 не була власницею квартири АДРЕСА_1 , тому це майно не входить до спадкової маси. Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. Стягуючи витрати на професійну правничу допомогу, першої інстанції виходив із того, що позивачкою підтверджені понесені нею витрати на професійну правничу допомогу. Оскільки представник позивачки брав участь в низці судових засідань, враховуючи витрачений адвокатом час та заперечення відповідача, суд вважав за необхідне зменшити розмір витрат та стягнути з відповідача витрати позивача на правову допомогу в розмірі 15 000,00 грн. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року та додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року залишені без змін. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позивачка надала належні та допустимі докази на підтвердження своїх родинних відносин із спадкоємцем та своє право на отримання спадщини за правом представлення на половину від 1/3 частини спадкової квартири АДРЕСА_2 . Також, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу з урахуванням заперечень відповідача проти таких витрат, співмірності із складністю справи, виконаними адвокатом роботами та обсягом наданих адвокатом послуг. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів У квітні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гуцол Р. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року, додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції у порушення вимоги частини третьої статті 53 ЦПК України не залучено до участі у справі ОСОБА_6 , яка є дружиною ОСОБА_3 , та власником 50 % спірної квартири АДРЕСА_1 , а суд апеляційної інстанції не звернув увагу на ці обставини. Також, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено територіальну юрисдикцію цієї справи, оскільки квартира АДРЕСА_1 є меншою за площею та дешевшою за квартиру АДРЕСА_2 , тому справа мала розглядатися в Подільському районному суді міста Києва. Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено обставини справи, зокрема родині відносини між позивачем та ОСОБА_5 на підставі недопустимих доказів, а саме завіреної копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , оригіналу якого суду так і не було надано. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що представник позивача в судових дебатах суду першої інстанції не заявив вимоги щодо цих витрат, а також не надав доказів їх понесення. Підставою касаційного оскарження рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року, додаткового рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц (провадження № 14-117цс18), від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), та постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16659/17 (провадження № 61-11200св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 523/16338/17 (провадження № 61-38748св18), від 27 травня 2020 року у справі № 522/4902/19 (провадження № 61-15404св19), від 09 вересня 2020 року у справі № 536/1267/18 (провадження № 61-1182св19), від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18 (провадження № 61-4114св20), від 21 грудня 2020 року у справі № 466/4793/17 (провадження № 61-3775св20), від 14 квітня 2021 року у справі № 486/836/18 (провадження № 61-15651св20), від 16 червня 2021 року у справі № 756/552/17 (провадження № 61-5905св21), 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц (провадження № 61-9249св21), від 13 липня 2022 року у справі № 201/7705/19 (провадження № 61-13342св21), від 21 вересня 2022 року у справі № 275/732/17 (провадження № 61-15117св21), а також заявник посилався на порушення судами норм процесуального права, зокрема, ухвалення рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції, необґрунтоване відхилення клопотання про передачу справи на розгляд Подільському районному суду міста Києва та клопотання про відкладення розгляду справи, встановлення судом першої інстанції обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 квітня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Яремку В. В., судді, які входять до складу колегії: Ступак О. В., Олійник А. С. Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги. У травні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги. Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2023 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. У червні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справ між суддями від 01 листопада 2023 року, у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_7 , справу призначено судді-доповідачеві Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д. Фактичні обставини справи, встановлені судами ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується повторним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 02 жовтня 2018 року відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 14 вересня 2018 року № 00020992782, виданим Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, після реєстрації актового запису про шлюб 06 грудня 2012 року, дошлюбне прізвище ОСОБА_8 змінено на ОСОБА_4 . Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_5 його батьками є батько - ОСОБА_9 , мати - ОСОБА_10 . Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 її батьками є батько - ОСОБА_5 , мати - ОСОБА_11 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджує повторне свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 , видане 02 листопада 2018 року відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві. У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, на яку, листом від 26 лютого 2019 року державний нотаріус повідомила, що іншим спадкоємцем - ОСОБА_2 не надано оригінали правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності на вказане майно, тому видати свідоцтво є неможливим. До нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини також звернувся ОСОБА_2 , який є сином ОСОБА_4 . Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 05 вересня 2018 року № 136703801, ОСОБА_4 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, та 1/3 квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 177870877 з 15 серпня 2013 року власником квартири АДРЕСА_1 став ОСОБА_3 на підставі укладеного з ОСОБА_4 договору купівлі-продажу квартири від 15 серпня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляром О. Л. Отже, на день смерті та на момент відкриття спадщини ОСОБА_4 була власником 1/3 квартири АДРЕСА_2 , тобто спадковим майном є частка тільки цієї квартири.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Гуцол Р. І. не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Справи про спадкування за законом мають вирішуватись відповідно до глави 86 ЦК України. Згідно з статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1217 ЦК України). Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Згідно з частиною першою статті 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (стаття 1296 ЦК України). Статтею 1297 ЦК України встановлено обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Правових наслідків невиконання такого обов`язку, зокрема у вигляді втрати права на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено. Згідно з частиною першою статті 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців із часу відкриття спадщини. Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України). Таким чином, відповідно до статті 392 ЦК України з вимогами про визнання права власності на спадкове майно спадкоємець може звернутися до особи, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно. Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на 1/3 квартири АДРЕСА_2 . Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_5 , який є сином ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, що підтверджує повторне свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 , видане 02 листопада 2018 року відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві. У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, на яку, листом від 26 лютого 2019 року державний нотаріус повідомила, що іншим спадкоємцем - ОСОБА_2 не надано оригінали правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності на вказане майно, тому видати свідоцтво є неможливим. До нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини також звернувся ОСОБА_2 , який є сином ОСОБА_4 . У постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 643/1216/15-ц провадження № 61-6924св18 зазначено, що аналіз статті 1266 ЦК України свідчить, що спадкуванням за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом при якому спадкоємці п`ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини. По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб`єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємців за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п`ятої черги за законом переміститися у вищу чергу (першу, другу або третю чергу). У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 292/389/17 (провадження № 61-19499св19) зазначено, що «при визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу. За згодою особи, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини». Зазначене узгоджується з пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», в якому судам роз`яснено, що при визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всіспадкоємці за законом першої черги. Отже, за правилами ЦК України до таких спадкоємців слід також відносити спадкоємців, які відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування або померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємців за правом представлення (стаття 1266 ЦК України). Тобто, при обчисленні розміру обов`язкової частки слід ураховувати всіх спадкоємців за законом, які могли б спадкувати, якщо порядок спадкування не був би змінений заповітом. Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на половину від 1/3 частини спадкової квартири АДРЕСА_2 . Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції територіальної підсудності розгляду справи, з огляду на таке. Постановою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Герасименка М. В. залишено без задоволення, ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 25 липня 2019 року про відкриття провадження у справі № 754/8465/19, в частині підсудності, та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року залишено без змін. У цій постанові зазначено, що «встановивши, що позов виник з приводу нерухомого майна - 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 , яка розташована у Деснянському районі м. Києва, та 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_4 , яка розташована в Подільському районі м. Києва, при цьому переконливих даних про те, що вартість 1/3 частини оспорюваної квартири, яка розташована в Подільському районі м. Києва, є більшою за 1/2 частину квартири, яка знаходиться у Деснянському районі м. Києва, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно відкрив провадження у справі. Судові рішення щодо відкриття провадження у справі за місцезнаходженням спірного майна, а саме 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 , яка розташована у Деснянському районі м. Києва, на підставі положення частини першої статті 30 ЦПК України, відповідають вимогам законодавства та з ними погоджується й суд касаційної інстанції». Таким чином, дана справа прийнята судом першої інстанції до свого провадження з додержанням правил підсудності, з урахуванням положень частини другої статті 31 ЦПК України. Щодо оскарження додаткового рішення про стягнення судових витрат Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Види адвокатської діяльності визначені у статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України) 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У частинах першій-третій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. За правилами частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України). Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У статті 246 ЦПК України зазначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу. Крім того, відповідно до частини дев`ятої статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. У додатковій постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17 зазначено, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі. У постанові Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18 зроблено висновок про те, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Водночас перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений. У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 161/7163/20 (провадження № 61-4004св21) зазначено, що для відшкодування витрат на професійну правову допомогу учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат. Тобто для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України. До ухвалення судом першої інстанції рішення від 10 листопада 2021 року ОСОБА_1 надавала суду і обґрунтовувала попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла чи очікувала понести у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, та зазначала про існування потреби вирішити питання про розподіл судових витрат та про намір подати підтверджуючі докази протягом встановленого законом строку після ухвалення судом першої інстанції відповідного судового рішення. 15 листопада 2021 року ОСОБА_1 надіслала до суду заяву про розподіл судових витрат, яка містила докази їх понесення, зокрема, договір про надання правової допомоги, ордер, додаткову угоду та докази часткової сплати цих витрат. Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, при визначені розміру витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню, виходив з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін). Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі. Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гуцола Руслана Івановича залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року, додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник