Постанова Львівський апеляційний суд № 454/431/22

Справа № 454/431/22 Головуючий у 1 інстанції: Струс Т.В. Провадження № 22-ц/811/1675/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Ванівського О.М. суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., секретаря: Цьони С.Ю., з участю: представника апелянта Семенюка Р.А., представників позивача Сапрун М.М., Іващука О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Семенюка Романа Андрійовича на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 23 травня 2023 року у справі за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, - ВСТАНОВИВ: В лютому 2022 року Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» звернулося в суд із позовною заявою, в якій просило стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 01.10.2016р. по 31.12.2021р. в розмірі 343660,860грн., інфляційні витрати у розмірі 73900,67грн., 3% річних у розмірі 33938,08грн. та сплачений судовий збір по справі у розмірі 6772,49грн. В обґрунтування своїх вимог покликалось на те, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.02.2022р. Відповідно до Закону України «Про теплопостачання» Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії. 06.12.2019р. відповідачу рекомендованим листом скеровано договір приєднання до надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води ЛМКП «Львівтеплоенерго». Відповідач лист отримав та надіслав підписаний договір приєднання. З 01.07.2014р. відповідачу для здійснення оплати за надані послуги відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , а також щомісячно направлялися квитанції про нарахування вартості даних послуг з метою їх оплати. Зазначало, що квартира відповідачки не була обладнана приладом обліку теплової енергії до 29.10.2019р. З 29.10.2019р. встановлено квартирний лічильник. До 29.10.2019р. нарахування кількості та вартості послуги з центрального опалення за даною адресою проводилися згідно показів загальнобудинкового приладу обліку теплової енергії на підставі Постанови КМУ від 21.07.2005 р. № 630 Про затвердження Правил надання послуг з постачання центрального опалення, холодної та гарячої води і водовідведення та Наказу Міністерства будівництва, архітектури та ЖКГУ від 31.10.2006 р. № 359 Про затвердження методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення. Відповідно до п. 2.1 Договору приєднання, тарифи на послуги та їх загальна вартість встановлюються уповноваженим органом на момент надання таких послуг, тобто Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. 27.02.2018 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» звернулося до Шевченківського районного суду м. Львова з заявою № 09-1474 від 27.02.2018 року про видачу судового наказу про стягнення боргу з ОСОБА_1 за послуги з централізованого опалення, штрафних санкцій у сумі 87 056,69 грн. та 176,20 грн. судового збору. 03.03.2018 року Шевченківський районний суд м. Львова видав судовий наказ по справі № 466/1521/18 про стягнення боргу з ОСОБА_1 за послуги з централізованого опалення, штрафних санкцій у сумі 87 056,69 грн. та 176,20 грн. судового збору. 02.07.2019 року Шевченківський районний суд м. Львова видав ухвалу про скасування судового наказу від 03.03.2018 року по справі № 466/1521/18 про стягнення з ОСОБА_1 боргу за послуги з централізованого опалення в сумі 87 056,69 грн. та 176,20 грн. судового збору на підставі заяви боржника про скасування судового наказу. Як відомо із заяви ОСОБА_1 від 23.05.2019 р. про скасування судового наказу № 466/1521/18 від 03.03.2018 року, у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 проживають орендарі на підставі укладеного з ними договору оренди, а отже вони користуються послугами, які надає ЛМКП «Львівтеплоенерго». Відповідно до цієї ж заяви Відповідача вбачається визнання нею надання послуг з центрального опалення та існування заборгованості по оплаті цих послуг. У розрахунку за надану послугу від 24.01.2022р. в колонці № 13 Загальна заборгованість з наростаючим підсумком відображається сума заборгованості. Таким чином сума заборгованості 343 660,86 грн. нараховується за період з жовтня 2016 р. по грудень 2021 р. та включає нарахування за грудень 2021 р. - 814,72 грн. та суму боргу, що в листопаді 2021 р. становила 342848,28 грн. Щодо підтвердження правомірності нарахування вартості за надані послуги з центрального опалення квартири АДРЕСА_1 позивач наводить те, що за результатами позапланової перевірки діяльності ЛМКП Львівтеплоенерго, зокрема щодо правильності нарахування вартості послуги з центрального опалення по квартирі Відповідача, Головним управлінням Держпродспоживслужби 31.07.2020р. складено припис, яким зобов`язано усунути порушення п. 3.5 Договору приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 18.12.2019 р. та ст. 10 ЗУ Про захист прав споживачів, а 07.08.2020 р. складено постанову про накладення штрафу на ЛМКП Львівтеплоенерго у розмірі 325 165,27 грн. Дані акти ГУ Держпродспоживслужби оскаржені позивачем у Львівському адміністративному окружному суді, в результаті чого було прийнято рішення у справі №380/7177/20 від 28 липня 2021 р., яким зокрема встановлено, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» самостійно не встановлює та не змінює існуючий тариф на послуги з централізованого опалення. Підприємством застосовується виключно тариф, затверджений постійно діючим центральним органом виконавчої влади Національною комісією ринку регулювання комунальних послуг. Для ЛМКП «Львівтеплоенерго» не встановлено норм та тарифів на послугу з централізованого опалення для квартир, які не обладнані квартирним приладом обліку теплової енергії та які знаходяться у будинках із будинковим приладом обліку. Також позивач зазначав, що правовідносини, що склалися між надавачем та споживачем житлово-комунальних послуг, є грошовими зобов`язаннями, у яких, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржника покладено виключно цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України), - вимагати сплату грошей за надані послуги. Таким чином, виходячи з юридичної природи правовідносин як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Таким чином, відповідно до розрахунків заборгованості за послуги з централізованого опалення та розрахунку інфляційних втрат і 3 % річних від 24.01.2022р., доданих до позовної заяви, відповідач повинна сплатити позивачу на його вимогу інфляційні втрати в сумі - 73 900,67 грн. та 3% річних в сумі - 33 938,08 грн. Крім цього, позивач зазначає, що за результатами позапланової перевірки ГУ Держпродспоживслужби, дії якої за рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2021р. визнані протиправними, ЛМКП Львівтеплоенерго було позбавлено можливості звернутися до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, оскільки формально діяв припис ГУ Держпродспоживслужби від 31.07.2020 р. про усунення порушень п. 3.5 Договору приєднання та ст. 10 ЗУ Про захист прав споживачів. Неправомірна перевірка ГУ Держпродспоживслужби, внаслідок якої складено неправомірні припис та постанова Держпродспоживслужби є поважною причиною, у зв`язку з якою позивачем пропущено строк позовної давності. Відтак, на думку ЛМКП Львівтеплоенерго рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2021р., яке підтверджує правомірність нарахування плати за надані послуги відповідачу, є підставою для поновлення строку позовної давності щодо стягнення заборгованості, яка виникла з 31.07.2017р. У заяві про зменшення позовних вимог ЛМКП Львівтеплоенерго відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 380/7177/20 від 09.02.2022р., припису ГУ Держпродспоживслужби № 1 від 31.07.2020р. просило зменшити розмір позовної вимоги ЛМКП «Львівтеплоенерго» в частині стягнення заборгованості за надані послуги з ОСОБА_1 та задовольнити нову позовну вимогу, а саме стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за надані послуги з централізованого опалення за період з 01.10.2016 року по 30.11.2021 рік у сумі 181 721,09 грн. основного боргу, інфляційні втрати у сумі 46 302,66 грн. та 3 % річних у сумі 18 131,31 грн., разом 246 155,06 грн. Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 23 травня 2023 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення за період з 01.10.2016р. по 30.11.2021р. в сумі 181 721 (сто вісімдесят одна тисяча сімсот двадцять одна) грн. 09коп. основного боргу. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» судовий збір в сумі 6772 (шість тисяч сімсот сімдесят дві) грн. 49коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Семенюк Роман Андрійович, подавши апеляційну скаргу. Не погоджується з рішенням суду в частині стягнення з ОСОБА_1 181 721 грн. 09 коп. Вказує, що ОСОБА_1 згідна сплатити суму боргу за опалення, але не в такому розмірі, який стягнув суд. Зазначає, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» в кільканадцять разів, необґрунтовано, безпідставно завищила спожиту теплову енергію ОСОБА_1 в порівнянні з іншими квартирами у тому ж будинку. На підтвердження своїх доводів надає власний розрахунок та вказує, що ОСОБА_1 спожила тепла на суму 24 552, 34 грн. і таку суму готова оплатити. Окрім цього, звертає увагу суду, що суд стягнув заборгованість за період з 01.10.2016 року по 30.11.2022 р., тобто з явним пропуском 3 річного строку позовної давності. Просить скасувати рішення суду та постановити нове судове рішення, яким в позові відмовити. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, представників позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на її заперечення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне. Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач належним чином не виконує своїх обов`язків по сплаті коштів за надані позивачем послуги, а тому є підстави для задоволення позову частково та стягнення з відповідача, заборгованості 181 721,09грн. за надані послуги з централізованого опалення. Окрім цього, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідачів нарахованих інфляційні втрати у сумі 46 302,66 грн. та 3 % річних у сумі 18 131,31 грн., оскільки на всій території України з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжено та діє на час розгляду справи судом. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності підтверджується дослідженою Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.02.2022 року № 297226029. Згідно довідки про склад сім`ї і прописки № 2249 від 22.11.2018 р. наданої ПП «УК «Рідний дім Топольна» у м. Львові, встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири, але не зареєстрована та не проживає за даною адресою. З 01.07.2014р. відповідачу для здійснення оплати за надані послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Квартира АДРЕСА_1 не була обладнана квартирним приладом обліку теплової енергії до 29.10.2019р. З 29.10.2019 р. встановлено квартирний лічильник. До 29.10.2019р. нарахування кількості та вартості послуги з центрального опалення за даною адресою проводилися позивачем згідно показів загальнобудинкового приладу обліку теплової енергії на підставі Постанови КМУ від 21.07.2005 р. № 630 Про затвердження Правил надання послуг з постачання центрального опалення, холодної та гарячої води і водовідведення та Наказу Міністерства будівництва, архітектури та ЖКГУ від 31.10.2006 р. № 359 Про затвердження методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення. В період з 01.10.2016р. по 30.11.2021р. за квартирою АДРЕСА_1 , утворилась заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення в сумі 181721,09 грн. основного боргу, інфляційні втрати в сумі 46 302,66 грн. та 3 % річних у сумі 18131,31 грн., разом всього - 246155,06 грн. 03 березня 2018 року Шевченківський районний суд м. Львова за заявою позивача видав судовий наказ по справі № 466/1521/18 про стягнення боргу з ОСОБА_1 за послуги з централізованого опалення, штрафних санкцій у сумі 87 056,69 грн. та 176,20 грн судового збору. Копія судового наказу додається. 02 липня 2019 року Шевченківський районний суд м. Львова виніс ухвалу про скасування судового наказу від 03.03.2018 року по справі № 466/1521/18 про стягнення з ОСОБА_1 боргу за послуги з централізованого опалення в сумі 87 056,69 грн. та 176,20 грн. судового збору. 06 травня 2019 року Сокальським районним судом видано судовий наказ, згідно якого стягнуто із ОСОБА_1 на користь позивача за послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води на загальну суму 169 503, 68грн., яка включає в себе: сума боргу 157 942, 50грн., 8 471,19грн. інфляційні втрати, 1 856,70грн. три відсотки річних. Ухвалою Сокальського районного суду від 05 липня 2019р. даний судовий наказ №466/1277/19 від 06.05.2019р. за заявою відповідачки скасовано. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2021р. визнано протиправними дії ГУ Держпродспоживслужби у Львівській області щодо проведення перевірки, визнано протиправним та скасовано припис від 31.07.2020р. №1 та постанову від 17.08.2020р. №68 якою накладено штраф на ЛМКП «Львівтеплоенерго». В подальшому постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 380/7177/20 від 09.02.2022р. апеляційну скаргу ГУ Держпродспоживслужби у Львівській області задоволено частково, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2021р. скасовано та прийнято нову постанову. Позовні вимоги ЛМКП «Львівтеплоенерго» задоволено частково, визнано протиправною і скасовано постанову Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області від 17 серпня 2020 року №68 про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів». У задоволенні решта позовних вимог Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» відмовити. Судовим рішенням встановлено факт законності проведення перевірки яка проводилась ГУ Держпродспоживслужбою у ЛМКП «Львівтеплоенерго». Відповідно до вищевказаної постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 380/7177/20 від 09.02.2022р. та припису ГУ Держпродспоживслужби № 1 від 31.07.2020р. позивачем здійснено перерахунок заборгованості відповідача та подано заяву про зменшення розміру позовних вимог. Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Згідно з частиною 1 статті 12 закону «Про житлово-комунальні послуги», надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Пунктом першим частини 1 статті 7 закону «Про житлово-комунальні послуги» визначено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 7 цього закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідно до ч.1 ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» , споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Статтею 19 закону «Про теплопостачання» встановлено обов`язок споживача оплатити надані послуги. Наведеними положеннями законів передбачено, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Колегія суддів погоджується, з тим що у відповідача є обов`язок по сплаті коштів за надані позивачем послуги з централізованого опалення. Проте вважає, що судом першої інстанції неправильно вирішено питання щодо строків позовної давності. Позивач звернувся до суду з позовом 14 лютого 2022 року та заявив вимогу про стягнення боргу за період заборгованості з травня 01.10.2016 року по 30.11.2021 року включно (згідно з наданим розрахунком), вважаючи, що позовна давність стосовно оплати за постачання теплової енергії, яку відповідачка не вносила, перервалася поданням заяв про видачу судового наказу та оскарженням позивачем рішення ГУ Держпродспоживслужби. Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51)). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті). Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 зазначила, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 640/2704/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 травня 2018 року у справі № 903/509/17). Новий перебіг позовної давності (після його переривання) починається наступного дня після пред`явлення позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц). Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого у постановах від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15, та від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 216/5756/15-ц, про те, що подання кредитором (зокрема виконавцем послуг) в порядку, передбаченому ЦПК України, заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності. З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що враховуючи, що з позовом до суду ЛМКП «Львівтеплоенерго» звернулось в лютому 2022 року, тому до стягнення підлягає лише заборгованість за період з 01.02.2019р. по 30.11.2021р. в сумі 25 219грн 71 грн. в межах строків позовної давності. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Семенюка Романа Андрійовича підлягає до часткового задоволення, а рішення Сокальського районного суду Львівської області від 23 травня 2023 року слід скасувати з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст.. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п.13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, вищенаведене, апеляційним судом здійснено перерахунок судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Семенюка Романа Андрійовича задовольнити частково. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 23 травня 2023 року . скасувати. Постановити нове судове рішення, яким позов Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» - заборгованість за надані послуги з централізованого опалення за період з 01.02.2019р. по 30.11.2021р. в сумі 25 219грн 71 основного боргу. Стягнути з ОСОБА_1 в користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» судовий збір в сумі 693 грн. 45 коп. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» в користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3 314 грн. 23 коп. В решті позовних вимог відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено 20 листопада 2023 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.