Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/7177/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 380/7177/20 пров. № А/857/17988/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. за участі секретаря судового засідання: Приступи Р.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року (суддя Кедик М.В., час ухвалення 09:53 год., місце ухвалення м.Львів, дата складання повного тексту 09.08.2021), в адміністративній справі №380/7177/20 за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування припису і постанови, встановив: У вересні 2020 року позивач Львівське МКП «Львівтеплоенерго» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ Держпродспоживслужби у Львівській області, в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо проведення у період з 29.07.2020 року по 30.07.2020 року позапланової перевірки ЛМКП "Львівтеплоенерго" щодо дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів; 2) визнати протиправним та скасувати припис №1 від 31.07.2020 відповідача до акту перевірки дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів від 30.07.2020 року №0107; 3) скасувати постанову відповідача про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів" від 17 серпня 2020 року №68; 4) стягнути на користь позивача судові витрати. Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив в задоволенні позову відмовити повністю. Третя особа також позовних вимог не визнала, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, в суді першої інстанції подала відзив на позовну заяву. Просила відмовити в задоволенні позову. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області щодо проведення у період з 29.07.2020 по 30.07.2020 позапланової перевірки ЛМКП "Львівтеплоенерго" щодо дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів. Визнано протиправним та скасовано припис Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області від 31.07.2020 №1. Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області від 17.08.2020 №68 про накладення стягнень передбачених ст.23 Закону України "Про захист прав споживачів". Стягнуто з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивача 9081,47 грн. судових витрат. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач ГУ Держпродспоживслужби у Львівській області та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду ухвалене при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що Головне управління Держпродспоживслужби у Львівській області мало всі правові підстави для проведення у період з 29.07.2020 по 30.07.2020 позапланового заходу державного нагляду (контролю) та перевірка ЛМКП «Львівтеплоенерго» була проведена на підставі та в порядку, передбаченому Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". З огляду на вказане вважає скаржник рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправними дій відповідача щодо проведення позапланової перевірки ЛМКП «Львівтеплоенерго» необґрунтованим, ухваленим судом з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Також апелянт не погоджується із висновком суду першої інстанції про дотримання позивачем пункту 3.5 Договору приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 01.07.2014 під час здійснення споживачам розрахунку за використану теплову енергію. Вказує апелянт, що застосування позивачем при визначенні кількості теплової енергії Методики, погодженої Інститутом «УкрНДІінжпроект» №12-17 від 2002 є неправомірним, оскільки це не передбачено чинним законодавством та порушує п.3.5 Договору приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води ЛМКП «Львівтеплоенерго». За таких обставин, на підставі результатів перевірки та з метою припинення порушень законодавства про захист прав споживачів, керуючись статтею 26 ЗУ «Про захист прав споживачів», відповідачем винесено оскаржуваний Припис. Зазначає апелянт, що ГУ Держпродспоживслужби у Львівській області мало право винести обов`язковий для виконання припис на підставі акту, що складений за результатами проведення перевірки, під час якої виявлено порушення вимог законодавства. Також у зв`язку з виявленими порушеннями під час проведення позапланового заходу державного контролю щодо ЛМКП «Львівтеплоенерго» винесено постанову №68 від 17.08.2020 про накладення стягнень, передбачених статтею ЗУ «Про захист прав споживачів» у розмірі 325135,27 грн.. Вважає скаржник, що дії ГУ Держирожспоживслужби у Львівській області є правомірними, такими що відповідають вимогам законодавства. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати повністю оскаржене рішення суду від 28.07.2021р. та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Позивач ЛМКП «Львівтеплоенерго» із доводами апеляційної скарги не погодився, вважаючи їх необґрунтованими, а оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим, подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. Просить залишити рішення суду від 28.07.2021р. без змін, залишивши апеляційну скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити частково, з урахуванням наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області від 27.07.2020 №2016, на підставі погодження Держпродспоживслужби України №15.3-10/2/11011 від 24.07.2020 на проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) на підставі обґрунтованого звернення фізичної особи ОСОБА_1 про порушення суб`єктом господарювання ЛМКП «Львівтеплоенерго» за адресою м. Львів, вул. Д. Апостола, 1 її законних прав та відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», абзацу 5 частини 1 статті 5 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" 05.04.2007 №877-V, положення про Головне управління Держпродспоживслужби у Львівській області, затвердженого наказом Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 24.02.2020 №157, наказано провести перевірку ЛМКП «Львівтеплоенерго» за адресою м. Львів, вул. Д. Апостола, 1 в термін з 29.07.2020 по 31.07.2020 (а.с. 91-95 т.1). У період з 29.07.2020 по 30.07.2020 на підставі наказу від 27.07.2020 №2016 та направлення від 27.07.2020 №1838 посадовими особами ГУ Держпродспоживслужби у Львівській області проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) стосовно додержання суб`єктом господарювання ЛМКП «Львівтеплоенерго» вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів, за результатами якого складено акт №0107 від 30.07.2020 (а.с. 9-32 т.1). У ході перевірки державними інспекторами виявлено, зокрема, наступні порушення: нарахування кількості та вартості послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період відсутності квартирного засобу обліку теплової енергії абоненту за адресою: АДРЕСА_1 при проведенні розрахунків виконавцем ЛМКП «Львівтеплоенерго» проводилась із застосуванням методики, затвердженої ВАТ «Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України» від 2002р. №1271, що є порушенням ч.12 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3.5 Договору приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 01.07.2014. За наслідками перевірки 31.07.2020 ГУ Держпродспоживслужби в Львівській області видано припис №1, яким позивача зобов`язано усунути порушення, зазначені в акті від 30.07.2020 №0107 та письмово повідомити про виконання в строк до 01.09.2020 року. Усунення порушень слід здійснити шляхом проведення перерахунку кількості та вартості спожитої теплової енергії за період відсутності квартирного засобу обліку абоненту за адресою: АДРЕСА_1 , із нарахованої суми в розмірі 325165,27 грн. в сторону зменшення, виконати згідно норм Правил, іншого чинного законодавства, передбачених п.3.5 Договору приєднання (а.с. 33-34 т.1). Також за наслідками перевірки 17.08.2020 ГУ Держпродспоживслужби в Львівській області прийнято постанову №68, якою на позивача накладено штраф у розмірі 325165,27 грн. (в розмірі суми наданих послуг), на підставі статей 23, 26 Закону України «Про захист прав споживачів», за порушення статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3.5 Договору приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 01.07.2014 (а.с. 36-37 т.1). Вважаючи протиправними дії відповідача щодо проведення перевірки та припис і постанову, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень ЛМКП "Львівтеплоенерго" вимог ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3.5 Договору приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 01.07.2014, а тому визнав дії відповідача щодо проведення перевірки протиправними, а також визнав протиправними і такими, що підлягають скасуванню припис і постанову, винесені за результатами проведення позапланової перевірки. Суд апеляційної інстанції частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відносно позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення у період з 29.07.2020 року по 30.07.2020 року позапланової перевірки позивача ЛМКП "Львівтеплоенерго" щодо дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів, суд першої інстанції вказав, що дії Управління щодо проведення перевірки є протиправними, оскільки немає факту порушення позивачем вимог ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3.5 Договору приєднання від 01.07.2014. Суд апеляційної інстанції не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня 2007 року №877-V (далі - Закон №877-V, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Частиною першою статті 1 Закону №877-V встановлено, що державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Регулювання відносин між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлення прав споживачів, а також визначення механізму їх захисту та основ реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів передбачено Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 №1023-XII (далі - Закон №1023-XII). Відповідно до ч.3 ст.5 Закону №1023-XII, захист прав споживачів здійснюють центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту прав споживачів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, місцеві державні адміністрації, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законом, а також суди. Спеціально уповноваженим центральним органом у сфері захисту прав споживачів є Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, а відповідач - Головне управління Держпродспоживслужби у Львівській області є її територіальним органом. Відповідно до п.1 ч.1 ст.26 Закону №1023-XII, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і має право давати суб`єктам господарювання обов`язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів. Відповідно до Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №667, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі сільського господарства та який реалізує державну політику державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів. Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 29.07.2020 №94 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.02.2020 за №185/34468) затверджено форму акта, складеного за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержанням суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів, в якому є перелік питань житлово-комунальних послуг, зокрема послуг з постачання теплової енергії. Відповідно до абз.5 ч.1 ст.6 ЗУ «Про основні засади державною нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», підставами для здійснення позапланових заходів є звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється територіальним органом державного нагляду (контролю) за наявністю погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу. Матеріалами справи підтверджується, що на підставі скарги гр. ОСОБА_1 та погодження Держпродспоживслужби №15-3-10/2/11011 від 24.07.2020 відповідачем видано наказ від 27.07.2020 №2016 «Про проведення позапланової перевірки за результатами розгляду звернення» з метою проведення позапланової перевірки ЛМКП «Львівтеплоенерго», та у період з 29.07.2020 по 30.07.2020 посадовими особами Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) стосовно додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів, за результатами якого складено акт від 30.07.2020 №0107. Отже, відповідач Головне управління Держпродспоживслужби у Львівській області, у даному випадку, мало всі правові підстави для проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) та перевірка була проведена на підставі та в порядку, передбаченому Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Матеріали справи не містять доказових підтверджень про те, що дії Управління (відповідача) щодо проведення перевірки у період з 29.07.2020 року по 30.07.2020 року не відповідали приписам Закону України від 05.04.2007 №877-У «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Закону України від 12.05.1991 №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів», Положення №667. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає необгрунтованим рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення у період з 29.07.2020 року по 30.07.2020 року позапланової перевірки позивача щодо дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів, а висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими. Відносно позовної вимоги про визнання протиправним та скасування припису №1 від 31.07.2020, суд першої інстанції вказав, що такий Припис є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки немає факту порушення позивачем вимог ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.5 Договору приєднання від 01.07.2014. Суд апеляційної інстанції не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного. Відповідно до статті 7 Закону №877-V, за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт. Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства. В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. На підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу. Припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку. Із змісту спірного Припису №1 від 31.07.2020 видно, що такий припис винесено за наслідками перевірки (Акт перевірки від 30.07.2020 року), якою встановлено порушення позивачем вимог ч.12 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3.5 Договору приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 01.07.2014, які полягали в тому, що нарахування позивачем кількості та вартості послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період відсутності квартирного засобу обліку теплової енергії абоненту за адресою: АДРЕСА_1 неправомірно проводилась із застосуванням Методики, затвердженої ВАТ «Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України» від 2002р. №1271, що мало наслідком завищення таких нарахувань. Цим приписом зобов`язано позивача усунути порушення, зазначені в акті від 30.07.2020 №0107 та письмово повідомити про виконання в строк до 01.09.2020 року. Усунення порушень слід здійснити шляхом проведення перерахунку кількості та вартості спожитої теплової енергії за період відсутності квартирного засобу обліку абоненту за адресою: АДРЕСА_1 , із нарахованої суми в розмірі 325165,27 грн. в сторону зменшення, виконати згідно норм Правил, іншого чинного законодавства, передбачених п.3.5 Договору приєднання. З цього приводу колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг врегульовані Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року №2189-VІІІ (далі - Закон №2189-VІІІ). Відповідно до статті 21 Закону №2189-VIII, виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Параметри якості теплової енергії повинні відповідати нормативним документам у сфері стандартизації. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Згідно статті 7 Закону №2189-VІІІ, споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Пунктом 3.5 Договору приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 01.07.2014 передбачено, що облік спожитих послуг здійснюється згідно норм Правил, іншого чинного законодавства, а також умов цього Договору приєднання. Порядок надання комунальних послуг, в тому числі і послуг з централізованого опалення, порядок обліку та оплати цих послуг визначається за Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМ України №630 від 21.07.2005 року (далі Правила). Відповідно до пункту 12 Правил, у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири (буднику садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку. У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку. У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Згідно пункту 28 Правил, споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, квартирні засоби обліку теплової енергії, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Методику розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення затверджено наказом Мінбуду України №359 від 31.10.2006 року, зареєстр. в МЮ 27.11.2006р. за №1237/13111 (далі Методика). Методика встановлює порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування (далі - МЗК) у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами. Водночас, відповідно до роз`яснення Міністерства розвитку громад і територій України №7/10.1/6511-20 від 17.04.2020р. (а.с. 111 т.1), розрахунок обсягу теплової енергії для квартир, не оснащених квартирними засобами обліку здійснюється відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 та Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Мінбуду України від 31.10.2006 №359, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.11.2006 за №1237/13111. Згідно даного роз`яснення розрахунок обсягу теплової енергії для квартир, не оснащених квартирними засобами обліку теплової енергії розраховується як різниця між обсягом теплової енергії, визначеної згідно з показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії та сумою витрат теплової енергії: для потреб виконавця; юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у багатоквартирному будинку; на опалення місць загального користування; сумарних затрат теплової енергії у багатоквартирному будинку. При цьому, розрахунок величини теплової енергії на опалення місць загального користування також залежить від повного чи часткового оснащення приміщень приладами обліку теплової енергії, за відсутності приладу обліку теплової енергії, спожитої на опалення МЗК. У разі якщо системою будинкового обліку не передбачено окремого обліку теплової енергії, спожитої на опалення МЗК, але передбачено теплолічильник в кожного споживача та загальнобудинковий комерційний облік теплоти, кількість теплової енергії на опалення МЗК з урахуванням утрат розподільчими внутрішньобудинковими трубопроводами опалення визначається як різниця між кількістю теплової енергії на опалення будинку та загальною кількістю теплової енергії на опалення всіх інших приміщень. У разі часткового оснащення приміщень споживачів приладами обліку теплової енергії загальна кількість теплової енергії на опалення МЗК визначається як сума кількості теплової енергії на опалення кожного окремого приміщення місця загального користування та втрати теплової енергії розподільчими трубопроводами системи опалення будинку. Матеріалами справи підтверджується, що гр. ОСОБА_1 , звернення якої було підставою для проведення позапланової перевірки, є власником квартири АДРЕСА_2 . Згідно обліку ЛМКП «Львівтеплоенерго» до 24.09.2019 квартира АДРЕСА_3 не була обладнана квартирним вузлом обліку теплової енергії. Під час проведення 30.07.2020 позапланової перевірки ЛМКП «Львівтеплоненерго» спеціалістами Управління захисту споживачів Головного управління Держпрожспоживслужби у Львівській області встановлено, що житлові будинки по вул. Плугова, 10 та АДРЕСА_4 , балансоутримувачем яких є ПП «Управляюча компанія «Рідний дім - Топольна», обладнані спільним індивідуальним тепловим пунктом (надалі ІТП) з вузлом обліку теплової енергії надалі (BOTE) на опалення та гаряче водопостачання. Окрім житлової частини в будинках №10 та АДРЕСА_4 розташовані нежитлові приміщення: ТзОВ «Бодекс» дитячий дошкільний заклад, офісні приміщення №1 ТзОВ ВПТ «Кодекс», офісне приміщення №4 КБП «Галичартбуд», які обладнані окремими лічильниками теплової енергії на опалення. На централізоване опалення кількість теплової енергії розраховується як різниця між кількістю теплової енергії, спожитої за показами загальнобудинкового приладу обліку теплової енергії та кількістю теплової енергії, спожитої будинком на потреби водопостачання. Відповідно до листа ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 30.07.2020 №08-192 (а.с. 96 т.1), позивач приводить приклад розрахунку обсягу теплової енергії, яка була спожита квартирою АДРЕСА_3 гр. ОСОБА_1 .. Спеціалістами Управління захисту споживачів встановлено, що розподіл теплової енергії між будинками та іншими об`єктами теплоспоживання, облікованої спільним вузлом обліку теплової енергії проводиться відповідно до Методики визначення кількості спожитої за розрахунковий період в опалювальний сезон теплової енергії безобліковими споживачами, підключеними паралельно з обліковими споживачами до облікових джерел теплоти, погодженої Інститутом «УкрНДІінжпроект» №12-17 від 2002. Відповідачем у справі ГУ Держпродспоживслужби у Львівській області вірно зазначено, що використання порядку розподілу та нарахування обсягу теплової енергії, відповідно до Методики погодженої Інститутом «УкрНДІінжпроект» №12-17 від 2002 суперечить вимогам законодавства у сфері теплопостачання, оскільки вказана методика не є нормативно-правовим актом, її застосування не передбачено Договором приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 01.07.2014, а при проведенні розрахунку кількості та вартості послуг з централізованого опалення в т.ч. і на опалення місць загального користування має здійснюватись згідно вимог Правил та Методики, що затверджені центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Водночас, суд апеляційний суд враховує, що методика визначення об`єму спожитої теплової енергії облікованої спільним вузлом обліку тепла, між будинками та іншими об`єктами теплосноживання, яку використовує ЛМКП «Львівтеплоенерго» безпосередньо впливає на подальший розрахунок обсягу теплової енергії для квартир, не оснащених квартирними засобами обліку теплової енергії, оскільки розрахунок обсягу теплової енергії для квартир, не оснащених квартирними засобами обліку теплової енергії розраховується як різниця між обсягом теплової енергії, визначеної згідно з показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії та сумою витрат теплової енергії: для потреб виконавця; юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у багатоквартирному будинку; на опалення місць загального користування; сумарних витрат теплової енергії у багатоквартирному будинку. У зв`язку із цим, згідно відомості про нарахування та оплату послуги - центральне опалення за період з 01.07.2014 по 31.01.2021 ЛМКП «Львівтеплоненерго» споживачу ОСОБА_1 було нараховано за послуги центрального опалення за листопад 2017 - 25893,40 грн., за грудень 2017 - 25978,96 грн. за січень 2018 року - 41470,25 грн. (корекція - 4550,95 грн.) (а.с. 157-158 т.1). Схожі щомісячні фактично нереальні нарахування на цю квартиру площею 48 м.кв. мали місце і в період грудня 2018р. березня 2019р. (відповідно: 33248,47 грн., 41658,52 грн., 11192,24 грн., 21163,54 грн.). Таким чином, являються обгрунтованими твердження відповідача про те, що застосування позивачем при визначенні кількості теплової енергії Методики, погодженої Інститутом «УкрНДІінжпроект» №12-17 від 2002 є неправомірним, оскільки це не передбачено чинним законодавством та порушує п.3.5 Договору приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води ЛМКП «Львівтеплоенерго». В такій ситуації, на підставі результатів перевірки та з метою припинення порушень законодавства про захист прав споживачів, керуючись статтею 26 ЗУ «Про захист прав споживачів» відповідачем правомірно винесено Припис від 31.07.2020 до акту перевірки №0107 від 30.07.2020, яким ЛМКП «Львівтеплоенерго» зобов`язано провести перерахунок кількості та вартості спожитої теплової енергії в сторону зменшення за період відсутності квартирного засобу обліку, абоненту за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, колегія суддів зазначає, що здійснення такого перерахунку являється обов`язком Комунального підприємства, а тому незазначення у спірному Приписі конкретного розміру кількості та вартості спожитої теплової енергії за результатами перерахунку не впливає на правомірність цього Припису. Крім цього колегія суддів зазначає, що згідно п.3, 4 ч.1 ст.21 ЗУ «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Отже, являються безпідставними доводи позивача ЛМКП «Львівтеплоенерго» щодо правильності та об`єктивності нарахувань кількості та вартості спожитої теплової енергії за період відсутності квартирного засобу обліку абоненту за адресою: АДРЕСА_1 , та у зв`язку із цим не підлягає до задоволення вимога позивача про визнання протиправним і скасування Припису №1 від 31.07.2020 року. Відносно позовної вимоги про визнання протиправною і скасування постанови №68 від 17 серпня 2020 року про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів", суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Із змісту спірної Постанови №68 від 17 серпня 2020 року видно, що така постанови винесена ГУ Держпродспоживслужби в Львівській області за наслідками перевірки (Акт перевірки від 30.07.2020р.), якою на позивача накладено штраф у розмірі 325165,27 грн., на підставі статей 23, 26 Закону України «Про захист прав споживачів», за порушення статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3.5 Договору приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 01.07.2014. Пунктом 3.5 Договору приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 01.07.2014 передбачено, що облік спожитих послуг здійснюється згідно норм Правил, іншого чинного законодавства, а також умов цього Договору приєднання. Стаття 10 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг). Так, споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася (ч.1 ст.10 Закону). Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця (ч.2 ст.10 Закону). У разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати: 1) безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк; 2) відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги); 3) безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи; 4) відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи; 5) реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору. Зазначені вимоги підлягають задоволенню у разі виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) або під час її виконання (надання), а в разі неможливості виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) - протягом гарантійного чи іншого строку, встановленого договором, чи протягом двох років з дня прийняття виконаної роботи (наданої послуги) у разі відсутності гарантійного чи іншого строку, встановленого законодавством або договором (ч.3 ст.10 Закону). За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Якщо істотні недоліки було виявлено в роботі (послузі), виконаній з матеріалу споживача, споживач має право вимагати на свій вибір або виконання її з такого ж матеріалу виконавця, або розірвання договору і відшкодування збитків. Зазначені вимоги можуть бути пред`явлені споживачем протягом строків, передбачених нормативно-правовими актами та умовами договору, а в разі відсутності таких строків - протягом десяти років (ч.4 ст.10 Закону). У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі (ч.5 ст.10 Закону). Виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов`язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили (ч.6 ст.10 Закону). Про відступи від умов договору та інші недоліки в роботі (послузі), що не могли бути виявлені при звичайному способі її прийняття, споживач зобов`язаний повідомити виконавцеві не пізніше трьох діб після їх виявлення (ч.7 ст.10 Закону). Виконавець залежно від характеру і специфіки виконаної роботи (наданої послуги) зобов`язаний видати споживачеві розрахунковий документ, що засвідчує факт виконання роботи (надання послуги), або відтворити на дисплеї програмного реєстратора розрахункових операцій (дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій) QR-код, що дає змогу споживачеві здійснювати його зчитування та ідентифікацію з розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому містяться, або надіслати електронний розрахунковий документ на наданий споживачем абонентський номер чи адресу електронної пошти (ч.8 ст.10 Закону). Виконавець зобов`язаний протягом місяця відшкодувати збитки, що виникли у зв`язку з втратою, псуванням чи пошкодженням речі, прийнятої ним від споживача для виконання робіт (надання послуг). Виконавець не звільняється від відповідальності, якщо рівень його наукових і технічних знань не дав змоги виявити особливі властивості речі, прийнятої ним від споживача для виконання робіт (надання послуг). Якщо виконання робіт (надання послуг) вимагає використання додаткових матеріалів, такі матеріали повинні відповідати вимогам безпеки, встановленим законодавством до таких матеріалів (ч.9 ст.10 Закону). Виконавець несе відповідальність за шкоду, завдану життю, здоров`ю або майну споживача, що виникла у зв`язку з використанням речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструментів, пристосувань чи інших засобів, необхідних для виконання ним робіт (надання послуг), незалежно від рівня його наукових і технічних знань, що дає змогу виявити їх властивості, згідно із законодавством (ч.10 ст.10 Закону). Якщо під час виконання робіт (надання послуг) виникає необхідність у додаткових роботах (послугах), що не були передбачені умовами договору, виконавець зобов`язаний одержати від споживача дозвіл на виконання таких робіт (надання послуг). Будь-які додаткові роботи (послуги), виконані (надані) виконавцем без згоди споживача, не створюють для споживача будь-яких зобов`язань щодо їх оплати (ч.11 ст.10 Закону). Якщо після укладення договору стане очевидним, що роботи (послуги), зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов`язаний негайно повідомити про це споживача. Виконавець зобов`язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору. Споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) без штрафних санкцій з боку виконавця у разі виникнення обставин, передбачених в абзацах першому та другому цієї частини (ч.12 ст.10 Закону). Вимоги цієї статті не поширюються на виконання робіт з гарантійного ремонту (ч.13 ст.10 Закону). Отже статтею 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено значний перелік прав споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг). Однак, спірна постанова відповідача №68 від 17 серпня 2020 року ні в описовій, ні в резолютивній частинах не містить конкретизації того, за яке саме порушення прав споживача застосовується штрафна санкція до позивача. Крім цього, колегія суддів враховує, що відповідно до ч.1 ст.26 вказаного вище Закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і має право, зокрема, накладати на суб`єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Статтею 23 Закону передбачено відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів. Так, згідно ч.1 ст.23 Закону, у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб`єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за: 1) відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8, частиною першою статті 9 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 4) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров`я та майна споживачів і навколишнього природного середовища, - у розмірі трьохсот відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб`єкт господарської діяльності не веде обов`язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 5) реалізацію продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання), - у розмірі п`ятисот відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб`єкт господарської діяльності не веде обов`язковий облік доходів і витрат, - у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 6) реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання - у розмірі ста відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб`єкт господарської діяльності не веде обов`язковий облік доходів і витрат, - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 7) відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію або продавця (у випадках, визначених Законом України "Про електронну комерцію") - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб`єкт господарської діяльності не веде обов`язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 8) створення перешкод службовим особам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, та структурного підрозділу з питань захисту прав споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості реалізованої продукції за попередній календарний місяць, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб`єкт господарської діяльності не веде обов`язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 9) невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, про усунення порушень прав споживачів - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 10) реалізацію товару, строк придатності якого минув, - у розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для реалізації партії товару, але не менше п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 11) порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 12) обмеження або відмову в реалізації прав споживачів, установлених частиною другою статті 17 цього Закону, - у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено значний перелік випадків (порушень) за які наступає відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів. Однак, спірна постанова відповідача №68 від 17 серпня 2020 року не містить конкретизації того, за яке саме порушення, із наведених в статті 23 Закону, застосовується штрафна санкція до позивача. У засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача на запитання суду відповіла, що позивача притягнено до відповідальності за порушення пункту 11 ч.1 ст.23 Закону. Пункт 11 ч.1 ст.23 Закону передбачає відповідальність за порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги, - за що встановлено відповідальність у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суд апеляційної інстанції враховує, що з врахуванням фактичних обставин справи, змісту Акту перевірки від 30.07.2020р. та змісту спірної постанови про накладення штрафу №68 від 17.08.2020 року, можна зробити висновок, що на позивача накладено штраф розмірі 325165,27 грн., тому, що станом на вересень 2019 року (на момент встановлення в абонента за адресою: АДРЕСА_1 засобу обліку теплової енергії) розмір заборгованості за центральне опалення становив 325165,27 грн., що підтверджується відомістю про нарахування та оплату послуги - центральне опалення за період з 01.07.2014 по 31.01.2021 споживачу ОСОБА_1 (а.с. 157-158 т.1). Тобто, розмір штрафу позивачу визначено як 100 відсотків розміру заборгованості за центральне опалення. Однак, як уже було вказано апеляційним судом вище, пункт 11 ч.1 ст.23 Закону передбачає відповідальність за порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги, - у розмірі 100 відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а не у розмірі 100 відсотків заборгованості за надані послуги. З цього приводу колегія суддів також зазначає, що відповідальність за пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону є можливою лише в разі наявності таких обставин: - встановлення факту дійсного порушення умов договору між споживачем і виконавцем робіт (послуг); - встановлення реального (фактичного) розміру виконаної роботи (наданої послуги). Матеріалами справи підтверджується, і про це сформовано висновок самим відповідачем в акті перевірки від 30.07.2020 року, що фактичний розмір наданих послуг (кількості та вартості послуг) з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води абоненту за адресою: АДРЕСА_1 за період відсутності квартирного засобу обліку теплової енергії, тобто за період по вересень 2019 року, є завищеним, тобто необ`єктивним. Станом на час винесення спірної постанови №68 від 17.08.2020 року відповідачем ГУ Держпродспоживслужби у Львівській області не було визначено реального розміру наданих послуг (кількості та вартості послуг) з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води абоненту ОСОБА_1 .. Саме для цього і було винесено Припис №1 від 31.07.2020 року, яким позивача зобов`язано здійснити перерахунок кількості та вартості спожитої теплової енергії за період відсутності квартирного засобу обліку абоненту, із нарахованої суми в розмірі 325165,27 грн. в сторону зменшення. Отже, в такій ситуації у відповідача не було правових підстав та усіх необхідних передумов для застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 11 ч.1 ст.23 Закону - у розмірі 100 відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги). Крім цього, суд апеляційної інстанції враховує, що процедуру накладення стягнень уповноваженими особами Держпродспоживслужби та її територіальних органів з суб`єктів господарювання - підприємств, установ, організацій (їх філій, представництв, відділень) незалежно від форми власності, іноземних юридичних осіб (їх філій, представництв, відділень) і фізичних осіб - підприємців, що провадять господарську діяльність на території України, за порушення законодавства про захист прав споживачів визначає Порядок накладення стягнень за порушення законодавства про захист прав споживачів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р. №1177 (далі Порядок 1177). Так, відповідно пункту 2 цього Порядку 1177, на суб`єктів господарювання накладається стягнення у вигляді штрафу відповідно до статті 23 Закону України Про захист прав споживачів. Згідно пункту 4 Порядку 1177, рішення про накладення штрафів приймається на підставі відповідних актів перевірки суб`єкта господарювання та інших матеріалів, пов`язаних з цією перевіркою, за наявності порушень, зазначених у пункті 2 цього Порядку, і оформляється постановою за формою, що встановлюється Мінекономіки. Питання про накладення штрафу розглядається за участю представника суб`єкта господарювання. У разі його відсутності справу може бути розглянуто лише у випадку, коли незважаючи на своєчасне повідомлення суб`єкта господарювання про місце і час розгляду справи від нього не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Апеляційний суд враховує, що матеріали справи не містять і відповідачем не надано суду доказів того, що спірну постанову №68 від 17.08.2020 року про накладення штрафу було винесено в присутності позивача, чи в умовах належного і своєчасного інформування позивача (суб`єкта господарювання) про місце і час розгляду справи щодо накладення штрафу. Таким чином, враховуючи наведені вище обґрунтування, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнання протиправності та скасування спірної постанови відповідача №68 від 17.08.2020 року. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, враховуючи приписи статті 317 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги відповідача, а саме, скасування рішення суду першої інстанції від 28.07.2021 року та прийняття нової постанови суду про часткове задоволення позовних вимог. У зв`язку із наявністю підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме щодо визнання протиправною та скасування спірної постанови відповідача №68 від 17.08.2020 року, відповідно до приписів статті 139 КАС України, в користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають частковому відшкодуванню судові витрати у виді сплаченого позивачем судового збору за подання позову, а саме в розмірі 4877,48 грн.. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області задоволити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року в адміністративній справі №380/7177/20 за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування припису і постанови скасувати та прийняти нову постанову. Позовні вимоги Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» задоволити частково. Визнати протиправною і скасувати постанову Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області від 17 серпня 2020 року №68 про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів». У задоволенні решта позовних вимог Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області в користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» судові витрати у виді оплаченого судового збору за подання позову в сумі 4877 (чотири тисячі вісімсот сімдесят сім) гривень 48 коп.. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль Повний текст постанови суду складено 21.02.2022 року