Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/2318/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2023 року справа №200/2318/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Геращенко І.В., Казначеєв Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 р. у справі № 200/2318/23 (головуючий І інстанції Кравченко Т.О.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- У С Т А Н О В И В: В травні 2023 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому позивач просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 13 повних календарних років військової служби; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення на день звільнення з військової служби за 13 календарних років військової служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести її виплату з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що в період з 06 серпня 2009 року по 15 квітня 2022 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , з 16 квітня 2022 року по 02 березня 2023 року у Військовій частини НОМЕР_1 . 02 березня 2023 року на підставі наказу від 02 березня 2023 року № 99-ОС був звільнений з військової служби, маючи вислугу років: календарну 13 років 06 місяців 26 днів; пільгову 16 років 09 місяців 08 днів; загальну 30 років 04 місяці 04 дні. Звільнення відбулось за пп. г (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ Про військовий обов`язок і військову службу (далі Закон № 2232). З огляду на підставу звільнення, а також враховуючи положення ч. 6 ст. 7 КАС, позивач доводив, що набув право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон № 2011). Такий висновок позивач обґрунтовував тим, що у його випадку відсутні підстави для невиплати одноразової грошової допомоги, вичерпний перелік яких визначений абз. 3 п. 2 ст. 15 Закону № 2011, а до звільнення за пп. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232 на підставі ч. 6 ст. 7 КАС за аналогією закону мають бути застосовані норми абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону № 2011. Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у ненарахуванні та невиплаті одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 13 календарних років військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом. Крім того, позивач вказував на порушення порядку обчислення одноразової грошової допомоги. Стверджував, що в період з 16 квітня 2022 року по 02 березня 2023 року Військова частина НОМЕР_1 нараховувала і виплачувала грошове забезпечення в заниженому розмірі, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01 січня 2018 року. При цьому позивач вважає, що при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 16 квітня 2022 року по 02 березня 2023 року відповідач мав застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 р. у справі № 200/2318/23 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 13 календарних років військової служби відповідно до абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 13 календарних років військової служби відповідно до абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що не передбачено законодавством виплата коштів військовослужбовцям які звільнилися за власним бажанням через сімейні обставини під час дії воєнного стану, а висновки позивача, що він має право на таку виплату, грунтуються лише на його припущеннях. Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 . З 02 жовтня 2007 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті. Відповідач Військова частина НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) зареєстрована як юридична особа 15 травня 1998 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис. 06 серпня 2009 року на підставі контракту ОСОБА_1 був зарахований на військову службу до Державної прикордонної служби України. 08 вересня 2009 року прийняв військову присягу. В період з 06 серпня 2009 року по 15 квітня 2022 року позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , з 16 квітня 2022 року по 02 березня 2023 року у Військовій частині НОМЕР_1 . Ці обставини встановлені на підставі військового квитка серії НОМЕР_5 . Наказом начальника НОМЕР_6 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) від 02 березня 2023 року № 99-ОС По особовому складу майстер-сержант ОСОБА_1 , інспектор прикордонної служби вищої категорії начальник 4 відділення інспекторів прикордонної служби другої прикордонної застави відділу прикордонної служби № 1, який звільнений в запас наказом НОМЕР_6 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 20 лютого 2023 року № 80-ОС за пп. г (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років), п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232, був виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Як свідчить витяг з наказу начальника НОМЕР_6 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 02 березня 2023 року № 99-ОС По особовому складу, станом на 02 березня 2023 року (день звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу загону і всіх видів забезпечення) вислуга років ОСОБА_1 становила: календарна військова 13 років 06 місяців 26 днів; пільгова військова 16 років 09 місяців 08 днів; загальна військова 30 років 04 місяці 04 дні. При цьому наказ начальника НОМЕР_6 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 02 березня 2023 року № 99-ОС По особовому складу не передбачав виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 2 ст. 15 Закону № 2011. 01 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з заявою від 25 квітня 2023 року, в якій, серед іншого, просив виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні за 13 календарних років. Заява від 25 квітня 2023 року надіслана на адресу відповідача рекомендованою поштовою кореспонденцією і вручена адресату 04 травня 2023 року, про що свідчать опис вкладення до цінного листа, накладна від 01 травня 2023 року № 6512205767595 та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали. Зокрема, суду не надані докази, які б свідчили, що Військова частина НОМЕР_1 розглянула заяву позивача від 25 квітня 2023 року та надала відповідь за наслідками її розгляду. Рівно як і не надані належні та допустимі докази нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні. При цьому, керуючись принципом офіційного з`ясування обставин у справі, ухвалою від 30 травня 2023 року суд першої інстанції витребував у Військової частини НОМЕР_1 довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 станом на день звільнення зі служби (02 березня 2023 року) із зазначенням його окремих складових; докази нарахування позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з її розрахунком, а також докази виплати позивачу цієї допомоги (платіжні доручення, списки осіб на перерахування коштів тощо); у разі, якщо одноразова грошова допомога при звільненні позивачу не нараховувалась і не виплачувалась надати письмові пояснення із зазначенням правових підстав для таких дій (бездіяльності) Військової частини НОМЕР_1 . Витребувані докази відповідач суду не надав, про причини, що унеможливили їх подання, суд не повідомив, а тому справа розглянута по суті за наявними у ній матеріалами. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ Про військовий обов`язок і військову службу (далі Закон № 2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Саттею 40 Закону № 2232 визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України Про Збройні Сили України, Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей та іншими законами. Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон № 2011) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічний, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону № 2011, соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Гарантії соціального і правого захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає ст. 1-2 Закону № 2011. Ці гарантії полягають у наступному: - військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами; - у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни; - нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону № 2011 до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Ч. 4 ст. 9 Закону № 2011 визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Виплату одноразової грошової допомоги при звільнення регламентують норми п. 2 ст. 15 Закону № 2011. П. 2 ст. 15 Закону № 2011 в редакції від 23 грудня 2022 року, яка була чинною станом на 02 березня 2023 року (день звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключення його зі списків особового складу загону і всіх видів забезпечення), передбачав таке:

2. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України Про розвідку, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, одноразова грошова допомога передбачена цим пунктом, не виплачується. Одноразова грошова допомога також не виплачується військовослужбовцям, звільненим з військової служби на підставах, визначених пунктами 2-4 частини другої статті 36 (крім випадків звільнення у зв`язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31) Закону України Про розвідку. Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання. Військовослужбовцям, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цим пунктом, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали. У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги. Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України. Суд встановив, що ОСОБА_1 був звільнений з військової служби 02 березня 2023 року на підставі пп. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232, маючи вислугу років: календарну 13 років 06 місяців 26 днів; пільгову 16 років 09 місяців 08 днів; загальну 30 років 04 місяці 04 дні. Ст. 26 Закону № 2232, який на час виникнення спірних правовідносин діяв в редакції від 05 лютого 2023 року, передбачала таке:

1. Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

5. Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: 3) з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації: а) за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку; в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання; г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; військовослужбовці-жінки у зв`язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; ґ) за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України). Звільнення позивача, який проходив військову службу за контрактом, відбувалося в умовах воєнного стану, а тому застосуванню підлягали норми п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232. ОСОБА_1 звільнений за пп. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232, тобто через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу), а саме як один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років. На день звільнення з військової служби позивач мав вислугу більше 10 років. Належні та допустимі докази існування підстав, з якими абз. 3 п. 2 ст. 15 Закону № 2011 пов`язує невиплату одноразової грошової допомоги, суду не надані. З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 набув право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні на підставі абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону № 2011 як військовослужбовець, який звільнений з військової служби через сімейні обставини і який має вислугу 10 років і більше. Факт того, що Перелік сімейних та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413, не передбачає такої сімейної обставини або іншої поважної причини як один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років, не спростовує висновку суду про наявність у позивача права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону № 2011, оскільки п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232 був доповнений підпунктом г на підставі Закону України від 01 квітня 2022 року № 2169-ІХ Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян, який має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України. Розмір одноразової грошової допомоги, право на яку набув позивач, становить 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, тобто за 13 років. Як вже було вказано судом, відповідач не довів належними та допустимими доказами факт нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні. За цих обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 13 календарних років військової служби, підлягає визнанню протиправною. Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС за встановлених фактичних обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є покладення на Військову частину НОМЕР_1 обов`язку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 13 календарних років військової служби. Суд вважає за необхідне зауважити, що спірні правовідносини виникли щодо наявності у ОСОБА_1 права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні. При цьому на час звернення позивача до суду з цим позовом відповідач ще не здійснював розрахунок і нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні та не проводив її виплату. Суд зазначає, що на час розгляду справи відсутні обґрунтовані підстави вважати, що під час проведення розрахунку і нарахування позивачеві одноразової грошової допомоги Військова частина НОМЕР_1 всупереч вимогам чинного законодавства та висновкам Верховного Суду, зокрема тим, що викладені в постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, не враховуватиме посадовий оклад та оклад за військовим званням, визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та здійснить її виплату без компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. За цих обставин не підлягають задоволенню як такі, що заявлені передчасно, позовні вимоги в частині покладання на Військову частину НОМЕР_1 обов`язку нарахувати і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести її виплату з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. Суд виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Між тим, на час звернення позивача до суду з цим позовом між сторонами не існувало публічно-правового спору щодо правильності обчислення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні та її виплати, який би потребував судового вирішення. Правомірність дій Військової частина НОМЕР_1 в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 16 квітня 2022 року по 02 березня 2023 року не є предметом спору у справі, що розглядається. Щодо строку звернення до адміністративного суду. Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Строк звернення до адміністративного суду визначений ст. 122 КАС. Так, згідно з ч. 1 ст. 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За правилами ч. 5 ст. 122 КАС для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Спірні правовідносини виникли щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, яке відбулося 02 березня 2023 року. Положення ст. 122 КАС не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). У той же час ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. За висновком Верховного Суду, поняття грошове забезпечення, одноразова грошова допомога при звільненні та заробітна плата, які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір охоплюється застосованим у ч. 2 ст. 233 КЗпП визначенням законодавство про оплату праці. Подібну правову позицію Верховний Суд висловлював неодноразово, зокрема, в постановах від 25 вересня 2018 року в справі № 815/4421/15, від 13 березня 2019 року у справі № 807/363/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 804/496/18, від 26 червня 2019 року в справі № 820/4748/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 813/8469/13-а, від 22 травня 2020 року у справі № 808/3200/17, від 04 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19, від 10 лютого 2022 року у справі № 420/13606/21, від 08 червня 2023 року у справі № 240/15540/20 та інших. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин (далі Закон № 2352) внесені зміни до КЗпП України. Відповідно до п. 1 розділу ІІ Закону № 2352 цей Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 19 липня 2022 року. На підставі пп. 18 п. 1 розділу І Закону № 2352 назва та частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладені в такій редакції: Стаття

233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). На підставі пп. 19 п. 1 розділу І Закону № 2352 текст ст. 234 КЗпП України викладений в такій редакції: У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Отже, внаслідок набрання чинності Законом № 2352, яким внесені зміни до ст. ст. 233, 234 КЗпП України, зазнало змін правове регулювання правовідносин, які виникли з питань стягнення заробітної плати. Зокрема, з 19 липня 2022 року в КЗпП України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату, без обмеження будь-яким строком. При цьому, ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, окремо взагалі не врегульовує питання щодо строку звернення до суду працівника з позовом про стягнення заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці. Натомість, ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. А ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлені спеціальні строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору: у справах про звільнення працівника місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення; у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Позивач був звільнений з військової служби 02 березня 2023 року, до суду з цим позовом звернувся 25 травня 2023 року, тобто з дотриманням строку, визначеного ч. 2 ст. 233 КЗпП України. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 р. у справі № 200/2318/23 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 р. у справі № 200/2318/23 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 21 листопада 2023 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.А. Блохін Судді І.В. Геращенко Е.Г. Казначеєв