Постанова 4824 № 760/33659/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №760/33659/21 Головуючий у 1 інстанції: Усатова І.А. провадження №22-ц/824/7297/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 07 листопада 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Кулікової С.В., Сушко Л.П., при секретарі: Курченко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 15 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данчук Катерина Миколаївна про визнання права власності в порядку спадкування, - в с т а н о в и в : У квітні 2022 року представник ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову у справі за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данчук К.М., про визнання права власності в порядку спадкування. Свої вимоги обґрунтовував тим, що ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 17 грудня 2021 року у справі №760/33659/21 (провадження №2-з/760/1439/21), задоволено заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данчук К.М., третя особа: П`ята київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування. Згідно ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 17 грудня 2021 року у справі №760/33659/21, провадження № 2-3/760/1439/21 з метою забезпечення майбутнього позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данчук К.М., про визнання права власності в порядку спадкування накладено арешт на спадкове майно, яке залишилось після померлої ОСОБА_4 , а саме: - земельну ділянку, площею 0,0713 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:69:182:0008. - будинок загальною площею 63,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1108762880000. Вважав, що такі заходи забезпечення мають бути скасовані, з огляду на те, що в провадженні Солом`янського районного суд м. Києва перебуває цивільна справа № 760/717/22, провадження № 2/760/6291/22 позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данчук К.М., п`ята київська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору довічного утримання та заповіту. Згідно відомостей офіційного сайту «Судова влада України» позов ОСОБА_5 про визнання недійсним договору довічного утримання та заповіту надійшов до суду 06.01.2022 року. У матеріалах судової справи №760/717/22 міститься поштовий конверт iз трек-номером поштового відправлення «Укрпошта», згідно якого ОСОБА_3 05.01.2022 року звернулася Солом`янського районного суду м. Києва з даним позовом про визнання недійсним договору довічного утримання та заповіту. Таким чином, заявник вважає, що ОСОБА_3 порушила свій обов`язок, передбачений ч.4 ст.152 ЦПК України, а саме, звернення до суду з позовом протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову. Враховуючи на звернення ОСОБА_3 до суду з позовом у встановлені законодавством строки, а також те, що фактично вона звернулась до суду з іншими позовними вимогами, аніж ті, якими ОСОБА_3 у своїй заяві обґрунтувала необхідність вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, вважає, що такі заходи забезпечення, застосовані на підставі ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 17.12.2021 року у справі №760/33659/21 є такими, що мають бути скасовані. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 15 лютого 2023 року у задоволенні клопотання відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 з підстав порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким клопотання ОСОБА_2 задовольнити та скасувати заходи забезпечення позову. Скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції передчасно відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 , з огляду на наступне. Згідно ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 17 грудня 2021 року у справі № 760/33659/21, провадження № 2-з/760/1439/21 з метою забезпечення майбутнього позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данчук К.М. про визнання права власності в порядку спадкування накладено арешт на спадкове майно, яке залишилось після померлої ОСОБА_4 , а саме: - земельну ділянку, площею 0.0713 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:69:182:0008. - будинок загальною площею 63,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1108762880000. Також вказує, що в провадженні Солом`янського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа № 760/717/22, провадження № 2/760/507/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данчук К.М., третя особа: П`ята київська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору довічного утримання та заповіту. Згідно відомостей офіційного сайту «Судова влада України» позов ОСОБА_3 про визнання недійсним договору довічного утримання та заповіту надійшов до суду 06.01.2022 року. В матеріалах судової справи № 760/717/22, провадження № 2/760/6291/22 міститься поштовий конверт із трек-номером поштового відправлення «Укрпошта» № 0210100927700, згідно якого ОСОБА_3 05.01.2022 року звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва із даним позовом про визнання недійсним договору довічного утримання та заповіту. Таким чином ОСОБА_3 порушила свій обов`язок, передбачений ч. 4 ст. 152 ЦПК України, а саме: звернення до суду із позовом протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову. Зазначає, що строк, встановлений ч. 4 ст. 152 ЦПК України є імперативним та чітко визначеним цивільним процесуальним законодавством. Останній день на звернення ОСОБА_3 із позовною заявою про визнання права власності в порядку спадкування сплив (закінчився) - 27 грудня 2021 року. Згідно відкритих відомостей на офіційному сайті «Судова влада України» станом на 27 грудня 2021 року позов, який забезпечувався ухвалою від 17 грудня 2021 року, від ОСОБА_3 до Солом`янського районного суду м. Києва не надійшов. Таким чином, враховуючи: - недотримання, невиконання ОСОБА_3 вимог ч.4 ст.152 ЦПК України, в частині подання позовної заяви до суду протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову, - фактичне звернення ОСОБА_3 із позовною заявою через 19 днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову, - фактичне звернення ОСОБА_3 з іншими позовними вимогами, а ніж ті, якими ОСОБА_3 обґрунтовувала у своїй заяві необхідність вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, апелянт вважає наявність безумовних підстав для скасування заходів забезпечення позову, застосованих ухвалою від 17 грудня 2021 року у справі № 760/33659/21, провадження № 2-з/760/1439/21. Вважає, що судом першої інстанції не враховано, не надано оцінку, не вивчено документи по справі, які підтверджують, що заявник ОСОБА_3 , звернулась із позовною заявою після встановленого ч. 4 ст. 152 ЦПК України строку та передчасно відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 . Відповідно до роз'яснень, які містяться в пункті 10 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування. Заявник ОСОБА_3 , всупереч вимогам ч. 4 ст. 152 ЦПК України не звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данчук К.М., третя особа: П`ята київська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування. Відповідно до п. 1 ч.13 ст. 158 ЦПК України заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом у разі неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами ч. 3 ст. 152 ЦПК України. Вважає, що суд першої інстанції передчасно, без встановлення всіх обставин справи, порушив норми процесуального права та відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 . Висновок суду про наявність у заявника ОСОБА_3 необхідності захисту права власності на майно є помилковим та передчасним. Так, ОСОБА_3 в обґрунтуванні заяви зазначала, що на її звернення до П`ятої київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини за заповітом та законом їй було в усній формі повідомлено, що вже є спадкоємець за заповітом, який вже подав заяву про прийняття спадщини. Цим самим заявник повідомила про наявність іншого заповіту спадкодавця, у зв`язку з чим на підставі ч. 2 ст. 1254 ЦК України все спадкове майно ОСОБА_4 буде передано до спадкоємця за останнім заповітом спадкодавця. В той самий час суд першої інстанції не надав належної уваги, що на момент смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , майно на яке просила накласти арешт ОСОБА_3 , а саме: земельна ділянку, площею 0,0713 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:69:182:0008 та будинок загальною площею 63,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1108762880000 не перебувало у власності ОСОБА_4 . Зауважує, що спадкодавець за життя підписала декілька заповітів, що не заборонено чинним законодавством України. Заповіт укладений на ім`я ОСОБА_3 не був останнім заповітом ОСОБА_4 . За вказаних умов вважає, що ОСОБА_3 не доведено необхідності захисту її права на спірне майно. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_2 є помилковим та не обґрунтованим належними та достатніми доказами. Враховуючи вищевказане, приймаючи до уваги, що станом на 27.12.2021 року, протягом 10 днів після подання заяви про забезпечення позову, заявником ОСОБА_3 не було подано до суду відповідної позовної заяви про визнання права власності в порядку спадкування, вважає, що у суду є в наявності підстави для скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 17.12.2021 року по справі № 760/33659/21, провадження № 2-з/760/1439/21, зокрема: - незвернення ОСОБА_3 у встановленої законодавством строк - 10 днів із позовною заявою про визнання права власності в порядку спадкування, - умисне введення суду в оману щодо наявності у заявника права на спадкове майно, яке залишилось після померлої ОСОБА_4 - звернення ОСОБА_3 із позовом про визнання недійсним Заповіту та Договору довічного утримання (догляду) через 19 днів, що також підтверджує факт недотримання вимог ч. 4 ст. 152 ЦПК України. - фактичне звернення ОСОБА_3 з іншими позовними вимогами, а ніж ті, якими ОСОБА_3 у своїй заяві обґрунтовувала необхідність вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви. Так, аналіз ч.1 ст. 158 п.1 ч. 13 ст. 158 ЦПК дає підстави для висновку про те, що чинність ухвали про забезпечення позову, яка постановлена до подання позову, фактично залежить від необхідності подати позов, а у разі невиконання зазначеної умови - у суду виникає обов`язок скасувати таку ухвалу про забезпечення позову. Строк, передбачений ч.4 ст. 152 ЦПК України, є встановленим, тобто після його спливу, відповідне право припиняється. Факт неподання ОСОБА_3 позову про визнання права власності в порядку спадкування у визначений законом строк є самостійною підставою для скасування заходу забезпечення, який застосований до подачі позову до суду. Зазначене в розумінні ст. 44 ЦПК України вочевидь свідчить про зловживання ОСОБА_3 своїми процесуальними правами, оскільки при подані до Солом`янського районного суду м. Києва заяви про забезпечення позову вона фактично ввела суд в оману та приховала дійсні позовні вимоги, із якими мала намір звертатись. За таких обставин позов, який просила забезпечити ОСОБА_3 не поданий, а тому відпала необхідність у вжитих заходах забезпечення позову, який був вжитий ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 17 грудня 2021 року. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_6 - предствник ОСОБА_3 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Зазначає, що діючим ЦПК України не передбачено, що заходи забезпечення позову, вжиті до подання позовної заяви, в обов?язковому порядку мають бути скасовані судом у випадку неподання позовної заяви в межах 10-денного строку з дня постановлення такої ухвали. Отже посилання представника відповідача на ту обставину, що відповідно до ч. 4 ст. 152 ЦПК України це є безумовною підставою для скасування заходів забезпечення позову, безпідставними, з огляду на те, що чіткий перелік підстав для скасування заходів забезпечення позову наведений у ч. 13 статті 158 ЦПК України, серед яких відсутнє посилання на приписи ч. 4 статті 152 ЦПК У країни. Вважає, що суд першої інстанції правильно дослідив усі обставини справи, які були підставою для вжиття заходів забезпечення позову у зробив правильні висновки про те, що Позивач дізнався про існування ухвали 29.12.2021 року в момент її відображення в ЄДРСР, а дізнавшись, одразу її отримав та в межах 10-денного строку звернувся до суду з відповідним позовом. Зазначає, що із заявлених позовних вимог вбачається, що предметом позову є спадкове майно, на яке претендує позивач, та яке, на його думку, незаконно набула відповідач. Позивач просить суд визнати за нею право власності на зазначене спадкове майно, отже предмет позову, вказаний в заяві про забезпечення позову та в позовній заяві є однаковими. Жодною нормою ЦПК України не передбачено заборони заявляти додаткові вимоги. Той факт, що на сайті «Судова влада» зазначена інформація, що позивачем поданий позов про визнання договору довічного утримання та заповіту недійсними не може бути підставою для скасування вжитих заходів забезпечення позову, адже зі змісту поданої позовної заяви вбачається, що позивачем заявлені не лише ці вимоги. Таким чином твердження представника відповідача про те, що позивач не подала до суду того позову, про який вона вказувала в заяві про його забезпечення, та звернулась з іншими позовними вимогами також є безпідставними та не ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах. Отже позивач вважає, що з цих підстав заходи забезпечення позову не можуть бути скасовані. Як вірно було зазначено судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, який визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру у виді обмеження суб?єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов?язаних з ним інших осіб, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у випадку прийняття його на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, або ефективний захист його прав. За змістом вказаних норм, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має із урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоводення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.4 постанови ПВСУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»). Тобто, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв?язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв?язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Виходячи з вищенаведеного, для вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що між сторонами існує спір і є загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Згідно висновку Верховного Суду, наведеного в постанові від 01 червня 2022 року у справі № 380/4273/21, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обгрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Таким чином посилаючись на те, що права позивача не порушені, у зв?язку із чим не було підстав для забезпечення позову, представник відповідача фактично просить суд надати оцінку обґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог, що суперечить меті інституту забезпечення позову, а також вищенаведеним висновкам Верховного Суду, оскільки на стадії забезпечення позову спір по суті не вирішується. Надати оцінку обґрунтованості заявлених позовних вимог, а також встановити чи були порушені права позивача та чи підлягають задоволенню заявлені ним позовні вимоги має право тільки суд, який розглядає спір по суті. Виходячи з вищенаведеного, для вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що між сторонами існує спір і є загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Таким чином посилаючись на те, що права позивача не порушені, у зв?язку із чим не було підстав для забезпечення позову, представник відповідача фактично просить суд надати оцінку обгрунтованості заявлених позивачем позовних вимог, що суперечить меті інституту забезпечення позову, а також вищенаведеним висновкам Верховного Суду, оскільки на стадії забезпечення позову спір по суті не вирішується. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що забезпечення позову у обраний заявником спосіб не порушує прав відповідача на спірне майно, оскільки лише обмежує таке право в частині можливості розпорядження ним тимчасово на час розгляду справи, а невжиття такого заходу може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі висновки відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Судом встановлено, що у грудні 2021 року ОСОБА_3 звернулась до Солом`янського районного суду міста Києва із заявою про забезпечення позову, до подання позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування, в якій просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на спадкове майно, яке залишилось після померлої ОСОБА_4 , а саме: земельну ділянку, площею 0,0713 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:69:182:0008 та будинок загальною площею 63.6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1108762880000. Заяву обґрунтовувала тим, що заявниця є племінницею ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_7 відповідно до вимог ч. 2 ст. 1236 ЦК України залишила на ім`я заявниці заповіт на все своє майно, яке належало їй на день смерті, і на те, що вона матиме право за законом. Встановлено, що 23 січня 2020 року звернулася до П`ятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом та законом, на що їй було усно повідомлено, що вже є спадкоємець за заповітом, який подав заяву на прийняття спадщини. 25 лютого 2020 року адвокатом було направлено заяву про вчинення кримінального правопорушення, про що було внесено відомості до ЄРДР №12020100090002158 від 24 березня 2020 року. У ході даного кримінального провадження було з`ясовано, що від імені спадкодавця на ОСОБА_2 була видана довіреність на представництво її інтересів. На підставі договору довічного утримання, серія та номер: 884 від 01 липня 2019 року, який був укладений між спадкодавцем та відповідачем, були внесені зміни у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, згідно якого відповідач отримала у власність житловий будинок та земельну ділянку, на яку претендує заявник. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд виходив із того, що між сторонами виник спір щодо спадкового майна у виді земельної ділянки площею 0,0713 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:69:182:0008, та будинку загальною площею 63.6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1108762880000, а тому з урахуванням предмету спору та наявності об`єктивної можливості відчуження відповідачем спірного майна, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову або неможливості його виконання. При цьому суд виходив з того, що заходи забезпечення позову, які просить вжити позивачка, у виді арешту не призведуть до обмеження прав відповідача, як власника майна, а слугуватимуть заходом запобігання можливих порушень прав позивачки. Відповідно до ст.149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Види забезпечення позову, які може вжити суд, передбачені ч.1 ст.150 ЦПК України, згідно якої позов в тому числі забезпечується накладенням арешту та забороною вчиняти певні дії. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч.2 ст.150 ЦПК). Згідно ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Згідно ч. 4 ст. 152 ЦПК України у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову. Відповідно до ч.5 ст.153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, який визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру у виді обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у випадку прийняття його на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, або ефективний захист його прав. За змістом вказаних норм, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.4 постанови ПВСУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»). Тобто, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст.ст.11, 12, 81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у виді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтовані доводи, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Відтак, задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту, суд виходив з передбачених ст.149 ЦПК України підстав для застосування заходів забезпечення позову. Відповідно до ч.1 ст.158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Відповідно до ч.13 ст. 158 ЦПК України заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі: 1) неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини третьої статті 152 цього Кодексу; 2) повернення позовної заяви; 3) відмови у відкритті провадження у справі. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данчук К.М., П`ята київська державна нотаріальна контора, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання недійсним заповіту та договору довічного утримання. Із Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 24 січня 2022 року відкрито загальне позовне провадження у цій справі та призначено підготовче судове засідання. Звертаючись до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, заявник посилається на те, що заяву про забезпечення позову позивачка обґрунтовувала необхідністю звернення з позовом про визнання права власності на майно, а фактично звернулась з іншим позовом про визнання недійсними правочинів. Однак, обидва позови обґрунтовані необхідністю захисту прав позивачки на майно, яке було набуте за життя спадкодавицею, яка склала за життя в інтересах позивачки заповіт на усе належне їй майно. Саме обставини вибуття спірного майна із власності спадкодавиці на підставі договору довічного утримання, сторона позивача оспорює, та цими обставинами було обґрунтовано як заяву про забезпечення позову, так і позов, з яким позивачка звернулась до суду. Отже, такі доводи клопотання не спростовують наявність спору між сторонами та наявності підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, що є предметом спору. Відповідний вид забезпечення позову стосується і пов`язаний із позовними вимогами позивачки про захист права власності на спірне майно, зокрема й із обранням певного способу захисту, оцінка правильності обрання якого буде предметом перевірки судом під час розгляду справи по суті спору. Щодо посилання позивача на пропуск ОСОБА_3 строку подання позовної заяви до суду, встановленого ч. 4 ст. 152 ЦПК України, суд зазначав наступне. Відповідно до ч. 4 ст. 152 ЦПК України у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів, якщо інші строки не встановлено законом. Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті. Відповідно до ч. 5 ст. 272, п.1 ч.6 ст.272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є, зокрема, день вручення судового рішення під розписку. З матеріалів справи вбачається, що 17.12.2021 року заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову до подання позовної заяви розглянута судом без повідомлення позивача та за результатом її розгляду Солом`янським районним судом м.Києва постановлена ухвала, яка 29.12.2021 року була зареєстрована та 30.12.2021 року оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень. 29.12.2021 року позивачем була отримана належним чином засвідчена копія ухвали суду від 17.12.2021, про що свідчить відповідна відмітка про дату засвідчення на копії ухвали. Згідно даних системи Д-3 та веб-сторінки стану розгляду справ на сайті Судової влади України, встановлено, що ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данчук К.М., П`ята київська державна нотаріальна контора, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання недійсним заповіту та договору довічного утримання, 06.01.2022. Таким чином, позивач дізнався про існування ухвали 29.12.2021 в момент її відображення в ЄДРСР, а дізнавшись, одразу її отримав та в межах 10-денного строку звернувся до суду з відповідним позовом. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість посилань заявника на пропуск позивачем передбаченого ч. 4 ст. 152 ЦПК України строку на пред`явлення прозову у разі подачі заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви. Вирішуючи питання про можливість скасування заходів забезпечення позову, суд приймає до уваги те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами». Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Зокрема, невжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви зробить неефективним подальший захист прав заявника, оскільки у випадку, якщо інші особи набудуть право власності на спірне майно, заявник в майбутньому, навіть у випадку задоволення її позовних вимог про визнання права власності на це майно, змушена буде звертатись до інших осіб з позовами про витребування належного їй майна з їхнього володіння, що істотно ускладнить виконання судового рішення. Забезпечення позову у обраний заявником спосіб не порушує прав відповідача на спірне майно, оскільки лише обмежує таке право в частині можливості розпорядження ним тимчасово на час розгляду справи, а невжиття такого заходу може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. З огляду на наведене, суд вірно вважав, що клопотання ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову до задоволення не підлягає. Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку щодо залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 та залишення без змін ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 15 лютого 2023 року. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 15 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 20 листопада 2023 року. Головуючий: Судді: