Постанова Київський апеляційний суд № 756/6442/22

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 листопада 2023 року м. Київ Справа №756/6442/22 Апеляційне провадження №22-ц/824/13413/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В. за участю секретаря Мандрика О.П. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Луценко О.М., 29 березня 2023 року в м. Києві, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, В С Т А Н О В И В У серпні 2022 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь борг за договором позики в розмірі 25000 (двадцять п`ять тисяч) доларів США. Позовні вимоги мотивовані тим, що 19 листопада 2019 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти в розмірі 25000 доларів США, строком до 19 липня 2021 року. Однак, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання та станом на 16 серпня 2022 року грошові кошти не повернув. Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 березня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 25000 (двадцять п`ять тисяч) доларів США та судовий збір в розмірі 9140, 00 грн. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 06 липня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 березня 2023 року - залишено без задоволення. Не погодився із заочним рішенням суду відповідач, його представником подана апеляційна скарга, в якій зазначається про незаконність рішення у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи у зв`язку з неповним їх з`ясуванням, що призвело до неправильного вирішення справи. Представник відповідача вказує на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позовна заява містить лише твердження про факти, але не містить інформації про обставини, за яких нібито було складено розписку, обставини при яких відбувалася передача коштів боржнику, у самій розписці не зазначено місце її складання та ідентифікуючі дані про позичальника, що не дає змогу стверджувати, що ним є саме відповідач. Рішення суду ґрунтується лише на позиції позивача та його викладі обставин справи, не враховуючи при цьому позицію відповідача. Відповідач вважає, що позивач під час судового розгляду не довів наявності обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог, не довів факту складення розписки саме відповідачем, не врахував заяву відповідача про невизнання обставин, на які посилався позивач, не вжив належних заходів для підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог. Доводи позивача про боргові зобов`язання відповідача ґрунтуються не на оригіналі боргового зобов`язання, а на копії розписки, яка складена невідомо ким. На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення, судові витрати стягнути з позивача. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Лопащук Д.І. вказує на те, що доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі вже були розглянуті судом першої інстанції та їм була надана відповідна оцінка. Представник позивача зазначає, що оригінал боргової розписки знаходиться у позивача і при першій же вимозі буде наданий суду. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Стороною відповідача подано відповідь на відзив, в якій вказується на відсутність доказів написання розписки саме відповідачем, відсутність зазначення в розписці повних даних свідків в присутності яких була складена розписки та відсутність допиту останніх судом першої інстанції. Представник відповідача заперечує твердження сторони позивача про відсутність з їх боку жодних клопотань, вказуючи на те, що ними були подані пояснення по суті спору, яким судом першої інстанції не було надано оцінки. В судове засідання відповідач та/або його представник не з`явились, про час та місце розгляду справи сторона відповідача повідомлена належним чином, електронною поштою через представника, причини неявки суду не повідомили. Тому, керуючись положеннями ч.2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність сторони відповідача, на підставі викладених стороною відповідача доводів апеляційної скарги та відповіді на відзив. Представник позивача - адвокат Лопащук Д.І. в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з такого. Судом встановлено, що 19 листопада 2019 року відповідачем було складено розписку наступного змісту: «Я, ОСОБА_1 , одержав позику від ОСОБА_2 в сумі 25000 (двадцять п`ять тисяч) дол. США 19 листопада 2019 р. Зобов`язуюсь повернути вказану суму до 19.07.2021 р. Паспорт НОМЕР_1 , виданий Оболонським РУ ГУ МВС України, 18 червня 2002 року. 19.11.2019 р. /підпис/ В присутності: ОСОБА_3 ОСОБА_4 » /а.с.9/. В силу ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В порядку ч.1 ст. 627 ЦК України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. В силу ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з положеннями ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. В порядку ч. ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України). Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України). Правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц. У цих постановах Верховний Суд роз`яснив, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. У постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 154/3443/18 викладена правова позиція про те, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). У ч. 2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. З наведених обставин справи вбачається, що між позивачем та відповідачем був укладений договір позики на підтвердження якого відповідачем була написана розписка, яка посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми у розмірі 25000 (двадцять п`ять тисяч) доларів США. Оригінал вказаної розписки знаходиться у позивача та судом апеляційної інстанції в судовому засіданні був здійснений її огляд. В доводах апеляційної скарги сторона відповідача вказує на те, що позивач під час судового розгляду не довів наявності обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог, не довів факту складення розписки саме відповідачем, не врахував заяву відповідача про невизнання обставин. Оцінюючи вказані доводи апеляційний суд виходить з того, що положеннями процесуального закону обов`язок доказування покладається на кожну із сторін, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування саме на сторони у справі. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Сторона відповідача заявляє про обставини неукладеності договору з боку відповідача, а тому саме вона має довести ці обставини належними та допустимими доказами, а перекладення цього обов`язку на позивача нівелює застосування принципу змагальності. А отже за відсутності доведення обставини вчинення розписки та підпису від імені відповідача іншою особою, яка підлягає доведенню шляхом проведення належного експертного дослідження, іншими засобами доказування ця обставина не може бути доведена. В ході розгляду справи судом першої інстанції сторона відповідача не була позбавлена права та можливості заявити відповідне клопотання, адже про розгляд справи відповідач був повідомлений належним чином, його представником надавались в письмовій формі пояснення по справі, хоча участі в судовому засіданні сторона відповідача не приймала, проте правом на забезпечення доказів сторона відповідача не скористалась. На стадії перегляду заочного рішення та на стадії розгляду справи апеляційним судом стороною відповідача також не було надано та не було заявлено про необхідність проведення експертного дослідження. А отже вказані доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає безпідставними. У зв`язку з викладеним також слід визнати безпідставними і доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності допиту в якості свідків, осіб в присутності яких була складена розписка, оскільки таке клопотання стороною відповідача не було заявлено в суді першої та апеляційної інстанцій. З огляду на відсутність доказів неукладеності договору відповідачем, суд має виходити з того що між сторонами був укладений договір позики, який його сторонами не оспорювався, а отже, виходячи з презумпції правомірності правочину, встановленої ст.204 ЦК України, даний правочин є правомірним, та в силу ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами. Обставини отримання відповідачем в борг коштів підтверджуються текстом самої розписки, в якій вказано, що відповідач отримав позику від позивача, вказана сума позики 25000 доларів США та дата одержання 19 листопада 2019 року. У розписці визначений строк надання позики датою 19 липня 2021 року. Разом з тим відсутнє визначення плати/процентів за користування позикою. За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка, яка також посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У цій справі письмове застереження, яке міститься в тексті розписки, про завершену дію щодо отримання позики не тільки засвідчує факт передання коштів, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. При цьому даний договір є безоплатним та строком із визначеною датою 19 липня 2021 року. А наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане відповідачем і останнім вказані обставини не спростовуються. Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сума позики не повернута та підлягає стягненню в судовому порядку. Доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність у розписці місця її складання та ідентифікуючих данмх про позичальника не приймаються до уваги суду, оскільки дані відповідача зазначені достатньо чітко, а саме прізвище, ім`я, по-батькові і навіть має місце зазначення паспортних даних, а відсутність визначення місця складення розписки не впливає на її чинність та обставини викладені в ній. Отже, доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують. Суд першої інстанції дав належну правову оцінку наданим сторонами доказам та вірно вирішив справу в межах заявлених позовних вимог та визначених позивачем підстав позову. Тому рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає. В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, підстави для компенсації відповідачеві понесених на стадії апеляційного перегляду справи судових витрат - відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 березня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В.Соколова Судді: В.М. Мережко Н.В.Поліщук Повний текст постанови складений 22 листопада 2023 року.