Ухвала КАС ВС № 640/24663/19

УХВАЛА 20 листопада 2023 року м. Київ справа №640/24663/19 адміністративне провадження №К/990/36303/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Мацедонської В.Е., суддів - Білак М.В., Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 14 листопада 2019 року №1493ц про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 18 листопада 2019 року; - поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України (ідентифікаційний код 00034051) з 18 листопада 2019 року, або поновити на рівнозначній посаді в органах прокуратури України; - стягнути з Генеральної прокуратури України (вул. Різницька, 13/15, місто Київ, 01011, ідентифікаційний код 00034051) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 18 листопада 2019 року по дату винесення рішення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 березня 2021 року позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 14 листопада 2019 року №1493ц про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 18 листопада 2019 року; - поновлено ОСОБА_1 на посаді слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України (ідентифікаційний код 00034051) з 19 листопада 2019 року; - стягнуто з Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, місто Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі: 541538,57 грн. (п`ятсот сорок одна тисяча п`ятсот тридцять вісім грн 57 коп); - в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 березня 2021 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу Генеральної прокуратури України від 14 листопада 2019 року №1493ц про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 18 листопада 2019 року; поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України (ідентифікаційний код 00034051) з 19 листопада 2019 року; стягнення з Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, місто Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 541538,57 грн (п`ятсот сорок одна тисяча п`ятсот тридцять вісім грн 57 коп). Прийнято у вказаній частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів відмовлено. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 березня 2021 року залишено без змін. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду. Ухвалами Верховного Суду від 24 листопада 2021 року, від 14 лютого 2022 року, від 10 квітня 2023 року, від 28 червня 2023 року та від 08 вересня 2023 року касаційні скарги ОСОБА_1 повернуті скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, оскільки у поданих касаційних скаргах не були викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. 28 жовтня 2023 року позивач вкотре звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою разом із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження. В обгрунтування позивачем зазначено, що копію указаної постанови останній отримав особисто 19 жовтня 2021 року, касаційну скаргу вперше подано 09 листопада 2021 року в електронній формі, а також поштою 10 листопада 2021 року. Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року касаційну скаргу повернуто скаржнику. Копію вказаної ухвали позивачем отримано лише 28 грудня 2021 року, що підтверджується відміткою на поштовому конверті. У подальшому позивач 25 січня 2022 року повторно подав касаційну скаргу. Внаслідок збройної агресії російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 введено в Україні воєнний стан. У зв`язку зі збройною агресії російської федерації проти України та наявністю у позивача на утриманні 2 неповнолітніх дітей та з метою їх захисту 24 лютого 2022 року змінили місце проживання. Враховуючи вказані обставини, відсутність доступу до мережі інтернет та відсутність коштів на поїздки до м. Києва, а також залишення усіх матеріалів щодо розгляду справи за місцем проживання у м. Києві, при першій можливості 14 лютого 2023 року звернувся до Верховного Суду з заявою щодо отримання інформації про розгляд касаційної скарги. 11 березня 2023 року отримав лист-повідомлення про те, що ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року матеріали касаційної скарги від 25 січня 2022 року повернуто супровідним листом 15 лютого 2022 року, проте конверт повернувся. Повторно матеріали надсилались супровідним 16 червня 2022 року, проте теж повернулись до суду. Крім того, у листі зазначено, що супровідні листи від 15 лютого 2022 року та 16 червня 2022 року з ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року та матеріали касаційної скарги направлено позивачу. Разом з тим, позивач зазначає, що до цього часу вказане відправлення він не отримував. Опрацюванням офіційного сайту ДП «Укрпошта» встановлено, що нібито вказане відправлення вручено 11 березня 2023 року. При цьому, дізнавшись 11 березня 2023 року про повернення касаційної скарги та отримавши можливість доступу до матеріалів, та моніторингом Єдиного реєстру судових рішень, встановлено зміст ухвали Верховного Суду від 14 лютого 2022 року. Відповідно до листа № 2024.02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року Торгово - промисловою палатою України засвідчено факт форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) - військову агресію російської федерації проти України. Повторно скаржник звернувся із касаційною скаргою 22 березня 2023 року, яку ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2023 року повернуто позивачу. 10 червня 2023 року скаржником повторно подано касаційну скаргу, яку ухвалою від 28 червня 2023 року повернуто скаржнику. 17 серпня 2023 року скаржник знову звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, яку ухвалою від 08 вересня 2023 року повернуто скаржнику. Із цією касаційною скаргою позивач звернувся 28 жовтня 2023 року. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до статті 329 України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу (ч. 3 ст. 329 КАС України). Так, з матеріалів касаційної скарги установлено, що оскаржуване рішення прийнято судом апеляційної інстанції 06 жовтня 2021 року, повний текст постанови складено 11 жовтня 2021 року, а повторна касаційна скарга у цій справі надійшла до суду поштою лише 30 жовтня 2023 року, тобто без дотримання встановлених процесуальним законом строків її подання. Судом установлено, що вперше з касаційною скаргою на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду 06 жовтня 2021 року позивач звернувся 09 листопада 2021 року електронною поштою та 10 листопада 2021 року поштою. Ухвалами від 24 листопада 2021 року касаційні скарги повернуто скаржнику. Копії ухвал отримано позивачем 28 грудня 2021 року. Повторно скаржник подав касаційну скаргу 25 січня 2022 року, однак ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року касаційну скаргу повернуто позивачу. Проте, як вбачається із Діловодства автоматизованого суду копію указаної ухвали, яка направлялась за вказаною ним у касаційній скарзі адресою, скаржник не отримав. 16 червня 2022 року позивачу повторно направлялась копія ухвали про повернення касаційної скарги разом із матеріалами касаційного провадження. При цьому, із заявою про отримання копії вказаної ухвали скаржник звернувся лише 20 лютого 2023 року, тобто через рік після постановлення ухвали Верховного Суду від 14 лютого 2022 року. 21 лютого 2023 року скаржнику втретє направлено копію ухвали про повернення касаційної скарги разом із матеріалами касаційного провадження. 22 березня 2023 року позивач звернувся до Верховного Суду із повторною касаційною скаргою. Однак ухвалою від 10 квітня 2023 року касаційну скаргу повернуто скаржнику, яку ним отримано 12 травня 20223 року. При цьому, із повторною касаційною скаргою позивач звертається через місяць - 13 червня 2023 року. Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року касаційну скаргу повернуто скаржнику, яку ним отримано 18 липня 2023 року. Повторно позивач звернувся із касаційною скаргою знову через місяць - 17 серпня 2023 року. Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2023 року касаційну скаргу повернуто скаржнику, та отримано ним 06 жовтня 2023 року. Із повторною касаційною скаргою позивач звернувся 28 жовтня 2023 року. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, в частині строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. У клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України та у розумний строк. При цьому, Верховний Суд скаржнику неодноразово надавав вичерпні роз`яснення щодо форми і змісту касаційної скарги, яким вона повинна відповідати в частині належного викладення підстав. За змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, вважає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення. Також Європейський Суд з прав людини в рішенні у справі "Перес де Рада Каванілес проти Іспанії" зазначає, що право на доступ до суду, не є абсолютним; воно підлягає обмеженням, дозволеним за змістом, зокрема, коли умови прийнятності скарги визначені, оскільки за своєю природою вона потребує регулювання з боку держави, яка користується певною свободою розсуду в цьому відношенні. У цій справі у скаржника було достатньо часу для приведення своєї касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України. Проте подаючи повторні касаційні скарги, скаржником не було дотримано вимог частини другої статті 330 КАС України, зокрема, в частині необхідності наведення підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав), з належним їх обґрунтуванням. Крім того, скаржником не наведено жодних обставин, які позбавляли його привести свою касаційну скаргу у відповідність до вимог процесуального закону у найкоротший строк, без надмірних зволікань; а також не обгрунтовано та не підтверджено жодними доказами наявність зацікавленості в результатах розгляду поданої касаційної скарги в період з лютого 2022 року по лютий 2023 року та не наведено обставин, що унеможливлювали відповідні дії. Сукупність цих обставин свідчить про допущення позивачем необґрунтованих зволікань щодо реалізації свого права на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції з дотриманням вимог КАС України. Отже, враховуючи обставини справи, відсутні підстави вважати, що скаржником пропущено строк з поважних причин, оскільки такі не пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. За таких обставин, суд касаційної інстанції зазначає, що неналежне використання наданих процесуальних прав не може визнаватись судом як поважна причина пропуску процесуального строку, а відтак зазначені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження є неповажними. Відповідно до частини третьої статті 332 КАС касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Крім того, з матеріалів касаційної скарги встановлено, що вони оформлені без дотримання вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Перевіривши касаційну скаргу позивача, Судом встановлено, що її зміст не відповідає вимогам пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, оскільки ним не обгрунтовано підстави, на якій подана касаційна скарга, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження. У касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20, від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20, від 24 вересня 2021 року у справі №280/4314/20 та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Разом з тим, відступ - це інший підхід до застосування тієї ж норми права у подібних правовідносинах, щодо якої такий висновок сформовано. Крім того, необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду має виникати з певних визначених об`єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо. Також причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, помилковість тощо). Водночас, в обґрунтування відступлення від висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм права скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (далі - Закон №113-ІХ), пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII), пунктів 6, 7, 10-14 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ. Втім, скаржник не наводить обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20, від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20, від 24 вересня 2021 року у справі №280/4314/20, натомість висловлює свою незгоду із висновками суду апеляційної інстанції. Згідно з вимогами частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а за змістом частини першої статті 341 КАС України, за винятком частини третьої цієї статті КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Таким чином межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, зазначеними скаржником, та викладеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження. Отже у разі не зазначення в касаційній скарзі підстав (підстави), на якій подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав) (пункт 4 частини другої статті 330 КАС України) така касаційна скарга має бути залишена без руху. Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Частинами першою і другою статті 169 КАС України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. За таких обставин, відповідно до частин першої та другої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням заявнику касаційної скарги строку у 10 днів для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції: - касаційної скарги в новій редакції із зазначенням підстав (підстави), на яких подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 КАС України підстави (підстав) (пункт 4 частини другої статті 330 КАС України), з належним її обґрунтуванням; - обґрунтованої заяви про поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів на обґрунтування вказаної заяви. Керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Визнати неповажними підстави пропуску строку ОСОБА_1 на касаційне оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів - залишити без руху. Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали, для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначені в мотивувальній частині ухвали. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто, а у разі неподання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження чи визнання неповажними підстав пропуску строку - у відкритті касаційного провадження буде відмовлено. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська Судді М. В. Білак О. А. Губська