Постанова 4852 № 340/582/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 15 листопада 2023 року м. Дніпросправа № 340/582/22 (суддя Петренко О.С., м. Кропивницький) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року у справі №340/582/22 за позовом ОСОБА_1 до Вільшанської селищної ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 24 січня 2022 року звернулася до суду з позовом до Вільшанської селищної ради, згідно з яким просить: - визнати протиправним та скасувати п.10 рішення Вільшанської селищної ради №572 від 17.12.2021; - зобов`язати Вільшанську селищну раду на найближчій сесії повторно розглянути її заяву від 18.11.2021 та прийняти рішення про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га згідно з поданими графічними матеріалами. Позов обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду мотивовано тим, що місце розташування бажаної для позивача земельної ділянки не відповідає вимогам нормативно - правових актів, генеральному плану населеного пункту та плану зонування території, що, в силу ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 по справі № 754/16083/17. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки не враховано те, що відомості Державного земельного кадастру не містять даних про те, що бажане місце розташування земельної ділянки, яку позивач має намір отримати у власність знаходиться в межах сформованої земельної ділянки, яка відносить до санітарно-захисної зони кладовища. Також, позхивач зазначає про те, що бажане місце розташування земельної ділянки знаходиться більш ніж за 200 метрів до ділянки з кадастровим номером 352435510:02:000:9057, яка виділена під кладовище і взагалі з нею не межує. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що 18.11.2021 року позивач звернулася до відповідача з клопотанням про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. До даної заяви долучено графічні матеріли, копія паспорта та копія ідентифікаційного номера (а.с.9-10). Рішенням 22 сесії 8 скликання Вільшанської селищної ради Кіровоградської області від 17.12.2021 року №572 відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, в зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам ч. 7 ст.118 ЗК України. Зазначена на графічному зображені земельна ділянка відноситься до санітарно захисної зони кладовища (а.с.11). Законність та обґрунтованість вищезазначеного рішення є предметом спору переданого на вирішення суду. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель врегульовано Земельним кодексом України від 24.10.2001 № 2768-ІІІ (далі - ЗК України) Відповідно до ст. 3 ЗК України, земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. дповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Відповідно до частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Частиною 4 статті 116 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання. Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України. Відповідно до частини 1 цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара. Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Частиною 7 статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. З аналізу вищезазначених норм вбачається, що маючи намір отримати безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, така особа повинна звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень з відповідним клопотанням та переліком документів, визначених ч. 6 ст. 118 ЗК України. Цією ж статтею визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням селищної ради від 17.12.2021 р. № 572 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі ч. 7 ст.118 ЗК України. Зазначена на графічному зображені земельна ділянка відноситься до санітарно-захисної зони кладовища. Відповідно до ст. 114 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що санітарно-захисні зони створюються навколо об`єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об`єктів від територій житлової забудови. У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об`єктів, об`єктів соціальної інфраструктури та інших об`єктів, пов`язаних з постійним перебуванням людей. Правовий режим земель санітарно-захисних зон визначається законодавством України. Отже, санітарно-захисна зона - це земельна ділянка, яка оточує об`єкти, що є джерелами виділення шкідливих речовин та щодо якої існують законодавчо встановлені обмеження на розташування на ній інших об`єктів та провадження в ній певної діяльності. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.96 за №173, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.07.96 за № 379/1404 затверджено Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів (далі - Правила № 173). Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів включають основні гігієнічні вимоги до планування і забудови як нових, так і існуючих міських та сільських поселень України, їх санітарного упорядкування та оздоровлення. Відповідно до пункту 1.2. цих Правил вони є обов`язковими для дотримання всіма державними, кооперативними, колективними та приватними підприємствами, організаціями та установами незалежно від відомчого підпорядкування та форм власності, а також посадовими особами та громадянами України, інвесторами-громадянами інших держав. Абзацом 8 пункту 5.4. Правил № 173 визначено, що територія санітарно-захисної зони не повинна розглядатись як резерв нового будівництва, реконструкції, капітального ремонту об`єктів підприємства та розширення сельбищної території. У санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення: житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих, аварійних селищ; дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів; спортивних споруд, садів, парків, садівницьких товариств; охоронних зон джерел водопостачання, водозабірних споруд та споруд водопровідної розподільної мережі. Не допускається використання для вирощування сільськогосподарських культур, пасовищ для худоби земель санітарно-захисної зони підприємств, що забруднюють навколишнє середовище високотоксичними речовинами та речовинами, що мають віддалену дію (солі важких металів, канцерогенні речовини, діоксини, радіоактивні речовини та ін.). Можливість сільськогосподарського використання земель санітарно-захисних зон, що не забруднюються вищепереліченими речовинами, необхідно визначати відповідно до законодавства (п. 5.10. Правил № 173). Додатком № 4 до Правил № 173 встановлено, що для санітарно-технічних споруд та установок комунального призначення санітарно-захисні зони слід встановлювати в залежності від їх санітарної класифікації та потужності. Так, для об`єктів 1 класу ширина санітарно-захисної зони повинна бути не менше 1000 м, II - 500 м, III - 300 м, IV - 100 м, V - 50 м. Відповідно до витягу з Плану зонування території селища «Схема планувальних обмежень» - бажана земельна ділянка розташована в зоні С-6 Спеціальні зони: Зони зелених насаджень в охоронних та санітарно-захисних зонах (а.с.37-39) бажана для позивача земельна ділянка відноситься до санітарно - захисної зони («кладовище»). Тобто, за інформацією Плану зонування території селища Вільшанка, бажана для позивача земельна ділянка знаходиться в межах земельної ділянки, на якій встановлено санітарно-захисну зону. Відповідно до пункту 4.11 Державних будівельних норм "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" (далі - ДБН № 3602-92) у санітарно-захисній зоні не допускається розміщувати житлові будинки, дитячі дошкільні установи, загальноосвітні школи, установи охорони здоров`я та відпочинку, спортивні споруди, сади, парки, садівницькі товариства й городи. Суд зазначає, що ДБН № 3602-92 поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих міських і сільських поселень України. Ці норми обов`язкові для органів державного управління, місцевого і регіонального самоуправління підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об`єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських поселень. Відповідно до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" постановою Головного державного санітарного лікаря України від 01.07.99 № 28 затверджені "Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України" ДСанПіН 2.2.2.028-99. Державні санітарні правила та норми поширюються на органи та установи житлово-комунального господарства виконавчих комітетів місцевих (селищних) рад народних депутатів, сільвиконкоми, підприємства і організації, що надають ритуальні послуги чи реалізують предмети похоронного призначення на території України. Згідно з пунктом 3.2 ДСанПіН 2.2.2.028-99 місцезнаходження кладовищної ділянки та її розміри передбачаються генеральним планом розвитку населеного пункту; відведення земельної ділянки під кладовище, проекти улаштування нових кладовищ, розширення і реконструкції діючих підлягають погодженню з місцевими установами державної санітарно-епідеміологічної служби. За правилами пункту 3.5 розділу 3 ДСанПіН 2.2.2.028-99 кладовища повинні бути розміщені в приміській зоні міських поселень і поблизу місць розташування сіл. Санітарно-захисна зона від території кладовища традиційного поховання і крематорію до житлових і громадських будівель, зон відпочинку, а також колективних садів та городів повинна бути не меншою 300 м (Державні санітарні правила № 379/1404), а від території кладовища для поховання урн після кремації до житлових і громадських будівель та об`єктів, що прирівняні до них, має бути не меншою 100 м. Згідно з приміткою до цього пункту у санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення: житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих; дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів; спортивних споруд, садів, садівницьких товариств; джерел централізованого водопостачання, водозабірних споруд, споруд водопровідної розподільної мережі. Відповідно до пункту 3.12. ДСанПіН 2.2.2.028-99 санітарно-захисна зона закритих кладовищ (по закінченню кладовищного періоду) до житлових, громадських будівель, установ і зон відпочинку та об`єктів, які прирівнені до них, може бути зменшена: в міських поселеннях до 50 м, у сільських поселеннях до 100 м. Враховуючи те, що місце розташування бажаної для позивача земельної ділянки не відповідає вимогам зазначених вище нормативно - правових актів, генеральному плану населеного пункту та плану зонування території, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення такого позову. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що бажане місце розташування земельної ділянки знаходиться більш ніж за 200 метрів до ділянки з кадастровим номером 352435510:02:000:9057, яка виділена під кладовище і взагалі з нею не межує, оскільки доказів того, що санітарно-захисна зона кладовища була зменшена суду не надано. Також, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання позивача в апеляційній скарзі про те, що між бажаним місцем розташування земельної ділянки позивача і кладовищем знаходяться земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, які перебувають у приватній власності, оскільки в межах розгляду цієї справи не вирішується питання законності надання відповідачем цих земельних ділянок їх власникам та зазначена обставина не спростовує факт того, що за інформацією Плану зонування території селища Вільшанка, бажана для позивача земельна ділянка знаходиться в межах земельної ділянки, на якій встановлено санітарно-захисну зону (а.с.37-39). На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року у справі №340/582/22 без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 15 листопада 2023 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя В.А. Шальєва