Постанова 4815 № 569/15140/16-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 листопада 2023 року м. Рівне Справа № 569/15140/16-ц Провадження № 22-ц/4815/1089/23 Головуючий у Рівненському міському суді Рівненської області: суддя Ковальов І.М. Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції: 10 год. 09 хв. 24 липня 2023 року в м. Рівне Рівненської області Дати складення повного тексту: не зазначено. Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С. секретар судового засідання: Пиляй І.С. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 ; відповідач: ОСОБА_2 ; представники учасників справи: позивача адвокат Протопович Арсен Рюрикович; відповідача адвокат Ярема Світлана Василівна; за участі: ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 липня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою, в с т а н о в и в: У листопаді 2016 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив усунути перешкоди у користуванні, володінні, розпорядженні приватною власності позивача двохкімнатною квартирою по АДРЕСА_1 , а саме зобов`язати відповідача не чинити перешкоди вільного доступу сім`ї позивача ОСОБА_1 , його сину ОСОБА_3 та дружині ОСОБА_4 , до житлової кімнати площею 14 м2 і позначеною цифрою "6" в технічному паспорті за 13 листопада 2007 року і прилеглим до неї балконом площею 2,3 м2. Також просив зобов`язати відповідача надати позивачу оригінали документів свідоцтво про право власності і витяг з реєстру про реєстрацію квартири, техпаспорт, будинкову книжку. Мотивуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що згідно з свідоцтвом про право власності від 17 грудня 2007 року, виданого виконавчим комітетом Рівненської міської ради, позивачу і його сину належить по , а відповідачу вказаної квартири. Також квартири матері позивача - ОСОБА_5 , проте вона померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і її частка відтоді належить за законом сторонам в рівних частках, адже вони були зареєстровані по місцю проживання спадкодавця. Псля смерті матері відповідач без згоди позивача поставив на двері в спірну кімнату замок і не допускає користуватися нею та прилеглим до неї балконом. Крім того, відповідач на його вимогу не надає оригінал свідоцтва про право власності, витяг з реєстру про реєстрацію квартири, технічний паспорт на квартиру та будинкову книжку, які необхідні сім`ї позивача для оформлення певних документів, зокрема, договорів на комунальні послуги, визначення долі свого майна, субсидії, подання декларації, виготовлення закордонного паспорту, підготовки документів до суду тощо. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 липня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд виходив із того, що вимога позивача про його доступ та доступ його дружини до житлової кімнати, у якій після смерті ОСОБА_5 проживає лише відповідач, є безпідставною та передчасною. Суд з`ясував, що позивач та його сім`я не є членами сім`ї ОСОБА_2 , а надання їм права вільного доступу до житлової кімнати, якою він користується як на даний час, так і на час життя матері позивача призведе до порушення конституційних прав відповідача на приватне життя. Крім того, між співвласниками спірної квартири будь-якого нотаріально посвідченого договору про встановлення порядку користування квартирою укладено не було. Звернув суд увагу й на те, що позивач заявляв вимогу про зобов`язання відповідача не чинити перешкод вільного доступу йому та членам сім`ї в спірну кімнату, тобто вимогу в інтересах відповідних осіб, але не мав повноважень для цього. Відмовляючи у вимозі про надання позивачу оригіналів документів на квартиру, суд зважав на те, що така вимога є необґрунтованою внаслідок її передчасності, а правовідносини в цій частині можуть бути вирішені в позасудовому порядку. При цьому суд з`ясував, що відповідач не заперечував надати іншим співвласникам спірної квартири оригіналів зазначених документів для спільного користування. На рішення суду позивачем подано апеляційну скаргу, де він посилався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. На обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що його сім`ї належить квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а саме сину - ОСОБА_3 та 2/4 позивачу згідно з рішенням Рівненського міського суду від 13 червня 2023 року у справі 569/3490/23. В свою чергу, відповідачу належить лише вказаної квартири. Однак, незважаючи на це він займає більшу кімнату - площею 14 м2 і прилеглим до кімнати балконом площею 2,3 м2, а сім`я позивача з трьох її членів користується лише кімнатою площею 12,2 м.2 Тобто відповідач використовує більше 2/4 квартири створюючи перешкоди у користуванні законним власникам квартири, чинячи перешкоди в доступі до кімнати та балкону, зокрема, не дозволяючи сушити речі після прання та розміщувати в кімнаті шафу. Вважає, що суд неправильно встановив те, що квартира належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , адже ОСОБА_5 померла та згідно з рішенням Рівненського міського суду від 13 червня 2023 року в справі 569/3490/23 визнано належної їй частки за ОСОБА_1 . З приводу тверджень суду першої інстанції про те, що в справі необхідна участь членів сім`ї позивача, як співпозивачів, зазначав, що цьому підтвердженням є згода відповідних осіб на судовий процес. Щодо відмови в задоволенні вимоги про надання позивачу оригіналів документів на квартиру зазначав, що після розгляду справи в суді першої інстанції відповідач змінив свою позицію, відповідно до якої погоджувався надати відповідні документи та вказав, що цього не зробить. Без втручання суду інших законних шляхів отримати вказані документи позивач не має. У поданому відзиві відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення міського суду - без змін. Зазначав, що до смерті ОСОБА_5 , за час спільного проживання у двокімнатній квартирі між її співвласниками фактично встановлено порядок користування приміщеннями, згідно з яким житловою кімнатою площею 14 м2 і прилеглим до нею балконом користувалися ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , а житловою кімнатою площею 12,2 м2 - сім`я заявника. Вказані кімнати в квартирі ізольовані, а кухня, коридор, ванна кімната і туалет квартири перебували у спільному користуванні обох сімей, якими вони користувалися почергово. На той час, коли встановлювався порядок користування, саме ОСОБА_1 запропонував те, що він із дружиною та малолітнім будуть проживати у меншій кімнаті. Іншого порядку користування кімнатами у спірній квартирі, поки була жива мати заявника, не визначалося, а після її смерті, а саме через три місяці, без будь-якого намагання вирішити з ОСОБА_2 питання мирно та у добровільному порядку, було пред`явлено цей позов. Тобто твердження позивача про те, що ОСОБА_2 самостійно зайняв більшу кімнату з балконом не відповідає дійсності. Покликався відповідач й на те, що задоволення позову призведе до порушення його конституційного права на приватне життя. До початку судового засідання ОСОБА_1 подав заяву з проханням відкласти розгляд справи, оскільки захворів. При цьому будь-яких доказів щодо цієї обставини не надав. Відповідно до ст. 372 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належно повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Тобто процесуальним законом надано право розглядати справу за відсутності сторін, які належно повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки. При цьому колегія суддів звертає увагу і на правовий висновок, що викладений у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19). Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Оскільки неможливості розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 та його представника апеляційним судом встановлено не було, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів та доводів в апеляційній скарзі і, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), в задоволенні заяви про відкладення розгляду справи слід відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги. Судом з`ясовано, що квартира АДРЕСА_2 , належала на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . На час пред`явлення позову цей факт підтверджувався свідоцтвом про право власності на житло, виданим 17 грудня 2007 року Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради згідно з наказом від 17 грудня 2007 року №614, з якого видно, що квартира належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_5 в розмірі частки, та членам її сім`ї: ОСОБА_2 частки, ОСОБА_1 частки, ОСОБА_3 частки. Квартира приватизована згідно з Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду". Загальна площа квартири становить 43,1 м2, житлова площа 26,2м2. З технічного паспорту на кватиру, інвентарний номер 69253, виготовленого станом на 13 листопада 2007 року Комунальним підприємством Рівненське міське бюро технічної інвентаризації вбачається, що квартира розташована на IV поверсі 5 поверхового будинку і являє собою окрему квартиру, що складається з житлових кімнат: з них: 1-а кімната 12,2 м2., 2-а кімната 14,0 м2. Житлова площа квартири 26,2 м2. Кухня окрема площею 7,4 м2, ванна окрема кімната 1,9 м2, вбиральня 0,9 м2, коридор 6,0 м2, балкон 2,3 м2. ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 68 років ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданим 08 серпня 2016 року Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, актовий запис №1345. Сторонами визнається, що з 1977 року відповідач почав проживати з ОСОБА_6 однією сім`єю. 04 жовтня 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 уклали шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів Русивельської сільської ради Гощанського району Рівненської області було зроблено актовий запис за №9. Між ОСОБА_5 та іншими співвласниками було встановлено такий порядок користування квартирою: житловою кімнатою площею 14,0 м2 і прилеглим до неї балконом користувалися відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , а житловою кімнатою площею 12,2 м2 користувалися ОСОБА_1 та його сім`я. Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року в цивільній справі №569/258/18 рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 жовтня 2020 року скасовано. Визнано недійсним шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з моменту його державної реєстрації. Вказане рішення було мотивоване тим, що попередній шлюб укладений між батьками позивача у справі не було розірвано. Спірні правовідносини виникли з того приводу, що відповідач чинить перешкоди сім`ї позивача в доступі до спірної кімнати площею 14 м2 і прилеглого до неї балкону. Рішенням Рівненського міського суду від 13 червня 2023 року, зокрема, визнано право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ОСОБА_1 . Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст.ст. 13 та 367 ЦПК України). Всупереч цьому апеляційну скаргу позивач мотивував тим, що незважаючи на перебування у власності його сім`ї частини спірної квартири, відповідач, який є власником частини, займає більшу кімнату - площею 14 м2, чим фактично використовує більше 2/4 квартири, створюючи при цьому перешкоди в користуванні відповідною кімнатою. Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Як убачається з матеріалів справи, сторони, а також син та дружина позивача є співвласниками квартири по АДРЕСА_1 . Домовленості щодо порядку користування квартирою сторони після смерті ОСОБА_5 не досягли. Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 викладено таку правову позицію. Стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16 (провадження № 61-24395св18), від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18 (провадження № 61-15087св20), від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19 (провадження № 61-5255св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19 (провадження № 61-10474св21), від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20 (провадження № 61-11437св21). Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин не підлягають до застосування норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову. Пред`явлена вимога про усунення перешкод у користуванні є неефективною для захисту зазначеного позивачем порушеного права та не ґрунтується на вимогах закону і обставинах справи. Оскільки майно перебуває у спільній частковій власності сторін і ці частки не виділені в натурі, належним способом захисту порушеного права є спір про встановлення порядку користування квартирою. Щодо вимог про покладення на відповідача надати оригінали певних документів, то підстави для їхнього задоволення відсутні, адже позивач не позбавлений права як співвласник квартири здобути їхні належним чином засвідчені копії, дублікати тощо особисто. Тобто позов у цій частині є передчасним, а вирішення цих відносин можливе у позасудовому порядку. Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, що, зокрема, суперечить встановленій практиці Верховного Суду. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Спонуканням для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 липня 2023 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено: 14.11.2023 Головуючий С.В. Хилевич Судді: С.О. Гордійчук С.С. Шимків