Постанова 4857 № 300/3781/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 листопада 2023 рокуСправа № 300/3781/22 пров. № А/857/10787/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Довгополова О.М., Затолочного В.С., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року (суддя Біньковська Н.В., м.Івано-Франківськ), - ВСТАНОВИВ: У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 ) в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в день звільнення з військової служби грошової допомоги на оздоровлення; зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 09.08.2021 по день фактичної виплати 17.08.2022, терміном 371 день, виходячи із середнього заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Постанова №100; Порядок №100 відповідно). Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_2 щодо не проведення із ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні із виплати грошової допомоги на оздоровлення. Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за період з 09.08.2021 по 17.08.2022 в сумі 4923,76 грн за несвоєчасну виплату грошової допомоги на оздоровлення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, в частині задоволених позовних вимог про стягнення суми середнього заробітку, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду, у відповідній частині та прийняти нове, яким стягнути з в/ч НОМЕР_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 96544,36 грн. В апеляційній скарзі з посиланням на норми матеріального права вказує, що суд застосовуючи принцип пропорційності та співмірності невірно дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього грошового забезпечення, яке підлягає стягненню на користь позивача. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що виходячи з принципу пропорційності, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити на його користь 4923,76 грн. середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із виплати грошової допомоги на оздоровлення (5,1% від 96544,36 грн.). Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, , з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що наказом командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.07.2017 №178 (далі Наказ №178) ОСОБА_1 з 26.07.2017 виключено зі списків особового складу в/ч та всіх видів забезпечення (а.с.12). За змістом Наказу №178 при виключенні ОСОБА_1 зі списків особового складу в/ч НОМЕР_2 , визначено виплатити йому щомісячну додаткову грошову винагороду з 01.07. по 26.07.2017 в розмірі 60% місячного грошового забезпечення та одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 повних календарних років служби. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2022 року у справі №300/3962/21 (далі Рішення суду), яке набрало законної сили 16.08.2022, серед іншого, зобов`язано в/ч НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889 (далі Постанова №889) до складу сум грошового забезпечення, за якою нараховувалась та виплачувалась у 2015-2017 роках грошова допомога на оздоровлення, передбачена частиною першою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-XII). Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року у справі №300/3963/21 (далі Рішення суду-1), серед іншого, зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26.07.2017 по день фактичної виплати 09.08.2021 тривалістю 1475 календарних днів в сумі 241932,68 грн. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2022 року Рішення суду-1 змінено, а саме: в абзаці третьому резолютивної частини цього рішення суду формулювання 241932 гривні змінено формулюванням 117958,36 грн. У решті Рішення суду-1 залишено без змін. Згідно відомості від 16.08.2022 №133 про нарахування грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки (за серпень 2022 року) ОСОБА_2 визначено до виплати 11880,22 грн грошової допомоги на оздоровлення. Вказане також підтверджується платіжним дорученням від 16.08.2022 №2014 (а.с.41-42). Вказані кошти зараховані на картковий рахунок позивача 17.08.2022, що підтверджується випискою із карткового рахунку від 17.08.2022 (а.с.11). Згідно з статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП; в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно зі статтею 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідно до статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17. Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» (далі Закон №108/95-ВР) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно частини другої статті 116 КЗпП відповідач зобов`язаний був виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2015-2017 роки у день звільнення 26.07.2017 проте виконав свій обов`язок частково 16.08.2022. Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації апеляційний суд враховує наступне. Абзацом 3 пункту 3 Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Пунктом 4 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема одноразові та компенсаційні виплати. Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Згідно пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідно до довідки в/ч НОМЕР_2 за від 30.08.2021 №50/41-1408 про середньомісячний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 загальна сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням (травень та червень 2017 року) становила 15746,26 грн, а саме у травні 2017 року 7873,13 грн, у червні 2017 року 7873,13 грн. Розмір середньоденної заробітної плати позивача в сумі 258,14 грн підтверджується і довідкою від 30.08.2021 №50/41-1407 про середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 . Вказаний розмір позивачем-апелянтом не заперечується. Як встановлено судом апеляційної інстанції, період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку становить: з 09.08.2021 по 16.08.2022 (перша частина індексації грошового забезпечення) 373 робочі дні (без урахування періоду з 26.07.2017 по 08.08.2021 за які уже стягнено з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 117958,36 грн ). Відповідно, обчислений відповідно до правил статті 117 КЗпП середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 373 х 258,14 грн = 96286,22 грн. Суд першої інстанції вірно вказав на очевидну неспівмірність сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, а тому вважав справедливим зменшити суму середнього заробітку. Встановлений статтею 117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Так, відповідачем 07.02.2020 зараховано на картковий рахунок позивача компенсацію за дні невикористаної відпустки, як учаснику бойових дій в сумі 10978,56 грн, 18.03.2021 компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 14567,66 грн, 15.07.2021 індексацію грошового забезпечення в сумі 53520,80 грн, 09.08.2021 доплату індексації грошового забезпечення в розмірі 38878 грн, 18.10.2021 одноразову грошову допомогу при звільненні 35288,25 грн. Також, 17.08.2022 на виконання Рішення суду позивачу виплачено доплату грошової допомоги на оздоровлення в розмірі 11880,22 грн. Загальна сума грошового забезпечення, що підлягала виплаті позивачу під час звільнення з військової служби становить 232784,12 грн. Обчислена сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасну виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення згідно заявлених позовних вимог становить 96544,36 грн. Отже, відсоток, який складає невиплачена при звільненні грошова допомога на оздоровлення у співвідношенні до загальної суми належних позивачу до виплати сум грошового забезпечення становить 5,1 %. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, що виходячи з принципу пропорційності, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача 4923,76 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із виплати грошової допомоги на оздоровлення (5,1% від 96544,36 грн). Відтак, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, суд апеляційної інстанції вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 4923,76 грн. Зазначена сума відображає дійсний розмір майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, та зважаючи на те, що позивач досить тривалий період ( липень 2017 по серпень 2021 роки) не звертався до відповідача із вимогою про виплату грошової допомоги на оздоровлення, хоча знав і повинен був на час звільнення (26.07.2017) знати, що така допомога йому виплачена не була, тому останній свідомо допустив невиплату грошової допомоги на оздоровлення тривалий період часу, а тому сума 4923,76 у вигляді середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідає критеріям розумності та співмірності визначних сум, з огляду на обставини цієї справи. Зваживши на вищенаведене, застосований судом першої інстанції спосіб обрахунку середнього заробітку час затримки розрахунку є прийнятним та виправданим, а тому підстав для скасування рішення суду в цій частині немає. Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 308, 311, 315-316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. М. Довгополов В. С. Затолочний