Постанова 4856 № 120/151/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/151/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л. Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 13 листопада 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Полотнянка Ю.П. Граб Л.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницької митниці на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕМО" до Вінницької митниці про визнання протиправною та скасування картки відмови, В С Т А Н О В И В : Товариство з обмеженою відповідальністю "ОДЕМО" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницької митниці про визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA401020/2022/002370. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 16.12.2022 року між ТОВ "ОДЕМО" та компанією "Victoria PKW/LKW GmbH" укладено контракт купівлі-продажу №16/12/22. За даним контрактом позивачем придбано автомобіль MAN TGX 18.560, VIN НОМЕР_1 , модельний рік 2018, загальною вартістю 38000 Євро. Вказаний товар заявлений позивачем із застосуванням преференції по ввізному миту за кодом

410. Для здійснення митного оформлення отриманого товару позивач 28.12.2022 звернувся до відповідача з митною декларацією № 22UA401020060526U0, до якої були додані наступні документи: рахунок-фактура (інвойс): AR.2022.290 від 16.12.2022 року, декларація про походження товару №AR.220.290 від 16.12.2022 року, сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №А503278 від 20.12.2022 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 23.04.2018 року, платіжний документ, що підтверджує вартість товару №6 від 21.12.2022 року, документ, що підтверджує вартість перевезення товару №20/12 від 20.12.2022 року, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів №16/12/22 від 16.12.2022 року, фото від 27.12.2022 року, копія митної декларації країни відправлення №22DE560395683070E0 від 16.12.2022 року, сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу №UA.005.093385-22 від 26.12.2022 року, митна декларація №22UA401020060526U0 від 28.12.2022 року. За результатом опрацювання вказаних документів відповідачем була оформлена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA401020/2022/002370. Із вказаної картки вбачається, що в процесі виконання митних формальностей за даною митною декларацією встановлено застосування преференції зі сплати мита за кодом 410 на підставі сертифіката з перевезення (походження) товару EUR. 1 №А503278 від 20.12.2022 року. Під час перевірки правомірності застосування преференції було встановлено, що на раніше направлений запит ДФС митними органами країни експортера не підтверджено преференційне походження товарів експортера, які надходили на адресу імпортера товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕМО". Відповідно до статті 32 "Перевірка підтвердження походження" Доповнення 1 до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами, яка ратифікована Законом України від 16.09.2014 року №1678 VII, якщо митні органи країни імпорту вирішують призупинити надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, до надходження результатів цієї перевірки, імпортеру пропонується видача продукції із застосуванням будь-яких запобіжних заходів, які вважатимуться необхідними. Таким чином, декларантом не дотримано вимог підпункту б пункту 6 частини 8 статті 257 МК України. Рішення про відмову в митному оформлені прийнято відповідно до положень ч. 1 ст. 256 Митного кодексу України. Заяви про відкликання митної декларації не надходило. Позивачу також було роз`яснено, що митне оформлення товару необхідно провести без застосування пільгових ставок ввізного мита з країною походження товарів EU, а також те, що рішення про відмову може бути оскаржено у відповідному порядку. Не погоджуючись з карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA401020/2022/002370, позивач звернувся до суду із даним позовом. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача. Стаття 278 Митного кодексу України передбачає, що датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання митним органом у випадках, визначених цим Кодексом та законами України. За змістом частини 6 статті 36 Митного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. З 01.01.2016 року застосовується Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014 року (далі - Угода), яка ратифікована Законом України від 16.09.2014 року № 1678. Відповідно до частини 2 статті 26 Угоди для цілей цієї глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди ("Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва"). У відповідності до вимог статті 27 Угоди для цілей цієї глави "мито" включає будь-яке мито або інший платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару, зокрема, будь-який додатковий податок або додатковий платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару. Згідно зі статті 2 Протоколу І до Угоди з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу: (a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; (b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу. Відповідно до частини 1 статті 16 Протоколу 1 до Угоди товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку до цього Протоколу; або (b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку до цього Протоколу. Згідно статтею 17 Протоколу 1 до Угоди сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бут виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу. Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню. Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару. У відповідності до частин 1-3 статті 43 Митного кодексу України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару. Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації. Сертифікат про походження товару це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару. У разі переміщення товарів через митний кордон України країна походження товару обов`язково заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення в митній декларації назви країни походження товару та відомостей про сертифікат про походження товару на товари, до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. Сертифікат з перевезення товару EUR.1 це документ, що видається митними органами країни експорту для підтвердження відповідності товару вимогам правил визначення преференційного походження, встановлених в Угоді, при застосуванні преференційних ставок ввізного мита. Частиною 1 статті 45 Митного кодексу України передбачено, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей. Згідно із статтею 32 Протоколу І до Угоди митні органи держав-членів Європейського Союзу і України повинні надавати один одному через Європейську комісію зразки відбитків штампів, використовуваних у їхніх митних службах для видачі сертифікатів з перевезення товару EUR.1 і адреси митних органів, які відповідають за перевірку цих сертифікатів і декларацій інвойс. Відповідно до статті 33 Протоколу І до Угоди подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу. З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку. Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Якщо митні органи країни імпорту вирішують призупинити надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, до надходження результатів цієї перевірки, вони повинні запропонувати імпортерові позбавитися товару з уживанням будь-яких запобіжних заходів, які вважатимуться необхідними. Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу. Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції. Угодою та Протоколом І встановлений певний алгоритм дій митного органу у випадку виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару. У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей, зокрема, щодо країни походження, при ввезенні на митну територію України, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків на підставі відомостей, зазначених у таких документах. І саме результати перевірки підтверджень походження товару є підставою для відмови у наданні платнику податків права на преференції. Водночас, суд зазначає, що положення норм Угоди, які встановлюють вимоги до запиту митного органу країни імпорту, не визначають обов`язкових умов щодо його оформлення в частині обґрунтування сумнівів, що виникли у контролюючого органу, а носять диспозитивний характер. Якщо в ході проведеної компетентним органом країни походження перевірки документально не підтверджується походження товару, що був розмитнений із застосуванням преференції, наданий до митного оформлення сертифікат EUR.1 вважається таким, що не пройшов перевірку і не може застосовуватися для отримання товаром преференційного режиму, зокрема, в тому разі коли уповноважений експортер (продавець) товару не надасть митним органам країни походження товару належних документів про походження товару з території ЄС та не підтвердить їх преференційне походження. Визначений законодавством алгоритм дій контролюючого органу, на запит якого проводиться перевірка документів про походження товару, не передбачає аналізу ним додаткових доказів (документів), наданих декларантом для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару згідно із ч. 8,9 ст. 43 МК України, а тому митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару. Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 11.04.2022 року у справі №260/2805/20. Із матеріалів справи вбачається, що 11.01.2023 року відповідачем на адресу ДМС України скеровано лист за № 7.12-1/15-01/4/432 "Щодо проведення перевірки документів про походження товарів" про проведення перевірки достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1, складених уповноваженими органами Німеччини, в тому числі сертифікату від 20.12.2022 року №А503278. Необхідність проведення перевірки обґрунтована виникненням сумнівів щодо преференційного статусу товарів, зазначених у документах про походження, наданих експортерами товарів, зокрема, "Victoria PKW/LKW GmbH", а також їх відповідність вимогам Доповнення I Угоди, враховуючи те, що під час митного оформлення АСУР згенеровано форму контролю за кодом 802-4 та встановлено, що по цих експортерах у 2022 році уповноваженими органами Німеччини не підтверджено преференційне походження вживаних транспортних засобів. Суб`єктам ЗЕД видано картки відмови і призупинено надання тарифних преференцій до отримання результатів перевірки. Для підтвердження преференційного походження імпортованого товару - автомобіль MAN TGX 18.460, VIN НОМЕР_1 , позивачем надано відповідачеві сертифікат з перевезення (походження) товару EUR.1 №А503278 від 20.12.2022 року, складений уповноваженим експортером "Victoria PKW/LKW GmbH". У вказаному сертифікаті зазначено, що країною походження товару, який ввозиться на митну територію України за поданою митною декларацією, є Німеччина. Фактичною підставою для прийняття оскаржуваної картки є наявність у митного органу обґрунтованого сумніву щодо походження задекларованого товару з території ЄС, як необхідної умови для надання преференції зі сплати ввізного мита, а правовою підставою положення частини 1 статті 256, підпункту "б" пункту 6 частини 8 статті 257 Митного кодексу України та статті 32 Доповнення I до Угоди. Сумнів виник на основі інформації з реєстру товарів, походження яких не підтверджено митними органами зарубіжних країн, за результатами перевірок, проведених за запитами ДМСУ у 2021-2022 роках, митним органом встановлено, що по вказаному експортеру у 2022 році уповноваженим органом Німеччини не підтверджено преференційне походження вживаних транспортних засобів. З даного приводу варто зазначити, що наявність у митного органу країни імпорту обґрунтованого сумніву в достовірності документів про походження товару є лише підставою для направлення таким органом до компетентних органів країни експорту запиту про проведення відповідної перевірки на предмет підтвердження або не підтвердження походження товару, і тільки за результатами проведення такої перевірки та отриманої інформації, контролюючий орган країни імпорту вправі прийняти рішення про відмову у наданні преференції. Вказаний висновок безпосередньо випливає зі змісту пункту 6 статті 33 Доповнення I до Угоди, яким передбачено, що якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції. Суд першої інстанції вірно зазначив, що сам по собі сумнів, навіть якщо він і є обґрунтованим, не може бути підставою для позбавлення особи законного права - права на розмитнення товару із застосуванням преференції, оскільки це суперечить принципам здійснення державної митної справи, як законності та презумпції невинуватості, згідно із статтею 8 Митного кодексу України. Суд також вірно врахував презумпцію добросовісності платника податків, яка неодноразово підтверджувалася висновками Верховного Суду, зокрема, постановою Верховного Суду від 27.04.2022 року у справі № 200/5932/19-а та згідно із якою при вирішенні податкових спорів презюмується економічна виправданість дій платника податків, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, а також достовірність відомостей у його бухгалтерській та податковій звітності. Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами. Відповідно до норм статті 33 Протоколу 1 до Угоди саме результати перевірки щодо підтвердження походження товару можуть бути підставою для відмови у наданні платнику податків права на преференції, що також підтверджується висновками викладеними у постанові Верховного Суду у справі № 260/2805/20 від 11.04.2022 року. Саме у разі не підтвердження преференційного походження товару за наслідками перевірки, проведеної митними органами країни експорту, у контролюючого органу країни експорту виникають правові підстави для проведення перевірки з питань правомірності застосування господарюючим суб`єктом преференції по сплаті ввізного мита "410" під час здійснення імпорту товару на митну територію України та визначення за її результатами розміру грошового зобов`язання зі сплати мита, яке такий суб`єкт зобов`язаний сплатити у зв`язку із преференційним розмитнення товару за відсутності права на преференцію внаслідок подальшого не підтвердження походження товару. Застосування відповідачем іншого підходу, за яким платник повинен у повному обсязі сплатити митні платежі до бюджету, але при цьому може повернути їх із використанням спеціальної процедури повернення надміру та/або помилково сплачених митних платежів після підтвердження митними органами країни експерту преференційного походження товару, суд вважає нелегітимним і таким, що не узгоджується із загальними засадами митної політики держави та взятими Україною зобов`язаннями у сфері митного співробітництва з Європейським Союзом. Натомість, у разі отримання за наслідками перевірки відповіді на запит з інформацією, яка відрізняється від задекларованої під час митного оформлення чи не підтверджує країну походження товару, контролюючий орган вправі та має усі можливості провести документальну перевірку і за її результатами донарахувати суму ввізного мита без застосування преференцій. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наявна у відповідача інформація була достатньою для виникнення обґрунтованого сумніву щодо походження імпортованого позивачем товару та давала законні підстави для направлення до компетентних органів країни експорту запиту про проведення перевірки питання щодо походження такого товару, але не для прийняття рішення про відмову у наданні права на преференцію, яким, за своєю суттю, є оскаржувана картка відмови. Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на порушення позивачем вимог підпункту б пункту 6 частини 8 статті 257 Митного кодексу України, оскільки, як вбачається зі змісту митної декларації від 28.12.2022 року, з метою митного оформлення відповідного товару преференційного походження та враховуючи подані для розмитнення документи на підтвердження наявності права на преференцію, позивач правомірно вніс до вказаної митної декларації відомості про застосування пільг зі сплати митних платежів (ввізного мита) за кодом 410 до товару. Сертифікат з перевезення товару є офіційним документом, у відповідності до якого настають чітко визначені законом юридичні наслідки, а саме надання декларанту преференції зі сплати ввізного мита. Відтак спростування зафіксованого у такому документі факту преференційного походження товару може здійснюватися уповноваженим суб`єктом владних повноважень виключно в порядку та у спосіб, що визначені нормами міжнародного договору та національного законодавства. При цьому, одного лише сумніву в достовірності сертифікату є недостатньо для прийняття митним органом рішення про відмову у митному оформленні випуску товару із наданням преференції. Таким чином, у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачеві у застосуванні преференції, що, в свою чергу, свідчить про протиправність прийнятої відповідачем спірної картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині задоволених позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Вінницької митниці залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Полотнянко Ю.П. Граб Л.С.