Постанова Київський апеляційний суд № 760/6477/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 760/6477/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4362/2023 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 серпня 2022 року (суддя Українець В.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, встановив: у червні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 , загальною площею 16,90 кв.м, що знаходиться на території ГБК «Супутник» Солом`янського району міста Києва за адресою: АДРЕСА_1 ; залишити у власності і користуванні ОСОБА_2 гаражний бокс № НОМЕР_2 , загальною площею 17,70 кв.м, що знаходиться на території ГБК «Супутник» Солом`янського району міста Києва за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачки понесені ним судові витрати в розмірі 23 992,40грн, з яких: 992,40грн - судовий збір, 14 000грн за проведення експертизи та 9 000грн оплата послуг адвоката. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що із 12 вересня 2017 року перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачкою, під час якого вони придбали гаражні бокси № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 на території ГБК «Супутник» Солом`янського району міста Києва за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстровано за відповідачкою. Позивач посилався на те, що подружні стосунки з відповідачкою припинені, у провадженні суду перебуває справа про розірвання їх шлюбу, в силу неприязнених стосунків між ними вони не можуть спільно користуватися гаражними боксами, у добровільному порядку питання про поділ спільного майна ними не вирішено. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 31 серпня 2022 року у порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 право власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 , що знаходиться на території ГБК «Супутник» за адресою: АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 визнано право власності на гаражний бокс № НОМЕР_2 що знаходиться на території ГБК «Супутник» за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 496,20грн та зобов`язано Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві повернути ОСОБА_1 50 % сплаченого ним судового збору в розмірі 496,20грн, а в задоволенні вимог про стягнення витрат на проведення експертизи в розмірі 14 000грн та витрат на професійну правову допомогу в розмірі 9000грн відмовлено. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду в частині відмови у стягненні витрат на експертизу та професійну правову допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зазначені судові витрати стягнути з відповідачки в повному обсязі. Позивач посилається на те, що 3 червня 2022 року між ним та ФОП ОСОБА_3 був укладений договір № 01/6 на проведення незалежної оцінки вартості спірних гаражних боксів. Згідно умов договору оплата за роботи здійснюється протягом 2 календарних днів після підписання договору і тільки після оплати була проведена оцінка спірного майна. Позивач зазначає, що у підтвердження оплати за проведення оцінки вартості майна сторонами складений акт прийому-передачі робіт від 4 червня 2022 року, в якому зазначено, що загальну вартість робіт у розмірі 14 000грн замовник сплатив виконавцю перед підписанням акту прийому-передачі Позивач вважає, що акт є належним доказом оплати послуг за проведення оцінки вартості майна. Також позивач посилається на те, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу ним були надані письмові докази, а саме договір про надання правової допомоги , який був ним укладений з адвокатом Миколаєнко О.В. 27 жовтня 2021 року та додаткову угоду № 1 від 1 червня 2022 року до цього договору, акт прийому-передачі виконаних робіт від 4 червня 2022 року, в якому зазначено, що робота адвоката оплачена у розмірі 9 000грн. Позивач, посилаючись на правову позицію Верховного суду, висловлену у постанові від 16 квітня 2020 року по справі № 727/4597/19, зазначає, що акт приймання-передачі виконаних робіт є належним доказом оплати послуг з надання професійної правничої допомоги, оскільки законодавством не передбачено вимоги щодо обов`язкового надання квитанцій на підтвердження оплати таких послуг. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Чучковська А.В. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити та стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4900грн. Представник відповідачки зазначає, що наприкінці 2020 року при переоформленні права власності нотаріусу подавались звіти про оцінку спірних гаражних боксів, які виготовлені у 2020 році, а тому у позивача не було необхідності проводити повторну оцінку при зверненні до суду з даним позовом. Крім того позивач не вимагав відшкодування вартості ідеальних часток у спільній власності, яку просив поділити в натурі, а тому проведення такої експертизи в межах заявлених вимог було недоцільним. Також представник відповідачки стверджує, що позивач взагалі не мав права укладати договір про оцінку спірного майна, оскільки воно на праві власності належить ОСОБА_2 , а самі документи є саме звітами про оцінку вартості майна, а не висновками експерта, як зазначає позивач. Крім цього представник відповідачки вважає, що заявлений позивачем розмір понесених витрат на професійну правову допомогу є необґрунтованим та непропорційним предмету спору, а щодо доводів позивача про відсутність у нього обов`язку надати квитанцію про сплату на користь адвоката суми витрат, зазначає, що існування такої квитанції передбачено умовами договору про надання правової допомоги, укладеного між позивачем та адвокатом Миколаєнко О.В. Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 вересня 2017 року. На підставі договору купівлі-продажу від 24 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленком А.І., ОСОБА_2 придбала гаражний бокс № НОМЕР_1 , загальною площею 16,90кв.м, який розташований в ГБК «Супутник» за адресою: АДРЕСА_1. На підставі договору купівлі-продажу гаражного боксу від 9 жовтня 2020 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зваричем О.І., ОСОБА_2 придбала гаражний бокс № НОМЕР_2 що знаходиться на території ГБК «Супутник» за адресою: АДРЕСА_1. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з визнання позову відповідачкою. Рішення суду в цій частині не оскаржується, тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду. Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування судових витрат, понесених позивачем на оплату послуг оцінювача у сумі 14 000грн та на професійну правову допомогу у розмірі 9 000грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надані докази на підтвердження оплати послуг оцінювача та професійної правової допомоги. Крім цього суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що особа, з якою позивачем укладений договір про надання правової допомоги, є адвокатом, оскільки до матеріалів справи не додане свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльності. Проте, повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може з таких підстав. Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК). Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 31 серпня 2022 року позовні вимоги задоволено, а відтак позивач має право на відшкодування понесених судових витрат. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Отже, витрати на професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Саме такою є правова позиція, зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу суду першої інстанції було надано: - копію договору про надання правової допомоги б/н від 27 жовтня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Миколаєнко О.В. (с.с. 29); - копію додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги б/н від 27 жовтня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Миколаєнко О.В. 1 червня 2022 року, згідно якої визначена вартість послуг адвоката за цим договором: ознайомлення з документами клієнта - 1500грн х 1 год.; консультування клієнта з питань спільної власності подружжя, судової практики з аналогічних питань тощо - 1500грн х 1 год.; складання позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив, заперечень - 3000грн х 1 год.; складання інших процесуальних документів (запитів, заяв, клопотань, тощо) - 1000грн х 1 документ; участь в судових засіданнях в якості представника клієнта - 4500грн х 1 судодень (с.с. 30); - копія акту № 1 прийому-передачі виконаних робіт від 4 червня 2022 року, згідно якого адвокатом Миколаєнко О.В. на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 27 жовтня 2021 року було надано ОСОБА_1 такі послуги: ознайомлення з документами клієнта - 1500грн (1 год. х 1500грн); консультування клієнта з питань спільної власності подружжя, судової практики з аналогічних питань, тощо - 1500грн (1 год. х 1500грн); складання позовної заяви - 6000грн (2 год. х 3000грн); всього - 9000грн (с.с. 31). Отже, позивачем надані належні та достатні докази у підтвердження витрат на правову допомогу, а відмовляючи позивачу у відшкодуванні цих витрат у зв`язку із ненаданням доказів оплати послуг адвоката, суд першої інстанції не врахував положень частини 8 статті 141 ЦПК України та правові висновки Верховного Суду, що вказані витрати підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено. Також колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про необхідність надання суду свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю для підтвердження укладення договору саме з адвокатом, оскільки така вимога не ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права. У договорі про надання правової допомоги від 27 жовтня 2021 року зазначений номер свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, яке видане адвокату Миколаєнко О.В., що спростовано відповідачем не було, а у разі наявності сумнівів у чинності цього свідоцтва, суд не позбавлений можливості здійснити його перевірку у Єдиному реєстрі адвокатів України, доступ до якого є вільним. Разом з цим, керуючись критеріями, визначеними у пунктах 1 та 2 частини 3 статті 141 ЦПК України, суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору, та з урахуванням ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідачки 9 000грн витрат на правову допомогу. Проте, аналізуючи матеріали справи та надані адвокатом Миколаєнко О.В. позивачу послуги у даній справі згідно акту прийому-передачі виконаних робіт, колегія суддів вважає, що визначений адвокатом розмір оплати є завищеним, враховуючи предмет позову, кількість документів, які були надані адвокату для ознайомлення, необхідність вивчення судової практики у даній категорії справ, яка не є складною та є сталою, незначний об`єм позовної заяви, а відтак відшкодуванню позивачу за рахунок відповідачки підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 3 000грн, що на думку колегії суддів, відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг та розумності їх розміру. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). Позивачем суду першої інстанції надані копії звіту про незалежну оцінку вартості об`єктів - спірних гаражних боксів та заявлено про відшкодування вартості їх складання у розмірі 14 000грн. Частинами 6 та 7 статті 139 ЦПК України визначено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. На підтвердження понесених витрат за складання зазначених звітів позивачем суду першої інстанції надана копія договору № 01/6 на проведення незалежної оцінки вартості, укладеного 3 червня 2022 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 (с.с.8) та копія акту прийому-передачі робіт по договору № 01/6 на проведення незалежної оцінки вартості від 3 червня 2022 року, згідно якого загальну вартість робіт в розмірі 14 000грн замовник сплатив виконавцю перед підписанням акту прийому-передачі (с.с.9). Однак, суду не був наданий платіжний документ, який підтверджує проведену оплату (квитанція, касовий ордер тощо). Колегія суддів вважає, що зазначення в акті прийому-передачі робіт до договору про проведену оплату, не є належним та достатнім доказом сплати наданих спеціалістом послуг, оскільки обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність понесених позивачем витрат на послуги спеціаліста. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні позивачу понесених витрат на правову допомогу не оцінив наданих позивачем доказів, допустив порушення норм процесуального права, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цих вимог. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки - адвокат Чучковська А. просить стягнути з позивача на користь відповідачки витрати на правову допомогу у розмірі 4 900грн, понесених відповідачкою за написання відзиву на апеляційну скаргу. Колегія суддів, враховуючи, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а також виходячи з принципу розумності та співмірності, вважає, що відповідачці відшкодуванню підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 1 000грн. За умови зустрічного зарахування витрат на професійну правничу допомогу позивача та відповідачки, з останньої на користь позивача підлягає стягненню 2 000грн витрат на правову допомогу. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 серпня 2022 року в частині відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 гривень. В іншій частині розподілу судових витрат рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук