Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/1498/23-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/1498/23-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Боднарюк О.В. Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 09 листопада 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в березні 2023 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (відповідача), в якому просив: - визнати протиправним рішення Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області № 722/Г-17/8-2400/23 від 20.02.2023 року щодо відмови ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати підвищення пенсії у розмірі, передбаченому п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій, починаючи з 07.08.2018 ; - визнати протиправним рішення Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області №861-722/Г-17/8-2400/23 від 20.02.2023 року щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до трудового стажу у потрійному розмірі періоду його перебування у засланні з листопада 1944 року по серпень 1954 року відповідно до ст. 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до трудового стажу у потрійному розмірі період його перебування у засланні з листопада 1944 року по серпень 1954 року відповідно до ст. 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" та здійснити перерахунок його пенсії з 07.08.2018. Чернівецький окружний адміністративний суд рішенням від 25.07.2023 позов задовольнив частково. Визнав протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови в проведенні ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з підвищенням в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 07 лютого 2023 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Не погоджуючись з рішенням суду в частині незадоволених позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що згідно довідки про реабілітацію, виданої Управлінням МВС України в Чернівецькій області, останнього визнано реабілітованим, а відповідно до посвідчення він має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". Вважає, що зазначені обставини надають йому право на підвищення призначеної пенсії відповідно до п. "г" статті 77 Закону №1788-ХІІ на 50% мінімальної пенсії за віком. Також наявні підстави для зарахування до страхового стажу у потрійному розмірі для обчислення пенсії періоду з листопада 1944 року по серпень 1954 року, оскільки відповідно до наданих документів підтверджено факт призначення покарання у вигляді заслання у іншу місцевість на спецпоселення. Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач перебуває на обліку, як одержувач пенсії за віком, яку обчислено відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон 1058-IV). Позивач - є громадянином України, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Нижні - Луківці Вижницького району Чернівецької області, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до архівної довідки Управління МВС в Чернівецькій області від 26.12.2017 року № 73(СО-5) вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, в листопаді 1944 року була виселена на спецпоселення з села Нижні Луківці Вижницького району Чернівецької області в Пермську (Молотовську) область. Разом з ОСОБА_2 на спецпоселення були виселені її діти, в тому числі і позивач. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з обліку спецпоселення був знятий в серпні 1954 року. На підставі ст.3 Закону №1225-ХІІ від 08.12.1992 "Про реабілітацію жертв політичних репресій". Відповідно до довідки про реабілітацію №13/1575-89 від 24.01.1992 року виданої Прокуратурою Чернівецької області батько позивача, ОСОБА_4 , вироком військового трибуналу військ НКВС Чернівецької області від 08.02.1945 р. засуджений на каторжні роботи на 20 років. Помер в місцях позбавлення волі ІНФОРМАЦІЯ_3. На підставі ст. 1 Закону УРСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" від 17.04.1991 батько позивача був реабілітований із поверненням конфіскованого майна. Згідно довідки Управління внутрішніх справ Чернівецької області МВС У PCP №021/ІІ-Г-102 від 24.04.1992 р. позивач, як член сім`ї, з 21.04.1945 року по серпень 1954 року знаходився на спецпоселенні в Пермській області РСФСР. На підставі ст. 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" від 17.04.1991 позивач був реабілітований. 07.08.2018 позивачеві видано посвідчення, згідно з яким він має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо здійснення перерахунку пенсії, як особі, яка зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком, а також щодо здійснення перерахунку стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону №1788-ХІІ, у потрійному розмірі. Згідно інформації викладеної в листі відповідач повідомив позивача про відсутність у нього права на підвищення пенсії та зарахування стажу у потрійному розмірі з огляду на те, що надані ним документи не підтверджують факт його переселення та факту обвинувачення або призначення покарання. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині обов`язку відповідача зарахувати до трудового стажу позивача період його перебування на спецпоселенні у потрійному розмірі, колегія суддів зазначає наступне. Так, 17.04.1991 прийнято Закон Української PCP "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" №962-ХІІ, за ст.1 якого, реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958р., за винятком осіб, зазначених у ст.2 цього Закону. У подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 13.03.2018р. №2325-VIII внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону. Зокрема, змінено назву закону на "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", викладено в новій редакції преамбулу та ст.ст.1,3,6 Закону №962-ХІІ, а також визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". Вказані зміни набули чинності 05.05.2018р. Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991р.р., та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ. Як визначено ст.1-1 цього Закону: репресована особа - це особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених Законом №962-ХІІ. вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; Репресіями комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, за визначенням цієї статті, є засоби примусу, що здійснювалися репресивними органами комуністичного тоталітарного режиму у 1917-1991 років, зокрема, позасудовими органами, проти окремих осіб, груп населення, народів з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів у формах, визначених цим Законом. Однією з форм репресій, відповідно до Закону №962-ХІІ, визнано заслання (ст.1-1 та п.5 ч.1 ст.2 цього Закону), що передбачало примусове переміщення/вислання особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення. Також, статтею 1-1 Закону №962-ХІІ виокремлено декілька мотивів репресій, серед яких є політичний мотив, який мав на меті застосування репресій проти особи, яка сповідувала певну ідеологію, дотримувалася чи здійснювала вираження поглядів, цінностей, позицій, вчиняла дії, що суперечили ідеології комуністичного тоталітарного режиму, на підставі того, що така особа становила реальну або потенційну небезпеку для радянської влади, радянської держави чи радянського ладу. В свою чергу, соціальний мотив передбачав застосування репресій на підставі належності особи або членів її сім`ї до дворянства, офіцерства, купецтва, торгівців, підприємців, духовенства, чиновництва, заможного селянства, іншої соціальної групи або на підставі визнання особи чи членів її сім`ї соціально небезпечними чи соціально шкідливими з політичних чи ідеологічних мотивів. За приписом ст.1-2 Закону №962-ХІІ, особи, щодо яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних чи соціальних мотивів, визнаються реабілітованими. Положеннями статті 13 Закону №962-ХІІ визначено, що потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29.04.1942р. N«185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов`язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи. Відповідно до ст.6 Закону №962-ХІІ, реабілітованим громадянам відповідно до ст.1 цього ж Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Аналогічна за змістом пільга для реабілітованих осіб передбачена ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991р. №1788-ХІІ, за змістом якої, громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. Конструкція норм статей 6 Закону №962-ХІІ та 58 Закону №1788-ХІІ дає підстави для висновку, що до кола осіб, які мають пільгу в зарахуванні у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій певного часу, відносяться такі особи, а саме: - ті які утримувались під вартою; - відбували покарання в місцях позбавлення волі; - перебували у засланні або перебування на примусовому лікуванні. Аналогічні за змістом норми містяться в п.12 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, де визначено, що саме час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні зараховується до стажу роботи за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку). У разі відсутності документів, зазначених в абзаці першому цього пункту, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні реабілітованих осіб може бути встановлено в судовому порядку. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до наведених вище норм та обставин справи встановлено, що позивач відноситься до категорії осіб із статусом особи яка піддалася висланню, (а не засланню), оскільки останній примусово виселений з місця його постійного проживання в Україні до спецпоселення у іншу місцевість, внаслідок арешту і засудження його батька ОСОБА_4 та вислання на каторжні роботи. За змістом досліджених судом архівної довідки та довідки про реабілітації позивач та члени його сім`ї піддались саме висланню, а не засланню, що законодавець власне виокремив, як різні поняття, і категорії осіб, які під них підпадають. Беззаперечно є те, що позивач в розумінні наведених вище норм вважається потерпілим від репресій, який піддався висланню в іншу місцевість з місця постійного проживання, як член сім`ї, внаслідок здійснення репресій щодо батька. Колегія суддів вважає, що заслання (рос. ссылка) - уживаний до ХХ століття включно засіб кримінального покарання, що передбачав виведення засудженого з місця його мешкання з обов`язковим поселенням у певній місцевості на термін, зазначений у вироку. Тобто, наведеними вище положеннями законодавства виокремлено категорії осіб з певним статусом, які в залежності від обставин набувають визначеного права. В іншому б випадку, законодавець не виокремлював членів сім`ї визначених в статті 1-1 Закону №962-ХІІ по відношенню до осіб, які утримувались під вартою; відбували покарання в місцях позбавлення волі чи перебували у засланні або перебування на примусовому лікуванні, де власне і можливо обрахувати певний час з часу засудження, заслання, поміщення до лікарні, тощо, до часу реабілітації. Слід також зазначити, що додатково надані під час апеляційного перегляду позивачем докази лише свідчать про те, що адміністративне заслання не є кримінальним покаранням. Адміністративне заслання в царській росії відбувалося без суду у віддалені губернії за розпорядженням царя, деяких губернаторів (з 1850-х рр.), органів МВС (з 1860-х рр.). Радянським законодавством адміністративне заслання не передбачалося, проте застосовувалося органами НКВД СССР. Так, відповідно до Довідки, виданої начальником 1 спец відділу УНКВД Ч/О майором держбезпеки ОСОБА_7 та Справки від 10.11.1954, сім`я бандита ОСОБА_6 ОСОБА_4 , арештованого органом НКВД в червні місяці 1944 року й притягнутого до кримінальної відповідальності складається, зокрема, з позивача - ОСОБА_1 . Відповідно до Заключення про відмову у застосуванні адміністративного заслання від 27.08.1952 брат позивача - ОСОБА_5 клопотав про відміну адміністративного заслання, однак останньому було відмовлено. Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позивач за наведених обставин, у розумінні Закону №962-ХІІ не відповідає категорії особи, яка перебувала у засланні, оскільки останній вважається таким, що примусово виселений (переселений) з місця свого проживання в іншу місцевість. Таким чином колегія суддів вважає помилковими доводи позивача, що він набув право на зарахування часу з листопада 1944 по серпень 1954 року в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій відповідно до вимог статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років". Тому, позовна вимога про визнання протиправним рішення в частині, та зобов`язання відповідача здійснити зарахування часу заслання позивача з листопада 1944 по серпень 1954 року до стажу у потрійному розмірі, відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення", задоволенню не підлягала. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.