Постанова 4824 № 756/4996/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 листопада 2023 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 756/4996/21 номер провадження: 22-ц/824/11772/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Нежури В.А., Поліщук Н.В., за участю секретаря - Мазурок О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєва Павла Сергійовича на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року у складі судді Майбоженко А.М. у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), заінтересована особа: акціонерне товариство «Універсал Банк», В С Т А Н О В И В : У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (далі - Оболонський РВ ДВС у місті Києві), в якій просила: визнати протиправними дії Оболонського РВ ДВС у місті Києві щодо накладення 30 березня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяження № 9224618 щодо неї; визнати протиправною бездіяльність Оболонського РВ ДВС у місті Києві щодо ненадання (не направлення) їй постанови про відкриття виконавчого провадження; визнати протиправною бездіяльність Оболонського РВ ДВС у місті Києві щодо ненадання відповіді на її звернення від 13 березня 2021 року про надання інформації та скасування обтяження речових прав на нерухоме майно; визнати протиправною бездіяльність Оболонського РВ ДВС у місті Києві щодо не скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за нею обтяження №9224618, накладеного 30 березня 2015 року ; зобов`язати Оболонський РВ ДВС у місті Києві скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за нею обтяження №9224618, накладене 30 березня 2015 року. Скарга мотивована тим, що 12 березня 2021 року з відомостей, розміщених в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вона дізналася, що стосовно неї наявний запис про обтяження від 30 березня 2015 року № 9224618, внесений до названого реєстру на підставі постанови Оболонського РВ ДВС у місті Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14 січня 2015 року № 44118734. Єдиним судовим рішенням, ухваленим не на її користь, було рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 квітня 2013 року у справі № 2/756/62/13, яким стягнуто солідарно з неї та товариства з обмеженою відповідальністю «Андромеда-плюс 30» (далі - ТОВ «Андромеда-плюс 30») на користь акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 166 502,68 швейцарських франків. Разом з тим, наразі немає жодної реальної необхідності для подальшого існування вказаного обтяження, оскільки у 2020 році вона домовилася з АТ «Універсал Банк» про проведення реструктуризації боргу, у зв`язку з чим виконавче провадження з виконання виконавчого листа у справі № 2/756/62/13 було завершено, про що державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Крім того, вона не отримувала від органів ДВС будь-яких постанов, тоді як у разі неотримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії. 13 березня 2021 року вона зверталася до Оболонського РВ ДВС у місті Києві із заявою про надання інформації та скасування вищевказаного обтяження, проте жодної відповіді їй не було надано. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постановою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєва П.С. залишено без задоволення, а ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року - без змін. Постановою Верховного Суду від 31 травня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєва П.С. задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2022 року та, передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що у даній справі ОСОБА_1 просила, зокрема, визнати протиправними дії Оболонського РВ ДВС у місті Києві щодо накладення 30 березня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяження № 9224618 щодо неї, внесене до названого реєстру на підставі постанови Оболонського РВ ДВС у місті Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14 січня 2015 року № 44118734. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року було відкрито провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність Оболонського РВ ДВС у місті Києві. Зазначено про необхідність надання названим відділом ДВС належним чином засвідченої копії матеріалів виконавчого провадження з примусового виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 квітня 2013 року у справі № 2/756/62/13 за позовом АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ТОВ «Андромеда-плюс 30» про стягнення заборгованості за кредитним договором. У грудні 2021 року Оболонський РВ ДВС у місті Києві надав на запит суду матеріали виконавчого провадження № 48376513 з примусового виконання виконавчого листа № 2/756/62/13, виданого 24 лютого 2014 року Оболонським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 442 241 грн 06 коп. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Васильєв П.С. посилався, зокрема на те, що постановою державного виконавця Оболонського РВ ДВС у місті Києві від 23 вересня 2015 року було відкрито виконавче провадження № 48376513 з примусового виконання виконавчого листа № 2/756/62/13, виданого щодо боржника ОСОБА_1 , тоді як обтяження № 9224618 було внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно значно раніше - 30 березня 2015 року на підставі постанови Оболонського РВ ДВС у місті Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14 січня 2015 року № 44118734. Отже, місцевий суд безпідставно дослідив матеріали виконавчого провадження № 48376513, оскільки арешт на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження вчинено в рамках іншого виконавчого провадження, інформацію щодо якого Оболонський РВ ДВС у місті Києві так і не надав на запит адвоката від 13 березня 2021 року. Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не встановив повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне її вирішення, не перевірив та не спростував вищенаведених доводів апеляційної скарги, за відсутності матеріалів виконавчого провадження № 44118734 не встановив, які саме дії були вчинені державним виконавцем у межах вказаного виконавчого провадження та на підставі чого Оболонським РВ ДВС у місті Києві 14 січня 2015 року було накладеного арешт на майно ОСОБА_1 , у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення ухвали місцевого суду без змін. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Васильєва П.С. просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити скаргу ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставини, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовував свою ухвалу виконавчим провадженням, відкритим 23 вересня 2015 року, яке не було відкрито на момент виникнення спірного арешту від 30 березня 2015 року. Відтак, судом при розгляді скарги невірно встановлено виконавче провадження та не перевірено чи було направлено та отримано боржником постанову про відкриття саме цього виконавчого провадження, у рамках якого накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 . Звертає увагу на те, що між боржником і кредитором досягнуто згоди щодо позасудового врегулювання спору, а тому відсутні майнові претензії з боку стягувача. Вважає помилковими висновки суду про те, що в порядку здійснення контролю за виконанням судового рішення відсутні підстави для задоволення вимог скарги про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо ненадання відповіді на звернення від 13 березня 2021 року. Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Представник АТ «Універсал Банк» та представник Оболонського РВ ДВС у місті Києві в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені апеляційним судом належним чином, шляхом направлення 24 жовтня 2023 року судової повістки на їх офіційні електронні адреси, які того ж дня були доставлені на їх офіційні електронні адреси (а.с.33-34; 58-59, т.2). Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Відповідно до п.2 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи. За таких обставин, АТ «Універсал Банк» та Оболонський РВ ДВС у місті Києві, вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи. 07 листопада 2023 року представник АТ «Універсал Банк» Антіпова О.А. надіслала на офіційну електронну адресу Київського апеляційного суду заяву про розгляд справи без участі представника АТ «Універсал Банк». Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а також враховуючи, що колегія суддів визнала неявку вказаних вище учасників справи такою, що не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєва П.С., який просив задовольнити апеляційну скаргу, враховуючи вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, які відповідно до ч.1 ст.417 ЦПК України є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до положень ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає. Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи містять докази на підтвердження направлення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження. Постановою державного виконавця від 12 червня 2020 року виконавчий лист № 2/756/62/13 повернуто стягувачу за його заявою згідно з п.1 ч.1 ст.37 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), а тому строк пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив як на час звернення 13 березня 2021 року ОСОБА_1 до Оболонського РВ ДВС у місті Києві із заявою про скасування обтяження нерухомого майна, так і на час розгляду судом поданої нею скарги. При цьому державним виконавцем також винесено постанови про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 328 грн та виконавчого збору - в розмірі 144 224 грн 11 коп. Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження погашення нею в добровільному порядку поза межами виконавчого провадження заборгованості перед стягувачем, то відсутні підстави для зняття обтяження (арешту) з майна боржника та задоволення скарги. Однак з вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав. Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 квітня 2013 року у справі № 2/756/62/13, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва від 22 січня 2014 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ТОВ «Андромеда-плюс 30» на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 166 50268 швейцарських франків, що на 10 жовтня 2011 року еквівалентно 1 442 241 грн 06 коп., з яких: 157 706,14 швейцарських франків - тіло кредиту; 8 471,89 швейцарських франків - відсотки за користування кредитом, 324,65 швейцарських франків - підвищені відсотки, а також вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Постановою державного виконавця Оболонського РВ ДВС у місті Києві від 23 вересня 2015 року було відкрито виконавче провадження №48376513 з примусового виконання виконавчого листа № 2/756/62/13, виданого щодо боржника ОСОБА_1 на підставі вищезгаданого судового рішення. Цього ж дня, 23 вересня 2015 року, копія вказаної постанови про відкриття виконавчого провадження була надіслана боржнику ОСОБА_1 за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Постановою державного виконавця Оболонського РВ ДВС у місті Києві від 23 вересня 2015 року накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 та оголошено заборону на його відчуження. 12 червня 2020 року державним виконавцем Оболонського РВ ДВС у місті Києві Дубасом А.М. винесено постанову у виконавчому провадженні № 48376513, якою повернуто виконавчий лист № 2/756/62/13 стягувачу за його заявою згідно з п.1 ч.1 ст.37 Закону № 1404-VIII, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення. Також, 12 червня 2020 року державним виконавцем винесено постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження і про стягнення з боржника виконавчого збору. Указані постанови державного виконавця містяться в матеріалах виконавчого провадження № 48376513, копію яких Оболонський РВ ДВС у місті Києві надав на запит місцевого суду. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 30 березня 2015 року державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві внесено запис про обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 44118734, виданої 14 січня 2015 року ВДВС Оболонського РУЮ у місті Києві. 13 березня 2021 року адвокат Васильєв П.С., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Оболонського РВ ДВС у місті Києві із заявою, в якій просив надати інформацію щодо підстав накладення вищевказаного обтяження на майно ОСОБА_1 та скасувати його, однак будь-якої відповіді не отримав. Згідно зі ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 Конвенції тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40). Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст.ст. 6, 13 Конвенції. Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи. ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року). Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року). Згідно з ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п.9 ч.3 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Частиною 1 ст.18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час внесення 30 березня 2015 року державним реєстратором оскаржуваного запису про обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 44118734, виданої 14 січня 2015 року ВДВС Оболонського РУЮ у місті Києві, були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі --Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року. Частинами 1-4 ст.57 Закону № 606-XIV передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна. Проведення опису майна боржника здійснюється не пізніше ніж протягом місяця з моменту отримання інформації про місцезнаходження майна. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII. Згідно з п.5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Тлумачення п.5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності. Відповідно до п.7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч.1 ст.58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (п.4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001). Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Оскільки арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню, то у випадку невиконання виконавчого документа про стягнення з боржника коштів, немає підстав для зняття арешту з майна боржника. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20. Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За змістом ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду. За змістом ст.6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. Відповідно до з ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. У даній справі, встановивши, що у виконавчому провадженні № 48376513 постановою державного виконавця від 12 червня 2020 року виконавчий лист № 2/756/62/13 було повернуто стягувачу і на час розгляду цієї справи строк пред`явлення виконавчого документа не сплив, а також те, що боржник ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження погашення нею в добровільному порядку заборгованості перед АТ «Універсал Банк», суд першої інстанції дійшов висновку, що скарга ОСОБА_1 на бездіяльність Оболонського РВ ДВС у місті Києві не підлягає задоволенню, так як зняття арешту в подальшому унеможливить виконання рішення суду та може порушити права банку. Апеляційний суд не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права та є передчасними з огляду на таке. Вирішуючи скаргу, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 просила, зокрема визнати протиправними дії Оболонського РВ ДВС у місті Києві щодо накладення 30 березня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяження № 9224618 (арешт нерухомого майна), внесене до названого реєстру на підставі постанови Оболонського РВ ДВС у місті Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14 січня 2015 року № 44118734. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року було відкрито провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність Оболонського РВ ДВС у місті Києві. Зазначено про необхідність надання Оболонським РВ ДВС у місті Києві належним чином засвідченої копії матеріалів виконавчого провадження з примусового виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 квітня 2013 року у справі № 2/756/62/13 за позовом АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ТОВ «Андромеда-плюс 30» про стягнення заборгованості за кредитним договором. У грудні 2021 року Оболонський РВ ДВС у місті Києві надав на запит суду матеріали виконавчого провадження № 48376513 з примусового виконання виконавчого листа № 2/756/62/13, виданого 24 лютого 2014 року Оболонським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 442 241 грн 06 коп. Однак, як вірно зазначено в апеляційній скарзі, постановою державного виконавця Оболонського РВ ДВС у місті Києві від 23 вересня 2015 року було відкрито виконавче провадження № 48376513 з примусового виконання виконавчого листа № 2/756/62/13, виданого щодо боржника ОСОБА_1 , тоді як обтяження № 9224618 було внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно значно раніше - 30 березня 2015 року на підставі постанови Оболонського РВ ДВС у місті Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14 січня 2015 року № 44118734. Отже, суд першої суд безпідставно дослідив матеріали виконавчого провадження № 48376513, оскільки арешт на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження вчинено в рамках іншого виконавчого провадження, інформацію щодо якого Оболонський РВ ДВС у місті Києві так і не надав на запит адвоката від 13 березня 2021 року. Колегія суддів враховує, що одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у матеріалах конкретного виконавчого провадження. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення скарги, є копії документів відповідного виконавчого провадження, зокрема оскаржувані рішення державного виконавця. Тобто, в порядку судового контролю за виконанням судових рішень суд має право самостійно витребувати від органу державної виконавчої служби/приватного виконавця всі необхідні документи для вирішення відповідної скарги. З огляду на викладене, в порядку судового контролю за виконанням судових рішень та на виконання вказівок Верховного Суду, які відповідно до ч.1 ст.417 ЦПК України є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, апеляційним судом було витребувано від Оболонського РВ ДВС у місті Києві матеріали виконавчого провадження № 44118734, в рамах якого 30 березня 2015 року на підставі постанови державного виконавця Оболонського РВ ДВС у місті Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14 січня 2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесене обтяження № 9224618 (арешт нерухомого майна). 06 жовтня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов лист заступника начальника відділу Оболонського РВ ДВС у місті Києві від 02 жовтня 2023 року, з якого слідує, що перевіркою АСВП встановлено, що у відділі перебувало виконавче провадження №444118734 з 24 липня 2014 року по 15 червня 2015 року з примусового виконання виконавчого листа №2/756//62/13 від 24 лютого 2014 року Оболонського районного суду міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» суми боргу у розмірі 1 442 241 грн 06 коп. 15 червня 2015 року державним виконавцем, керуючись п.9 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на той час) винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Надати більш детальну інформацію та копії матеріалів виконавчого провадження немає можливості, оскільки відповідно до пунктів 1,2 Розділу ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженого наказом Міністерства юстиції №1829/5 від 07 червня 2017 року, строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення (а.с.28-29, т.2). Вирішуючи скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність посадових осіб органу державної виконавчої служби, з урахування отриманих і належним чином оцінених доказів, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких підстав. На момент виникнення спірних правовідносин (березень 2015 року) умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на момент виникнення спірних правовідносин були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV). У ст.1 Закону № 606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню Права і обов`язки державного виконавця визначені у ст.11 Закону 606-XIV. За змістом цієї норми державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, вправі накладати арешт на майно боржника, передавати його на зберігання та реалізовувати його в установленому законом порядку. Отже, внесення 30 березня 2015 року державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 , було здійснено на підставі винесеної державним виконавцем ВДВС Оболонського РУЮ у місті Києві постанови від 14 січня 2015 року про арешт нерухомого майна ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження в рамках здійснення виконавчих дій у межах виконавчого провадження № 44118734. Тобто, в даному випадку виконавець діяв у межах своїх повноважень відповідно до Закону 606-XIV, а тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку про безпідставність скарги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Оболонського РВ ДВС у місті Києві щодо накладення 30 березня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяження № 9224618 нерухомого майна ОСОБА_1 . Також не підлягає задоволенню скарга ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльність Оболонського РВ ДВС у місті Києві щодо ненадання (не направлення) ОСОБА_1 постанови про відкриття виконавчого провадження № 44118734. Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки встановлено, що на момент розгляду судом даної справи матеріали виконавчого провадження №444118734 знищенні за закінченням строку зберігання і встановити обставини того, чи направлялась державним виконавцем на адресу ОСОБА_1 копія постанови про відкриття виконавчого провадження №444118734, не видається за можливе, адоказування й, відповідно, судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях, то апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 в цій частині. Також колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльність Оболонського РВ ДВС у місті Києві щодо нескасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяження №9224618 нерухомого майна ОСОБА_1 , дата реєстрації: 30 березня 2015 року, виходячи з такого. Так, з листа Оболонського РВ ДВС у місті Києві від 02 жовтня 2023 року вбачається, що в рамках виконавчого провадження №444118734 15 червня 2015 року державним виконавцем, керуючись п.9 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на той час) винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Згідно з п.9 ст. 47 Закону 606-XIV (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. У постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17 (провадження № 61-26969св18) зазначено, що «повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження. Отже, зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу. Враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що державний виконавець не мав повноважень щодо зняття арешту з майна боржника при прийнятті постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки вказаний механізм стосується лише тих випадків, коли відбувається повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, як це зазначено у ч.1 ст. 48 Закону №606-XIV. У даному випадку державний виконавець не був наділений правом на зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки відповідно до положень Закону № 606-XIV станом на 15 червня 2015 року не було закінченим. У даному випадку виконавцем було прийнято постанову не про закінчення виконавчого провадження, а про повернення виконавчого листа стягувачу (не суду). Також не підлягає задоволенню скарга ОСОБА_1 в частині зобов`язання Оболонського РВ ДВС у місті Києві скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно накладене 30 березня 2015 року обтяження № 9224618 нерухомого майна ОСОБА_1 , з таких підстав. Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. У той же час відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст.13 ЦПК України). При ухваленні рішення суд не може виходити за межі пред`явлених вимог, а правом визначати предмет та підстави скарги наділений лише заявник (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України). Отже, суд не може вийти за межі пред`явлених вимог скарги та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення. При цьому для правильного вирішення скарги з метою захисту порушеного права заявника суд повинен визначити предмет і підстави скарги. Предметом скарги є певна матеріально-правова вимога скаржника, стосовно якої останній просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави скарги - це обставини, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Як зазначалось вище, що запис про обтяження № 9224618 нерухомого майна ОСОБА_1 був внесений державним реєстратором Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 30 березня 2015 року на підставі постанови державного виконавця Оболонського РВ ДВС у місті Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14 січня 2015 року № 44118734. Оскільки ОСОБА_1 не просить скасувати постанову державного виконавця Оболонського РВ ДВС у місті Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14 січня 2015 року № 44118734, на підставі якої 30 березня 2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про обтяження №9224618 нерухомого майна ОСОБА_1 , а суд самостійно не може змінити зміст вимог скарги, то апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 в частині зобов`язання Оболонського РВ ДВС у місті Києві скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяження № 9224618 нерухомого майна боржника, дата реєстрації: 30 березня 2015 року. . Разом з тим, апеляційний суд вважає, що скарга ОСОБА_1 в частині визнання неправомірною бездіяльність Оболонського РВ ДВС у місті Києвіщодо ненадання відповіді на її звернення від 13 березня 2021 року про надання інформації та скасування обтяження речових прав на нерухоме майно підлягає задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що 13 березня 2021 року ОСОБА_1 направила на поштову адресу Оболонського РВ ДВС у місті Києві заяву про надання інформації та скасування обтяження речових прав на нерухоме майно (а.с.21, т.1). Указана заява ОСОБА_1 від 13 березня 2021 року була отримана Оболонським РВ ДВС у місті Києві 16 березня 2021 року, що підтверджується описом вкладення цінного листа та штрихкодовим ідентифікатором вручення поштового відправлення (а.с.19-20, т.1). Відповідно до п.3 ч.2 ст.18. Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час звернення ОСОБА_1 із заявою від 13 березня 2021 року) виконавець зобов`язаний розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання. Однак матеріали справи не містять доказів того, що Оболонським РВ ДВС у місті Києві у встановленому законом порядку надано письмову відповідь ОСОБА_1 на її заяву від 13 березня 2021 року, яка була отримана Оболонським РВ ДВС у місті Києві 16 березня 2021 року. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 в частині визнання неправомірною бездіяльність Оболонського РВ ДВС у місті Києві щодо ненадання відповіді на її звернення від 13 березня 2021 року про надання інформації та скасування обтяження речових прав на нерухоме майно. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляд на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення скарги, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 з наведених вище підстав. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєва Павла Сергійовичазадовольнити частково. Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 рокускасувати та ухвалити нове рішення. Скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), заінтересована особа: акціонерне товариство «Універсал Банк» - задовольнити частково. Визнати неправомірною бездіяльність Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) щодо ненадання (не направлення) письмової відповіді на заяву ОСОБА_1 від 13 березня 2021 року про надання інформації та скасування обтяження речових прав на нерухоме майно. У задоволенні решти вимог скарги ОСОБА_1 - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді