Постанова КЦС ВС № 2-436/24/12

Постанова Іменем України 12 квітня 2023 року м. Київ справа № 2-436/24/12 провадження № 61-2561св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), учасники справи: стягувач (позивач) - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», боржники (відповідачі): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Канурної О. Д., Халаджи О. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. У вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп») звернулося до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчих листах, посилаючись на те, що рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») заборгованість за кредитним договором від 15 липня 2008 року № 852370/ФЛ в розмірі 2 456 315,16 грн, судовий збір в сумі 3 219 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 250 грн. 17 березня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» було укладено нотаріально посвідчений договір № GL48N718070_І_3 про відступлення права вимоги, за умовами якого товариство набуло права вимоги за укладеним між банком та ОСОБА_1 кредитним договором та забезпечувальними договорами. Враховуючи викладене, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» просило замінити стягувача ПАТ «КБ «Надра» на нього. Ухвалою Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 26 вересня 2022 року у складі судді Нестеренко Т. В. заяву ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» задоволено. Замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника- ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у виконавчих листах у справі № 2/436/24/12, виданих Самарським районним судом міста Дніпропетровська щодо боржників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржниками, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Заміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. За таких обставин звернення ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» як правонаступника кредитора ПАТ «КБ «Надра» із заявою про надання йому статусу стягувача відповідає змісту статей 512, 514 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 15 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII«Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 26 вересня 2022 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про заміну стягувача у виконавчих документах відмовлено. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що якщо виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, в його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків такого звернення. Якщо ці строки пропущені, то разом з питанням процесуального правонаступництва заявник повинен звернутися із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. За відсутності підстав для поновлення вказаного строку відсутні і підстави для процесуального правонаступництва. У виконавчих листах, якими стягнуто солідарноз ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором, строк їх пред`явлення до виконання встановлено до 11 липня 2013 року. 26 січня 2021 року згадані виконавчі листи були повернуті стягувачу без виконання на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII. Однак суд першої інстанції не встановив, чи закінчився строк пред`явлення виконавчих документів до виконання, а тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про заміну стягувача у виконавчих листах. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи. В лютому 2023 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року, а ухвалу Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 26 вересня 2022 року залишити в силі. На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що апеляційний суд залишив поза увагою те, що законодавець збільшив до трьох років після набрання рішенням законної сили строк пред`явлення до виконання як виконавчих листів, виданих після набрання чинності 05 жовтня 2016 року Законом № 1404-VIII, так і виконавчих листів, які були видані на виконання судових рішень до 05 жовтня 2016 року та строк пред`явлення яких до виконання не сплив станом на 05 жовтня 2016 року. В цій справі ПАТ «КБ «Надра» неодноразово пред`являв до органу державної виконавчої служби виконавчі листи через їх повернення без виконання. Зокрема, востаннє постановою заступника начальника Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 26 січня 2021 року виконавчий лист № 2-436/24/12 щодо боржника ОСОБА_1 було повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, а тому немає правових підстав вважати, що на час подання заяви про заміну стягувача трирічний строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив. У березні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кононенко О. Р. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Рух справи в суді касаційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Самарського районного суду міста Дніпропетровська. 17 березня 2023 року справа № 2-436/24/12 надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 28 частини першої статті 353, пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими(частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України. Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду в повній мірі не відповідає. Судами встановлено, що рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року, яке набрало законної сили 11 липня 2012 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 15 липня 2008 року № 852370/ФЛ в розмірі 2 456 315,16 грн, судовий збір в сумі 3 219 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 250 грн. 19 березня 2013 року ПАТ «КБ «Надра» були видані два виконавчі листи у справі № 2-436/24/12, строк пред`явлення яких до виконання визначено до 11 липня 2013 року. 17 березня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» було укладено нотаріально посвідчений договір № GL48N718070_І_3про відступлення права вимоги, за умовами якого товариство набуло права вимоги за укладеним між банком та ОСОБА_1 кредитним договором та забезпечувальними договорами. Апеляційним судом також встановлено, що 26 січня 2021 року виконавчий лист № 2-436/24/12 щодо боржника ОСОБА_1 було повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчому провадження. Зазначена норма кореспондується з частиною п`ятою статті 15 Закону № 1404-VIII. Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Питання процесуального правонаступництва врегульовані частиною першою статті 55 ЦПК України, згідно з якою у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане із переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника. Для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва суду необхідно досліджувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права. Підставою для процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному правовідношенні, яке настало після відкриття провадження у справі. Відтак особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав й обов`язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір. Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 55 ЦПК України, є переходом процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. На правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Згідно з пунктом 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 22 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХVІ «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час набрання законної сили рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року (далі - Закон № 606-ХVІ), виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом. Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення. За змістом частин першої, другої статті 23 Закону № 606-ХVІ строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред`явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001). 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII. Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони. Згідно з пунктом 5 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Тлумачення пункту 5 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності Законом № 1404-VIII. Для пункту 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм Закону № 1404-VIII до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності. Таким чином, законодавець збільшив до трьох років після набрання рішенням законної сили строк пред`явлення до виконання як виконавчих документів, виданих після набрання чинності 05 жовтня 2016 року Законом № 1404-VIII, так і виконавчих документів, які були видані на виконання судових рішень до 05 жовтня 2016 року та строк пред`явлення яких до виконання не сплив станом на 05 жовтня 2016 року. Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 28 грудня 2018 року у справі № 910/11424/15 та від 20 травня 2019 року у справі № 904/10285/15, на які міститься посилання в касаційній скарзі. Відповідно до пункту 2 частини першої, частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди. За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - виконавчий лист), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. Скасовуючи ухвалу місцевого суду та відмовляючи в задоволенні заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявник не надав доказів зміни або поновлення строку пред`явлення виконавчих листів до виконання, а місцевий суд не встановив, чи закінчився цей строк, що унеможливлює здійснення заміни стягувача у виконавчих документах. Верховний Суд не погоджується із вказаними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони є передчасними, зробленими з порушенням норм процесуального праваз огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Окреслене завдання включає в себе як своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, так і досягнення мети ефективного захисту порушених прав шляхом своєчасного та ефективного виконання судового рішення. Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу. Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва здійснюється з процесуальною метою реалізації правонаступником прав щодо виконання судового рішення у виконавчому провадженні, відтак потребує розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим. Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закінчене, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництво, якщо виконавче провадження закінчене, заявник має здійснювати процесуальні дії (наприклад, оскаржити постанову про закінчення виконавчого провадження), спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати ці питання в комплексі. За відсутності підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження відсутні і підстави для процесуального правонаступництва. Якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені, то разом з питанням процесуального правонаступництва заявник повинен звернутися з заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. За відсутності підстав для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відсутні і підстави для процесуального правонаступництва. Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження №14-197цс21). Отже, однією з підстав можливості заміни стягувача у виконавчому документі є подання відповідної заяви протягом строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання, який має обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення. Тому при вирішенні питання про заміну стягувача у виконавчому документі заявник повинен подати докази на підтвердження матеріального правонаступництва, а суд зобов`язаний перевірити, чи відбувся фактичний перехід до особи прав та обов`язків попередника та чи не пропущений строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Однак в порушення вимог статей 89, 263, 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції не врахував наведених вище обставин та вимог процесуального законодавства, не з`ясував, чи подало товариство заяву про заміну стягувача протягом строку, встановленого для пред`явлення виконавчих документів до виконання, чи відбулося і коли саме переривання цього строку з огляду на наявність у виконавчому листі відповідних відміток про його повернення стягувачу. З огляду на викладене у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином законності та обґрунтованості рішення місцевого суду, не тільки не використав своїх повноважень для виправлення допущених судом першої інстанції недоліків при вирішенні питання про заміну стягувача у виконавчому документі, але й сам не забезпечив реалізацію справедливості судового розгляду при дослідженні вказаного питання, формально пославшись на ненадання заявником доказів зміни або поновлення строку пред`явлення виконавчих листів до виконання. Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не встановив повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне її вирішення, не дослідив належним чином питання дотримання строків пред`явлення виконавчих документів до виконання, при цьому щодо кожного із солідарних боржників, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні заяви «ФК «Дніпрофінансгруп». У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»). В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено. Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» задовольнити частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2023 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук