Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/6516/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2023 р. Справа № 440/6516/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.08.2023, головуючий суддя І інстанції: М.В. Довгопол, по справі № 440/6516/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі також - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просила - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26.01.2023 № 164450003501 щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за її призначенням, а саме з 19.01.2023 та передати її пенсійну справу для виплати до пенсійного органу за місцем її фактичного проживання, а саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області. В обґрунтування позову зазначила, що вона як, працівник охорони здоров`я, яка має спеціальний стаж роботи 31 рік 4 місяці 23 дні , набула право на пенсію за вислугу років, проте пенсійний орган безпідставно відмовив в призначені пенсії з підстав відсутності необхідного стажу . Зазначає, що відповідачем не вірно застосовано до спірних правовідносин законодавство, оскільки з 04.06.2019 застосуванню підлягає редакція Закону України "Про пенсійне забезпечення", згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.08.2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26.01.2023 № 164450003501 щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 19.01.2023, з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з обраним судом першої інстанції способом захисту прав, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, погоджується з висновком суду щодо протиправності та скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 26.01.2023, посилаючись на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 22.06.2023 року по справі № 480/4288/21, вважає що належним способом захисту її прав є не повторний розгляд заяви, а зобов`язання пенсійний орган призначити пенсію. Просила змінити рішення суду від 11.08.2023 року зобов`язавши ГУ ПФУ в Харківській області призначити позивачці пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 19.01.2023 та передати її пенсійну справу для виплати до ГУ ПФУ в Полтавській області. Відповідач правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Враховуючи оскарження судового рішення лише в частині зобов`язання пенсійний орган повторно розглянути заяву ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції надає оцінку лише вказаним обставинам. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії від 19.01.2023 (а.с. 55). Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 26.01.2023 відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку із відсутністю необхідного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, а саме 26 років 6 місяців (а.с. 6) . ОСОБА_1 подала скаргу до Пенсійного фонду України на рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 26.01.2023 (а.с. 12-13) . Листом Департаменту пенсійного забезпечення, страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Пенсійного фонду України від 05.04.2023 № 13146-10766/Н-03/8-2800/23 позивачку повідомлено, що за наданими документами тривалість стажу її роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров`я, складає 26 років 1 місяць 10 днів, при необхідних 26 років 6 місяців, а тому в призначенні пенсії за вислугу років було відмовлено (а.с. 7). Позивачка, вважаючи протиправним рішення про відмову в призначенні їй пенсії за віком від 26.01.202 , звернулася до суду з даним позовом. Задовольняючи позов в частині скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 26.01.2023 суд першої інстанції дійшов висновку, що єдиною умовою для набуття позивачкою, як працівником охорони здоров`я, права на призначення пенсії за вислугу років є наявність у неї станом на 11.10.2017 (дату набрання чинності Законом № 2148-VIII) не менше 25 років спеціального стажу роботи, тому їй протиправно відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років. Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивачки суд першої інстанції дійшов висновку, що повноваження щодо призначення пенсії належить до компетенції пенсійного органу і суд не може підміняти цей орган або перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади, тому зобов`язав ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 19.01.2023, з урахуванням висновків суду. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії. Згідно положень статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положеннями статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті

55. Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Проте, Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", який набув чинності з 01.04.2015 пункт "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема, з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців. У подальшому, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII до статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни, відповідно до якого пункт "е" вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема, станом з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців. Отже, Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством спеціальний стаж для виходу на пенсію окремих категорій громадян незалежно від віку, а саме: станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема, з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців. Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року. Враховуючи викладене, вірним є висновок суду першої інстанції, що з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначення позивачці пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII. Отже, з 04 червня 2019 року при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років. Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 по справі № 440/1286/20. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач станом на момент подання до пенсійного органу заяви про призначення пенсії за вислугу років - 19.01.2023, мала необхідний стаж роботи, а саме 26 років 1 місяць 10 днів, проте відповідачем безпідставно відмовлено у призначенні такого виду пенсії. Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що в спірних правовідносинах з урахуванням дискреційних повноважень відповідача, належним способом захисту прав позивача буде повторне зобов`язання відповідача розглянути заяву про призначення пенсії. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію шодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У справі, що переглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Відповідно до ч.1 ст.245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п.п.2, 3, 10 ч.2 ст.245 КАС України). Відповідно до ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч.4 ст.245 КАС України). Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Така правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08.11.2019 по справі № 227/3208/16-а, від 22.06.2023 по справі № 480/4288/21. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)". Судом встановлено, підтверджено трудовою книжкою та визнається відповідачем наявність у ОСОБА_1 стажу роботи за вислугу років 26 років 01 місяць 10 днів. Єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії за вислугу років вказано відсутність необхідного спеціального стажу - 26 років 06 місяців. Разом з тим, як зазначено вище, при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років пенсійний орган мав виходити з наявності у позивача спеціального стажу роботи від 25 до 30 років. Колегія суддів зазначає, що позивач має спеціальний стаж понад 25 років. Враховуючи викладене, беручи до уваги, що позивачем виконано всі передбачені законом умови для призначення пенсії за віком, надано повний пакет документів, а викладені відповідачем у рішенні від 26.01.2023 підстави для відмови у призначенні пенсії не містять відомостей щодо не достатності наданих документів, колегія суддів вважає, що з метою повного та ефективного захисту прав позивача слід зобов`язати пенсійний орган призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з дня звернення за пенсією - з 19.01.2023. Разом з тим, позовні вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області передати пенсійну справу ОСОБА_1 для виплати до пенсійного органу за місцем її фактичного проживання, а саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області колегія суддів вважає передчасними, оскільки відповідачем не вчинено дій щодо відмови позивачу у передачі пенсійної справи Головному управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області, а тому в цій частині права позивача не порушені. Отже, в цій частині суд першої інстанції вірно відмовив в задоволенні позову. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (ч. 1 ст. 317 КАС України). Зміна судового рішення може полягати, зокрема, у доповненні або зміні його мотивувальної частини (частина четверта статті 317 КАС України). Враховуючи, наявність у позивача права на призначення пенсії за віком та помилкове визначення судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши абзац 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за її призначенням, а саме з 19.01.2023». Стосовно розподілу витрат зі сплати судового збору, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Судом встановлено, що позивачем понесені витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги 1 288,32 грн., що підтверджується квитанцією від 16.08.2023. Враховуючи, що за наслідками судового розгляду рішення позов задоволено частково, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 644,16 грн. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.08.2023 по справі № 440/6516/23 - в частині відмови в задоволенні позову змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за її призначенням, а саме з 19.01.2023. В іншій частині відмови в задоволенні позову рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.08.2023 по справі № 440/6516/23 - залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи,5, Держпром 3 під.,2 поверх,м.Харків,61022) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 644, 16 грн (шістсот сорок чотири гривні 16 копійок). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова