Постанова Дніпровський апеляційний суд № 184/2049/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8106/23 Справа № 184/2049/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Томаш В.І. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Агєєва О.В., Кішкіної І.В., за участю секретаря Шумило І.В., Примак Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 05 липня 2023 року за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року у цивільній справі № 184/2049/16-ц за позовом Покровської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків, заподіяних фактичним користуванням земельною ділянкою, встановив: У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області з заявою про перегляд рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області за нововиявленими обставинами по справі №184/2049/16-ц. Заява обґрунтована тим, що згідно рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, позов Покровської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків, заподіяних фактичним користуванням земельною ділянкою задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Покровської міської ради Дніпропетровської області збитки в сумі 115 330,60 гривень, заподіяних внаслідок неодержання доходів, за фактичне використання земельної ділянки за період з 01 жовтня 2013 року по 30 червня 2016 року та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 729,97 гривень. Постановою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року змінено у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови щодо підстав задоволення позовних вимог, у решті рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року залишено без змін. Враховуючи наведене вище, ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області щодо розгляду справи №184/2049/16 у зв`язку з нововиявленими істотними обставинами, які могли вплинути на остаточне рішення. Посилався, що у Відомостях Верховної Ради України 2004 № 9 ст.79 оприлюднено Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (ЗУ №1160 від 11.09.2003р.). 24.04.2017 року Державною регуляторною службою України на офіційному сайті оприлюднена «Позиція Державної регуляторної служби України стосовно застосування вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» під час прийняття рішень органами місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків і зборів» у якій зазначено: «Відповідно, прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів без зазначення бюджетного (податкового) періоду може бути підставою для оскарження таких рішень у судовому порядку зацікавленими особами». 07.10.2020 року оприлюднено на офіційному сайті ДРС «Роз`яснення щодо оприлюднення проектів рішень органів місцевого самоврядування» відповідно до якого: «Отже з урахуванням вимог Закону №1160, проекти рішень органів місцевого самоврядування, що за своїми ознаками є регуляторними актами, підлягають обов`язковому оприлюдненню з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань не пізніше ніж за один місяць до внесення їх на розгляд сесії відповідної ради». 12.02.2021 року оприлюднено на офіційному сайті ДРС «Роз`яснення щодо практичного застосування вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» під час оприлюднення проектів регуляторних актів», у якому зазначено наступне: «Звертаємо увагу, що у постанові Верховного Суду від 27.11.2018р. у справі №826/2507/18 колегія суддів дійшла висновку, що недотримання регуляторним органом принципів державної регуляторної політики та встановлених Законом процедур при прийнятті регуляторного акту є підставою для визнання такого акту протиправним та не чинним». Відповідно до листа ДРС України вих. №7099/0/20-21 від 11.10.2021р. рішення Покровської міської ради про затвердження ставок орендної плати за користування земельними ділянками на території Покровської міської ради є регуляторними актами, які потребують спеціальної процедури їх прийняття передбаченої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Рішення Орджонікідзевської міської ради Дніпропетровської області, яка іменує себе як орган місцевого самоврядування від 23.03.2012 року №6, «Про затвердження ставок орендної плати за користування земельними ділянками на території Орджонікідзевської міської ради, Рішення Орджонікідзевської міської ради Дніпропетровської області, яка іменує себе як орган місцевого самоврядування від 10.04.2014 року №17, «Про затвердження ставки орендної плати за користування земельними ділянками на території Орджонікідзевської міської ради є регуляторними актами. Рішення Орджонікідзевської міської ради Дніпропетровської області, яка іменує себе як орган місцевого самоврядування від 23.03.2012 року №6, «Про затвердження ставок орендної плати за користування земельними ділянками на території Орджонікідзевської міської ради, та Рішення Орджонікідзевської міської ради Дніпропетровської області яка іменує себе як орган місцевого самоврядування від 10.04.2014 року №17, «Про затвердження ставки орендної плати за користування земельними ділянками на території Орджонікідзевської міської ради які є регуляторними актами до Державної регуляторної служби не направлялись та відповідно та не були оприлюднені у друкованих засобах масової інформації. Таким чином, відсутні докази того, що оскаржувані регуляторні акти відповідача прийняті з порушенням діючого законодавства та Конституції України, аналіз регуляторного впливу відсутній, проекти регуляторних актів не оприлюднені у відповідних друкованих засобах масової інформації. Зокрема, рішення від 23.03.2012 року №6, від 10.04.2014 року №17, порушили право громадян на участь у місцевому самоврядуванні, (ч.3 ст.13 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» пропозиції за результатами громадських слухань не розглядалися відповідачем. Відсутня інформація щодо проведення громадських слухань стосовно проекту вказаного рішення. Відповідно до ст. 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» орган місцевого самоврядування повинен скасувати або зупинити дію регуляторного акту, якщо він прийнятий без аналізу регуляторного впливу, або проект регуляторного акту не був оприлюднений. Позивач самостійно не скасував і не зупинив дію регуляторних актів, що призвело до порушення ч.2 ст.19 Конституції України. Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основи конституційного ладу України у питанні використання власності, насамперед, визначаються конституційною нормою, яка передбачена частиною третьою статті 13 Конституції України, а саме: власність зобов`язує; власність не повинна використовуватись на шкоду людині і суспільству. Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про оренду землі». Податковим кодексом України законодавчо закріплено право органів місцевого самоврядування встановлювати ставки податку та орендної плати в межах своїх повноважень. Основними законодавчими актами, що регулюють земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України, Закон України «Про оренду землі». Повноваження по встановленню розмірів орендної плати за земельну ділянку, чинним законодавством надані відповідним міським радам. Встановлення розміру орендної плати за землю без прийняття відповідного регуляторного акту, суперечить нормам діючого законодавства. Вважає, що нововиявленою обставиною, яка могла вплинути на остаточне судове рішення є той факт що рішення Орджонікідзевської міської ради, яка іменує себе як орган місцевого самоврядування від 23.03.2012 року № 6, «Про затвердження ставок орендної плати за користування земельними ділянками на території Орджонікідзевської міської ради, та Рішення Орджонікідзевської міської ради Дніпропетровської області яка іменує себе як орган місцевого самоврядування від 10.04.2014 року № 17, «Про затвердження ставки орендної плати за користування земельними ділянками на території Орджонікідзевської міської ради», які є регуляторними актами та прийняті з грубим порушенням діючого законодавства, а саме Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Нормативно-правовий акт, прийнятий з порушенням діючого законодавства є нікчемним з моменту його прийняття. Відсутність ставок орендної плати, встановленої та прийнятої відповідно до діючого законодавства, призвели до невірного розрахунку суми орендної плати за землю. Посилається, що суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції не встановили даної обставини, а тому така обставина є нововиявленою у зв`язку з чим судове рішення підлягає перегляду за нововиявленими обставинами. Першочергово необхідної уваги потребує з`ясований ОСОБА_1 після постановлення судових рішень Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області, Дніпровського апеляційного суду, Верховного Суду у справі № 184/2049/16 факт прийняття регуляторних актів: Рішення Орджонікідзевської міської ради від 23.03.2012 року № 6, «Про затвердження ставок орендної плати за користування земельними ділянками на території Орджонікідзевської міської ради, та Рішення Орджонікідзевської міської ради Дніпропетровської області від 10.04.2014 року № 17, «Про затвердження ставки орендної плати за користування земельними ділянками на території Орджонікідзевської міської ради, без погодження з Державною регуляторною службою України, що є порушенням діючого законодавства, суперечить правовому порядку в Україні. Просить задовольнити його заяву про перегляд судового рішення та скасувати рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року по справі №184/2049/16-ц. Ухвалою Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 05 липня 2023 року заява ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами залишена без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, просить апеляційну скаргу на ухвалу Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 05 липня 2023 року задовольнити та скасувати рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року. Навівши обґрунтування, аналогічні обґрунтуванням викладеним у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, ОСОБА_1 посилається на ту обставину, що суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції не встановили обставин, з`ясованих ОСОБА_1 після постановлення рішень Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області, Дніпровського апеляційного суду та Верховного Суду. Тобто, не врахували істотні обставини, які могли суттєво вплинути на вирішення справи, а відповідач ОСОБА_1 не знав про їх існування. Вважає, що підстави зазначені ним у поданій заяві можуть бути визнані судом як нововиявлені та з їх урахуванням вирішено справу по суті заново. Про існування вказаних обставин йому стало відомо після ухваленого судового рішення. В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтримали та просили її задовольнити. В судове засідання апеляційного суду представник Покровської міської ради Дніпропетровської області не з`явився, Покровська міська рада Дніпропетровської області повідомлялась про час та місце розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню за наступних підстав. Залишаючи без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заяви ОСОБА_1 , оскільки він не надав та не навів підстав, передбачених ч. 2 ст. 423 ЦПК України, які б потягли за собою скасування рішення суду. Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки суд дійшов до них з порушенням норм процесуального права, такі висновки є передчасними, виходячи з наступного. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Частиною 1статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, що відповідно до ч.3 ст. 13 ЦПК України передбачає, в тому числі, можливість для учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Встановлено, що рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року за позовом Покровської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків, заподіяних фактичним користуванням земельною ділянкою позовні вимоги Покровської міської ради Дніпропетровської області задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Покровської міської ради Дніпропетровської області збитки в сумі 115 330,60 гривень, заподіяних внаслідок неодержання доходів, за фактичне використання земельної ділянки за період з 01 жовтня 2013 року по 30 червня 2016 року та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1729,97 гривень. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року змінено у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови щодо підстав задоволення позовних вимог, у решті рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року залишено без змін. 06 липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з заявою про перегляд рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області за нововиявленими обставинами по справі №184/2049/16-ц. Відповідно ч. 1 ст. 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і могли бути відомі особі, яка звертається із заявою на час розгляду справи. Згідно ч. 1, 2 ст. 425 ЦПК України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 ч. 3 ст. 423 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, якими змінено або ухвалено нове судове рішення. Наведені норми вказують на однаковий законодавчий процесуальний підхід у вирішенні питання щодо подачі заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи). Виходячи з положень ч. 1, 2 ст. 423 ЦПК України законодавчими правилами повноваження суду на перегляд за нововиявленими обставинами стосується лише тих рішень, якими закінчено розгляд справи та які набрали законної сили. Нововиявлені обставини, їхня фактична, юридична, доказова, змістовна природа спрямовані на зміну чи скасування визнаного раніше законного, обґрунтованого та справедливого судового акта з результатами розв`язання спору. Із логіки завдання стадії провадження за нововиявленими обставинами можна побачити, що ці обставини тим, що завжди стосуються суті спору, визначають, «наче вказують», що вони підлягають перегляду саме тією судовою інстанцією, яка розв`язала спір, її присуд набрав законної сили й таким чином здійснилося правосуддя, або тією судовою інстанцією, яка втрутилася в рішення суду по суті й ухвалила своє змінене чи нове судове рішення, яке набрало законної сили. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами є важливою гарантією захисту прав і свобод людини, зокрема, у сфері адміністративного судочинства. Перегляд судових рішень, які набрали законної сили, є додатковим засобом забезпечення законності судового рішення і є резервним механізмом захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб і забезпечення справедливого та ефективного здійснення правосуддя. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами є особливим видом провадження. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду не є недоліки розгляду справи судом (незаконність та/або необґрунтованість судового рішення, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники судового розгляду не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї. Метою перегляду справи за нововиявленими обставинами є не ревізія судових рішень або усунення судових помилок, а лиш перегляд уже розглянутої справи з урахуванням обставин, про існування яких стало відомо після ухвалення судового рішення. Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою стадією судового процесу (факультативна стадія), під час якої суд, що ухвалив судове рішення, після набрання ним законної сили переглядає його з ініціативи осіб, які брали участь у справі, або осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки у зв`язку з виявленням істотних обставин, що існували, але не були їм відомі на час вирішення справи. Інститут перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами вже по своїй природі передбачає конфлікт між принципом «правової визначеності» та «правом на справедливий суд», але останній (з урахуванням того ж принципу «правової визначеності», в аспекті чіткості судового процесу та винятковості переліку і вимог до обставин, що можуть виступати як нововиявлені) має пріоритет. Зі змісту постанови Верховного Суду від 23 грудня 2020 року вбачається, що саме у суді касаційної інстанції вирішено спір по суті. Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , змінив рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року в мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови щодо підстав задоволення позовних вимог. З огляду на викладене, судом, який ухвалив рішення по суті спору і до компетенції якого належить здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, є суд касаційної інстанції, який ухвалив рішення по суті спору, а не суд апеляційної інстанції. Відповідних висновків щодо порядку перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 лютого 2021 року по справі № 826/20239/16. Таким чином встановленою є та обставина, що ОСОБА_1 звернувся із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року, яке було змінено постановою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року, і яка не може бути переглянута судом першої інстанції. Процесуальним наслідком звернення із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення, яке не є об`єктом перегляду у зв`язку з нововиявленими обставинами, є постановлення судом ухвали про відмову у прийнятті такої заяви. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2018 року у справі 463/6259/15 (провадження №61-2146св18). У даній справі подана заявником заява про перегляд за нововиявленими обставинами була з порушенням норм процесуального права помилково прийнята судом та за нею було відкрито провадження, незважаючи на те, що рішення суду, яке просив переглянути заявник, не може бути об`єктом перегляду у зв`язку з нововиявленими обставинами судом першої інстанції. Згідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково чи залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Частиною 9 статті 10 ЦПК України встановлено, що у випадку, коли спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Враховуючи, вищезазначене, апеляційний суд приходить до висновку про скасування ухвали Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 05 липня 2023 року та закриття провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами відповідно до положень ч.1 ст. 377 ЦПК України. Керуючись ст. 374, 377, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 05 липня 2023 року скасувати. Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року за нововиявленими обставинами закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 08 листопада 2023 року. Головуючий О.І. Корчиста