Постанова 4855 № 753/15726/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 753/15726/22 Суддя (судді) першої інстанції: Гусак О.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Беспалова О.О., Ганечко О.М., за участю секретаря судового засідання Кузьмука Б.І., позивача не з`явився, представника відповідача Олійник І.З., розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в місті Києві Департаменту патрульної поліції на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, - В С Т А Н О В И В: До Дарницького районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління патрульної поліції в місті Києві Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову ГАБ № 610523, відповідно до якої його притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення, передбачене ч. 1 ст. 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено штраф в розмірі 255 грн та провадження у справі Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15.09.2023 позов задоволено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, вказує, що рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15.09.2023 у справі № 753/15726/22 є незаконним та необґрунтованим, таким, що винесено при неповному з`ясуванні та недоведеності обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права, а отже підлягає скасуванню, а в задоволенні позовних вимог слід відмовити. Відповідач вказує, що управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції не є юридичною особою, не має самостійний баланс, а також рахунки в органах Державної казначейської служби України, а отже стягнути понесені позивачем судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача не можливо. Відтак, відповідач вважає, що суд першої інстанції, під час розгляду справи не встановив належного відповідача, що призвело до грубого порушення процесуальних норм передбачених Кодексу адміністративного судочинства України. Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу у розмірі 5 000 грн відповідач вважає, що суд першої інстанції не повно, не всебічно з`ясував додані матеріали на правничу допомогу, що призвело до необґрунтованого рішення в чистині стягнення з відповідача витрати на правничу допомогу. Щодо суті даного спору, відповідач вказує, що як вбачається з відеозопису, позивач разом з іншими учасниками, о 23:45 год біля ЖЕКу, вирішив здійснити мітинг, у зв`язку з тим, що у їхньому будинку по вул. Вільямса, через постійні екстрені відключення відсутнє світло, коли в інших будинках не здійснюють - вимикання. Тобто, позивач із іншими учасниками, здійснює порушення тиші та спокою громадян, які в період часу 22 до 8 години мають право на відпочинок. Відповідач наголошує, що позивач не здійснював такі дії вдень, коли можна було прийти до ЖЕКу для врегулювання даної проблеми та вирішення конфлікту. Крім того, позивач знаючи, що у зв`язку із веденням воєнного стану і на території м. Києва введена комендантська година у період часу з 23:00 год по 05:00 год та у відповідності до ст. 24 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", нічний час, із 22 до 8 години на захищених об`єктах забороняються гучний спів і викрики. До того ж, як вбачається з відеозапису ні позивач ні інші учасники, які були присутні біля ЖЕКу, по вул. Ломоносова,60 не заперечують того, що останні з 22:00 год. здійснювали мітинг з викриком про те, що у їхньому будинку відсутнє світло. Крім цього працівники поліції попросили припинити правопорушення та розходитися по домівках, однак в супереч цьому ні позивач ні учасники не захотіли припинити порушувати громадський спокій та тишу. Виходячи з вищенаведеного поліцейські діяли у відповідності до Інструкції, тому доводи позивача, що в оскаржуваній постанові не зазначеного потерпілого, законодавчі та інші нормативно-правові акти, що захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, не знаходить свого юридичного підґрунтя. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2023 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 08.11.2023. 07.11.2023 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить відмовити в задоволенні такої, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Позивач вважає, що Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції, хоч і не має статусу юридичної особи та власного рахунку в органах Державної казначейської служби України, однак являючись територіальним (відокремленим) підрозділом Департаменту патрульної поліції, який фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, які перебувають на балансі Департаменту Патрульної поліції, наділений владними повноваження, а отже являється органом державної влади (виконавча влада). Щодо твердження апелянта про неможливість стягнення з Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції понесені позивачем судові витрати, ОСОБА_1 вказує, що Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції є структурним підрозділом патрульної поліції та фінансує свою діяльність за рахунок коштів Департаменту патрульної поліції. А тому, на його думку, не виникає жодних проблем для стягнення понесених позивачем судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції. Крім того, 09.06.2023 представником позивача - адвокатом Коваленко К.В., через систему «Електронний суд» було сформовано та подано до суду першої інстанції клопотання про заміну неналежного відповідача. У вказаному клопотанні позивач просив замінити первісного відповідача - Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції, на належного відповідача - Департамент патрульної поліції. В той жде час, відповідач по справі - Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції, жодного разу не звертався із клопотанням про заміну неналежного відповідача та навіть у поданому відзиві не зазначав про те, що позов пред`явлений до неналежного відповідача. Також, в апеляційній скарзі викладено незгоду апелянта щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. Позивач з даним твердження не погоджується, оскільки апелянт помилився щодо суми 5 000 грн, так як ним було понесено витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. Крім того, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15.09.2023 стягнуто на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 1 500 грн. Отже, суд першої інстанції прийняв рішення про зменшення суми судових витрат у частині витрат на правничу допомогу, і з заявлених та підтверджених позивачем 3 000 грн, суд першої інстанції надав правову оцінку співмірності суми витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи, доводи відповідача у відзиві, та дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування на користь позивача понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 1 500 грн. Також, на думку позивача, викладені у апеляційній скарзі, фактичні обставини ситуації 29.11.2022 є спотвореними та не доказують правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 08.11.2023 в судове засідання з`явилася представниця відповідача. Позивач та його представник не з`явились, були повідомлені належним чином, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомляли, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали. Зважаючи на відсутність заперечень з боку представниці відповідача про розгляд справи без присутності позивача, колегія суддів ухвалила розглядати справу за даної явки. Також, колегія суддів поставила питання розгляду клопотання позивача про заміну відповідача, яке останній подавав до суду першої інстанції. Представниця відповідача підтримала задоволення такого клопотання, відтак, колегія суддів постановила задовольнити клопотання позивача про заміну відповідача по справі на належного - Департамент патрульної поліції. Представниця відповідача підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, надала пояснення по суті справи, правом подання додаткових пояснень не скористалася, виступила в судових дебатах. Відповідно до частин 1, 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Матеріалами справи підтверджено, що 29.11.2022 інспектором взводу № 1 роти № 1 батальйону № 2 полку № 1 Управління патрульної поліції у м. Київ Департаменту патрульної поліції Гнаріонським С.П. було винесено постанову серії ГАБ № 610523, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн. Вважаючи, що вказана постанова прийнята протиправно, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова прийнята неуповноваженою особою, а тому вона підлягає визнанню протиправною та скасуванню. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 подав позов до Управління патрульної поліції в місті Києві Департаменту патрульної поліції. В подальшому, 12.06.2023 суд першої інстанції зареєстрував клопотання позивача про заміну відповідача у даній справі на належного - Департамент патрульної поліції. Як вбачається з матеріалів справи, таке клопотання судом першої інстанції не розглянуто. Частина 1 ст. 2 КАС України встановлює, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За визначеннями, що містяться у ст. 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За приписами ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Як вказано вище, позивач у даній справі звертався з клопотанням про заміну відповідача у даній справі на належного, втім таке було проігноровано судом першої інстанції. Так, за приписами п. 5 ст. 213 КпАП України справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом. За визначенням, що міститься у ст. 1 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 580-VIII систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції. Згідно п. 10 ч. 1 ст. 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях. Стаття 222 КпАП України встановлює, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, частина друга статті 44-3, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв. Приписами ч. 3 статті 288 КпАП України визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. Отже, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені ч. 1 ст. 182 КпАП України, інспектори відповідного орану поліції діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені органів Національної поліції, а саме - від імені Департаменту патрульної поліції Національної поліції України і її територіальних органів. Статтями 25, 26, 42 КАС України на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. Водночас, позивач не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про залучення до участі у справі співвідповідачів і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог. Колегія суддів звертає увагу на правові висновки Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 742/2298/17 та від 26.12.2019 у справі за № 724/716/16-а. Так, Верховний Суд у вказаних справах вказав, що у справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення належним відповідачем у таких справах є саме орган, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення. Колегія суддів приходить до висновку, що органом Національної поліції у даній справі є Департамент патрульної поліції. Однак, Департамент патрульної поліції, як суб`єкт владних повноважень, до участі у розгляді цієї адміністративної справи як співвідповідач судом першої інстанції залучений не був, заміну неналежного відповідача, в порушення норм процесуального права, судом першої інстанції проведено також не було. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем заявлено позов до неналежного відповідача - Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції, тоді як належним відповідачем у даній справі є Департамент патрульної поліції, тобто відповідний суб`єкт владних повноважень від імені якого винесена оскаржувана постанова. В той же час, як вказано вище, заява позивача про заміну неналежного відповідача судом першої інстанції, в порушення норм процесуального права, розглянута не була. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 03.04.2008), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20.07.2006). Відтак, колегія суддів вважає за необхідне з метою захисту прав позивача, подання останнім клопотання про заміну неналежного відповідача, та враховуючи порушення норм процесуального права судом першої інстанції, замінити неналежного відповідача у даній справі та відтак, скасувати рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 3 ст. 317 КАС України. Щодо суті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне. Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Частиною 1 ст. 182 КпАП України встановлено, що порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях - тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від п`яти до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і накладення штрафу на посадових осіб та громадян - суб`єктів господарської діяльності - від п`ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Статтею 9 КпАП України правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до статей 251 та 252 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Керуючись ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу. Дослідивши відеозаписи, наявні на дисках в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 182 КпАП України, у діях позивача відсутня. Відтак, позов підлягає задоволенню. Відповідач в суді першої та апеляційної інстанції протилежного не довів. Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу на користь позивача колегія суддів виходить з наступного. Згідно ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Згідно із частинами 1-5 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 300/941/19 та від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 17.12.2020 у справі № 808/1849/18, від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, від 20.01.2021 у справі № 120/3929/19-а. Згідно з пунктами 4, 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. На обґрунтування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції було надано копії: Витягу з Договору про надання правничої (правової) допомоги № 20221208/2 від 08.12.2022; Доручення Додаток № 2 до Договору про надання правничої допомоги № 20221208/2 від 08.12.2022 згідно якого сторони погодили, що за виконання цього Доручення Клієнт здійснює оплату у розмірі 3 000 грн; Звіту про надані послуги; квитанції на оплату виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) на суму 3 000 грн від 09.12.2022; Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 09.12.2022. Щодо відшкодування судових витрат, УПП у м. Києві ДПП вказало, що не вбачає підстав для стягнення таких через малозначність справи. . Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Дйсно, наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц. Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України». Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту. Дослідивши надані позивачем документи, враховуючи наведені норми права, колегія суддів дійшла висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку підлягає зменшенню до 1 500 грн. Отже, доводи апеляційної скарги частково знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29). Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. У відповідності до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача частково знайшли своє підтвердження під час перегляду даної справи в суді апеляційної інстанції. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального права судом першої інстанції призвело до помилкового вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги частково. Керуючись ч. 2 ст. 19, ст. 61 Конституції України, ст.ст. 272, 286, 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в місті Києві Департаменту патрульної поліції задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - задовольнити частково. Скасувати постанову серії ГАБ № 610523 у справі про адміністративне правопорушення від 29 листопада 2022 року, винесену інспектором взводу № 1 роти № 1 батальйону № 2 полку № 1 Управління патрульної поліції у м. Київ Департаменту патрульної поліції Гнаріонським Сергієм Петровичем про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу у розмірі 255 гривні. Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, за яким постановою серія ГАБ № 610523 у справі про адміністративне правопорушення від 29 листопада 2022 року, винесену інспектором взводу № 1 роти № 1 батальйону № 2 полку № 1 Управління патрульної поліції у м. Київ Департаменту патрульної поліції Гнаріонським Сергієм Петровичем, притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу у розмірі 255 гривні. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений в суді першої інстанції у розмірі 496 грн. 20 коп. та 1 500 грн витрат на правову допомогу в суді першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді О.О. Беспалов О.М. Ганечко