Постанова 4855 № 620/5403/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/5403/23 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Василенка Я.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про стягнення коштів, У С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних - 2883 грн 03 коп, втрати від інфляції - 14003 грн 03 коп, а всього - 16886 грн 06 коп. В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідач на суму невчасно виплаченого грошового забезпечення зобов`язаний сплатити компенсаційні втрати, встановлені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 р. в задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2023 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження на 08.11.2023. 07.09.2023, під № 35099 до суду від Головного управління Національної поліції в Чернігівській області надійшов відзив на апеляційну скаргу. Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції. Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 12.03.2021 № 69 о/с, позивача було звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 12.03.2021 (а.с. 12). Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.06.2022 у справі № 620/2570/22 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії будо задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 жовтня 2017 року; зобов`язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 жовтня 2017 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/104756816). Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.09.2022 у справі № 620/2454/22 позов ОСОБА_1 будо задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за службу в нічний час за періоди з грудня 2016 по січень 2018 року та з березня 2018 до березня 2021 року; зобов`язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за періоди з грудня 2016 по січень 2018 року та з березня 2018 до березня 2021 року відповідно до відпрацьованого нічного часу (https://reyestr.court.gov.ua/Review/106062480). На виконання вищевказаних судових рішень відповідачем було проведено з позивачем розрахунок (а.с. 14, 15). Позивач, вважаючи, що відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, має право на виплату інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення вказаної статті не підлягають застосуванню до спірних правовідносин - правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем, є публічними - трудовими, а не цивільно-правовими. Також, позивач скористався своїм правом на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та рішенням Чернігівського окружного адміністративного сулу від 16.06.2023 у справі № 620/4251/23 позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду, відтак, у позивача виникло право на застосування наслідків порушення грошового зобов`язання за ст. 625 ЦК України (слід виходити з факту виплати на виконання рішення суду щодо стягнення грошового забезпечення). З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Стягнення з боржника інфляційних втрат регулюється статтею 625 Цивільного кодексу України, відповідно до частини другої якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно норм частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Так, у силу норм частини другої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. При цьому, за частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України, передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Так, законодавцем окреслено, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях. Поряд з цим, як зазначалось вище, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 Цивільного кодексу України. Тож, з навеедного слідує, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Виходячи зі змісту спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та Головним управлінням Національної поліції в Чернігівській області (відповідачем), як роботодавцем, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. У даному випадку, між сторонами виникли трудові правовідносини, а наслідки просточення виплати грошового забезпечення/заробіткої плати, регулюються спеціальним трудовим законодавством - КЗпП, у вигляді нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку. Тому, зобов`язання щодо сплати заборгованості по індексацію грошового забезпечення та грошового забезпечення за службу в нічний час, які виникають із судових рішень, до цих зобов`язань не відноситься, а тому, до цих правовідносин та зобов`язань не може застосовуватись положення статті 625 Цивільного кодексу України, на чому цілком обґрунтовано наголосив і суд першої інстанції, а отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні. Аналогічні правові висновки щодо застосування вказаних норм права викладені в постановах Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 807/542/17, від 27.08.2020 у справі № 804/871/16, від 26.07.2021 у справі № 712/23614/12. Разом із тим, і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц погодилась з позицією суду апеляційної інстанції, який вказав на те що, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Також, позивач скористався своїм правом на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та рішенням Чернігівського окружного адміністративного сулу від 16.06.2023 у справі № 620/4251/23 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії було задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні, стягнуто з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2657,21 грн. з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми, в решті позову відмовлено (https://reyestr.court.gov.ua/Review/111594750). Підсумовуючи, колегія суддів висновує, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором, процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України, норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством та передбачає інші спеціальні компенсаторні механізми. Отже, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції. Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 р. - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді В.В. Кузьменко Я.М. Василенко