Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/7664/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий у першій інстанції: Житняк Л.О. Суддя-доповідач: Епель О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2023 року Справа № 620/7664/23 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Карпушової О.В., Кузьмишиної О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, третя особа на стороні Відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Історія справи. ОСОБА_1 (далі - Позивачка) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі - Відповідач), третя особа на стороні Відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Державна судова адміністрація України, в якому просив: - визнати протиправними дії Відповідача щодо припинення нарахування та виплати Позивачу щомісячної суддівської винагороди як судді Деснянського районного суду м. Чернігова, починаючи з 16.05.2023; - зобов`язати Відповідача відновити нарахування та виплату Позивачу щомісячної суддівської винагороди як судді Деснянського районного суду м. Чернігова, починаючи з 16.05.2023 і до дня звільнення з військової служби у зв`язку зі скасуванням в Україні воєнного стану. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не врегульовано питання призову суддів на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, а одночасне отримання грошового забезпечення та суддівської винагороди суперечить приписам статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми спеціального законодавства, у даному випадку ч. 3 ст. 119 КЗпП України. Разом з тим, суд зазначив, що Позивач, перебуваючи на військовій службі з 15.05.2023, не здійснює судочинство, а фактично є військовослужбовцем, а тому дії Відповідача щодо невиплати йому суддівської винагороди є правомірними. Також суд зазначив, що рішення Ради суддів України від 05.08.2022 № 24, відповідно до ч. 9 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не є нормативно-правовим актом в частині щодо виплати суддівської винагороди. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову в повному обсязі, зазначаючи, що його позовні вимоги ґрунтуються на приписах ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що на його думку, було проігноровано судом першої інстанції. З цих та інших підстав Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.08.2023 та від 12.09.2023 було відкрито апеляційне провадження, установлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів Апелянта та правильності висновків суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав. Обставини справи, установлені судом першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є суддею Деснянського районного суду м. Чернігова. З 16.05.2023 на підставі наказу Голови Деснянського районного суду м. Чернігова №22-кт ОСОБА_1 увільнено від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період із збереженням місця роботи і посади на строк до закінчення воєнного стану та оголошення рішення про демобілізацію. Із зазначеної дати Відповідач припинив нарахування та виплату Позивачу щомісячної суддівської винагороди. Вважаючи такі дії Відповідача протиправними, Позивач звернувся до суду з цим позовом. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законами України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Статтею 43 Конституції України, зокрема визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно зі ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII передбачено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону № 1402-VIII (частина друга статті 4). Відповідно до частин першої-третьої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (частина третя статті 135 Закону № 1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII). Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Згідно з частиною десятою статті 135 Закону № 1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Законом № 1402-VIIІ перебачено вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди, водночас перебування на військовій службі не є таким випадком. 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яким у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Тобто у статтю 119 КЗпП України законодавцем внесено зміни шляхом виключення норм щодо збереження роботодавцем середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення. Висновки суду апеляційної інстанції.

1. Отже, відповідно до Конституцією України та спеціального Закону № 1402-VIII, гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Означену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018. Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод. У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

2. Колегія суддів зазначає, що виплата суддівської винагороди, зокрема питання щодо її обрахунку та розміру, регулюється виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. При цьому норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Водночас Закон України «Про судоустрій і статус суддів» взагалі не застосовує до будь-якого аспекту оплати роботи судді таку правову категорію як середній заробіток, а тому в даному випадку норми частини третьої статті 119 КЗпП України не можуть регулювати спірні правовідносини. Крім того, колегія суддів зазначає, що Законом № 1402-VIIІ перебачено вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди, водночас перебування на військовій службі не є таким випадком.

3. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2022 у справі № 990/4/22 зазначено, що під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відрядженні, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

4. У Рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України. Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема, суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді. Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині 1 статті 55 Конституції України. Крім наведеного колегія суддів враховує рішення Ради суддів України № 10 від 14.03.2022, яким затверджено окремі рекомендації організації роботи судів та суддів в умовах воєнного стану, у п.3 розділу ІІ якого вказано, що суддівська винагорода у розмірі посадового окладу та доплат, визначених частиною другою статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», виплачується за наявності однієї із умов, зокрема, якщо суддя увільнений від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби. Рада суддів України в своєму рішенні № 24 від 05.08.2022 також звернула увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади на те, що суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.

5. З огляду на викладене, враховуючи конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетність норм Конституції України та спеціального Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо інших норм законодавства при вирішенні питання щодо суддівської винагороди та незалежність суддів, колегія суддів дійшла висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2351-IX, яким внесені зміни до частини 3 статті 119 КЗпП України стосовно збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку, суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода повинна нараховуватися та виплачуватися.

6. Доводи Відповідача щодо відсутності правових підстав для нарахування та виплати Позивачу суддівської винагороди та посилання Відповідача на норми частини 3 статті 119 КЗпП України, судова колегія відхиляє з підстав, наведених вище.

7. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

8. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що Відповідач протиправно припинив нарахування та виплату Позивачу щомісячної суддівської винагороди як судді Деснянського районного суду м. Чернігова, починаючи з 16.05.2023, чим порушив відповідні права Позивача, які підлягають відновленню, а позов у цій справі - задоволенню у відповідній частині позовних вимог (щодо визнання дій протиправними та щодо зобов`язання Відповідача вчинити дії за період з 16.05.2023). Водночас судова колегія звертає увагу на те, що Позивач у своєму позові, крім іншого просить зобов`язати Відповідача відновити йому нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної суддівської винагороди до дня звільнення з військової служби у зв`язку зі скасуванням в Україні воєнного стану. Втім, у цій частині позовні вимоги заявлені на майбутнє, що не відповідає завданням адміністративного судочинства, регламентованим ст. 2 КАС України. Тому, у цій частині позов задоволенню не підлягає.

9. Отже, судом першої інстанції було неповно встановлено обставини справи, неправильно застосовано норма матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

10. Згідно зі ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

11. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року - скасуванню, а позов - задоволенню частково. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року - скасувати та ухвалити постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, третя особа на стороні Відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної суддівської винагороди як судді Деснянського районного суду м. Чернігова, починаючи з 16.05.2023. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної суддівської винагороди як судді Деснянського районного суду м. Чернігова, починаючи з 16.05.2023. У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Судове рішення виготовлено 08.11.2023. Головуючий суддя О.В. Епель Судді: О.В. Карпушова О.М. Кузьмишина