Постанова 4855 № 620/5227/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/5227/20 Суддя (судді) першої інстанції: Баргаміна Н.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року (м. Чернігів, дата складання повного тексту - 11.01.2021) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить: - визнати протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року включно (за винятком днів відпустки) із застуванням положень статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок суддівської винагороди позивачу за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року включно (за винятком днів відпустки) шляхом її обчислення відповідно до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди в розмірі 196 423,28 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що нараховуючи та виплачуючи йому суддівську винагороду із застуванням положень статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв усупереч вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до грубого порушення прав і гарантій незалежності судді. Відповідач у відзиві на позовну заяви заперечував проти задоволення позову, зазначив, що Верховною Радою України 13.04.2020 було прийнято Закон №553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, якою встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Вказує, що Територіальне управління як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що по-перше, в силу неодноразово висловленої Конституційним Судом України позиції механізм реалізації прав може бути змінений державною через необхідність їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного розподілу коштів з метою збереження балансу інтересів, по-друге, ТУ ДСА у Чернігівській області як суб`єкт владних повноважень та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмежень, по-третє, прийняте Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 року №10-р/2020 не може мати впливу на минулі правовідносини, що неодноразово підкреслювалося у постановах Верховного Суду. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню. Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач працює на посаді судді Деснянського районного суду міста Чернігова, обіймаючи адміністративну посаду голови суду. Згідно розрахункового листа Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області за 2020 рік за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно (за винятком днів відпустки), суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено з обмеженнями, встановленими статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 (а.с. 25). Позивач, вважаючи протиправним застосування до нього обмеження розміру суддівської винагороди, а свої права порушеними, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неможливості визначення розміру суддівської винагороди іншим, ніж Закон України «Про судоустрій і статус суддів» законом. Колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Згідно ст. 130 Основного Закону держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. У свою чергу частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Указана норма кореспондує згаданим вище приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України. Отже, розмір суддівської винагороди, у тому числі будь-які його обмеження, можуть визначатися виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Разом з тим, 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. Крім того, 18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).». Колегією суддів враховується, що відповідно частин 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, яким у спірних правовідносинах є Конституція України, а саме частина 2 статті 130 останньої. При цьому, з урахуванням того, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 положення частини 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнані неконституційними, то підстави для звернення до Верховного Суду у порядку ч. 4 ст. 7 КАС України відсутні. У контексті наведеного та з огляду на нормативну регламентацію спірних правовідносин колегія суддів звертає увагу, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до ч. 2 ст. 130 Конституції України може встановлюватися розмір винагороди судді. Відтак застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди Позивача з нормами Конституції України як нормами прямої дії не узгоджувалося. Отже, набрання 18.04.2020 чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні передбачені Конституцією України чи Законом України «Про судоустрій і статус суддів» підстави для обмеження розміру суддівської винагороди. Таким чином, обмеження виплати позивачу, починаючи з 18.04.2020, суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, було неправомірним, на чому також наголосив і Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20. Однак, у розрізі наведеного судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст.151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя. Аналогічну норму також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19). Статтею 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України. Крім того, відповідно до п. 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом. Отже, з наведених норм вище, вбачається, що в даному випадку відповідач - ТУ ДСА в Чернігівській області є територіальним органом Державної судової адміністрації України, тобто уособлює в спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов`язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів. Як було зазначено вище, у межах спірних правовідносин ТУ ДСА у Чернігівській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом (ч. 2 ст. 23 БК України). Матеріали справи свідчать, що у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 позивачу відповідачем нараховувалася суддівська винагорода у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX (а.с. 11). При цьому сума невиплачених за вказаний період коштів склала 196923,26 грн. На необхідності встановлення чіткого розміру невиплаченої суддівської винагороди наголошує і Верховний Суд у вже згаданій вище постанові від 03.03.2021 у справі №340/1916/20. Викладене, у свою чергу, свідчить, що нарахування позивачу суддівської винагороди здійснювалося ТУ ДСА у Чернігівській області у відповідності до вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Водночас, виплата такої винагороди не у повному обсязі мала місце внаслідок запроваджених законодавцем у ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмежень, які в силу згаданих вище положень Бюджетного кодексу України відповідач як суб`єкт владних повноважень повинен був застосовувати. За таких обставин, висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у межах обраного позивачем способу захисту є помилковими, оскільки не враховують всіх особливостей правового регулювання спірних правовідносин. Разом з тим, у вже згаданій вище постанові від 03.03.2021 у справі №340/1916/20 Верховний Суд підкреслив, що позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб`єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір. Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв`язок між порушенням (суб`єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення). У зв`язку з цим колегія суддів звертає увагу, що Конституцій Суд України у рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 підкреслив, що оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України, то втрачені у зв`язку з таким обмеженням кошти підлягають компенсації відповідними виплатами. Отже, Конституційний Суд України у своєму рішенні визначив компенсаційний характер правових наслідків тимчасово запроваджених обмежень виплати суддівської винагороди та вказав, що втрачені кошти підлягають виплаті. Колегія суддів звертає увагу, що у межах спірних правовідносин не вирішується питання про можливість ретроспективної дії рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про компенсацію втрат коштів, яка мала місце внаслідок прийняття закону, що був визнаний неконституційним. Такі витрати у спірному випадку полягають у тому, що позивач з огляду на свій правовий статус судді та зважаючи на встановлені національним і міжнародним законодавством гарантії незалежності мав законні сподівання на отримання винагороди у повному обсязі. При цьому, як було підкреслено вище, розмір такої винагороди нараховувався відповідачем за правилами ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», однак виплачувався з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, адже у цих правовідносинах ТУ ДСА у Чернігівській області виступало розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та як суб`єкт владних повноважень в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України не мало альтернативних шляхів поведінки. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08.11.2005, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. За правилами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що з метою належного, повного та всебічного захисту прав позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача суму нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, в сумі 196923,26 грн з урахуванням податків та зборів. Відповідачем подано заяву про повернення надмірно сплаченого судового збору відповідно до платіжного доручення №176 від 03.02.2021 у розмірі 1891,80 грн. Колегія суддів дослідивши подану заяву дійшла до висновку про її обґрунтованість, оскільки при поданні апеляційної скарги апелянтом було сплачено судовий збір у розмірі 3153,00 грн відповідно до платіжного доручення №176 від 03.02.2021, при цьому ставка судового збору за подання апеляційної скарги мала становити 1261,20 грн. Таким чином, враховуючи надмірну сплату судового збору за подання апеляційної скарги, наявні підстави для повернення відповідачу надмірно сплаченого судового збору у розмірі 1891,80 грн. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області - задовольнити частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року - скасувати та прийняти постанову, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (14000, м. Чернігів, вул. Кирпоноса, 16, код ЄДРПОУ 26295412) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, у розмірі 196923 (сто дев`яносто шість тисяч дев`ятсот двадцять три) гривні 26 копійок. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Повернути Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (14000, м. Чернігів, вул. Кирпоноса, 16, код ЄДРПОУ 26295412) надмірно сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1891,80 грн (одна тисяча вісімсот дев`яносто одна грн 80 коп.), сплачений згідно з платіжним дорученням №176 від 03.02.2021. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 16.04.2021. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна