Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/958/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 01 листопада 2023 року м. Дніпросправа № 340/958/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.05.2023 року (головуючий суддя Жук Р.В.) в адміністративній справі №340/958/23 за позовом ОСОБА_1 до відповідачів: Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , 06.03.2023 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до відповідачів: Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (відповідач-2) (а.с. 1-8). З урахуванням уточнення позовних вимог позивач зазначив відповідачами Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (відповідач-1), Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (відповідач-2), при цьому вказав, що при подачі первісного позову помилково зазначив відповідачем Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (виходячи з розуміння місця реєстрації позивача), хоча заява про призначення пенсії за віком була подана до Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області, просив (а.с. 41-41):: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 19.01.2023 №20395005212 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Рівненській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи: - за серпень 1980 та з 01.01.1981 по 30.11.1981 в Колективному сільськогосподарському підприємстві Вершинокам`янське Вершино-Кам`янської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області, відповідно до архівної довідки від 03.02.2020 №01-27/36; - з 21.10.1992 по 10.04.2004 в малому підприємстві побутового виробництва Блискавка, згідно записам в трудовій книжці серії НОМЕР_2 . - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Рівненській області призначити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком з 19.12.2022 (з дати виникнення права). В обґрунтування позову вказано, що у зв`язку з досягненням 12.01.2023 року 60-ти літнього віку він звернувся до Пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком та відповідним пакетом документів, проте рішенням від 19.01.2023 №20395005212 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області безпідставно відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю страхового стажу. При цьому, у вищезазначеному рішенні відповідача також було зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи позивача. На думку позивача, оскільки він має відповідні записи щодо спірного періоду роботи у довідці та трудовій книжці, яка є основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує його стаж роботи, то вказані записи є належним та допустимим доказом підтвердження його трудового стажу. З огляду на викладене просив позов задовольнити у повному обсязі. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.05.2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 19.01.2023 року №20395005212 Про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. 2) зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду в Рівненській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: - за серпень 1980 та з 01.01.1981 по 30.11.1981 в Колективному сільськогосподарському підприємстві Вершинокам`янське Вершино-Кам`янської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області, відповідно до архівної довідки від 03.02.2020 №01-27/36; - з 21.10.1992 по 10.04.2004 в малому підприємстві побутового виробництва Блискавка, згідно записам в трудовій книжці серії НОМЕР_2 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду в Рівненській області не пізніше 14 днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.01.2023 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, прийняти рішення з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що Головне управління Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області дійсно не приймало рішення за заявою позивача. Проте, саме воно здійснює призначення та виплату пенсії за місцем зверненням позивача, але тільки на підставі рішення про призначення пенсії, прийнятого за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії управлянням ПФУ, визначеним за принципом екстериторіальності. З огляду на вищезазначене, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.01.2023 року про призначення пенсії за віком. Разом з цим, вказав, що вимога позивача про зобов`язання відповідача провести призначення позивачу пенсії за віком з зарахуванням до стажу, що дає право на призначення пенсії, певних періодів, є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню у заявлений позивачем спосіб. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Вказує, що позивач звернувся з заявою про призначення пенсії та для підтвердження наявного страхового стажу надав пакет документів для розгляду. Так, заява розглянута за принципом екстериторіальності Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Зауважує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області заява позивача не розглядалась та не вчинялося будь-яких дій або бездіяльності щодо позивача. Рішення «Про відмову в призначенні пенсії за віком» від 19.01.2023 року №20395005212 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області (у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу). Вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не розглядалося питання щодо зарахування стажу, не розглядалася заява позивача про призначення пенсії за віком та не вчинялися будь-які дії щодо позивача. Представника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надав відзив на апеляційну скаргу. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні позову. посилається на те, що в силу ст. 26 ЗУ №1058 право на призначення пенсії за віком мають особи, які у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 досягли 60 років та набули страховий стаж 29 років. До страхового стажу позивача не зарахований період роботи за серпень 1980 року та з 01.01.1981 по 30.11.1981, оскільки в трудовій книжці відсутні записи за вказані періоди роботи. Вважає, що довідка від 03.02.2020 №01-27/36 не може бути врахована, оскільки прізвище, зазначене в ній не відповідає паспортним даним позивача. Період роботи з 21.10.1992 по 10.04.2004 не може бути зарахований оскільки відсутній код на печатці, якою завірено підпис про звільнення. Крім того за вказаний період відсутня інформація про сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу. Тому страховий стаж позивача становить лише 18 років 6 місяців 8 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком (а.с. 92-94). В частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржується. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено, що 12.01.2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058. Заява про призначення пенсії від 12.01.2023 року розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та рішенням від 19.01.2023 №20395005212 відмовлено у призначенні пенсія та не зараховано періоди стажу: - за серпень 1980 та з 01.01.1981 по 30.11,1981 відповідно до архівної довідки 1-27/36 від 03.02.2020, оскільки зазначене в довідці прізвище « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним; - з 21.10.1992 по 10.04.2004, згідно записам в трудовій книжці серії НОМЕР_3 , дата заповнення 10.03.1986 року, оскільки запис про звільнення завірено відтиском печатки, в якому відсутній код ЄДРПОУ підприємства, а також відсутні відомості про сплату внесків до Пенсійного фонду України з 01.01.2004 по 10.04.2004 у в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Позивач вважає протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 19.01.2023 №20395005212 про відмову у призначенні йому пенсії за віком та не зарахування періодів трудового стажу. Суд першої інстанції позов задовольнив частково (скасував рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 19.01.2023 №20395005212 та зобов`язав ГУ ПФУ у Рівненській області зарахувати періоди роботи та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії). Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII. Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Згідно із ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (№1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788 визначено, що за цим Законом призначаються трудові пенсії: - за віком; - по інвалідності; - в разі втрати годувальника; - за вислугу років. В силу ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (№1788) звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років. Приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637 (далі Порядок N 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи. Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року по справі №235/805/17, від 06.12.2019 року по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 року по справі №500/1561/17, від 05.12.2019 року по справі №242/2536/16-а. Згідно із пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відповідно до п. 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій". Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка. Разом з тим, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів. При цьому працівник не може нести відповідальність за будь-які порушення роботодавцем ведення записів трудової книжки. Матеріалами справи підтверджується, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, водночас, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження його трудового стажу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018, справа №275/615/17, провадження №К/9901/768/17. Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17. Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. Відповідно до наведених норм чинного законодавства, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Так, із записів трудової книжки серії НОМЕР_3 позивача ОСОБА_1 вбачається, шо згідно записів 4, 5 з 21.10.1992 по 10.04.2004 працював на посаді портного 6 (шостого) розряду в Комунальному битовому підприємстві «блискавка» даний період не враховано, оскільки запис про звільнення завірено відтиском печатки, в якому відсутній код ЄДРПОУ підприємства, а також відсутні відомості про сплату внесків до Пенсійного фонду України з 01.01.2004 по 10.04.2004 у в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Разом з тим, відповідач зазначає, що зазначені періоди не підтверджуються доказами про заробітну плату з ДПС або довідкою про відповідні відрахування роботодавцем за вказаний період. Водночас, положеннями статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її. При цьому, зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини 1 статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера. Слід зазначити, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Натомість, неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії. Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. Отже, відповідальність за ведення трудової книжки покладається на роботодавця, відтак, неточності у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача. Щодо відсутності в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомостей про сплату внесків до Пенсійного фонду України суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Частиною 1 ст.15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV передбачено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. Відповідно до п.1 ч.1 ст.14 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV страхувальниками відповідно до Закону є: роботодавці. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування готівкових сум з їх банківських рахунків. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника ахових внесків. Положеннями ст.106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV встановлено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права овлена Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року (справа № 6680/16-а(2а/208/245/16)) та від 24 травня 2018року (справа № 490/12392/16-а). Враховуючи вищевикладене вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника роботодавця, а не працівника. Позивач не повинен нести відповідальність за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, тому заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії періодів роботи на такому підприємстві. Щодо не зарахування до страхового стажу період за серпень 1980 та з 01.01.1981 по 30.11,1981 відповідно до архівної довідки, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Матеріалами справи підтверджується, що для підтвердження вказаного періоду позивачем надана архівна довідка від 03.02.2020 №01-27/36 видана Комунальною установою Новгородківської районної ради «Об`єднаний трудовий архів Новгородківського району» Кіровоградської області, відповідно до якої йому проводились нарахування заробітної плати за відпрацьовані вихододні за серпень 1980 року та січень-листопад 1981 року Колективним сільськогосподарським підприємством Вешинокам`янське» Вершино-Кам`янської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області. Між тим, відповідачем-2 (ГУ ПФУ у Вінницькій області) дана довідка не взята до уваги, оскільки зазначене в довідці прізвище « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним. Досліджуючи матеріали справи судом встановлено, що у поданих документах позивача, а саме: у свідоцтві про навчання №094903 від 1980 року, військовому квитку серії НОМЕР_4 від 02.11.1981 року, трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 10.03.1986 року прізвище позивача написано російською мовою ОСОБА_2 . Поряд з цим, Комунальна установа Новгородківської районної ради «Об`єднаний трудовий архів Новгородківського району» листом від 03.02.2020 №01-27/36 повідомила, що в книгах обліку розрахунків по оплаті праці за 1980, 1981 роки інших працівників з прізвищем та ім`ям ОСОБА_3 немає. У сукупності з наданих документів колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість ідентифікувати особу та вважає, що вказана довідка підтверджує ту обставинну, що у дійсності архівна довідка 03.02.2020 №01-27/36 відображає трудову діяльність саме позивача ОСОБА_1 . Верховний Суд в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 сформулював правовий висновок та зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано врахував відсутність вини позивача у наявних зауваженнях щодо заповнення записів у його трудовій книжці та довідці відносно вищезазначених спірних періодів роботи, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, тому це не може позбавити громадян конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсії за віком. Також відповідачем не надано доказів того, що позивач не працював або цей період не відповідає дійсності, чи записи у трудовій книжці та довідці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення. Відтак колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та безпідставність доводів відповідача (ГУ ПФУ у Вінницькій області) щодо неврахування періоду вказаному на титульній сторінці трудової книжки до його загального трудового стажу. Водночас, витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу. Натомість, неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку таких документів, не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на соціальний захист та пенсійне забезпечення. Європейський суд з прав людини у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011 року) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. На думку колегії суддів апеляційної інстанції не зарахування спірних періодів стажу ОСОБА_1 може суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, інших документів. Встановивши всі дійсні обставин справи, приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що не здійснення відповідачами перевірки внесених записів, призвело до ухвалення відповідачем (ГУ ПФУ в Вінницькій області) протиправного рішення від 19.01.2023 року №20395005212 «Про відмову в призначенні пенсії за віком» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. В рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96). Суд зауважує, що рішення суб`єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об`єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб`єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами. Враховуючи вищевикладене, а також встановлені фактичні обставини справи, у взаємозв`язку із приписами чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність немотивованого рішення від 19.01.2023 року №20395005212, та як наслідок його скасування. З огляду на визнання протиправним спірного рішення, належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 на отримання обґрунтованого та мотивованого рішення за його заяви є зобов`язання відповідача-2 повторно розглянути дану заяву та вирішити питання, щодо якого звернувся позивача, відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуванням висновків суду. Такий висновок щодо способу захисту узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 22.12.2020 по справі №461/4544/18 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 по справі №509/1350/17. Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав покласти на Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області обов`язок щодо зарахування стажу позивача, оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не розглядалося питання щодо зарахування стажу, не розглядалася заява позивача про призначення пенсії за віком та не вчинялися будь-які дії щодо позивача. Такий обов`язок слід покласти на Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області, оскільки саме цей відповідач приймав рішення щодо позивача. Отже, в частини покладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області обов`язку щодо зарахування стажу роботи позивача та повторного розгляду заяви позивача, рішення суду першої інстанції слід скасувати та в цій частини відмовити в задоволенні позову. Водночас, в силу частини 2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Вищезазначене є мотивом для часткового врахування судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини частково спростовують висновки суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги щодо суті спору частково спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому можуть бути підставою для часткового його скасування. Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову позивачем не оскаржувалось, тому в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався. Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.05.2023 року скасувати в частині покладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області обов`язку щодо зарахування стажу роботи ОСОБА_1 та повторного розгляду заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком. Та в цій частині в задоволенні позову відмовити. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Вінницькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи: - за серпень 1980 та з 01.01.1981 по 30.11.1981 в Колективному сільськогосподарському підприємстві Вершинокам`янське Вершино-Кам`янської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області, відповідно до архівної довідки від 03.02.2020 №01-27/36; - з 21.10.1992 по 10.04.2004 в малому підприємстві побутового виробництва Блискавка, згідно записам в трудовій книжці серії НОМЕР_2 . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 01.11.2023 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова