Постанова 4851 № 480/2196/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2023 р. Справа № 480/2196/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.04.2023, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021 по справі №480/2196/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 за підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставина у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставина у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20.04.2023 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 за підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставина у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 21.02.2023 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII з урахуванням висновків суду. В задоволенні інших позовних вимог-відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.04.2023 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимоги відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що вказана норма згідно абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не передбачає наявність чіткої саме групи інвалідності у дружини (чоловіка), а тому відповідач не вбачав підстав для задоволення рапорта про звільнення з військової служби позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач є військовослужбовцем та на підставі Указу Президента України Про загальну мобілізацію від 24.02.2022 року № 69/2022 був призваний Сумським міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки до лав Збройних Сил України. З 27.02.2022 року по даний час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді бойового медика взводу (ВОС 878033). 17.02.2023 року між позивачем та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_2 від 17.02.2023 року, виданим Сумським відділом реєстрації актів цивільного стану у Сумському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААВ № 104328 від 03.06.2021 року, дружина позивача ОСОБА_2 є інвалідом III групи (причина захворювання: загальне захворювання; дата чергового переогляду: безтерміново). 21.02.2023 року позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 3 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон № 2232 - XII), оскільки його дружина ОСОБА_2 має 3 групу. Відповідач листом від 27.02.2023 року за № 2/333 повідомив, що рапорт від 21.02.2023 року не підлягає задоволенню з наступних підстав, а саме: відповідно до п. п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу однією з підстав для звільнення військовослужбовця з лав Збройних Сил України, є: - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи. Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією документів вбачається, що дружина ОСОБА_2 є інвалідом третьої групи, а це в свою чергу не є підставою для звільнення. Не погодившись з відмовою, позивач звернувся до суду з позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, виходив з того, що оскільки відповідач належним чином не розглянув рапорт позивача від 21.02.2023 про звільнення з військової служби, та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, то суд першої інстанції, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, в контексті спірних правовідносин може лише зобов`язати відповідача повторно розглянути зазначений рапорт позивача, за результатом чого - прийняти відповідне рішення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірним у даній справі є питання щодо застосування положень абзацу п`ятого підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб. На момент розгляду даної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено. Системний аналіз абз. 5 пп. «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами за таких підстав: - в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності, при цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є інвалідом, без конкретизації якої саме групи є інвалідність; - та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Термін «особа з інвалідністю» визначений статтею 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» як особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Статтею 3 цього ж закону визначено, що інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Пунктом 26 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою КМ України від 03.12.2009 року №1317 «Питання медико-соціальної експертизи», визначено, що особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді. Таким чином, особою з інвалідністю є особа, якій встановлена I, II чи III група інвалідності. Відповідно, військовослужбовець, дружина якого має інвалідність, має право на звільнення з лав ЗСУ на підставі абз.5 пп.«г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», незалежно від групи інвалідності та наявності чи відсутності необхідності здійснення за нею постійного догляду. Тобто, сам факт наявності дружини з числа осіб з інвалідністю вже є достатньою підставою для звільнення з військової служби. Враховуючи, що факт встановлення дружині позивача ІІІ групи інвалідності підтверджено належними доказами і сторонами не оспорюється, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на звільнення з військової служби на підставі абз.5 пп.«г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Так, згідно ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до п.п. 233, 234, 241, 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі Положення № 1153/2008) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги років військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди. Заперечення військовослужбовців щодо розрахунку вислуги років військової служби розглядаються командирами (начальниками) військових частин перед оформленням документів для звільнення з військової служби. Спірні питання щодо заліку вислуги років окремих періодів служби для призначення пенсії розглядаються спеціальною комісією Міністерства оборони України. Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин. Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік. Аналіз наведених законодавчих норм свідчить про те, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Матеріалами справи підтверджується подання позивачем рапорту від 21.02.2023, в якому останній просив звільнити його з військової служби відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю дружини з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи. Однак, відповідач належним чином не розглянув вказаний рапорт позивача та будь-якого рішення відповідачем прийнято не було, в свою чергу, відповідач лише на рапорт позивача надав відповідь у формі листа від 27.02.2023 № 2/333. Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції та вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 за підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставина у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 21.02.2023 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII з урахуванням висновків суду. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують. За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає. Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.04.2023 по справі №480/2196/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк