Постанова Одеський апеляційний суд № 522/15220/23

Номер провадження: 33/813/2027/23 Номер справи місцевого суду: 522/15220/23 Головуючий у першій інстанції Донцов Д.Ю. Доповідач Котелевський Р. І. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.10.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Котелевського Р.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Приморського районного суду м. Одеси від 14.09.2023 року якою, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, встановив: Оскарженою постановою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) грн., з позбавленням права керування транспортними засобами, строком на 1 (один) рік, а також стягнуто судовий збір у розмірі 536, 80 грн. Згідно з оскарженою постановою, 17.07.2023 року, о 00:05 год., в м. Одесі по вул. Посмітного, 20, ОСОБА_1 керував транспортним засобом «ЗАЗ Lanos» державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння (почервоніння обличчя, запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння рук). Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки та в медичному закладі у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР. Не погоджуючись з вказаною постановою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на її незаконність та необґрунтованість, стверджує про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати постанову та ухвалити нову, якою провадження по справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Апелянт вказує, що при винесенні оскарженої постанови суддя дійшов необґрунтованого висновку про скоєння ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не здійснив повного та всебічного дослідження обставин справи, не дав об`єктивної оцінки доказам, не врахував зокрема: -відсутність доказів керуванням ним транспортним засобом, що свідчить про не дослідження судом відеозаписів з нагрудних камер працівників патрульної поліції; -в матеріалах справи відсутнє направлення на проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння особи, що є порушенням Інструкції; -судом порушено право на захист, оскільки справу розглянуто без участі ОСОБА_1 , що позбавило його можливості надати пояснення; - працівники патрульної поліції не надали пояснень щодо необхідності пред`явити посвідчення водія, з огляду на те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом. Апеляційний розгляд проведено без участі ОСОБА_1 та його захисника Смирнова А.І., які будучи повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду, у судове засіданні не з`явились, клопотань про відкладення апеляційного розгляду не подавали. В умовах воєнного стану, апеляційний суд вважає, що відсутня нагальна потреба очікувати на волевиявлення учасників судового розгляду бажання на прибуття до суду, оскільки це становить загрозу для вказаних осіб. Дослідивши матеріали справи апеляційний суд дійшов висновку про таке. Відповідно до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Відповідно до вимог ч.1 ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Апеляційний суд визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості постанови місцевого суду, оскільки рішення прийняте з недотриманням вимог діючого КУпАП, за результатами неповного дослідження доказів, та без врахування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини. Так, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997 року; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997 року. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право на справедливий і публічний розгляд справи. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), застосовуючи критерій суворості покарання за вчинення адміністративного правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, відносить адміністративні правопорушення до кримінально-правової сфери з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції. Разом з цим, і інші адміністративні правопорушення можуть підпадати під сферу дії кримінально-правового аспекту статті 6 Конвенції. Зокрема це порушення правил дорожнього руху (позбавлення права управління - Рішення ЄСПЛ «Лутц проти Німеччини» від 25.08.1987 року; Рішення ЄСПЛ «Маліге (Malige) проти Франції» від 23.09.1998 року). ЄСПЛ дійшов висновку, що стаття 6 Конвенції не може застосовуватися з точки зору «кримінального обвинувачення» до такої міри покарання як негайне позбавлення посвідчення водія (Комюніке Секретаря Європейського Суду з прав людини стосовно рішення у справі «Ескубе проти Бельгії»). Отже, ЄСПЛ вирішуючи питання застосування ст. 6 Конвенції не ставить в залежність виведення з-під юрисдикції кримінальних судів певних видів правопорушень віднесених до юрисдикції інших органів, посадових осіб. Виходить, що у справах про адміністративні правопорушення на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, - особа, щодо якої розглядається справа та потерпілий, додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та долучені докази, а також переглянувши відеозаписи з нагрудних камер працівників патрульної поліції, апеляційний суд дійшов висновку, що під час розгляду даної справи суду першої інстанції слід було керуватися в тому числі й Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини. Однак, вимоги КУпАП та практики ЄСПЛ під час розгляду справи в суді першої інстанції виконані не були, внаслідок чого поза увагою судді залишилися обставини, які мали суттєве значення для правильного вирішення даної справи. Відповідно до оскарженої постанови місцевого суду, ОСОБА_1 визнаний винуватим та притягнутий до адміністративної відповідальності як особа, яка відмовилась від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки та в медичному закладі у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР. Згідно п. 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до аналізу вказаного пункту ПДР вбачається, що поліцейський висуває вимогу особі проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у разі наявності доказів, що саме ця особа керувала транспортним засобом. Проведення огляду на стан сп`яніння здійснюється в порядку, встановленому ст.266 КУпАП, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 №1452/735 (далі Інструкція) та Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 №1103 (далі - Порядок). Ці нормативно-правові акти передбачають два види огляду: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу і лікарем в закладі охорони здоров`я. Згідно з пунктом 12 Інструкції у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я. Відповідно до п.2 розділу 1 Інструкції, огляд на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Положеннями п.6 розділу 1 Інструкції передбачено, що огляд на стан сп`яніння проводиться зокрема поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби). Згідно п.4 розділу 3 вказаної Інструкції огляд на стан сп`яніння проводиться з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу та фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції. Відповідно до п. 6 огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу проводиться в присутності двох свідків або за допомогою відеофіксації на нагрудну камеру поліцейського. Відповідно до норм ч.2 ст.266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Аналогічні положення містить і згадана вище Інструкція. Апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали судової справи, не переглянув відеозаписи з нагрудних камер поліцейських, незважаючи на заперечення ОСОБА_1 факту керування транспортним засобом, в результаті чого дійшов хибного висновку про наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП. До такого висновку апеляційний суд дійшов з огляду на таке. Розглядаючи доводи апеляційної скарги, суд виходить із того, що під керуванням транспортним засобом розуміється виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, водій це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі. Чинне законодавство, в тому числі й Правила дорожнього руху України, не містить визначення терміну «керування транспортним засобом». Таке визначення було наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі №404/4467/16-а від 20.02.2019 року зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Проте, зазначення «водія» унеможливлює правозастосування вказаного визначення в розумінні ст. 130 КУпАП, оскільки суттєво зменшує коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за керування у нетверезому стані. Таким чином, знаходження біля транспортного засобу або всередині, яке не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), особи в нетверезому стані, не є доказом вчинення останньою адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП. Однією з головних умов для огляду водія транспортного засобу на стан сп`яніння є не лише наявність достатніх підстав вважати, що особа перебуває у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану, а й та обставина, що саме ця особа у такому стані керувала транспортним засобом. Тобто, факт вживання особою алкоголю до проведення огляду або відмову особи у проведенні огляду на стан алкогольного сп`яніння повинен бути в нерозривному зв`язку з керуванням цією особою транспортним засобом. Разом із тим, судом першої інстанції, всупереч положень ст. 280 КУпАП не було достеменно з`ясовано чи керував ОСОБА_1 транспортним засобом. Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом та був зупинений працівниками правоохоронного органу. Однак, відеозаписи події правопорушення та фіксації процесу складання працівниками поліції протоколу про адміністративне правопорушення свідчать про протилежне. Зокрема на відеозаписі не зафіксовано рух транспортного засобу «ЗАЗ Lanos» державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 . На відеозапису зафіксовано лише наступні події: - коло осіб, які в комендантську годину перебували на відповідній вулиці в м. Одесі; - спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції та категоричне заперечення факту керування ним транспортним засобом, а також його прохання перед працівниками поліції пред`явити відеозапис руху транспортного засобу під його керуванням. За викладених обставин, апеляційний суд вважає, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять беззаперечних та достатніх доказів на підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом за викладених в протоколі обставин. Апеляційний суд звертає увагу на те, що обов`язок збирання доказів у справах про адміністративні правопорушення покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП. Державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України. Розглядаючи дану справу, апеляційний суд враховує практику ЄСПЛ, зокрема у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav.Russia», рішення від 30.05.2013, заява №36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelinv.Russia», заява №926/08, рішення від 20.09.2016), в яких Суд, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. За наведених обставин, з огляду на пояснення ОСОБА_1 , які зафіксовані на нагрудні камери поліцейських та відсутність інших належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту керування останнім транспортним засобом за викладених в протоколі про адміністративне правопорушення обставин, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність в матеріалах справи таких доказів. З урахуванням наведеного, встановлені апеляційним судом обставини справи виключають кваліфікацію дії ОСОБА_1 як порушення водієм вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, а саме керування особою транспортним засобом та відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП. Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про необґрунтованість прийнятого місцевим судом рішення про визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП. Відповідно до вимог ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження по справі. Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення. З урахуванням встановлених апеляційним судом обставин, постанова суду першої інстанції, відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, підлягає скасуванню із закриттям провадження по справі, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову судді Приморського районного суду м. Одеси від 14.09.2023 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,визнано винуватим за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасувати. Провадження по справі відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення й оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду Р.І. Котелевський