Постанова 4806 № 308/12875/18

Справа № 308/12875/18 П О С Т А Н О В А Іменем України 19 жовтня 2023 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Куштана Б.П., Джуги С.Д. з участю секретаря судового засідання: Сливка С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Закарпатської обласної прокуратури на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 грудня 2022 року, ухвалене головуючим суддею Малюк В.М., у справі за позовом Ужгородської окружної прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради та витребування земельних ділянок встановив: У листопаді 2018 року Ужгородська окружна прокуратура звернулася до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради та витребування земельних ділянок. В обгрунтування позову зазначає, що за даними органу досудового розслідування 27 сесія 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 відбулась з порушення вимог Конституції та законодавства України, а тому рішення прийняті на цій сесії підлягають скасуванню. Так, перед початком сесії 09.11.2015 о 10 год. 06 хв., у відповідності до ст. 34 Регламенту, згідно з роздруківки ПТК «Віче» шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 30 депутатів. Згодом, 09.11.2015 о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію, згідно з роздруківки ПТК «Віче» шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 33 депутати Ужгородської міської ради. Натомість серед присутніх значаться депутати ОСОБА_4 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_5 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_6 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_7 (пульт для голосування № 49), які як встановлено, не були присутні на сесії міської ради 09.11.2015 та персональну участь в голосування не приймали. Таким чином, на думку сторони позивача, участь у 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 прийняло 29 депутатів, що складає менше половини депутатів від загального складу ради, а тому вказана сесія не була повноважною, відтак, зміни до порядку денного і всі прийняті на цій сесії рішення є незаконними. Більш того за зміну порядку денного, а саме включення до нього семи нових проектів рішень, зокрема проект рішення № 1626 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», голосували «за» вищевказані депутати, які фактично були відсутні. Аналогічно, без відповідного кворуму, відбулось голосування за рішення Ужгородської міської ради №1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», відповідно до якого оспорювану земельну ділянку передано у власність ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , яка згодом була поділена на дві земельні ділянки за кадастровим номером 2110100000:49:001:0359 площею 0,04 га та кадастровим номером 2110100000:49:001:0360 площею 0,06 га. За договором купівлі-продажу від 13.02.2016, земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:49:001:0359 площею 0,04 га ОСОБА_3 було відчужено ОСОБА_1 20.05.2019 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:49:001:0360 площею 0,06 га ОСОБА_3 було відчужено ОСОБА_8 , який 20.01.2020 подарував таку ОСОБА_2 . Крім того позивач зазначає, що ОСОБА_9 , будучи депутатом Ужгородської міської ради, під час виникнення конфлікту інтересів не повідомив про нього в установленому порядку колегіальний орган Ужгородську міську раду і вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів на 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання (4 пленарне засідання), взяв участь у голосуванні і голосував за рішення №1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», тому в силу вимог ст. 67 ЗУ «Про запобігання корупції» підлягає скасуванню. Позивач зазначає, що передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється у разі відсутності плану зонування або детального плану території. Та оскільки ні плану зонування, ні детального плану території за рахунок якої відведено земельну ділянку станом на прийняття рішення про їх відведення не було (такі прийняті лише на тій же сесії, без відповідного кворуму і не набрали законної сили) передача земельних ділянок відбулась з порушенням ст. ст. 19, 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Позаяк волевиявлення територіальної громади міста Ужгорода, як власника нерухомого майна на відведення земельних ділянок та передачу у власність, могло мати місце тільки за умови неухильного дотримання вимог законодавства Ужгородською міською радою при прийнятті спірних рішень то звідси, прийняття оспорюваних рішень усупереч вищенаведеним вимогам не може свідчити про наявність волі власника землі (територіальної громади) на вибуття з комунальної власності землі, що є підставою для його витребування на підставі ст. 388 ЦК України. З врахуванням наведеного та уточнення позовних вимог Ужгородська окружна прокуратура просила суд: - визнати незаконним та скасувати пункт 1.80 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 №1882; - витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:49:001:0359 площею 0,04 га вартістю 187996.00 грн. на користь територіальної громади м. Ужгорода в особі Ужгородської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 33868924 ). - витребувати від ОСОБА_2 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:49:001:0360 площею 0,06 га вартістю 281994.00 грн. на користь територіальної громади м. Ужгорода в особі Ужгородської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 33868924 ). Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 грудня 2022 року в задоволені позову відмовлено. В апеляційній скарзі Закарпатська обласна прокуратура просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Вважає, що суд першої інстанції неповно зясував обставини, що мають значення для справи, навів невірну оцінку спірним правовідносинам та висновки суду не відповідають обставинам справи. В обгрунтування позовних вимог прокурором вказано, що право власності на земельну ділянку набуте всупереч суспільним інтересам на підставі незаконного рішення, прийнятого неновноважною сесією міської ради за відсутності необхідного кворуму депутатів та в порушення вимог ст.ст. 19, 24 «Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» за відсутності затвердженого детального плану територій або зонування. Також однією із підстав позову є прийняття рішення в умовах конфлікту інтересів з порушенням антикорупційного законодавства, наслідком якого є застосування до спірних правовідносин вимоги ст. 67 Закону України «Про запобігання корупції». Однак, суд першої інстанції, частково погоджуючись з доводами прокурора, як це вбачається із змісту мотивувальної частини рішення, дійшов до протилежного помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора. Зокрема, позиція суду щодо неналежності та недопустимості доказів, у зв`язку з відсутністю вироку суду, даних про оголошення підозри чи направлення обвинувального акту до суду у кримінальному провадженні за №42015070030000163 від 25.11.2015 не грунтуються на вимогах закону. Адже, у подібних спірних правовідносинах, а саме у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19.12.2019 у справі №307/454/18 залишено без змін рішення Тячівського районного суду від 06.12.2018 та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24.04.2019, якими задоволено за подібних доводів позов прокурора. Так, суд касаційної інстанції вказав, «що не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що в матеріалах справи немає вироку суду, який би встановлював винуватість у скоєнні будь-яких злочинів, також і відсутні судові рішення, які б встановлювали незаконність набуття права власності на землю, оскільки відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади (в даному випадку - сільської ради), підробка державного акта означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла». У даній же справі прокурором, за сукупністю встановлених обставин та грубих порушень законодавства при реалізації органом місцевого самоврядування правомочностей щодо розпорядження землями комунальної власності, у позовній заяві аргументовано, що волевиявлення територіальної громади міста Ужгорода як власника нерухомого майна на відведення земельних ділянок та передачу у користування могло мати місце тільки за умови неухильного дотримання вимог законодавства Ужгородською міською радою при прийнятті спірних рішень та, натомість, прийняття оспорюваних у супереч вимогам закону не може свідчити про наявність волі власника землі (територіальної громади) на вибуття з комунальної власності землі. Тобто, сам факт розпорядження Ужгородською міською радою землею комунальної власності з порушенням вимог Конституції України та законодавства України, у тому числі Закону України «Про запобігання корупції» є підставою вирішення порушених перед судом цивільно-правових правовідносин у земельній сфері без встановлення та доведення винуватості відповідної особи у вчиненні будь-якого злочину. Також невірним є висновок суду першої інстанції щодо безпідставності позовних вимог прокурора стосовно витребування земельних ділянок на користь територіальної громади. Спірна земля вибула з володіння власника - територіальної громади міста Ужгорода вибула поза його волею, яку Ужгородська міська рада може реалізовувати виключно у законний спосіб. Повернення у комунальну власність земельних ділянок, незаконно відчужених фізичним особам органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів і щоб таке використання відбувалося в порядку, визначеному законодавством. Прокурор, діючи в інтересах держави в особі територіальної громади міста Ужгорода, втручаючись у право мирного володіння відповідною земельною ділянкою з боку приватної особи, захищає загальні інтереси. Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок, які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства. До аналогічних висновків дійшли Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та Верховний суд України і Верховний Суд у постановах від 12.07.2017 та від 24.07.2019 у справі № 369/6601/15-ц. " Відтак, з урахуванням доводів прокурора, наявні підстави для визнання незаконним та скасування пункту 1.80 рішення XXVII сесії VI скликання Ужгородської міської ради щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га за кадастровим номером 2110100000:49:001:0355 у власність ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та витребування земельних ділянок які утворилися шляхом поділу за кадастровими номерами 2110100000:49:001:0359 площею 0,04 га та 2110100000:49:001:0360 площею 0,06 га відповідно від ОСОБА_1 та від ОСОБА_2 ОСОБА_10 , який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Зазначає, що ОСОБА_3 володіла на праві власності житловим будинком та надвірними спорудами, що підтверджується відповідними записами в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Позивачем не ставиться під сумнів правомірність володіння житловим будинком та надвірними спорудами в АДРЕСА_1 . Вищезгаданий будинок знаходився на земельній ділянці комунальної власності. Дана земельна ділянка, з кадастровим номером 2110100000:49:001:0355 як до 2015 року так і в 2015 році згідно генерального плану міста Ужгород відносилась до садибної житлової забудови міста Ужгорода. В 2019 році рішенням Ужгородської міської ради від 24.12.2019 року за № 1838 було затверджено новий детальний план, яким так само дані ділянки віднесено до території - садибної житлової забудови міста Ужгорода, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру. В подальшому, сесією Ужгородської міської ради було прийнято рішення «Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок» згідно якого останній було надано дозвіл на підготовку проекту землеустрою (з передачею у власність) земельної ділянки площею 0,10 га під її власним нерухомим житловим будинком та для його обслуговування в АДРЕСА_1 . На підставі вищевказаного рішення Ужгородської міської ради, ОСОБА_3 було замовлено та розроблено ліцензованою землевпорядною організацією проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 (з передачею у власність), невід`ємною частиною якого є висновок Головного управління Держземагентства у Закарпатській області про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 та висновок Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради яким було погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як такий що відповідає містобудівній документації. Рішенням Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за № 1881 Про затвердження містобудівної документації було затверджено містобудівну документацію - Генеральний план (коригування) м. Ужгорода та План зонування території м. Ужгорода. Після внесення змін до порядку денного, Ужгородська міська рада 09.11.2015 також прийняла рішення № 1882 «Про затвердження та відмову у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», пунктом 1.80, якого ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:49:001:0355 площею 0,10 га по АДРЕСА_1 з передачею даної ділянки у власність. ОСОБА_3 виконала усі вимоги покладені на неї земельним законодавством: розробила проект землеустрою, отримала позитивні висновки та необхідні погодження та у встановленому порядку звернувся до органу місцевого самоврядування, який прийняв рішення про затвердження проекту землеустрою та передання у власність земельної ділянки і жодних порушень законодавства не допустила. ОСОБА_1 придбала земельну ділянку відплатно, згідно укладеного договору купівлі-продажу, ставши добросовісними набувачем. Таким чином, прокурором не забезпечений «справедливий баланс" між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав власника, який виконував всі покладені на нього обов`язки належним чином. Відповідно до принципу «пропорційності» при виправленні раніше допущеної помилки держава не повинна непропорційним чином втручатись у право власності окремої особи набуте нею раніше, як здавалось на той час, на законних підставах. Тобто, немає вини першої особи ( ОСОБА_3 ), в тому що вона набула право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:49:001:0355 на підставі незаконного, на думку прокурора, рішення місцевої ради, і цій особі був виданий правовстановлюючий документ. Більш того немає вини добросовісних набувачів, в тому що вона придбала цю земельну ділянку на підставі підтверджених державою документів на власність. А головне, якщо держава бажає виправити на її думку помилку і витребувати земельну ділянку у комунальну власність, у добросовісного набувача виникає право на компенсацію збитків за рахунок держави (постанова ВСУ у справі № 3-109гс17). В дане судове засідання Ужгородська міська ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не з`явились не дивлячись на те, що про дату, час та місце судового засідання повідомлялись апеляційним судом у відповідності до вимог цивільно-процесуального законодавства. Від представника Ужгородської міської ради в особі Белякова А.І. надійшло клопотання про здійснення розгляду справи за відсутності представника міської ради за наявними у справі матеріалами. Інтереси відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у даному судовому засіданні представляє адвокат Білчик Олександр Юлійович, який повідомив колегію суддів, що відповідачі не заперечують розгляд справи за їх відсутності. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України). А звідси, колегія суддів вважає що згідно приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних доводів. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відхиляючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування винних дій Ужгородської міської ради, що не дозволяє суду задовольнити заявлені позовні вимоги. Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на такі мотиви. У ході апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що 27 сесією 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 було прийнято рішення №1882 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», згідно з пунктом 1.80 якого затверджено ОСОБА_3 проект земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:49:001:0355) площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , передано її у власність. В подальшому, 15.01.2016 дана земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000:49:001:0355, яку було надано ОСОБА_3 , була поділена нею на дві ділянки, та таким чином було сформовано дві земельні ділянки за кадастровими номерами 2110100000:49:001:0359 площею 0,04 га та 2110100000:49:001:0360 площею 0,06 га. Та згодом, земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000:49:001:0359 площею 0,04 га була відчужена ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, серії та номер 129 від 13.02.2016. У свою чергу, земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000:49:001:0360, на підставі договору купівлі продажу від 20.05.2019 р. була відчужена ОСОБА_8 , який потім згодом 15.01.2020 року подарував таку ОСОБА_2 . Нормативна грошова оцінка земельної ділянки 2110100000:49:001:0359 становить 187996,00 грн., що підтверджується витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (Т.1, а.с.28). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки 2110100000:49:001:0360 становить 281994,00 грн., що підтверджується витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (Т.1, а.с.29). Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність погоджено управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради та управлінням Держземагентства в Ужгородському районі Закарпатської області. Старшим слідчим слідчого відділу Ужгородського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області В.І. Пекарем здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015070030000163 від 25.11.2015 р. за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 КК України. Листом вих. №36687/106/25/1-2017 від 23.11.2017 р. вказаний слідчий повідомив про виявлення у ході здійснення досудового розслідування факту здійснення не особистого голосування окремими депутатами органу місцевого самоврядування на четвертому пленарному засіданні XXVII сесії Ужгородської міської ради від 09.11.2015 та надав дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування із можливістю виготовлення копій з документів кримінального провадження №42015070030000163. У ході апеляційного розгляду від представника Закарпатської обласної прокуратури надійшло клопотання з посиланням на норми частин 3, 4 статті 367 ЦПК України про дослідження та врахування апеляційним судом ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 червня 2023 року в справі № 308/7996/23 за змістом якої, суд першої інстанції розглянув клопотання прокурора Ужгородської окружної прокуратури Деяк О.М. у кримінальному провадженні №42015070030000163 відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.11.2015 року про звільнення підозрюваної ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працюючої на посаді начальника відділу по роботі з депутатами та постійними комісіями Ужгородської міської ради, від кримінальної відповідальності, за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, на підставі п.3 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Зазначене клопотання прокурора, судом першої інстанції задоволено. Звільнено ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України на підставі п.3 ч.1 ст.49 КК Ураїни, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження №42015070030000163 відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.11.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України - закрито на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України. Згідно відмітки головного спеціаліста ОСОБА_12 , яка міститься на ухвалі Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 червня 2023 року в справі № 308/7996/23, така набрала законної сили 13 червня 2023 року. Даною ухвалою суду першої інстанції встановлено, що ОСОБА_11 працюючи на посаді начальника відділу по роботі з депутатами та постійними комісіями Ужгородської міської ради, неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, не забезпечила належне виконання повноважень відділом по роботі з депутатами та постійними комісіями Ужгородської міської ради щодо організації та проведення сесій міської ради, передбачених п. 1 розділу 3 вищевказаного Положення, ст. 37 Регламенту Ужгородської міської ради VI скликання, затвердженого рішенням Ужгородської міської ради від 08.04.2011 за №149, відповідно до якої передбачено, що на пленарних засіданнях ради утворюються секретаріат сесії у складі трьох осіб, функції якого виконують працівники відділу по роботі з депутатами та постійними комісіями, до обов`язків якого входить, зокрема, контроль за реєстрацією депутатів і запрошених осіб, а також не забезпечила належне виконання головним спеціалістом даного відділу ОСОБА_13 , відповідальної за інформаційне обслуговування ПТК «Віче», вимог п.п. 3.2.1, 3.3.2 Положення про порядок застосування програмно-технічного комплексу системи електронного голосування «Віче» в Ужгородській міській раді, що є складовою частиною Регламенту Ужгородської міської ради VI скликання, затвердженого рішенням Ужгородської міської ради від 08.04.2011 за №149, щодо проведення реєстрації депутатів, проведення і фіксації результатів голосувань, відслідковування наявності карток депутатів у пультах депутатів у реальному часі ходу сесії, внаслідок чого невстановленими досудовим розслідуванням особами здійснено голосування невстановленими досудовим за прийняття рішення Ужгородської міської ради № 1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в твердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (проект № 1626), персональними картами від імені депутатів Ужгородської міської ради VI скликання ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які фактично були відсутні на вказаному засіданні, що призвело до спотворення результатів голосування та прийняття незаконного рішення. Згідно даних програмно-технічного комплексу «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» у сесійній залі на засіданні сесії Ужгородської міської ради VI скликання, що розпочалось 09 листопада 2015 року о 10.07 год., зареєструвалось 32 депутати та міський голова ОСОБА_14 у тому числі фактично відсутні у сесійній залі депутати ОСОБА_4 (пульт для голосування № 57). ОСОБА_5 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_6 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_7 (пульт для голосування № 49). Отже, на сесії Ужгородської міської ради на момент її початку було практично присутньо менше половини депутатів від загального складу ради, який становив 60 депутатів, тобто кворум був відсутній, що виключало проведення сесії та прийняття нею рішень. За даних програмно-технічного комплексу «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» за прийняття рішення № 1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в твердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (проект № 1626)» за основу та в цілому проголосували 31 депутат та міський голова ОСОБА_14 , у тому числі відсутні у сесійній залі депутати ОСОБА_4 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_5 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_6 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_7 (пульт для голосування № 49). Відтак, за прийняття вказаного рішення фактично проголосувало 28 депутатів Ужгородської міської ради VI скликання, що складає менше половини депутатів від загального складу ради, а тому відповідне рішення Ужгородською міською радою фактично не було прийнято. Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_11 своїх службових обов`язків незаконно вибули з комунальної власності територіальної громади 58 земельних ділянок комунальної власності на загальну суму 13.512.682,80 гривні, а саме незаконно передано у власність земельні ділянки наступним громадянам: … також, ОСОБА_3 земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:49:001:0355) площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , нормативна грошова оцінка якої станом на 09.11.2015 становила 309.410.00 грн. Вирішуючи по суті заявлені позовні вимоги, апеляційний суд виходить з наступного. Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України). Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта статті 116 ЗК України). Згідно з пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара. Звернувшись до суду з позовом у цій справі, прокурор, діючи в інтересах держави в особі територіальної громади м. Ужгород та посилаючись на те, що спірна земельна ділянка вибула із земель житлової та громадської забудови комунальної власності у власність ОСОБА_3 внаслідок незаконного рішення № 1882 від 09.11.2015 року 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради за яке не проголосувало більше половини депутатів міської ради від їх загальної кількості, просив таке як незаконне скасувати та витребувати вибулу земельну ділянку від осіб в яких така перебуває у власності. Як визначено частиною 2 статті 5 Основного Закону України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Положення носієм суверенітету… є народ закріплює принцип народного суверенітету, згідно з яким влада Українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною, тобто органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють владу в Україні, що походить від народу (підпункт 4.1. пункту 4, рішення Конституційного Суду України за №6-рп/2005 від 05.10.2005 року в справі № 1-5/2005). Здійснення народного волевиявлення через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії є реалізацією народом своєї влади шляхом затвердження відповідних рішень (законів) і формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні (абзац 3 підпункту 4.2. пункту 4, рішення Конституційного Суду України за №6-рп/2005 від 05.10.2005 року в справі № 1-5/2005). Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними (абзац 3 пункту 3, рішення Конституційного Суду України за № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року в справі № 1-9/2009). Відтак, Ужгородська міська рада являється представницьким органом місцевого самоврядування, через який здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов`язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України. Згідно частини 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. У частині 1 статті 45 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР йдеться про те, що сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення), районна, обласна рада складається з депутатів, які обираються жителями відповідного села, селища, міста, району в місті, району, області на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Як передбачено частиною 12 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, серія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. Такаж вимога закріплена і в статті 17 Регламенту Ужгородської міської ради, затвердженого рішення № 149 від 08.04.2011 року 5 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради, згідно якої сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. Згідно частини 6 статті 49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, депутат має право ухвального голосу з усіх питань, які розглядаються на сесіях ради, а також на засіданнях постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано. Так само і в частині 1 статті 19 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 року № 93-IV зазначено, що депутат місцевої ради користується правом ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданнях ради та її органів, до складу яких він входить. Депутат місцевої ради набуває права ухвального голосу з моменту визнання його повноважень. Кожний депутат місцевої ради у раді та її органах, до складу яких він входить, має один голос. Стаття 159 Регламенту Ужгородської міської ради передбачає, що регламент є обов`язковим до виконання всіма посадовими особами місцевого самоврядування та депутатами Ужгородської міської ради. На інформаційному інтернет порталі «Місцеві вибори» за посиланням www.cvk.gov.ua/pls/vm2010/wp001 розміщено інформацію, згідно з якою в 2010 році до Ужгородської міської ради обрано 60 депутатів. Відповідно до ч. 1 ст. 34 Регламенту Ужгородської міської ради пленарне засідання ради відбувається в наступному порядку: 1) Реєстрація депутатів; 2) Вступне слово головуючого про відкриття сесії ради; 3) Затвердження порядку денного та регламенту роботи сесії; 4) Вирішення процедурних питань проведення сесії; 5) Обговорення порядку денного та голосування по них; 6) Закриття сесії або пленарного засідання. У частині 2 цієї статті закріплено норму, за якою кожен депутат перед засіданням зобов`язаний особисто (персональною карткою «Віче) зареєструватися на сесії. Для автоматизації процесу проведення пленарних засідань сесії міської ради застосовується програмно-технічний комплекс системи електронного голосування «Віче» відповідно до Положення про порядок застосування програмно-технічного комплексу «Віче» в Ужгородській міській раді, яке є невідємною частиною регламенту. У відповідності до статті 45 Регламенту програмно-технічний комплекс «Віче» дозволяє приймати рішення міської ради на її засіданнях поіменним голосуванням. Згідно норм закріплених у пунктах 2.1.1, 2.1.2, 3.1.1, 3.5.11, 3.5.12 Положення ПТК «Віче» повинно забезпечити: Оперативну реєстрацію та ідентифікацію депутатів міської ради. Проведення поіменного голосування. Для ідентифікації депутатів у ході засідання використовуються картки депутата, що містять унікальний індивідуальний код депутата, який розпізнається ПТК «Віче». При проведенні відкритого голосування формується інформація з результатами голосування у стандартному режимі «за», «проти», «утримався», «не голосували» без списку депутатів. У випадку поіменного голосування формується список депутатів, що голосували «за», «проти», «утримався», «не голосували», що також відображається на моніторах комп`ютерів секретаріату та головуючого. З матеріалів справи слідує, що 09 листопада 2015 року відбулася 27 сесія 6 скликання Ужгородської міської ради. На цій сесії було прийнято ряд рішень, в тому числі про затвердження ОСОБА_3 проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:49:001:0355 площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , нормативна грошова оцінка якої станом на 09.11.2015 становила 309.410.00 грн. Вказана сесія була проведена з порушенням вимог Конституції та законодавства України, а саме Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», регламенту Ужгородської міської ради та Положення про порядок застосування програмно-технічного комплексу «Віче» в Ужгородській міській раді. Зокрема, перед початком сесії 09.11.2015 року о 10 год. 06 хв., у відповідності до ст. 34 Регламенту, згідно роздруківки програмно-технічного комплексу системи електронного голосування «Віче», шляхом застосування персональних карток, зареєстровано 30 депутатів. В подальшому, 09.11.2015 року о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію, в рамках якої було зареєстровано 32 депутати та голова міської ради. Серед присутніх значилися депутати ОСОБА_4 (пульт для голосування № 57, ОСОБА_5 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_6 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_7 (пульт для голосування № 49), які не були присутні на сесії міської ради 09.11.2015 року та персольну участь в голосуванні не приймали. Відсутність даних депутатів на сесії підтверджується і відеозаписом пленарного засідання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року, який міститься у матеріалах кримінального провадження. На час апеляційного розгляду кримінальне провадження №42015070030000163 від 25.11.2015 року завершено. Та ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 05.06.2023 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_11 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КК України. Закриття даного кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності та звільнення ОСОБА_11 (відповідальної особи по роботі з депутатами та постійними комісіями) від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України відноситься до нереабілітуючих підстав, тобто таких які не знімають підозру, але звільняють від кримінальної відповідальності. Колегія суддів наголошує на тім, що не дивлячись на те, що така не була подана до суду першої інстанції з тих підстав, що не була постановлена по суті пред`явленого обвинувачення ОСОБА_11 , однак зміст та висновки такої підтверджують доводи позовної заяви про відсутність окремих депутатів на сесії Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року при прийнятті рішення про передачу земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:49:001:0355 площею 0,1000 га у власність ОСОБА_3 . Відтак, Ужгородська міська рада прийняла рішення № 1882 від 09.11.2015 року на 27 сесії 6 скликання під час свого пленарного засідання не повноважним складом, оскільки в голосуванні брало участь менше половини депутатів від загального складу ради, а саме, 28 депутатів та голова міської ради, що вказує на незаконність такого рішення сесії Ужгородської міської ради яке не несе правових наслідків для осіб стосовно яких розглядальсь відповідні питання. У спірних правовідносинах, прокурор діючи в інтересах держави в особі територіальної громади міста Ужгород, втручаючись у право мирного володіння відповідною земельною ділянкою з боку приватної особи, при цьому захищає загальні інтереси, які реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок, які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) та через інші законодавчо обмежувальні процедури. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, може зумовлювати конфлікт між гпрпнтованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цим осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц та Верховний Суд в постанові від 27 липня 2019 року в справі № 369/6601/15-ц. Крім цього, зміни до порядку денного внесені в порушення вимог статей 20, 21, 23 Регламенту Ужгородської міської ради, зокрема щодо проекту рішення № 1866 «Про затвердження містобудівної документації». Відтак й рішення про затвердження проекту землеустрою оспорюваної земельної ділянки також не відповідає вимогам статей 19, 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Позаяк з 01 січня 2015 року набрали чинності частини 3 та 4 статті 24 даного Закону України, відповідно до яких передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється у разі відсутності плану зонування або детального плану території. В даному випадку, ні плану зонування, ні детального плану території, станом на момент прийняття рішення на сесії про відведення земельної ділянки, не було. Щодо прийняття Ужгородською міською радою рішення в умовах наявності в одного з депутатів реального конфлікту інтересів. Так, ОСОБА_9 будучи депутатом Ужгородської міської ради, під час виникнення конфлікту інтересів, не повідомив про нього в установленому порядку колегіальний орган Ужгородську міську раду, і вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів на 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради (4 пленарне засідання), взяв участь у голосуванні і голосував за рішення № 1882 від 09.11.2015 року «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок». Прийняття оспорюваного рішення в умовах реального конфлікту інтересів та допущення ОСОБА_9 порушення вимог ст. 28, ч. 2 ст. 35 Закону «Про запобігання корупції», ст. 59-1 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», що підтверджено в постанові Ужгородського міськрайонного суду від 12.04.2017 року у справі № 308/12880/16, якою ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 статті 172-7 КУпАП. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 11.07.2017 року вказану постанову суду в цій частині залишено без змін. Відповідно до ст. 67 Закону «Про запобігання корупції» нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об`єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема, Національного агентства, органу місцевого самоврядування. Розглядаючи подібну ситуацію, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.03.2019 у справі № 442/730/17 зазначила таке, що: у постановах від 19.06.2018 (справа № 237/2240/17), від 21.09.2018 (справи № 237/2242/17 та № 237/2574/17) Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції, яким задоволено позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення міської ради; Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в цих постановах; депутат представляє інтереси всієї територіальної громади, має всю повноту прав, що забезпечують його активну участь у діяльності ради та утворюваних нею органів, несе обов`язки перед виборцями, радою та її органами, виконує їх доручення; депутат має право ухвального голосу з усіх питань, які розглядаються на сесіях ради, а також на засіданнях постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано (частини 4, 6 статті 49 Закону № 280/97-ВР); акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону № 280/97-ВР); як склад ради, так і склад її органів утворюють саме депутати цієї ради, які і приймають відповідні рішення у межах компетенції ради на її сесії; тому вважати, що за наявності конфлікту інтересів у одного депутата ради це не зачіпає будь-яким чином інших депутатів, не можна; згідно з частиною 1 статті 67 Закону № 1700-VII (який, за змістом викладеного в постанові вище, у ситуації врегулювання конфлікту інтересів має перевагу перед Законом № 280/97-ВР) нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об`єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема НАЗК, органу місцевого самоврядування; Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій, що голос одного депутата не був вирішальним та не вплинув на правомірність прийняття цього рішення, а також, що чинним законодавством не передбачено необхідності безумовного скасування рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого за наявності конфлікту інтересів; частину 1 статті 67 Закону № 1700-VII не можна розглядати окремо без співставлення з вимогами статі 35 названого Закону щодо імперативної заборони, у тому числі і депутату місцевої ради, брати участь у прийнятті рішення органом у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; для встановлення порушення процедури прийняття рішення, визначальним є сам факт участі депутата у голосуванні за наявності конфлікту інтересів (незалежно потенційного чи реального), а не вплив такого голосування на прийняте рішення з урахуванням наявності кваліфікованої більшості, необхідної для прийняття позитивного рішення колегіальним органом; прийняте в умовах реального конфлікту інтересів у одного з депутатів рішення органу місцевого самоврядування компрометує, спаплюжує таке рішення, та як наслідок, нівелює довіру суспільства до органів місцевого самоврядування в цілому. Наявність у депутата місцевої ради, який бере участь в ухваленні рішення, реального конфлікту інтересів у момент прийняття рішення цією радою (у момент голосування за рішення на сесії ради) є самостійною та достатньою підставою для визнання такого рішення судом незаконним, його скасування, визнання недійсним за позовом прокурора, який є самостійним і належним суб`єктом звернення (позивачем) за відповідними вимогами. Наявність такого конфлікту інтересів слугувало як однією з підстав позову, прийнятих судом до розгляду, так і одним із доводів апеляції прокурора на рішення суду першої інстанції, що знайшли своє підтвердження під час розгляду справи. За цих обставин, колегія суддів вважає доводи позивача про прийняття рішення органом місцевого самоврядування в умовах наявності в одного з депутатів реального конфлікту інтересів, обґрунтованими та доведеними. А звідси, втручання у право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з боку держави саме з цих підстав слід визнати таким, що узгоджується з критеріями законності, пропорційності, дотримання справедливого балансу між суспільним, публічним інтересом і правом набувача на своє майно. Таке втручання в конкретній фактичній і правовій ситуації, що має місце в справі, не порушує принципи верховенства права та є справедливим і необхідним для захисту відповідного публічного, суспільного інтересу та права власності територіальної громади міста Ужгорода на землю комунальної власності. Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших). Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19). Главою 29 ЦК України визначено такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов). ЦК України передбачені засади захисту права власності, зокрема право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України). Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, як фактично, тобто повернення його у фактичне володіння, так і у власність цієї особи. При цьому у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні або поновленні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_3 внаслідок незаконного рішення № 1882 Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року отримала у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га за кадастровим номером 2110100000:49:001:0355 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , яка згодом була поділена нею на дві земельні ділянки за кадастровим номером 2110100000:49:001:0359 площею 0,04 га та кадастровим номером 2110100000:49:001:0360 площею 0,06 га. Та 13.02.2016 року ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу земельної ділянки, продала земельну ділянку площею 0,04 га за кадастровим номером 2110100000:49:001:0359 ОСОБА_1 . У подальшому за договором купівлі-продажу від 20.05.2019 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:49:001:0360 площею 0,06 га ОСОБА_3 відчужила ОСОБА_8 , який згодом подарував 20.01.2020 року таку земельну ділянку ОСОБА_2 . У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року в справі № 687/425/20 (провадження № 61-9430св21). З урахуванням наведеного, встановивши, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника територіальної громади міста Ужгород, не з її волі, колегія суддів дійшла підставного висновку з приводу того, що прокурором Ужгородської окружної прокуратури правомірно заявлено позовну вимогу про витребування таких земельних ділянок, які утворились внаслід поділу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі положень статі 388 ЦК України, оскільки, такий спосіб захисту забезпечить відновлення порушених прав територіальної громади міста Ужгород. У зв`язку з цим колегія суддів відхиляє доводи відзивів на апеляційну скаргу щодо неможливості витребування нерухомого майна у добросовісних набувачів шляхом витребування такого майна. Щодо застосування ефективного засобу юридичного захисту після завершення цього судового процесу. Згідно з принципами диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання, пункти 4 і 5 частини 3 статті 2, частини 1-4 статті 12, частини 1 та 3 статті 13 ЦПК України. Під час розгляду цієї справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як співвідповідачі розпорядилися своїми процесуальними правами на власний розсуд та не заявили зустрічний позов про надання належного відшкодування матеріальної шкоди у зв`язку із заявленою вимогою про витребування спірних земельних ділянок. Крім того, як майновий тягар, так і тягар розчарування у результаті задоволення позовних вимог і повернення спірної земельної ділянки власникові, може бути належно компенсований ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в іншому судовому процесі. Колегія суддів звертає увагу, що законодавство України надає ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після завершення цього судового процесу додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Вони не позбавлені можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до особи чи її правонаступника, в якої було придбано спірні земельні ділянки, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини 1 цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 (див. також пункт 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц). Інші доводи відзивів на апеляційну скаргу не дають підстав для висновку, що апеляційна скарга не містить обґрунтованих доводів на підтвердження того, що рішення суду першої інстанції ухвалене в супереч вимог норм матеріального і процесуального права, а звідси, такі не мають правового значення у спірних правовідносинах. Разом з наведеним, слід наголосити на тім, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Відтак, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). А звідси, інші доводи відзивів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо заперечення вимог апеляційної скарги у спірних правовідносинах не являються тими обставинами, які б слугували підставою для колегії суддів стосовно відхилення заявленої позовної вимоги, та не впливають на правові висновки у спірних правовідносинах і не спростовують викладеного вище. Наведеного суд першої інстанції не врахував, та безпідставно дійшов висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог. Відтак, такі висновки суду першої інстанції є такими, що не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства та досліджених обставинах, разом з зібраними у справі доказами та доводами учасників справи. Зважуючи на встановлене у контексті вимоги пунктів 1 - 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, колегія суддів належним чином дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшла обґрунтованого висновку про те, що право прокурора який діє в інтересах держави в особі територіальної громади міста Ужгород у спірних правовідносинах є порушеним, тому позовні вимоги підлягають повному задоволенню за вищенаведених доводів, та у зв`язку із цим доводи апеляційної скарги також є підставними. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, тому воно підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову в цілому. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача. За подачу позову Закарпатська обласна прокуратура сплатила судовий збір у розмірі 10 573,85 грн., Т.1, а.с. 130,

147. Та за подачу апеляційної скарги Закарпатська обласна прокуратура сплатила судовий збір у розмірі 13 218,00 грн., Т.2, а.с.

211. Тож, Закарпатською обласною прокуратурою сплачено судового збору на загальну суму в розмірі 23 791,85 грн., яку необхідно розділити між трьома відповідачами то отримаємо суму по 7 930,62 грн., яку слід стягнути з кожного відповідача. Зважуючи на викладене та керуючись нормами статей 141, 368, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури, задовольнити. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 грудня 2022 року скасувати та постановити у цій справі постанову про задоволення позову. Визнати незаконним та скасувати підпункт 1.80. пункту 1 рішення № 1882 від 09 листопада 2015 року 4-го пленарного засідання 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради про Затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок фізичним особам, юридичним та фізичним особам підприємцям: громадянці ОСОБА_3 земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:49:001:0355 площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та передати таку їй у власність. Витребувати у ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 на користь територіальної громади м. Ужгород в особі Ужгородської міської ради, код ЄДРПОУ: 33868924, адреса: 88000, м. Ужгород, площа Поштова, 3, Закарпатська область земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:49:001:0359 площею 0,0400 га, вартістю 187996,00 гривень. Витребувати у ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 на користь територіальної громади м. Ужгород в особі Ужгородської міської ради, код ЄДРПОУ: 33868924, адреса: 88000, м. Ужгород, площа Поштова, 3, Закарпатська область земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:49:001:0360 площею 0,0600 га, вартістю 281994,00 гривні. Стягнути з Ужгородської міської ради, код ЄДРПОУ: 33868924, адреса: 88000, м. Ужгород, площа Поштова, 3, Закарпатська область; ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 та ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 на користь Закарпатської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ: 02909967, адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а, Закарпатська область судові витрати у розмірі по 7 930,62 гривень з кожного, судового збору. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 03 листопада 2023 року. Суддя-доповідач: Судді: