Постанова 4803 № 201/4415/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8875/23 Справа № 201/4415/23 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В.В. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Максюти Ж.І. суддів Барильської А.П., Петешенкової М.Ю. за участю секретаря Ніколиної А.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Перша Дніпровська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та витребування майна, - В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Перша Дніпровська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та витребування майна. В обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4 . Після його смерті залишилось спадкове майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку було видане ОСОБА_4 16.08.2006 Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради. На час смерті ОСОБА_4 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , відповідачем по справі. Після смерті батька позивач звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини та 21.08.2013 державним нотаріусом Першої дніпропетровської нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на частку вищевказаної квартири, як спадкоємцю першої черги. Крім того, 08.06.2013 державним нотаріусом Першої дніпропетровської нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на частку вищевказаної квартири, як спадкоємцю першої черги ОСОБА_2 . В той же день право власності було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В подальшому 30.08.2016 між відповідачами по справі було укладено договір дарування частки спірної квартири. Позивач вважає, що відповідач ОСОБА_2 протизаконно набула право власності на вказану квартиру, оскільки не приймала участі в приватизації майна, отже квартира не може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку із чим наявні підстави для визнання недійсним права власності на частку квартири, що було отримано ОСОБА_2 08.06.2013. Крім того, підлягає витребуванню від ОСОБА_5 на користь позивача частка спірної квартири, оскільки ОСОБА_2 не мала права на її відчуження, отримала право власності безоплатно, а отже власник майна має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Просила ухвалити рішення, яким: - визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом у спадковій справі №90/2011, видане 08.06.2013 року ОСОБА_2 державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Заносієнко Н.М. на 1/2 частку у спадщині, яка складається із квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 4,6 кв.м., житлова площа 30,9 кв.м., яка належала ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради згідно з розпорядженням за №1/321-06 від 16.08.2006 року; - витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 4,6 кв.м., житлова площа 30,9 кв.м., яка належала ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради згідно з розпорядженням за №1/321-06 від 16.08.2006 року; - вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог по цивільній справі з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Перша Дніпровська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та витребування майна. Не погодившись з вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить суд, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обгрунтована наступним. Приватизація спірної квартири відбулась із використанням особистих коштів спадкодавця, а саме власних іменних приватизаційних паперів (житлових чеків). Державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Дудіною О.С. при визначенні статусу спадкового майна невірно було визначено, що 1/2 частка, що була набута спадкодавцем внаслідок приватизації, є об?єктом спільної сумісної власності подружжя, внаслідок цього помилково обраховані частки у спадщині та протиправно видано відповідачу-1 ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду вказаним положенням закону відповідає в повній мірі. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції зазначив, ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі зі спадкодавцем ОСОБА_4 , а отже отримала свідоцтво про право на спадщину за законом відповідно до вимог чинного законодавства. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо витребування майна у ОСОБА_3 на користь позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 мала всі передбачені законом підстави щодо розпорядження належним їй майном на власний розсуд, крім того, ця вимога є похідною від визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім`я ОСОБА_2 . Оцінка судом обґрунтованості позовних вимог може відбуватися лише в разі залучення усіх належних сторін. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується у повному обсязі з огляду на наступні обставини. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України). Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За положеннями частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до ст. 1262 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Частина перша статті 1268 ЦК України регламентує, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Згідно ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати заяву про прийняття спадщини. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого повторно відділом державної реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області (а.с. 19). Після його смерті залишилось спадкове майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку було видане ОСОБА_4 16.08.2006 Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради, та яке було зареєстроване 28.09.2006 комунальним підприємством «Дніпропетровське бюро технічної інвентаризації» за № 11989515. На час смерті ОСОБА_4 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , відповідачем по справі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 11.06.2005, який було зареєстровано Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис 401 (а.с. 50). Після смерті ОСОБА_4 позивач звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини та 21.08.2013 державним нотаріусом Першої дніпропетровської нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на частку вищевказаної квартири, як спадкоємцю першої черги (а.с. 66). Крім того, 08.06.2013 державним нотаріусом Першої дніпропетровської нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на зокрема частку вищевказаної квартири, як спадкоємцю першої черги ОСОБА_2 (а.с. 52). В подальшому 30.08.2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування частки спірної квартири, відповідно до якого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. було зареєстроване право власності за ОСОБА_3 . Відповідно до частини першої статті 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що зі спливом шести місяців із дня відкриття спадщини спадкоємець, діючи розумно, обачливо і добросовісно, має отримати свідоцтво про право на спадщину. Обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно встановлено і у статті 1297 ЦК України. Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав. Спадкове право характеризується цілою низкою спеціальних способів захисту прав та інтересів судом. Серед таких способів захисту у ст. 1301 ЦК України виокремлено визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Як роз`яснене у пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зазначено, що у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо. Згідно з статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статей 76,77,78,79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справ, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Колегія суддів вважає, що позивачем не наведено наявність об`єктивних підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та витребування майна, а доводи апеляційної скарги стосовно того, що ОСОБА_2 протизаконно набула право власності на вказану квартиру, яка була придбана за особисті кошти померлого, оскільки не приймала участі в приватизації майна, а отже квартира не може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку із чим наявні підстави для визнання недійсним права власності на частку квартири - не можуть бути правовою підставою для задоволення позову. Доказів на підтвердження підстав визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним в контексті положень ст. 1301 ЦК України та наведених правових позицій позивач не надав. Оскільки, померлий ОСОБА_4 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 -відповідачкою по справі, а тому вона мала право на спадкування за законом у першу чергу та належним чином прийняла спадщину, а тому порушення спадкових прав ОСОБА_6 при видачі оспорюваного свідоцтва не було. Доводи апеляційної скарги колегія суддів не враховує, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог та зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення законодавства, що не є підставою для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Виходячи із наведеного, апеляційний суд вважає, що підстави для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Ж.І. Максюта Судді: А.П. Барильська М.Ю. Петешенкова