Постанова Житомирський апеляційний суд № 289/548/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №289/548/23 Головуючий у 1-й інст. Кириленко О. О. Категорія 70 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м. Житомирі цивільну справу №289/548/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 травня 2023 року, яке ухвалено під головуванням судді Кириленка О.О. у м.Радомишлі, в с т а н о в и в: У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 . Просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2 272 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. Позов обґрунтовувала тим, що від спільного проживання із ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу в них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 . При отриманні свідоцтва про народження сина в органі ДРАЦС вона помилково зазначила прізвище, ім`я та по батькові батька своєї дитини не ОСОБА_2 , а ОСОБА_4 . Відповідач обіцяв їй, що буде добровільно сплачувати аліменти на дитину до досягнення сином повноліття, але останнім часом перестав допомагати своїй дитині у матеріальному утриманні. Вона не може самостійно забезпечити належний рівень життя дитини та вимушена звертатися до суду. Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постановити судове рішення, яким рішення суду першої інстанції скасувати, а справу повернути до Радомишльського районного суду Житомирської області для продовження розгляду. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що копію відзиву на позов вона від відповідача не отримувала або відповідач їй його не надсилав. Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини, вона надіялася, що останній в судовому засіданні надасть згоду на задоволення позову, бо малолітній син схожий на нього, тобто сподівалася на укладення мирової угоди на будь-якій стадії судового процесу. Суд першої інстанції не вислав їй ухвалу від 30 березня 2023 року про відкриття провадження у справі, копію рішення від 16 травня 2023 року, а також вона не отримувала відзиву відповідача на її позов та не могла разом із відповіддю на відзив направити свої клопотання. Суд при ухваленні рішення не врахував постанов Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі №755/13637/21, від 20 вересня 2018 року в справі №751/3840/15-ц, від 21 жовтня 2019 року в справі №759/15271/17, від 11 березня 2020 року в справі №761/8849/19. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Посилається на те, що ним направлявся ОСОБА_1 відзив на позовну заяву, але поштове відправлення йому повернулося, оскільки позивач його не отримала. Наголошує на тому, що він не є біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Він не звертався з заявою про визнання свого батьківства відносно новонародженого ОСОБА_5 до відділу ДРАЦС та не надавав згоди на присвоєння дитині свого прізвища. Вважає, що доводи позивача щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права та порушення норм матеріального права надумані, а апеляційна скарга - необґрунтована. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. Відповідно до частин першої та другої ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. За змістом ст.51 Конституції України та ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Аналогічна норма міститься у частині першій ст.180 СК України. Положеннями ст.141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Частина третя ст.181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Статтею 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Згідно з частиною другою ст.125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду. Відповідно до частини першої ст.126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Згідно з частиною першою ст.128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено ст.126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Відповідно до частини першої ст.135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Згідно з ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Із матеріалів справи вбачається, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батько ОСОБА_4 , мати ОСОБА_1 , відповідно до копії свідоцтва про народження від 28 липня 2017 серія НОМЕР_1 (а.с.5). За положеннями частини другої ст.13 ЦПК України суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх осіб. Так, у актовому записі від 28 липня 2017 року №148 про народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , вчиненому Радомишльським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, у графі «підстави запису відомостей про батька» зазначено: «заява про державну реєстрацію народження дитини відповідно до частини першої ст.135 СК України від 27 липня 2017 року (копія актового запису про народження приєднана до матеріалів справи). Отже, апеляційним судом перевірено та встановлено, що при народженні дитини у позивача, вона не перебувала у шлюбі та відсутня спільна заява батьків, батька або рішення суду, а тому запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинений працівниками реєструючого органу за прізвищем та громадянством матері дитини, тобто позивача ОСОБА_1 , а ім`я та по батькові дитини записано за її вказівкою. ОСОБА_2 батьківство відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не визнає, заперечує свій обов`язок утримувати ОСОБА_5 , в свідоцтві про народження дитини у графі «батько» та в актовому записі про народження у графі «відомості про батька» зазначена інша особа ОСОБА_4 , а не відповідач. За таких обставин, наразі не доведено, що відповідач є батьком сина позивача, а закон покладає обов`язок утримувати дитину до її повноліття виключно на батьків. Оскільки матеріали справи не містять доказів, що відповідач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , то за таких обставин суд першої інстанції законно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про стягнення з останнього аліментів на користь позивача на утримання дитини. За положеннями ст.128 СК України батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду, але для цього відповідний позов має бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства також може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Частиною шостою ст.367 ЦПК України унормовано, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до частини першої ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі поданих учасниками справи доказів. У суді першої інстанції заявлений позов з однією вимогою про стягнення аліментів. Позовна вимога про визнання батьківства ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заявлялася. За таких обставин, на стадії апеляційного перегляду відсутні підстави для задоволення клопотань про виклик свідків та про призначення судово-медичної експертизи ДНК-тестів, оскільки ці докази належать до предмета доказування та дослідження у справі, якщо заявлена вимога про визнання батьківства. Така вимога не була предметом розгляду в суді першої інстанції та не може прийматися і розглядатися в суді апеляційної інстанції, а заявлені клопотання виходять за межі заявлених позовних вимог. Із огляду на вищевикладене, відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишає без змін, оскільки рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги, з огляду на вищевикладене, висновків суду першої інстанції не спростовують та додаткового обґрунтування не потребують. Прохальна частина апеляційної скарги про повернення справи до районного суду для продовження її розгляду не грунтується на положеннях чинного цивільно-процесуального законодавства, приймаючи до уваги, що положення ст.374 ЦПК України наразі не наділяють суд апеляційної інстанції повноваженнями направляти справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, якщо оскаржується рішення суду першої інстанції, а не ухвала. У даному випадку оскаржується рішення суду першої інстанції та підстав для його скасування не вбачається. Разом із тим, позивач не позбавлена права заявити позов про визнання батьківства та стягнення аліментів, тобто з новим предметом та іншими підставами. Відповідно до п.2 частини третьої ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є, зокрема, справи про стягнення аліментів (п.3 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Головуюча Судді: