Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/5632/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5632/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І. За участю секретаря: Єжелі А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року, суддя Балаклицький А.І., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції, в якому просила стягнути з Національного агентства з питань запобігання корупції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 438361,85 грн. В обґрунтування заявленого позову позивачка зазначила про необґрунтовану затримку при проведенні розрахунку за 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за 20 років стажу державної служби та підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року адміністративний позов залишено без розгляду. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Заслухавши осіб, що з`явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як убачається із матеріалів справи, Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 06.12.2019 № 626-к/тр ОСОБА_1 було призначено на посаду головного спеціаліста відділу організації антикорупційного навчання Департаменту координації антикорупційної політики, з 09.12.2019. Наказом Національного агентства від 27.04.2020 № 403-к/тр ОСОБА_1 звільнено з займаної посади у порядку переведення для подальшої роботи в Державній службі морського та річкового транспорту України згідно з п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон) та п. 5 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). На момент звільнення позивачці було виплачено заробітну плату та грошову компенсацію за 2 календарних дні не використаної щорічної основної відпустки за період роботи з 09.12.2019 по 27.04.2020. 07.12.2020 позивачка звернулась до відповідача із запитом про інформацію щодо надання їй у 2020 році щорічної основної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби. 16.12.2020 позивачкою направлено звернення щодо виплати компенсації за не використану додаткову оплачувану відпустку за стаж державної служби тривалістю 15 календарних днів. За результатами розгляду вказаного звернення, Національне агентство видало наказ № 897-к/тр від 22.12.2020 «Про внесення зміни до наказу Національного агентства з питань запобігання корупції від 27.04.20202 № 403-к/тр», відповідно до якого Управлінню планово-фінансової діяльності; бухгалтерського обліку та звітності доручено провести повний розрахунок з ОСОБА_1 у зв`язку з її звільненням та виплатити у тому числі компенсацію за 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за 20 років стажу державної служби. Про нарахування компенсації у розмірі 19 046,55 грн ОСОБА_1 було повідомлено 14.01.2021 року. Після повного розрахунку та виплати компенсацій Національним агентством з питань запобігання корупції, позивач звернулася до суду із даним позовом. Залишаючи без розгляду адміністративний позов, суд першої інстанції, виходив із того, що відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Проте, до суду із даним позовом позивачка звернулась лише 05.05.2021 року, тобто більш як через місяць після отримання належних коштів в рахунок компенсації за не використану додаткову відпустку, а тому необхідно, залишити позов в адміністративній справі №320/5632/21 без розгляду в зв`язку із відсутністю підстав для поновлення строку для звернення до суду. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У відповідності до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Стаття 171 КАС України передбачає, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме компенсації за 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за 20 років стажу державної служби. Згідно з частиною 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду з даним позовом застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №815/2681/17, у постанові від 22 січня 2020 року у справі №620/1982/19. Також Верховний Суд у постановах від 11 лютого 2021 року у справі №160/914/23 та від 07 вересня 2023 року у справі № 240/532/20 зазначив, що звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України) обмежене строком, який у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у ч. 5 ст. 122 КАС України і відповідно становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів). У відповідності до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 цього Кодексу). Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18. Оскільки початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з`ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України: «…для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів». За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом. У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади в порядку переведення для подальшої роботи наказом Національного агентства з питань запобігання корупції № 403-к/тр від 27.04.2020 року. 16.12.2020 позивачка звернулась до відповідача із вимогою компенсувати їй невикористану додаткову оплачувану відпустку за стаж державної служби тривалістю 15 днів 22.12.2020 року відповідачем було здійснено виплату вказаних сум компенсації. Про здійснення розрахунку позивач була проінформована листом від 14.01.2021 року, що підтверджується змістом позовної заяви. Отже, як правильно зазначено судом першої інстанції, з 22.12.2020 року позивачка знала про те, що Національним агентством здійснений із нею фактичний розрахунок, проте звернулася до суду лише 05.05.2021 року, тобто більш як через місяць після отримання належних коштів в рахунок компенсації за не використану додаткову відпустку. При цьому, позивачкою не наведено обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних обставин які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів. Доводи позивачки, як на поважність причин пропуску строку про те, що вона зверталась до відповідача для отримання доказів (довідки про розмір заробітної плати за 2 календарні місяці), проте, таку довідку отримав представник позивача лише 08.04.2021 року, тобто вже після спливу строку звернення до суду є безпідставними, оскільки саме з 22.12.2020 року позивачка дізналась про порушення свого права, а не з моменту отримання вказаної довідки. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивачка вживала заходи досудового врегулювання спору, а тому у відповідності до ч. 4 с. 122 КАС України має застосовуватися тримісячний строк звернення до суду, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне. Так, на підтвердження вказаних обставин позивачкою зазначено, що отримавши лист Національного агентства від 14.01.2021 вона вживала заходив досудового врегулювання спору, а саме 02.02.2021 подала в електронній формі скаргу до Державної служби України з питань праці, проте листом Головного управління Держпраці у Київській області від 19.02.2021 №4.3/3-11-840-1054 ОСОБА_1 було повідомлено, що питання порушене у зверненні не належать до компетенції органів Держпраці. Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 4 статті 124 Конституції України законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. У Рекомендації № R(86) Комітету міністрів державам-членам Ради Європи від 16 вересня 1986 р. стосовно заходів із недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на суди пропонується сприяти примиренню сторін як позасудовою системою, так і до або під час судового розгляду. Згідно з частиною 1 статті 17 КАСУ сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Відповідно до частини 4 статті 122 КАСУ якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Досудове врегулювання спору полягає у вчиненні сукупності дій, за допомогою якого юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26 березня 2020 року у справі №1.380.2019.002643 (адміністративне провадження №К/9901/34790/19). З матеріалів справи вбачається, що даний спір вини між ОСОБА_1 та Національним агентством з питань запобігання корупції, тоді як Державна служба України з питань праці, куди звернулася позивачка, немає відношення до підстав виникнення спірних правовідносин пов`язаних зі стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачки, оскільки саме відповідач є стороною у спірному питанні. Отже, звернення до Державної служби України з питань праці не може вважатися наміром позивачки про досудове врегулювання спору з Національним агентством з питань запобігання корупції. Таким чином, колегія суддів приходить висновку, що до спірних правовідносин не може бути застосований строк звернення до суду, передбачений частиною 4 статті 122 КАСУ. Також є безпідставними доводи апелянта, як на поважну причину пропуску строку, про запровадження в Київському окружному суді обмежувальних заходів, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 та неможливістю подати позовну заяву чи отримати допомогу в її оформленні, в порядку ч.4 ст. 160 КАС України, оскільки, запровадження обмежувальних заходів стосувалось саме проведення судових засідань за відсутності сторін, а також особистого прийому кореспонденції судом, тоді як право на подачу позовної заяви поштою або через систему «Електронний суд» вказані обмежування не стосувались. Таким чином, ОСОБА_1 мала можливість звернутися до суду іншим, в т.ч. вказаним вище способом, що визначено положеннями КАС України. З огляду на те, що колегією суддів не встановлено підстав для поновлення строку звернення до суду та враховуючи дату подачі адміністративного позову (05.05.2021), позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду, у зв`язку з пропуском позивачкою строку звернення до суду. Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51). Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 у відповідності до вимог пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування ухвали Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 312, 316, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Кобаль М.І. Повний текст виготовлено: 31 жовтня 2023 року.