Постанова 4824 № 758/3299/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2023 року місто Київ. Справа № 758/3299/18 Апеляційне провадження № 22-ц/824/15190/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ судді-доповідача Желепи О.В., суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В. за участю секретаря судового засідання Рябошапка М.О. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року (у складі судді Захарчука С. С., інформація щодо складання повного тексту відсутня) у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди. Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року в ефірі телеканалу 1+1 відбулася трансляція ІНФОРМАЦІЯ_3» під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_1». ІНФОРМАЦІЯ_5 року відеоролик вказаного випуску програми «ІНФОРМАЦІЯ_4» був розміщений на офіційному веб-сайті телеканалу 1+1, за посиланням: (ІНФОРМАЦІЯ_6, «ІНФОРМАЦІЯ_7» на веб-сайті YouTube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_8. У випуску програми починаючи з 03 хвилини 20 секунд до 03 хвилини 33 секунд була повідомлена інформація наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_9». Однак, автором жодним чином не роз`яснюється, яким чином була отримана дана інформація та які докази можуть свідчити про її правдивість, а тому вказана інформація є недостовірною та підлягає спростуванню, оскільки її розповсюдження (доведення до відома більше ніж одній особі) завдає шкоди його честі, гідності та діловій репутації, Вказав, що він є державним службовцем, працює на посаді Заступника Міністра оборони України, а тому поширення такої інформації негативно впливає на відношення громадськості як до нього, так і додержавної структури, в якій він працює. На підставі вищевикладеного, просив визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, принижує честь та гідність, а також ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, повідомлену в ІНФОРМАЦІЯ_3» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_9»; зобов`язати ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» спростувати недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1 у той самий спосіб, у який вона була поширена, а саме: у випуску програми «ІНФОРМАЦІЯ_4» протягом 15 днів з дня набрання рішенням суду законної сили. Крім того, просив стягнути з відповідача на його коирсть 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 08 вересня 2023 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить оскаржене рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити дані вимоги. Аргументуючи апеляційну скаргу зазначає, що судом першої інстанції не було повною мірою досліджено обставини та неправильно застосовані норми права, що стосуються оціночного судження внаслідок чого суд прийшов до помилкових висновків. Судом першої інстанції не враховано висновків Верховного Суду. Вважає, що оспорюванні твердження є недостовірною інформацією та підлягають спростуванню, а її розповсюдження завдає шкоди честі, гідності та діловій репутації позивача. Вказує, що яким би чином не було викладено спірне висловлювання, воно не повинно містити в собі фактичних даних, а тому наявність вставного слова «кажуть» ніяким чином не може свідчити, що спірний вислів є оціночним судженням. Вказує, що відповідно до Великого тлумачного словнику української мови слово «лобіювати» означає здійснювати тиск на законодавців і державних чиновників для прийняття рішень на користь зацікавлених осіб, кіл, а отже ця фраза не може вважатись оціночним судженням у розумінні рішення Європейского суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» та постанови Верховного Суду від 02.06.2021 року по справі № 369/1052/16. Зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінку тому, що відповідач свідомо пішов на маніпулювання та подальше ухилення від будь-якої відповідальності вставивши слово «Кажуть». Вказує, що відповідачем не доведено, що позивач був затриманий на хабарництві та що така інформація відповідає дійсності, тому суд першої інстанції дійшов до невірного висновку стосовно того, що вказане висловлювання не є фактичним твердженням про ОСОБА_1 . Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року поновлено строк на апеляційного оскарження та відкрито апеляційне провадження у даній справі. 10 жовтня 2023 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив представника ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «СТУДІЯ 1+1» - ОСОБА_1., яким просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Вказує, що в даному випадку слово «кажуть» відноситься до всього рішення і вказує на джерело повідомлення - тобто інформація повідомляється не від імені позивача, а вставне слово відсилає до невизначених джерел. Останнє, в свою чергу, ніяк не вказує на те, що автор сюжету не перевіряв інформацію, а означає лише те, що автор не називає з тих чи інших підстав свої джерела інформації. Зазначає, що твердження позивача, що відповідач навмисно допустив спекулятивну подачу матеріалу, є лише суб`єктивним припущенням останнього, не підтвердженим жодним належним і допустимим доказом. Звертає увагу, що дослідження певного висловлювання саме в контексті, з урахуванням всіх задіяних мовностилістичних засобів, можна становити сенс (розуміння) фраз і їх приналежність до фактичних тверджень чи оціночних суджень. В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримали. Представник ТОВ «ТК «СТУДІЯ 1+1» в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату та місце судового засідання. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню с огляду на таке. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року в ефірі телеканалу 1+1 відбулася трансляція ІНФОРМАЦІЯ_3» під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_1». ІНФОРМАЦІЯ_5 року відеоролик вказаного випуску програми «ІНФОРМАЦІЯ_4» був розміщений на офіційному веб-сайті телеканалу 1+1, за посиланням: (ІНФОРМАЦІЯ_6, «ІНФОРМАЦІЯ_7» на веб-сайті YouTube за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_8. У даному випуску програми прозвучало: «ІНФОРМАЦІЯ_9». Поширення такої недостовірної інформації на думку позивача принижує його честь та гідність . Позивач є державним службовцем, працює на посаді Заступника Міністра оборони України, цей факт є загальновідомим. Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що висвітлена інформація є оціночними судженнями автора, його особистою думкою та критикою, яка ґрунтується на особистих припущеннях та не містить фактичних даних, а тому правових підстав для задоволення позову немає. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК України. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення (частина перша статті 275 ЦК України). У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації. Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування. Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року). Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц зроблено висновок, що «оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2020 року у справі № 607/5713/17 (провадження № 61-37909св18) зазначено, що «установивши, що вжиті в оскаржуваній публікації відповідачем висловлювання про те, що позивачів «...підозрюють у корупційних діяннях...», в їх діях міститься «...корупційна складова...», за позивачем ОСОБА_2 тягнеться «...серйозний корупційний шлейф...» відображають лише власну оцінку реальних подій, висловлену у формі оціночних суджень, а тому не є недостовірною інформацією, що відповідно до статті 277 ЦК України підлягає спростуванню, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Зважаючи на те, що вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від доведеності вимог про визнання недостовірної інформації та її спростування, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у її задоволенні. Баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивачів та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції. Крім того, матеріали справи не містять доказів стосовно того, що відповідач публічно звинуватив позивачів у вчиненні злочинів. Разом з тим, частина спірної статті є критикою у контексті діяльності позивачів, як депутатів міської ради». У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 607/2775/17 (провадження № 61-1766св19) вказано, що «суспільство також має право на отримання інформації яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб. За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина. Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу. У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція). У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян». У справі, що переглядається: · позивач ОСОБА_1 є державним службовцем, працює на посаді Заступника Міністра оборони України; · в оспорюваних публікаціях на веб-сайті телеканалу 1+1 відсутнє твердження про винуватість ОСОБА_1 у будь-якому злочині; · вказівка в оспорюваних публікаціях на веб-сайті телеканалу 1+1 про те, що «ІНФОРМАЦІЯ_9», не є висловлюванням про винуватість ОСОБА_1 , у тому числі в категоричній формі. Суд першої інстанції врахував, що межа допустимої критики щодо влади публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Доводи апеляційної скарги про те, що висловлювання на веб-сайті телеканалу 1+1 про позивача носить стверджуючий характер, а в самому висловлюванні фігурує саме недостовірна інформація, яка не є оціночним судженням, колегія суддів відхиляє, оскільки наведена інформація не містить посилання на жоден факт, який може бути перевірений на достовірність, та носить оціночний суб`єктивний критичний характер. Посилання в апеляціній скарзі на те, що журналіст не послався на джерело отримання інформації, не спростовують висновку суду, що з огляду на використані журналістом мовні засоби, останній висловлював лише власні судження, а не поширював, якусь конкретну інформацію про особу, яка б могла б бути спростована. Вислів журналіста не містить інформації про звинувачення особи у вчиненні будь-якого злочину, а лише містить оціночне судження про те, що кажуть - синонім "пліткують" про затримання позивача на хабарі. Доводи апеляційної скарги про те, що поширена відповідачем інформація не може вважатись оціночним судженням у розумінні рішення Європейского суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» та постанови Верховного Суду від 02.06.2021 року по справі № 369/1052/16, колегія суддів не приймає, оскільки обставини даної справи та зміст поширених висловів відрізняється від обставин встановлених в наведених постанові та рішенні Європейського Суду. Так у справі 369/1052/16 про особу була поширена конкретна інформація, про те, що вона була заарештована за вчинення декількох злочинів, існували судові провадження і т.п., тобто була поширена конкретна інформація, яку можна було перевірити на предмет її дійсності, в даній же справі журналістом поширені лише власні судження, які не містять конкретної інформації, яка б могла бути спростована. У рішенні Європейського суду у вищезгаданій справі про політика була поширена інформація, а саме " 9 жовтня 1975 року, через чотири дні після проведення в Австрії загальних виборів, пан ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ), Президент Єврейського центру документації, звинуватив Фрідріxа Петера (Friedrich Peter), голову Австрійської ліберальної партії (Freiheitliche Partei Osterreichs), у тому, що під час другої світової війни той служив у першій піхотній бригаді СС, яка неодноразово чинила масові вбивства цивільного населення за лінією німецького фронту в Росії. Пан Петер не заперечував того, що він був членом цього формування, але стверджував, що не був причетний до звірств, учинених цим формуванням. " Зміст, поширеної інформації також не є тотожним до встановлених обставин в даній справі, а тому посилання на це рішення відхиляється апеляційним судом. Доводи апеляційної скарги про те, що журналістом умисно використано спеціальні мовні засоби з метою маніпулювання та уникнення відповідальності за поширення недостовірної інформації є недоведеним припущенням. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та є повторенням обґрунтування позовних вимог, яким суд надав належну правову оцінку. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційним судом встановлено, що рішення суду в даній справі постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відтак підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги немає. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,- ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 01 листопада 2023 року. Головуючий О.В. Желепа Судді О.Ф. Мазурик О.В. Немировська