Ухвала КЦС ВС № 338/37/22

УХВАЛА 24 жовтня 2023 року м. Київ справа № 338/37/22 провадження № 61-14439ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Богородчанського районного суду від 20 березня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , третя особа - Солотвинська селищна рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області, про усунення перешкод в користуванні дорогою загального користування та заборону чинити перешкоди в користуванні дорогою, ВСТАНОВИВ: Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у січні 2022 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися в суд із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні дорогою загального користування та заборону чинити перешкоди в користуванні дорогою. Позовні вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_3 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16 лютого 2015 року є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 та проживає в будинку АДРЕСА_2 № 111 від 11 грудня 2007 року йому надано дозвіл на перебудову житлового будинку на АДРЕСА_2 та видано Богородчанською районною архітектурою будівельний паспорт на забудову земельної ділянки. При розробці проекту землеустрою на вказану земельну ділянку 2014 року був складений кадастровий план згідно з яким повз його будинок проходить дорога, яка належить до земель сільської ради. ОСОБА_4 разом із чоловіком проживають на АДРЕСА_3 в будинку, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Відповідно до рішення Порогівської сільської ради від 15 листопада 2019 року її чоловіку ОСОБА_6 передано у власність земельну ділянку площею 0,2493 га для будівництва та обслуговування житлового будинку. На вказану земельну ділянку складено кадастровий план, відповідно до якого від точок Г до А передбачено дорогу. Позивачі стверджують, що вони та члени їхніх сімей багато років користуються дорогою на АДРЕСА_1 . Крім них цією дорогою користуються жителі будинків АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_8 , які розташовані вздовж дороги. Вказана дорога проходить також біля господарств відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який є зятем останньої. Протягом тривалого часу відповідачі перешкоджають вільно користуватися дорогою, встановивши на дорозі ворота з штахетин. Добровільно усунути перешкоду в користуванні дорогою до належних їм земельних ділянок шляхом знесення воріт відповідачі не бажають. Конфлікт з приводу користування дорогою триває довгий час. Так, рішенням Богородчанського районного суду від 30 липня 2015 року, яке оскаржувалося в апеляційному та касаційному порядку й набрало чинності, встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 перешкоджають доступу до своїх земельних ділянок як ОСОБА_3 так і жителям АДРЕСА_1 , встановивши ворота із штахетин. Цим рішенням зобов`язано ОСОБА_5 та ОСОБА_7 усунути перешкоди в користуванні дорогою до належної ОСОБА_3 земельної ділянки шляхом демонтажу воріт. Після завершення оскарження та набрання ним чинності рішення суду відповідачами було виконано. Наприкінці січня 2021 року, не заважаючи на рішення суду, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 самовільно встановили паркан біля будинку АДРЕСА_8 , до цього паркана прилаштували поперек дороги ворота з штахетин, закриваючи ці ворота на замок, чим чинять перешкоди проходу та проїзду жителям вулиці. Пройти дорогою можна тільки з дозволу відповідачів, кожного разу з цього приводу виникають скандали і зі сторони відповідачів звучать постійні образи. У добровільному порядку відповідачі відмовляються усунути перешкоди в користуванні дорогою шляхом демонтажу самовільно встановлених воріт та заперечують факт самовільного зайняття дороги загального користування. Відповідачка ОСОБА_1 постійно стверджує, що дорога є частиною її земельної ділянки, хоча ніяких правовстановлюючих документів, які б підтверджували це право не має. Рішенням Богородчанського районного суду від 20 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року, позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 дорогою, яка проходить по АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу воріт, встановлених біля будинку АДРЕСА_8 . Заборонено ОСОБА_1 та ОСОБА_5 чинити будь-які перешкоди ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вільному пересуванні дорогою, яка проходить по АДРЕСА_1 , зокрема, не перешкоджати проходу, проїзду, не встановлювати будь-які споруди, огорожі. У задоволенні решти позову відмовлено. 05 жовтня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на вказані судові рішення. Посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права та просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині задоволенних позовних вимог та ухвалити в частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про усунення перешкод в користуванні дорогою загального користування та заборону чинити перешкоди в користуванні дорогою. Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Справа № 338/37/22 є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження. З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, а також значення справи для сторін і суспільства, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України). Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховною Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (ZUBAC v. CROATIA, № 40160/12, § 122, ЄСПЛ, від 05 квітня 2018 року). Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. Таким чином, оскаржені рішення ухвалені у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Богородчанського районного суду від 20 березня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , третя особа - Солотвинська селищна рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області, про усунення перешкод в користуванні дорогою загального користування та заборону чинити перешкоди в користуванні дорогою. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук