Ухвала КЦС ВС № 522/6249/19

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 жовтня 2023 року м. Київ справа № 522/6249/19 провадження № 61-13106ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Білдінг Групп» на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білдінг Групп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс-Жилстрой», про визнання майнових прав та зобов`язання передати квартиру, ВСТАНОВИВ: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білдінг Групп» (далі - ТОВ «Білдінг Групп»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс-Жилстрой» (далі - ТОВ «Альянс-Жилстрой»), в якому просив: - визнати за ним майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 20 жовтня 2006 року № 4/Щ-11-21, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Альянс-Жилстрой»; - зобов`язати ТОВ «Білдінг Групп» з моменту введення житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , в експлуатацію, передати позивачу за актом приймання-передачі двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Приморський районний суд міста Одеси рішенням від 23 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язав ТОВ «Білдінг Групп» з моменту введення житлового будинку АДРЕСА_3 в експлуатацію передати ОСОБА_1 за актом приймання-передачі двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, оскільки відповідач заперечує та не визнає майнові права позивача на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , водночас позивач в повному обсязі виконав свої зобов`язання щодо оплати вартості майнових прав на зазначену квартиру, з урахуванням того, що іншого способу захисту, крім звернення до суду не має, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог. Одеський апеляційний суд постановою від 08 червня 2023 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 липня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання передати нерухоме майно скасував та ухвалив в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовив. У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, ухвалюючи рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання майнових прав, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки введення об`єкта будівництва в експлуатацію не відбулось у встановлені договором строки, а тому ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання майнових прав на квартиру. Тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання передати квартиру, апеляційний суд виходив з того, що така вимога є передчасною, оскільки будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_2 , не завершено, будинок в експлуатацію не введено. Разом з тим, ефективним способом захисту прав позивача є визнання майнових прав, що відповідає вимогам статті 16 ЦК України. Тому підстав для задоволення вимоги в цій частині не має. У касаційній скарзі, поданій у вересні 2023 року, ТОВ «Білдінг Групп» просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Верховний Суд своєю ухвалою від 11 вересня 2023 року касаційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявнику: надати заяву про поновлення строку на касаційне оскарження із наведеними причинами пропуску такого строку та доказами на їх підтвердження щодо недотримання апеляційним судом вимог, встановлених статтею 272 ЦПК України; додати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали. У вересні 2023 року до Верховного Суду на виконання вимог ухвали суду від 11 вересня 2023 року засобами електронного зв`язку з накладенням електронного цифрового підпису від ТОВ «Білдінг Групп» надійшла заява про усунення недоліків, до якої доданий документ про сплату судового збору за подання касаційної скарги та обґрунтоване клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. Клопотання мотивоване тим, що повний текст постанови Одеського апеляційного суду від 08 червня 2023 року засобами поштового зв`язку заявнику та його представнику не надсилався. З повним текстом постанови від 08 червня 2023 року заявник ознайомився в Єдиному державному реєстрі судових рішень 15 серпня 2023 року. Заявник також вказує, що 15 вересня 2023 року до суду першої інстанції був направлений адвокатський запит про надання довідки та інформації про те, чи містяться в матеріалах справи докази направлення ТОВ «Білдінг Групп» копії постанови Одеського апеляційного суду від 08 червня 2023 року. Відповідно до відповіді Одеського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року, перевіркою інформації бази даних автоматизованої системи документообігу суду КП «Д-3» (далі - АСДСКП «Д-3») встановлено, що відомостей про направлення та отримання ТОВ «Білдінг Групп» копії постанови апеляційного суду від 08 червня 2023 року АСДСКП «Д-3» не містить (докази додані до матеріалів касаційного провадження). Відповідно до частин другої, третьої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та додані до касаційної скарги матеріали, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені заявником обставини свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є підставою для його поновлення. Отже, недоліки касаційної скарги, визначені ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року, усунуті. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку). Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не є стороною за договором від 23 червня 2006 року № АБ 10/45, а, отже, не може ініціювати будь-які зміни до даної угоди, укладеної між ТОВ «Білдінг Групп» та ТОВ «Альянс-Жилстрой». Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав. Суди встановили, що ТОВ «Білдінг Групп» є замовником об`єкта будівництва 10-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі - УДАБК Одеської міської ради) від 20 жовтня 2020 № 01-6/596 ПР та копією договору № АБ 10/45 купівлі-продажу майнових прав від 23 червня 2006 року, який укладений між ТОВ «Білдінг Групп» та ТОВ «Альянс-Жилстрой». Відповідно до підпункту 1.1 договору від 23 червня 2006 року № АБ 10/45 ТОВ «Біодінг Групп» продало, а ТОВ «Альянс-Жилстрой» придбало майнові права на квартири у 10-ти поверховому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з підпунктом 1.2 договору від 23 червня 2006 року № АБ 10/45 майнові права набуваються на 16 квартир у вищевказаному житловому будинку, загальна площа яких становить 1 115,17 кв. м. Підпунктом 1.3 договору від 23 червня 2006 року № АБ 10/45 визначено, що перелік 16-ти квартир, майнові права на які набуваються за цим договором, визначаються протоколом розподілу квартир (додаток № 1), який є невід`ємною частиною договору. Відповідно до підпункту 4.1 договору від 23 червня 2006 року № АБ 10/45 вартість майнових прав за цим договором визначена договірною ціною майнових прав, яка не може змінюватись до моменту закінчення будівництва та вводу об`єкта в експлуатацію та складає 5 068 447 грн. Згідно з протоколом розподілу квартир, який є додатком № 1 до договору від 23 червня 2006 року № АБ 10/45 ТОВ «Альянс-Жилстрой» придбало майнові права на 16 квартир в житловому будинку, що будується, та який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , в тому числі й на двокімнатну квартиру № 50 , площею 69,64 кв. м, яка розташована на 7-му поверсі даного житлового будинку. Додатковою угодою № 1 до договору від 23 червня 2006 року № АБ 10/45 визначена дата завершення будівельно-монтажних робіт житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , - ІV квартал 2008 року. Договором від 23 червня 2006 року № АБ 10/45 передбачено право покупця (ТОВ «Альянс-Жилстрой») здійснювати відчуження набутих за договором майнових прав третім особам, з повідомленням про це продавця (ТОВ «Білдінг Групп»), а також обов`язок продавця, після введення будинку в експлуатацію, передати квартири третім особам, які є власниками майнових прав на ці квартири. Суди також установили, що 20 жовтня 2006 року між ТОВ «Альянс-Жилстрой» та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу майнових прав № 4/Щ-11-21, відповідно до умов якого останній набув майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 . Відповідно до підпункту 3.1 договору від 20 жовтня 2006 року № 4/Щ-11-21 вартість майнових прав на двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , складає 316 514 грн. Квитанцією до прибуткового касового ордеру від 20 жовтня 2006 року № 407 підтверджується оплата, здійснена позивачем в касу ТОВ «Альянс-Жилстрой» вартості майнових прав в розмірі 316 514 грн. Згідно з актом приймання-передачі майнових прав на двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , який підписаний між ОСОБА_1 та ТОВ «Альянс-Жилстрой» 20 жовтня 2006 року, товариство передало, а ОСОБА_1 прийняв майнові права на вказану квартиру вартістю 316 514 грн. Довідкою від 24 листопада 2020 року підтверджено, що фактична загальна площа квартири АДРЕСА_6 , становить 76,6 кв. м. Таким чином, фактична площа вказаної квартири після завершення будівельних робіт збільшилась на 6,96 кв. м. Листом від 10 березня 2021 року ОСОБА_1 повідомив ТОВ «Білдінг Групп» про свій намір укласти з ним договір про набуття майнових прав на 6,96 кв. м квартири АДРЕСА_6 , та просив повідомити його про дату, час і місце укладення договору та банківські реквізити для здійснення оплати за вказані метри додаткової площі. Лист отриманий відповідачем 10 березня 2021 року. Відповідач підтвердив отримання від позивача пропозиції укласти договір та те, що переговори щодо можливості укладення договору будуть продовжені сторонами у найближчий час. 19 квітня 2021 року ОСОБА_1 , маючи намір здійснити оплату за майнові права додаткової площі квартири АДРЕСА_7 , повторно звернувся до відповідача із заявою, в якій просив повідомити реквізити для здійснення ним оплати майнових прав за вказані метри додаткової площі квартири. Заява отримана відповідачем 07 травня 2021 року. Оскільки TOB «Білдінг Групп» не надав письмової відповіді на звернення позивача про намір здійснити оплату за майнові права додаткової площі квартири (6,96 кв. м), 12 червня 2021 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Пучкової І. А. із заявою про внесення на депозит нотаріуса грошових коштів в сумі 31 633,20 грн, як оплату майнових прав за додаткову площу квартири АДРЕСА_7 . Квитанцією від 11 червня 2021 року № 3, виданою приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пучковою І. А., підтверджується, що 11 червня 2021 року від позивача надійшли грошові кошти для внесення на депозит нотаріуса для передачі ТОВ «Білдінг Групп» як оплата вартості майнових прав за додаткові 6,96 кв. м площі квартири АДРЕСА_6 . При внесені вказаної суми грошових коштів як оплати вартості майнових прав за додаткові 6,96 кв. м площі квартири АДРЕСА_6 , позивач виходив з підпункту 4.1 договору від 23 червня 2006 року № АБ 10/45. Тобто, вартість майнових прав за 1 кв. м площі квартири складає 4 545 грн (5 068 447 грн : 1 115,17 кв. м = 4 545 грн). Вартість майнових прав, оплачених позивачем згідно з договором від 20 жовтня 2006 року № 4/Щ-11-21 складає 316 514 грн. Тому вартість майнових прав за 1 кв. м площі кватири складає 4 545 грн (316 514 грн : 69,64 кв. м = 4 545 грн). Обґрунтованість даного розрахунку відповідачем не спростована. Разом з тим, відповідач також не заперечував факт укладення вищевказаного договору між ТОВ «Білдінг Групп» та ТОВ «Альянс-Жилстрой», а також не заперечував, що надана позивачем копія договору відповідає оригіналу цього договору. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтями 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав посилався на те, що він сплатив вартість проінвестованої ним квартири, проте забудовник ТОВ «Білдінг Групп» не визнає його інвестиційні (майнові) права на індивідуальний об`єкт інвестування - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Частиною першою статті 177 ЦК України визначено, що об`єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага. Відповідно до статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Згідно зі статтею 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Частиною першою статті 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами. Аналізуючи вказані норми права, можна дійти висновку, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. Разом з тим не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»). У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності заяви у справах «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96, від 22 червня 2004 року; «Сук проти України», заява № 10972/05, від 10 березня 2011 року; «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини», заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02, від 02 березня 2005 року). У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії», заява № 12742/87, від 23 жовтня 1991 року). Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ також у справі «Стретч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98, від 24 червня 2003 року). В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права. Верховний Суд України у постанові від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12 визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому. Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16. У разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва, ефективним способом захисту порушених прав останнього є визнання майнових прав на об`єкт інвестування. Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19), та у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 638/12414/17 (провадження № 61-21546св19). У постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме інвестор, як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання майнових прав , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що житловий будинок АДРЕСА_2 не введено в експлуатацію, що не заперечується сторонами у справі. Разом з тим, застосування такого способу захисту порушеного права як визнання майнових прав на об`єкт інвестування можливе у разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва. Суди установили, що ТОВ «Білдінг Групп» заперечує та не визнає майнові права ОСОБА_1 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , посилаючись на невиконання з боку ТОВ «Альянс-Жилстрой» обов`язку щодо не направлення письмового повідомлення на адресу ТОВ «Білдінг Групп» про укладення між позивачем та ТОВ «Альянс-Жилстрой» 20 жовтня 2006 року договору № 4/Щ-11-21 купівлі-продажу майнових прав. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, врахувавши, що позивач у повному обсязі виконав свої зобов`язання щодо оплати вартості майнових прав на зазначену квартиру та іншого способу захисту, крім звернення до суду не має, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в цій частині. Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 715/2363/16-ц (провадження № 61-19378св18), від 30 червня 2020 року у справі № 488/4630/16-ц (провадження № 61-39560св18), постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-951цс16. Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. У постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 715/2363/16-ц (провадження № 61-19378св18) предметом спору, з урахуванням збільшених позовних вимог, є вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 виготовити технічну документацію щодо зміни конфігурації її земельної ділянки по розмірах вказаних у державних актах і по межі, погодженій позивачем відповідно до акта погодження меж під час виготовлення технічної документації; визнання за ним права на приватизацію земельної ділянки, якою він користується в натурі, площею не менше 0,83 га і по межам, які погоджені ним із суміжними землекористувачами. У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 488/4630/16-ц (провадження № 61-39560св18) Верховний Суд зазначив, що «пред`являючи позов з вимогами про заборону вчиняти певні дії банку в майбутньому, а саме реєструвати право власності на іпотечне майно, позивач вважав, що здійснення банком дій щодо задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна у період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» може привести у наступному до порушення його прав, так як у нього відсутнє інше житло, а спірна квартира як предмет іпотеки використовується ним для постійного проживання. Апеляційний суд, встановивши, що право власності на предмет іпотеки зареєстроване за позивачем як іпотекодавцем, а банком будь-яких дій щодо реалізації положень іпотечного договору на час розгляду справи не вчинено, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки права позивача не порушені, а згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси осіб. Намір банку в майбутньому набути у власність іпотечне майно відповідно до умов договору іпотеки не порушує прав позивача, а тому вимоги про заборону банку в майбутньому вчиняти дії щодо реєстрації за ним права власності на квартиру є передчасними». У постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-951цс16 Верховний Суд України зазначив, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні». Посилання на постанови Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 715/2363/16-ц (провадження № 61-19378св18) та від 30 червня 2020 року у справі № 488/4630/16-ц (провадження № 61-39560св18) колегія суддів не бере до уваги, оскільки висновки у цих справах та у справі, що переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-951цс16, оскільки висновки в указаній справі не суперечать висновками судів під час розгляду цієї справи. Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не є стороною за договором від 23 червня 2006 року № АБ 10/45, а, отже, не може ініціювати будь-які зміни до даної угоди, укладеної між ТОВ «Білдінг Групп» та ТОВ «Альянс-Жилстрой», були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який надав їм належну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні. Аналізуючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій надали вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи скарги не спростовують вказаних висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. З огляду на зміст касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною. Ураховуючи те, що касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а Верховний Суд уже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, колегія судів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі. Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Білдінг Групп» про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задовольнити. Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «Білдінг Групп» строк на касаційне оскарження рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 липня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 08 червня 2023 року. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білдінг Групп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс-Жилстрой», про визнання майнових прав та зобов`язання передати квартиру, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Білдінг Групп» на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2023 року. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко