Окрема думка Велика Палата ВС № 206/1140/22

ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна) суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Ткачука О. С. Справа № 206/1140/22 Провадження № 14-92цс23 І. ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

1. Із ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 6 вересня 2023 рокупро повернення справи на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не погоджуємося. Вважаємо її помилковою. Мотиви цієї ухвали суперечать багаторічній практиці Великої Палати Верховного Суду щодо визначення подібності правовідносин для вирішення питання про необхідність урахування висновку Верховного Суду стосовно застосування норм права для визначення юрисдикції суду.

2. У фахівця, який читатиме текст зазначеної ухвали, може складатися хибне враження про сферу застосування багатьох попередніх висновків Великої Палати Верховного Суду, у яких вона для визначення юрисдикції суду звертала увагу не на те, як сформульовані позовні вимоги та кого за цими вимогами позивач зазначив відповідачем, а на те, чи спрямоване звернення до суду на захист цивільного права або інтересу позивача. Інакше кажучи, впродовж багатьох років Велика Палата Верховного Суду утверджувала підхід, згідно із яким предмети та підстави позову, як і перелік відповідачів, не є безумовними критеріями для визначення юрисдикції суду. Крім того, мова йде також про ситуації, коли рішення суду про задоволення певних вимог, заявлених до суб`єкта владних повноважень, може мати наслідком втручання у майнову сферу іншої особи, і розгляд таких вимог прямо не віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Тоді відповідний спір слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства (не обов`язково за тими самими позовними вимогами та до того самого відповідача).

3. Текст ухвали від 6 вересня 2023 рокуможе спонукати задуматися над тим, чи не підмінила Велика Палата Верховного Суду у тій ухвалі для визначення юрисдикції суду вироблені нею задовго до цього критерії порівняння спірних правовідносин (які правильно перелічені в ухвалі, але невдало, некоректно застосовані), іншими критеріями. Тобто такими, що ґрунтуються не на порівнянні, насамперед, змісту спірних правовідносин (прав і обов`язків їхніх учасників) відповідно до сфери дії норми права, яка на ці відносини поширюється, а на порівнянні (а) предметів і підстав позовів, (б) будь-яких відмінностей у встановлених судами обставинами справ (перебування чи неперебування позивача у шлюбі з боржником у виконавчому провадженні, наявність або відсутність договірних відносин позивача із боржником тощо), навіть якщо для визначення юрисдикції суду ці характеристики не мають жодного значення.

4. Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Для забезпечення такої єдності процесуальні закони надають колегіям суддів відповідних касаційних судів повноваження передавати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи, зокрема для вирішення питання про відступ від висновку іншого касаційного суду у подібних правовідносинах до тих, яких стосується спір у справі, що передається (див., наприклад, частину третю статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). Однією з причин для такого відступу може бути, наприклад, неузгодженість практики застосування певних норм права у постановах різних касаційних судів у складі Верховного Суду.

5. Передання на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 206/1140/22 стосувалося саме такої неузгодженості між висновками щодо юрисдикції суду, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 760/16859/19 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 4 червня 2021 року у справі № 500/322/20. Більше того, вирішення питання юрисдикції суду у справі № 206/1140/22 опосередковано зачіпало застосування низки висновків Великої Палати Верхового Суду.

6. Знаючи про це та належно застосовуючи напрацьовані у практиці останньої (починаючи з постанови від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункти 24-32, 96-98)) критерії порівняння спірних правовідносин на предмет подібності, Велика Палата Верховного Суду не мала підстав повернути справу № 206/1140/22 на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

7. Зауважимо, що прийняття справи № 206/1140/22 для продовження розгляду Великою Палатою Верховного Суду аж ніяк не означало би згоду з конкретною пропозицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, який передав цю справу, щодо формулювання відступу від відповідного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду. Велика Палата Верховного Суду могла би погодитися з цим висновком, а тому відступити від протилежного висновку щодо юрисдикції суду, висловленого Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду. Головне, щоби унаслідок відступу була забезпечена єдність судової практики стосовно визначення юрисдикції суду у подібних правовідносинах і узгодженість висновків касаційних судів як між собою, так і з висновками Великої Палати Верховного Суду. На жаль, унаслідок повернення справи № 206/1140/22 на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судунадалі існуватимуть розбіжності у практиці касаційних судів щодо визначення юрисдикції суду у правовідносинах, подібних до тих, які склалися у цій справі. ІІ. ІСТОРІЯ СПРАВИ (1) Зміст позовної заяви

1. У квітні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро) (далі - Самарський ВДВС), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 . Просив: 1.1. Визнати незаконними та скасувати постанову й акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, прийняті 3 грудня 2020 року Самарським ВДВС у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, щодо передання ОСОБА_2 житлового будинку на АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок, домоволодіння); 1.2. Визнати незаконними та скасувати постанову й акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, прийняті 4 грудня 2020 року Самарським ВДВС у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, щодо передачі ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:09:192:0032 на АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка).

2. Обґрунтував позовні вимоги так: 2.1. У вересні 2019 року позивач звернувся з позовом до ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Бухта Ніжна» про застосування наслідків нікчемного правочину (цивільна справа № 201/10611/19). 18 вересня 2019 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська постановив ухвалу про задоволення заяви позивача про забезпечення позову: до набрання законної сили рішенням у справі № 201/10611/19 наклав арешт на земельну ділянку та домоволодіння; заборонив державним реєстраторам та/або будь-яким іншим реєстраторам здійснювати будь-які дії зі внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно для державної реєстрації змін щодо відчуження цих земельної ділянки та домоволодіння. 17 березня 2022 року Дніпровський апеляційний суд прийняв постанову про залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо застосування наслідків недійсності правочину та стягнення зі ОСОБА_3 на користь позивача 3 100 475 грн. 2.2. 12 березня 2020 року Самарський ВДВС відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 про примусове стягнення зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за виконавчим листом. 3 грудня 2020 року Самарський ВДВС виніс постанову й акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу щодо передачі ОСОБА_2 житлового будинку, а 4 грудня 2020 року - також щодо передачі земельної ділянки. 2.3. ОСОБА_3 знав про обтяження вказаного майна, оскільки він був відповідачем у справі № 201/10611/19. Це підтверджує недобросовісність останнього та його зацікавленість у зміні власника майна й уникненні відповідальності за невиконання грошових зобов`язань перед позивачем. 2.4. Проведення електронних торгів і передання майна боржника стягувачу у рахунок погашення боргу відбулося з порушенням встановленого публічного порядку щодо обов`язковості виконання судових рішень та правового режиму забезпечення позову. (2) Зміст рішення суду першої інстанції 3. 15 липня 2022 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. Мотивував так: 3.1. Майно боржника у випадку, якщо електронні торги не відбулися, передається стягувачу у рахунок погашення боргу, а відповідні постанова й акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно. Процедура передання державним виконавцем стягувачеві нереалізованого на торгах арештованого майна боржника у рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом видання державним виконавцем постанови та складання акта про передання майна стягувачу. Їх можна вважати юридичними фактами, що є законними підставами виникнення цивільних прав та обов`язків. 3.2. Домоволодіння та земельна ділянка були передані стягувачу у порядку, встановленому для виконання судових рішень. «Приватний» виконавець під час виконання судового рішення вживав всі заходи з його виконання та діяв за Законом України «Про виконавче провадження». (3) Зміст постанови суду апеляційної інстанції 4. 18 жовтня 2022 року Дніпровський апеляційний суд прийняв постанову про залишення без змін рішення суду першої інстанції. Аргументував постанову так: 4.1. Домоволодіння та земельна ділянка передані стягувачу у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Державний виконавець під час виконання судового рішення вживав всі заходи з його виконання та діяв за Законом України «Про виконавче провадження». 4.2. Те, що на момент винесення оскаржених позивачем постанови й акта про передання майна стягувачеві у рахунок погашення боргу був забезпечений позов та існувала відповідна заборона стосовно майна боржника ОСОБА_3 , не може слугувати підставою для задоволення цього позову. (4) Зміст касаційної скарги позивача 5. 28 листопада 2022 року позивач подав касаційну скаргу. Просив скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення - про задоволення позову. Мотивував так: 5.1. ОСОБА_2 мав можливість дізнатися про обтяження спірного нерухомого майна, якби проявив необхідну розумну обачність і перевірив наявність обтяжень майна, яке належало ОСОБА_3 , за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Автоматизованої системи виконавчих проваджень, а також за матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_1, учасником якого він є. 5.2. Дії ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були спрямовані на уникнення звернення стягнення на майно ОСОБА_3 у рахунок погашення заборгованості перед позивачем. Тому позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). 5.3. До спірних правовідносин застосовними є також спеціальна норма, що передбачає підставу визнання правочину недійсним: підстава, передбачена статтею 234 ЦК України («Правові наслідки фіктивного правочину»), так і, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України («Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства») (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (№ у ЄДРСР 83482786)). (5) Зміст ухвали про передання справи до Великої Палати Верховного Суду 6. 21 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Аргументував так: 6.1. Слід відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного у постанові від 4 червня 2021 року у справі № 500/322/20, про те, що оскарження особою, яка не є ні стороною, ні учасником виконавчого провадження рішення виконавця, спрямованого на передання майна стягувачу у рахунок погашення боргу після арешту та примусової реалізації цього майна, не належить до юрисдикції адміністративних судів. 6.2. Верховний Суд неоднаково застосовує норми процесуального права у подібних правовідносинах (статтю 447 ЦПК України та статтю 287 Кодексу адміністративного судочинства України). Це зумовлює потребу в усуненні виявлених розбіжностей у практиці вирішення Верховним Судом питання про юрисдикцію суду у справах щодо оскарження постанови й акта державного виконавця про передання майна стягувачу, якщо заявник не є стороною виконавчого провадження, в межах якого прийняті оскаржені рішення. 6.3. У справах № 206/1140/22 і № 500/322/20 (в якій Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийняв постанову від 4 червня 2021 року), позивачі не є ні сторонами виконавчого провадження, ні власниками майна (володільцями), але претендують на це майно кожен у свій спосіб. 6.4. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, установивши, що ОСОБА_4 не є стороною виконавчого провадження № 57812756 і не наділений процесуальним правом щодо оскарження акта та постанови про передання майна стягувачу у рахунок погашення боргу приватного виконавця Барладіна П. О. від 13 травня 2019 року, погодився з висновками суду першої й апеляційної інстанцій про те, що цей спір слід розглядати за правилами адміністративного судочинства (див. постанову від 25 серпня 2021 року у справі № 760/16859/19 (№ у ЄДРСР 99173874)). Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 823/359/18 (№ у ЄДРСР 81574010) та від 5 червня 2019 року у справі № 676/5081/16-ц (№ у ЄДРСР 82998246). У тих постановах Велика Палата Верховного Суду констатувала, що особа, яка не є стороною виконавчого провадження, не наділена процесуальним правом щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця у порядку статті 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Тому виснувала, що такий спір слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. 6.5. Позивач у справі № 206/1140/22 оскаржив дії державного виконавця, вчинені у межах виконавчого провадження, у якому він не є стороною. Просить визнати незаконними та скасувати постанови й акти державного виконавця про передання нерухомого майна стягувачу у рахунок погашення боргу, оскільки таке майно перебувало під накладеною у порядку забезпечення позову про стягнення коштів забороною відчуження та вчинення реєстраційних дій. Тому у разі оскарження дій приватного, державного виконавця особою, яка не є стороною виконавчого провадження, спір належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. (6) Зміст ухвали Великої Палати Верховного Суду 7. 6 вересня 2023 рокуВелика Палата Верховного Суду постановила ухвалу про повернення справи на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду. Обґрунтувала ухвалу так: 7.1. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 760/16859/19 (провадження № 61-16413св20) за позовом про визнання незаконним і скасування постанови й акта приватного виконавця про передання майна стягувачу Верховний Суд вважав, що позивач оскаржив дії приватного виконавця у виконавчому провадженні, відкритому щодо іншої особи про стягнення з неї коштів. Процитувавши положення статті 447 ЦПК України, частину першу статті 287 КАС України, зазначив, що позивач не є стороною виконавчого провадження та не наділений правом на оскарження акта й постанови про передання майна стягувачу в рахунок погашення боргу, а тому спір слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. 7.2. Спірні правовідносини у справах № 206/1140/22 і № 500/322/20 (у якій Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 4 червня 2021 року прийняв постанову) зазмістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями не є подібними: 7.2.1. Позивач у справі № 206/1140/22 не є ні стороною виконавчого провадження, ні власником майна (володільцем), але претендує на це майно. Спір стосується визнання незаконними постанов й актів про передання майна стягувачу в рахунок погашення боргу з підстав порушення публічного порядку, зокрема через їх прийняття державним виконавцем під час заборони, накладеної судом для забезпечення позову. 7.2.2. За обставинами справи № 500/322/20 (провадження № К/9901/29025/20), від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в якій просить відступити Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати, підставою для звернення з позовом стало порушення державним виконавцем речових прав позивачки на майно, яке, за її твердженням, є спільною сумісною власністю, бо набуте нею у шлюбі із боржником. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що рішення приватного виконавця спрямоване на передання спірного майна стягувачу в рахунок погашення боргу після його арешту та примусової реалізації, оскаржила особа, яка не є ані стороною, ані учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно. Оскаржене рішення, яке прийняв суб`єкт владних повноважень, спрямоване на реалізацію приписів цивільного законодавства та впливає насамперед на майнові права позивачки. Тому спірні правовідносини мають приватноправовий характер. 7.2.3. Отже, у справі № 500/322/20 позивачкою не була сторона виконавчого провадження, а спір стосувався майна, набутого боржником із нею у шлюбі та переданого стягувачеві в рахунок погашення боргу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказав, що позивачка обрала неефективний спосіб захисту свого права, який не вирішить спір щодо відповідного майна. Такий спір не має ознак публічно-правового, оскільки стосується порушеного майнового права позивачки, а також майнових прав третіх осіб, і належним способом захисту такого права є звернення до суду з позовом про визнання права власності на спірне майно. 7.3. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 21 липня 2023 року не обґрунтував підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 червня 2021 року у справі № 500/322/20 щодо неможливості розгляду справи за правилами адміністративного судочинства. Відповідних мотивів, за яких такий відступ сприятиме дотриманню принципу юридичної визначеності, колегія суддів не навела. 7.4. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 810/497/18 (провадження № 11-687апп19) зазначила, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, який слід захистити у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. 7.5. У справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, та у справах № 500/322/20 і № 760/16859/19 «різні предмети та підстави позовів, суди встановили різні фактичні обставини справ, у зв`язку із чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин також різниться, а спірні правовідносини у цих справах не є подібними». 7.6. Відсутні підстави, передбачені частиною третьою статті 403 ЦПК України, для прийняття справи до розгляду, оскільки постанови касаційних судів, які загадані в ухвалі від 21 червня 2023 року, не є такими, що прийняті у подібних правовідносинах. ІІІ. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

8. Висновок Великої Палати Верховного Суду про неподібність спірних правовідносин у справах № 206/1140/22 і № 500/322/20 є хибним. Вважаємо помилковим повернення справи № 206/1140/22 на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду. На наш погляд, Велика Палата Верховного Суду мала прийняти справу для продовження розгляду тому, що останню зазначена колегія правильно передала з метою узгодження практики Верховного Суду щодо визначення юрисдикції суду, коли особа, яка не є учасником виконавчого провадження, оскаржує дії (рішення) виконавця, який у процедурі виконання судового рішення передав майно боржника стягувачеві, а позивач в отриманні (збереженні) цього майна мав майновий інтерес.

9. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина шоста статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

10. Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права (пункт 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

11. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя статті 403 ЦПК України).

12. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

13. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

14. На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).

15. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).

16. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що для цілей застосування приписів процесуального закону, в якому вжитий термін «подібні правовідносини», таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (див. окрему думку щодо ухвали від 8 лютого 2018 року у справі № 357/3258/16-ц (пункти 20-25; № у ЄДРСР 72243445); постанову Великої Палати Верховного Суду 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 25-27; № у ЄДРСР 101829987)).

17. Для визначення подібності правовідносин не будь-які обставини справ є важливими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати регламентовані нормами права чи умовами договорів права й обов`язки сторін саме цих відносин (змістовий критерій), а за необхідності, зумовленої специфікою такої регламентації, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 31, 39; № у ЄДРСР 101829987), від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (пункт 50; № у ЄДРСР 104827809), від 5 жовтня 2022 року у справі № 906/513/18 (пункт 8.35; № у ЄДРСР 107140908), від 4 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (пункт 55; № у ЄДРСР 112406156)).

18. За обставинами справи № 206/1140/22 позивач за правилами цивільного судочинства звернувся з позовом до стягувача у виконавчому провадженні та ВДВС і просив визнати незаконними та скасувати постанови й акти виконавця про передання майна стягувачу у рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні, стороною якого позивач не був. Мотивував, зокрема, тим, що має майнові вимоги до боржника, які можна було задовольнити за рахунок цього майна. Останнє суд в іншій справі у порядку забезпечення позову позивача арештував і заборонив реєстраторам вчиняти дії з внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про його відчуження. Незважаючи на вказане, виконавець передав таке майно стягувачеві.

19. За обставинами справи № 500/322/20 фізична особа звернулася до адміністративного суду з позовом до виконавця, у якому просила визнати протиправною та скасувати його постанову про передання майна стягувачу у рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні, стороною якого позивачка не була. Обґрунтувала тим, що має майнові права на це майно, оскільки воно знаходиться у їхній із боржником спільній власності.

20. В обох цих ситуаціях (1) позивачем є особа, яка не є стороною виконавчого провадження; (2) ця особа має майновий інтерес (у справі № 206/1140/22) чи майнове право (у справі № 500/322/20) щодо майна, яке виконавець у виконавчому провадженні передав стягувачеві для погашення заборгованості боржника за судовим рішенням; (3) суб`єктом, на майнову сферу якого впливатиме задоволення позову, є стягувач. Переконані, що вказаних ознак достатньо для висновку про подібність спірних правовідносин у зазначених справах. На цей висновок не впливають і не можуть впливати відмінності конкретних майнових претензій позивачів, правового статусу останніх відносно боржників в обох справах, перелік суб`єктів, залучених до справ відповідачами, тощо.

21. Крім того, подібними до спірних правовідносин у зазначених двох справах є спірні правовідносини у справі № 760/16859/19, яку 25 серпня 2021 року розглянув Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду. За обставинами тієї справи фізична особа за правилами цивільного судочинства звернулася до суду з позовом до виконавця та стягувача, у якому просила визнати незаконними та скасувати постанову й акт виконавця про передання майна стягувачу у рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні, стороною якого позивач не був. Обґрунтував тим, що має майнові права на це майно, оскільки воно знаходиться у їхній із боржницею спільній власності.

22. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 серпня 2021 року у справі № 760/16859/19 виснував, що у разі оскарження дій приватного, державного виконавця особою, яка не є стороною виконавчого провадження, спір слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. Тоді як Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 4 червня 2021 року у справі № 500/322/20 виснував, що під час вирішення подібного спору перед судом може постати питання про визнання чи скасування права стягувача як нового власника спірного майна. Отже, такий спір не має ознак публічно-правового. Він стосується порушеного майнового права позивачки, а також майнових прав стягувача. Таким чином, хоч оскаржене рішення і прийняв суб`єкт владних повноважень, але воно спрямоване на реалізацію приписів цивільного законодавства. Спірні правовідносини мають приватноправовий характер, а тому вирішення спору не належить до юрисдикції адміністративних судів.

23. На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену в ухвалі від 6 вересня 2023 року про передання справи № 206/1140/22 на розгляд Великій Палаті Верховного Суду, спір слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. Тому за наявності розбіжності між висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладениму постанові від 25 серпня 2021 року у справі № 760/16859/19, та висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 4 червня 2021 року у справі № 500/322/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду правильно передав справу № 206/1140/22 для продовження розгляду Великій Палаті Верховного Суду з метою вирішення питання про відступ від висновку про розгляд відповідного спору за правилами цивільного судочинства. ІV. ВИСНОВКИ

24. З огляду на те, що висновок стосовно юрисдикції суду у справі № 206/1140/22 потребуєузгодження або із висновком, сформульованиму постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 760/16859/19, або із висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 4 червня 2021 року у справі № 500/322/20, Велика Палата Верховного Суду мала прийняти справу № 206/1140/22 для продовження розгляду, а не повертати її відповідній колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду через нібито неподібність спірних правовідносин у вказаних справах, які ця колегія згадала в ухвалі від 21 червня 2023 року про передання справи № 206/1140/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

25. Постановляючи 6 вересня 2023 рокуухвалу про повернення справи № 206/1140/22 Верховному Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, Велика Палата Верховного Суду належно не врахувала вироблені в її практиці критерії порівняння спірних правовідносин у різних справах для цілей застосування висновків щодо юрисдикції суду. Замість цих критеріїв, які вона процитувала, фактично для такого порівняння застосувала інші. Зокрема помилково врахувала для визначення юрисдикції суду те, (1) чи перебуває позивач, який не є стороною виконавчого провадження, у шлюбі із боржником, (2) чи є позивач співвласником майна, яке виконавець, виконуючи рішення суду щодо боржника, передав стягувачеві, чи тільки має майновий інтерес, який міг бути реалізований за допомогою цього майна.

26. Оскільки принцип верховенства права вимагає юридичної визначеності щодо юрисдикції суду у спорах, за змістом яких позивач, який не є стороною виконавчого провадження, оскаржує дії (рішення) виконавця з передання майна боржника стягувачеві, і таке оскарження може вплинути на майнову сферу останнього, а не виконавця, Велика Палата Верховного Суду мала продовжити розгляд справи № 206/1140/22. Судді Банасько О. О. Гудима Д. А. Єленіна Ж. М. Кишакевич Л. Ю. Крет Г. Р. Лобойко Л. М. Пільков К. М. Ткачук О. С.