Постанова Житомирський апеляційний суд № 295/1888/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/1888/19 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І.Г. Категорія 64 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Трояновської Г.С. суддів: Галацевич О.М., Павицької Т.М. з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 295/1888/19 за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» (Акціонерного товариства «Альфа-Банк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей Житомирської міської ради про виселення та зняття з реєстраційного обліку за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 квітня 2023 року та на додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 квітня 2023 року, ухвалених під головуванням судді Перекупки І.Г. у м. Житомирі, в с т а н о в и в: У лютому 2019 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду із названим позовом та просило зняти з реєстрації громадян: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 , квартира складається з однієї кімнати та службових приміщень, загальною площею - 31,5 кв.м., житловою площею - 19,4 кв.м.; виселити в примусовому порядку громадян: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 , квартира складається з однієї кімнати та службових приміщень, загальною площею - 31,5 кв.м., житловою площею - 19,4 кв.м. а також звільнити приміщення від особистих речей відповідачів. В обгрунтування позовних вимог зазначено, що 10.07.2008 Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» (правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк») та громадянин України ОСОБА_1 , надалі за текстом «Позичальник» уклали договір кредиту № 288/58-131 (надалі за текстом - Кредитний договір). Того ж дня, в забезпечення належного виконання зобов`язання за вказаним Кредитним договором 288/58-131 від 10.07.2008 між Банком та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір, відповідно до якого позичальник передав Кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , квартира складається з однієї кімнати та службових приміщень, загальною площею - 31,5 кв.м., житловою площею - 19,4 кв.м., на яку АТ «Укрсоцбанк» було оформлено право власності згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та зареєстроване в установленому законом порядку. Правовою підставою для реєстрації права власності АТ «Укрсоцбанк» на нерухоме майно, є відповідне застереження в п.п. 4.5.3. Договору іпотеки від 10.07.2008 р., яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, а тому зазначає, що АТ «Укрсоцбанк» є законним власником квартири номер АДРЕСА_1 . Згідно Довідки Управління житлового господарства Житомирської міської ради Комунальне підприємство «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №15 «Житомирської міської ради» № 303 від 21.04.2018 р., в квартирі номер АДРЕСА_1 , власником якої є АТ «Укрсоцбанк», зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Малолітня ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована в зазначеному житловому приміщенні після укладення договору іпотеки, тобто передача в іпотеку відбулась раніше за реєстрацію в ній малолітньої особи. Банк звертався до Відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, було надіслано вимогу про добровільне виселення, проте останні продовжують користуватися спірною квартирою та відмовляються добровільно виселятися, чим створюють перешкоди у здійснені законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатися нерухомим майном. Оскільки Відповідачі не є власниками житла, своїми діями порушують законні права АТ «Укрсоцбанк», вони підлягають виселенню у зв`язку з тим, що незаконно займають та проживають в квартирі без будь-яких правових підстав. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12 квітня 2023 рокупозов задоволено. Вирішено: Зняти з реєстрації громадян: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_2 , 1998 р. н., ОСОБА_3 , 1999 р. н., ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , з квартири АДРЕСА_1 , квартира складається з однієї кімнати та службових приміщень, загальною площею - 31,5 кв. м., житловою площею - 19.4 кв. м. Виселити в примусовому порядку громадян: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_2 , 1998 р. н., ОСОБА_3 , 1999 р. н., ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , з квартири АДРЕСА_1 , квартира складається з однієї кімнати та службових приміщень, загальною площею - 31,5 кв. м., житловою площею - 19,4 кв. м., а також звільнити приміщення від особистих речей відповідачів. Стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (Акціонерного товариства «Альфа-Банк), 03150, Україна, м. Київ, вул. В. Васильківська, 100, ЄДРПОУ 23494714, витрати по сплаті судового збору у сумі 5 763 (п`ять тисяч сімсот шістдесят три грн.) 00 коп. Додатковим рішенням Богунського районного суду м. Житомира відвід 14 квітня 2023 року резолютивну частину рішення Богунського районного суду від 12 квітня 2023 року викладено в наступній редакції: «Позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» (Акціонерного товариства «Альфа- Банк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей Житомирської міської ради про виселення та зняття з реєстраційного обліку, задовольнити. Зняти з реєстрації громадян: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_2 , 1998 р. н., ОСОБА_3 , 1999 р. н., ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , з квартири АДРЕСА_1 , квартира складається з однієї кімнати та службових приміщень, загальною площею - 31,5 кв. м., житловою площею - 19.4 кв. м. Виселити в примусовому порядку громадян: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_2 , 1998 р. н., ОСОБА_3 , 1999 р. н., ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , з квартири АДРЕСА_1 , квартира складається з однієї кімнати та службових приміщень, загальною площею - 31,5 кв. м., житловою площею - 19,4 кв. м., а також звільнити приміщення від особистих речей відповідачів. Стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (Акціонерного товариства «Альфа-Банк), 03150, Україна, м. Київ, вул. В. Васильківська, 100, ЄДРПОУ 23494714, витрати по сплаті судового збору у сумі 5 763 (п`ять тисяч сімсот шістдесят три грн.) 00 коп. Зупинити виконання рішення в частині зняття з реєстрації, виселення в примусовому порядку громадян: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_2 , 1998 р. н., ОСОБА_3 , 1999 р. н., ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , з квартири АДРЕСА_1 , квартира складається з однієї кімнати та службових приміщень, загальною площею - 31,5 кв. м., житловою площею - 19.4 кв. м. на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування». Не погодившись із вказаними рішеннями суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 квітня 2023 року та додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до неї ( ОСОБА_6 ) та неповнолітньої ОСОБА_7 . Зазначає, що всупереч положенням ст. 19 СК України, в матеріалах справи відсутній висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору. Крім того в розгляді даної справи приймала участь Служба у справах дітей Житомирської міської ради, не зважаючи на те, що відповідно до вимог законодавства по даній справі є обов`язковою участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Таким чином вважає, що місцевий суд не мав законних підстав задовольняти позовні вимоги банку в частині виселення та зняття з реєстрації щодо неї та її неповнолітньої доньки ОСОБА_8 . У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» просить залишити апеляційну скаргу без задовіолення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважає їх законними та обгрунтованими. Розглянувши справу в межах, визначених ст.367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що між АКБСР «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_1 10.07.2008 укладено договір кредиту № 288/58-131. В забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором між АКБСР «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_1 10.07.2008 укладено Іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передала Банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , квартира складається з однієї кімнати та службових приміщень, загальною площею - 31,5 кв.м., житловою площею - 19,4 кв.м. Згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку» АТ «Укрсоцбанк» було оформлено право власності на квартиру АДРЕСА_1 , квартира складається з однієї кімнати та службових приміщень, загальною площею - 31,5 кв.м., житловою площею - 19,4 кв.м. , що належала на праві власності - ОСОБА_1 . П.п. 4.5.3. Договору іпотеки від 10.07.2008 передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.09.2018 р. № 138887082, було зареєстровано право власності за АТ «Укрсоцбанк» на підставі рішення державного реєстратора Годзь Євгена Івановича, Комунальне підприємство «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради, Житомирська обл., індексний номер: 43162187 від 24.09.2018 р., а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , квартира складається з однієї кімнати та службових приміщень, загальною площею - 31,5 кв.м., житловою площею - 19,4 кв.м. Із Довідки Управління житлового господарства Житомирської міської ради Комунальне підприємство «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №15 «Житомирської міської ради» № 303 від 21.04.2018 вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 , власником якої є АТ «Укрсоцбанк», зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Обгрунтовуючи позовні вимоги, Банк вказав, що звертався до Відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, було надіслано вимогу про добровільне виселення. Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у будинку, колишній власник, продовжує користуватися ним та відмовляється добровільно виселятися із належної АТ «Укрсоцбанк» квартири, а тому просив задовольнити позовні вимоги. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов всновку про те, що наявні обґрунтовані підстави для задоволення позову Акціонерного товариства «Сенс Банк» (Акціонерного товариства «Альфа-Банк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення з квартири АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати та службових приміщень, загальною площею - 31,5 кв.м., житловою площею - 19,4 кв.м. та зняття з реєстраційного обліку. Суд вказав, що має бути застосований Закон України від 15 березня 2022 р. № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», оскільки на сьогодні в Україні триває воєнний стан, тому виконання рішення суду в частині виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 слід зупинити на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C. Г. та інші проти Болгарії» (C. G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11). Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі Закон № 898-IV) (тут і далі у редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Частиною першою статті 3 Закону № 898-IV визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Згідно із частиною першою статті 12 Закону № 898-IV у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Згідно із частиною першою статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону). У частині третій статті 33 Закону № 898-IV визначено, що існують такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду); позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону № 898-IV). Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV). Згідно із частиною третьою статті 36 Закону № 898-IV договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (частина перша статті 37 Закону № 898-IV). Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону № 898-IV). Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина друга статті 40 Закону № 898-IV). За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року). Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві». Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання пропорційним законній меті. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Таким законом є стаття 109 ЖК УРСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового приміщення. Відповідно до частини першої зазначеної статті виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Аналізуючи статтю 109 ЖК УРСР, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК УРСР відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду. Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК УРСР. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів. Загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК УРСР, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення. Згідно з вимогами частини третьої статті 9 Закону № 898-IV іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Тобто вселення у житлове приміщення повинно відбуватися відповідно до вимог договору іпотеки та Закону № 898-IV. Реєстрація місця проживання з порушеннями вимог закону та договору іпотеки у житлове приміщення, яке є предметом іпотеки, не може використовуватися учасниками цивільного обороту з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та подальшого його продажу для погашення боргу. Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22). Верховний Суд підкреслив, що гарантії, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення, поширюються на осіб, які правомірно вселились у спірне житло після укладення договору іпотеки, тобто зі згоди іпотекодержателя. На осіб, які неправомірно вселились у житлове приміщення, яке є предметом іпотеки, та неправомірно зареєстрували своє місце проживання у такому житлі без згоди іпотекодержателя, не поширюються гарантії передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Судом першої інстанції правильно встановлено, що квартира № 64 по АДРЕСА_2 , була придбана ОСОБА_1 за кредитні кошти згідно кредитного договору № 288/58-131 від 10.08.2007 та передана в іпотеку, що узгоджується із п. 1.2. т п. 1.3.1 цього договору та договором іпотки від 10.07.2008. При цьому, малолітня ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована в зазначеному житловому приміщенні після укладення договору іпотеки. У подальшому іпотекодержатель в узгоджений із іпотекодавцем спосіб звернув стягнення на предмет іпотеки в порядку передбаченому статті 37 Закону України «Про іпотеку» та набув права власності на предмет іпотеки (квартиру). Судом враховано, що ОСОБА_1 раніше оскаржувала в судовому порядку рішення державного реєстратора щодо реєстрації за банком права власності на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку». Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 03.06.2022 р. у справі № 295/12443/21 було відмовлено ОСОБА_1 в задоволені позову, відповідне рішення суду було залишене в силі постановою Житомирського апеляційного суду від 08.09.2022 р. Ухвалою Касаційного цивільного суду Верховного Суду касаційну від 16.01.2023 р. скаргу ОСОБА_1 повернуто заявнику. З огляду на наведене, встановивши, що квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_1 за кредитні кошти, що всупереч умовам кредитного та іпотечного договорів, ОСОБА_5 не мала права реєструвати свою малолітню дитину ОСОБА_5 , місцевий суд правильно застосувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19, дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Ухвалюючи додаткове рішення у справі, місцевий суд дійшов правильного висновку про необхідність застосування Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», скільки на сьогодні в Україні триває воєнний стан, тому виконання рішення в частині виселення відповідачів підлягає зупиненню на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування, що також узгоджується із висновки Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19. Колегія суддів зазначає, що реєстрація місця проживання малолітньої дочки ОСОБА_1 - ОСОБА_5 у квартирі, яка є предметом іпотеки, проведена з порушеннями вимог закону та договору іпотеки і не може використовуватися учасниками цивільного обороту з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та подальшого його продажу для погашення боргу. Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27 вересня 2023 року по справі № 754/5676/22. З урахуванням викладеного наявні обґрунтовані підстави для задоволення позову та виселення ОСОБА_1 - ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 , та скасування реєстрації їх місця проживання за цією адресою, оскільки це створює перешкоди для іпотекодержателя для задоволення його вимог за рахунок предмета іпотеки. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалась на те, що в матеріалах справи відсутній письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору. В ході перегляду справи апеляційним судом 20.09.2023. №1420 було надано Висновок виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування, щодо захисту житлових та майнових прав малолітньої ОСОБА_9 , відповідно до якого виконавчий комітет міської ради, як орган опіки та піклування, заперечує щодо виселення без надання іншого житла та зняття з реєстраційного обліку малолітньої ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_3 . При цьому орган опіки та піклування посилається на те, що на даний час ОСОБА_1 разом з дочкою мають єдине житлове приміщення для постійого проживання. Близьких родичів, які мають житло на праві власності, у сім`ї також не має. Однак, зазначений висновок органу опіки та піклування не є підставою для скасування рішення місцевого суду з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19, які є обов`язковими для застосування судами при розгляді справ у подібних правовідносинах. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58). Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Виходячи із наведеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено із дотриманням норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374, 375,381-384, 390, 391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 квітня 2023 року та додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 27.10.2023. Головуючий Судді