Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/9515/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6595/23 Справа № 185/9515/22 Суддя у 1-й інстанції - Зінченко А.С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Максюти Ж.І., Петешенкової М.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (письмовому провадженні) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2023 року у цивільній справі №185/9515/22 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва, ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2022 року року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва (а.с. 1-3), в обґрунтування якого посилався на те, що він з 2002 року працював на різних структурних підрозділах підприємства ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з повним робочим днем під землею в шкідливих умовах. 09.09.2022 позивач був звільнений із займаної посади на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я. Відповідно до довідок Павоградської МСЕК серії 12ААВ №152586, серії 12ААА №061944 від 29.08.2022 позивачу було первинно встановлено другу групу інвалідності та первинно встановлено 70% втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом і зазначено потребу у лікуванні як у сімейного лікаря, так і у травматолога, а також потребу у медикаментозному та санітарно-курортному лікуванні, використанні милиць, палиці. Відповідно до акту розслідування хронічного професійного захворювання затвердженого директором ВСП «Шахтоуправління Тернівське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», основними причинами отримання позивачем травм є організаційні причини, зокрема - порушення технологічного процесу внаслідок порушення «Паспорту виїмкової дільниці 407 лави». Так, зокрема, 09.05.2022 позивач у складі ланки отримав наряд на виїмку вугілля видобувним комбайном УКД-200/500 та виконанню супутніх робіт, зокрема - пересування секцій механізованого комплексу КД-80.55 у 407 лаві, кріплення сполучень з лавою, доставку лісоматеріалів, монтаж секцій механізованого кріплення у 408 монтажній камері. Безпосередньо позивачу було доручено кріплення сполучень 407 лави з 407 збірним штреком. Близько 20 години 05 хвилин позивач, виконуючи вказані роботи, почав переміщати стійку аркового кріплення через перехідний рештак скребкового конвеєру у підтримувану частину виробки. Позивач поклав стійку на дальній борт рештака. Внаслідок перегину на конвеєрі, з направляючої паралелі конвеєру вискочив скребок, зачепив вказану стійку, вона різко змістилася та вдарила позивача в область правого стегна, внаслідок чого він впав на грунт виробки. Внаслідок удару позивачу спричинено наступні ушкодження: закритий біфокальний перелом правого стегна зі зміщенням та інфіковану рану правого ліктьового суглоба. У зв`язку з отриманими травмами позивач був змушений тривалий час лікуватися (з 09.05.2022 по 01.06.2022 ), переніс ряд операцій, в тому числі - по закритій репозиції бамперного перелому правого стегна інтрамодулярним остеосинтезблокучим титановим стрижнем. Таким чином, позивач зазнав зменшення обсягу трудової діяльності та подальшого звільнення з роботи, був змушений пройти складний курс лікування, переносити щоденний фізичний біль та моральні переживання, позбавлений нормальних життєвих умов та зв`язків через те, що наслідки отриманої на виробництві травми обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, використання милиць та палиці. 3 огляду на викладені факти позивач не може вести повноцінний образ життя, відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що негативно позначалося і позначається на його душевному та фізичному стані. У зв`язку з чим, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 200 000,00 грн в якості відшкодування моральної шкоди без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва, задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 100 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. В задоволенні іншої частини позовних вимог, відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 1 000,00 грн (а.с. 65-68). В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» посилаючись на порушення норми процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення, яким в цій частині відмовити (а.с. 75-78). Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та висновки суду не відповідають встановленим обставинам, та позивачем не доведено факту спричинення моральної шкоди. ОСОБА_1 не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Для цілей цього кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач з 18.02.2002 року по 09.09.2022 року працював на різних посадах у різних структурних підрозділах в ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». 09 вересня 2022 року позивача звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи. 17 травня 2022 року директором ВСП «Шахтоуправління Тернівське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» Забєліним Д.С. затверджений акт розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії (формаН-1/П), що стався 09.05.2022 о 20:05 год. За змістом зазначеного акту, комісією з розслідування були встановлені обставини нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 09.05.2022, а саме: 09.05.2022 в другу зміну начальник дільниці з видобутку вугілля №4 ОСОБА_2 видав наряд ланці робітників у складі з трьох машиністів гірничих виїмкових машин, шести гірників очисного забою, двох електрослюсарів підземних та двох гірників підземних на виїмку вугілля видобувним комбайном УКД-200/500 та пересування секцій механізованого комплексу КД-80.55 у 407 лаві, кріплення сполучень з лавою, доставлення лісоматеріалів та обслуговування електрообладнання на 407 збірному і бортовому штреках, монтаж секцій механізованого кріплення у 408 монтажній камері. Роботами в зміні керував гірничий майстер ОСОБА_3 , який на час нещасного випадку знаходився на 407 бортовому штреку, де керував роботами по зустрічі комбайну. Безпосередньо гірнику очисного забою ОСОБА_1 був виданий наряд на кріплення сполучення 407 лави з 407 збірним штреком. Приблизно о 19 годині 30 хвилин після вирубки комбайну на сполучення 407 лави 3 407 збірним штреком та виконання кінцевих операцій, комбайн поїхав у напрямку 407 бортового штреку, гірник очисного забою ОСОБА_4 (згідно книги нарядів був призначений старшим при виконанні робіт на сполученні 407 збірного штреку з лавою), займався викладенням накатної полоси уздовж бровки виробки з боку підтримуваної частини, а ОСОБА_1 займався відновленням стойки аркового кріплення зі сторони підтримуваної частини виробки, яку раніше демонтували з боку забою для переміщення привідної станції скребкового конвеєру СПЦ-271М. Приблизно о 20 годині 05 хвилин ОСОБА_1 самостійно почав підтягувати стойку аркового кріплення до перехідного рештаку скребкового конвеєру для подальшого переміщення стойки через цей рештак в підтримувану частину виробки. ОСОБА_1 взявся за прямолінійну частину стойки, і, не вимикаючи скребковий конвеєр СПЦ-271М, поклав прямолінійний край стойки на дальній від себе борт перехідного рештаку (з боку підтримуваної частини виробки), який за рахунок накладки кріплення навісного обладнання на 230мм вищий ніж ближній борт (з боку забою). В цей час, через перегин в місці з`єднання першого лінійного рештаку з перехідним рештаком скребкового конвеєру, з направляючої паралелі рештаку з боку забою вискочив скребок, який зачепив стойку аркового кріплення, що лежала на перехідному рештаку, від чого стойка різко змістилась в бік ОСОБА_1 і вдарила його в праве стегно. Почувши не характерний звук, ОСОБА_4 зупинив скребковий конвеєр і спитав у ОСОБА_1 , який сидів поряд з вікном лави, що трапилося. ОСОБА_1 поскаржився йому на біль в правій нозі, після чого ОСОБА_4 сповістив про подію гірничому майстру ОСОБА_3 ОСОБА_3 сповістив про подію гірничому диспетчеру ОСОБА_5 , який організував доставку потерпілого до здоровпункту поверхні шахти. Медичні робітники здоровпункту надали ОСОБА_1 першу медичну допомогу, після чого його доставили до КНПІ «Павлоградська лікарня інтенсивного лікування» ПМР», де його було госпіталізовано. На час настання нещасного випадку потерпілий працював в справному спецодязі з використанням ЗІЗ Причиною нещасного випадку є порушення технологічного процесу (порушення пункту 3.5.2 глави 3.5 розділу 3 «Паспорту виїмкової дільниці 407 лави»), порушення трудової і виробничої дисципліни, у тому числі: невиконання посадових обов`язків (порушення абзацу 1 пункту 11 «Посадової інструкції гірничого майстра дільниці з видобутку вугілля №4»),невиконання вимог інструкцій з охорони праці (порушення абзацу 7 пункту 2.2, абзаців 2, 4 і 27 пункту 1.11 «Інструкції №1 з охорони праці, безпечного виконання робіт та поведінки в шахті гірника очисного забою»), технічні, психофізіологічні, техногенні, природні, екологічні та соціальні причини відсутні. Особи, які допустили порушення: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . Відповідно до первинної довідки обласної МСЕК серії 12 ААА №152586 від 29.08.2022 позивач оглядався комісією, йому встановлено другу групу інвалідності з 23.08.2022 до 01.09.2023, дата переогляду 15.08.2023, причина інвалідності трудове каліцтво. Відповідно до первинної довідки обласної МСЕК серії 12 ААА №061944 від 29.08.2022 позивач оглядався комісією, йому встановлено втрату працездатності у 70%, та встановлено другу групу інвалідності, дата переогляду 01.09.2023. Триваючі проблеми зі здоров`ям, отримані внаслідок трудового каліцтва, періодичні лікування, підтверджуються, також, наданими виписками зі історій хвороб позивача. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обгрунтованості та доведеності, а також керувався принципом розумності та справедливості. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Колегія суддів переглядає рішення суду лише в частині задоволених позовних вимог позивача, оскільки в іншій частині рішення суду апелянтом не оскаржується. З наведеного видно, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, а отже наявні у зв`язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (не майнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду чи галузевої належності. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Відповідно частині 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини факту душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Як вбачається зі змісту акту розслідування профзахворювання, комісія встановила порушення закону, що призвели до профзахворювання, тобто вину відповідача, який не забезпечив належні умови праці. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У зв`язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов`язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Враховуючи характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань позивача, істотності недоотриманих благ, керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам процесуального та матеріального права на підставі досліджених доказів. Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди є безпідставними, оскільки місцевий суд, на підставі медичних документів правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває складності, внаслідок чого відчуває моральні страждання. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він в повному обсязі виконував обов`язки, передбачені ст. ст. 153, 158 ЦПК України щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача. Крім того, забезпечення безпечних умов праці є обов`язком відповідача. Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди. У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Доводи скарги, що судом першої інстанції не надано оцінку та не враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, що причиною нещасного випадку, який стався з позивачем є порушення саме ним норм з охорони праці, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. Доводи відповідача про те, що індивідуальна програма реабілітації позивачем не надана, тому йому не встановлена психологічно-педагогічна реабілітація, що означає, що професійні захворювання, які виникли у позивача, не є психотравмувальними для нього є припущеннями скаржника, а доказування не ґрунтується на припущеннях, а тому апеляційний суд вважає вказані доводи безпідставними. Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апелянти не скористався наданим йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: Ж.І. Максюта М.Ю. Петешенкова