Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/7256/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4038/24 Справа № 185/7256/23 Суддя у 1-й інстанції - Зінченко А. С. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді-доповідача Халаджи О. В. суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві (суддя першої інстанції Зінченко А.С.) В С Т А Н О В И В: У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я. в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 241 000,00 гривень моральної шкоди. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 130000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди без відрахування податків та інших обов`язкових платежів. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 1300 гривень. Із вказаним рішенням суду не погодилась представник відповідача ОСОБА_2 та подала апеляцйну скаргу, вважає, що воно ухвалено в частині стягнення моральної шкоди завданої внаслідок отримання професійного захворювання у розмірі 130000 грн незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Мотивує скаргу тим, що суд 1ї інстанції не визначив факт відсутності у Позивача інших факторів, які можуть бути причиною психічних/психологічних страждань: супутніх захворювань (в т.ч. але не виключно COVID19) та/або аварії / смерті близької людини / інших психотравмувальних ситуацій/явищ, які впливають на його фізичні та психічні/ психологічні страждання, виключаючи всі обставини на які він посилається у своїй позовній заяві. Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 24.12.2021 року у справі №132/3057/18 про відшкодування моральної шкоди завданої каліцтвом на виробництві, якою визначено, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до встановлення наявних захворювань крім професійних з обов`язковим доведенням позивачем, що його стан здоров`я, є виключно наслідком отриманого ушкодження здоров`я та прийняти до уваги той факт, що загальне захворювання спричиняє аналогічні симптоми, зазначені позивачем в позовній заяві, а також викликає щоденне прийняття медичних препаратів, обмеження спілкування та необхідності проходити стаціонарне лікування. Відшкодування моральної шкоди навіть за її фактичною наявністю не може бути більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб особи, якщо вона визнана судом такою, що має право на відшкодування Також зазначає, що відшкодування моральної шкоди слід здійснювати з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. ОСОБА_2 просила рішення Павлоградського міськрайонного суду від 28 грудня 2023 року змінити, стягнувши з відповідача 80000 грн. з утриманням податків та зборів. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено,що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки в даній справі ціна позову становить 241000 грн. тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (3028 х 100=302800), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім`я ОСОБА_1 , позивач з 10.01.2005 по 28.03.2019 працював на різних посадах у різних структурних підрозділах в Приватному акціонерному товаристві «ДТЕК Павлоградвугілля». 28 березня 2019 року позивача звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи. 09 листопада 2018 року директором виробничого структурно підрозділу «Шахтоуправління Першотравенське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» затверджений акт № 7 (форма Н-1) про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, а також акт (форма Н-5) проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (аварії), що стався з позивачем 06.11.2018 о 19 годині 30 хвилин. За змістом зазначених документів, комісією з розслідування були встановлені обставини нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 06.11.2018, а саме: 06.11.2018 у другу зміну помічник начальника дільниці підготовчих робіт ОСОБА_3 видав наряд ланці робітників у складі 5 прохідників та 1 машиніста гірничих виїмкових машин на виконання робіт з приведення робочих місць в безпечний стан, проведення 151 збірного штреку (захід) у кількості 2.1 п.м. обтягування скоб скріплення замкових з`єднань арочного кріплення та встановлення анкерного кріплення, огляд електрообладнання. Керівництво роботами в зміні здійснював майстре гірничий дільниці підготовчих робіт № 5 ОСОБА_4 Керівництво роботами в зміні здійснював майстер гірничий дільниці підготовчих робіт N?5 По прибуттю на 151 збірний штрек(захід) робітники привели робоче місце в стан згідно ПБ та приступили до виконання робіт з проведення виробки комбайном КПД-23. Приблизно о 19 годині 00 хвилин після закінчення робот з виїмки гірничої маси МГВМ ОСОБА_5 почав займатися зачищенням підошви виробки від гірничої маси у місті пересину зі скребкового на стрічковий перевантажувач, а прохідники ОСОБА_1 разом з ОСОБА_6 почали встановлювати анкерне кріплення. Станом на 19 годин 15 хвилин, після встановлення прохідниками трьох рам арочного кріплення, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 обібрали боки та покрівлю виробки від гірничої маси та виконали роботи з встановлення 4-х анкерів довжиною 2,4м в міжрамному просторі. та почали виконання робіт з встановлення анкерів довжиною 2.4м для посилення та підтримання верхняка арочного кріплення, при цьому ОСОБА_6 управляв бурильною установкою МQТ-120 з підошви виробки, а ОСОБА_1 - утримував бурову установку, знаходячись, при цьому в безпосередній близькості до грудей забою. О 19 годині 30 хвилин, після встановлення останнього анкера, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 почали демонтувати бурильну установку МQТ-120, при цьому з причини неякісної оборки оголеного породного масиву від грудей забою відшарувався шматок породи розмірами 0.6х0.2?0.06м та вдарив ОСОБА_1 , який знаходився в безпосередній близькості від грудей забою. Майстер гірничий ОСОБА_4 знаходився на ПК7 151 збірного штреку (захід). здійснював контроль за веденням маневрових робіт. Причиною нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, що стався з ОСОБА_1 , зазначено: порушення технологічного процесу, невиконання вимог інструкції з охорони праці. Відповідно до первинної довідки обласної МСЕК серії 12ААА № 075358 від 22.03.2019 позивач оглядався комісією, йому встановлено втрату працездатності у 80 %, встановлено другу групу інвалідності з 22.03.2019, дата переогляду 01.04.2020. Відповідно до первинної довідки обласної МСЕК серії 12ААБ № 215724 від 20.03.2019 позивач оглядався комісією, йому встановлено другу групу інвалідності з 22.03.2019 до 01.04.2020, причина інвалідності трудове каліцтво, дата переогляду 10.03.2020. Відповідно до повторної довідки обласної МСЕК серії 12ААВ № 149364 від 04.02.2022 позивач оглядався комісією, йому встановлено другу групу інвалідності з 01.04.2022 до 01.04.2024, причина інвалідності трудове каліцтво, дата переогляду 10.03.2024. Відповідно до повторної довідки обласної МСЕК серії 12ААА № 065415 від 04.02.2022 позивач оглядався комісією, йому встановлено втрату працездатності у 80%, встановлено другу групу інвалідності з 01.04.2022, дата переогляду 10.04.2024. Ухвалюючі рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався принципом розумності та справедливості, прийняв до уваги стан здоров`я позивача, тяжкість отриманої виробничої травми, втрату професійної працездатності, інвалідність, характер та об`єм його фізичних, душевних, психічних страждань від одержаного профзахворювання, втрату можливості його трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін життєвих зв`язків, а саме 80 % втрати професійної працездатності, істотність вимушених змін в життєвих стосунках, вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 130000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Згідно ст. 4 Закону України Про охорону праці, державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно зі ст. 6 Закону України Про охорону праці умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства. Відповідно до ст.13 Закону України Про охорону праці роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Враховуючи зазначені положення, відповідач мав створити позивачу, як і іншим працівникам належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров 'я чи настання смерті були б неможливими. Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування шкоди власником, або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року № 20-рп/2008, громадянам надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника, або уповноваженого ним органу (роботодавця). За таких обставин, з огляду на вищезазначені норми Законів, судом встановлено що позивачу спричинено моральну шкоду, у зв`язку з ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у позивача хронічного професійного захворювання. Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15). У справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля. 09 листопада 2018 року директором виробничого структурно підрозділу «Шахтоуправління Першотравенське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» затверджений акт № 7 (форма Н-1) про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, а також акт (форма Н-5) проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (аварії), що стався з позивачем 06.11.2018 о 19 годині 30 хвилин. Причиною нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, що стався з ОСОБА_1 , зазначено: порушення технологічного процесу, невиконання вимог інструкції з охорони праці. Відповідно до первинної довідки обласної МСЕК серії 12ААА № 075358 від 22.03.2019 позивач оглядався комісією, йому встановлено втрату працездатності у 80 %, встановлено другу групу інвалідності з 22.03.2019, дата переогляду 01.04.2020. Відповідно до первинної довідки обласної МСЕК серії 12ААБ № 215724 від 20.03.2019 позивач оглядався комісією, йому встановлено другу групу інвалідності з 22.03.2019 до 01.04.2020, причина інвалідності трудове каліцтво, дата переогляду 10.03.2020. Відповідно до повторної довідки обласної МСЕК серії 12ААВ № 149364 від 04.02.2022 позивач оглядався комісією, йому встановлено другу групу інвалідності з 01.04.2022 до 01.04.2024, причина інвалідності трудове каліцтво, дата переогляду 10.03.2024. Відповідно до повторної довідки обласної МСЕК серії 12ААА № 065415 від 04.02.2022 позивач оглядався комісією, йому встановлено втрату працездатності у 80%, встановлено другу групу інвалідності з 01.04.2022, дата переогляду 10.04.2024. Таким чином, при визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер нещасного випадку, що стався з позивачем, та їх наслідки для здоров`я останнього, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Отже, встановивши, що позивач працював на ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля. Внаслідок нещасного випадку, що стався з позивачем ОСОБА_1 на виробництві відповідача ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля, позивачу первинним оглядом встановлено другу групу інвалідності, визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 80%.Враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивача, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд обгрунтовано стягнув із відповідача моральну шкоду у розмірі 130000 грн.. Згідно підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України в редакції, що є чинною на день розгляду справи в суді, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Попередньою редакцію підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, що була чинною до 23 травня 2020 року, передбачалося, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, окрім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Згідно з висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 21 червня 2022 року у справі №599/645/21, оскільки моральну шкоду завдано професійним захворюванням, яке виникло до набрання чинності новою редакцією підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (первинна довідка МСЕК видавалася у у березні 2019 року), підлягає застосуванню правовий висновок Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №180/683/13-ц, згідно якого не підлягають оподаткуванню суми, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, заподіяних платникові податків внаслідок спричинення шкоди здоров`ю. А тому висновок суду, щодо стягнення суми моарльної шкоди без відрахування податків та інших обов`язкових платежів є таким, що ухвалений з дотримання норм матеріального права. Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди. У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має. Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: О. В. Халаджи Т.В. Космачевська Ж.І. Максюта