Постанова КЦС ВС № 523/2943/16-ц

Постанова Іменем України 18 жовтня 2023 року м. Київ справа № 523/2943/16-ц провадження № 61-12079св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Грушицького А. І., суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 10 лютого 2021 року у складі судді Середи І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Погорєлової С. О., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2014 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 24 березня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), який змінив найменування на ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11320118000 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 22 500 доларів США під 13 % річних з кінцевим терміном повернення до27 березня 2015 року. Зметою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 24 березня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 190545, за якими поручитель зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань щодо сплати кредиту, процентів і неустойки. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за Кредитним договором станом на 05 грудня 2013 року у неї утворилася заборгованість у розмірі 15 191,11 доларів США, що еквівалентно 121 422,55 грн, з яких: 11 819,50 доларів США - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2 388,18 доларів США - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом; 782,53 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за тілом кредиту; 200,90 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами. Враховуючи викладене, ПАТ «УкрСиббанк» просило суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати. У квітні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») про визнання правочинів недійсними. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що перед укладенням Кредитного договору банк не виконав вимог Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки не надав повної та об`єктивної інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту і вартість послуг за оформлення договору (перелік усіх витрат, пов`язаних з отриманням кредиту, його обслуговуванням та поверненням), внаслідок чого позичальника було введено в оману. Умови Кредитного договору є несправедливими стосовно позичальника і такими, що містять обтяжливі та непропорційні перешкоди для здійснення споживачем фінансових послуг своїх прав. Крім того, банк не мав права здійснювати операції з надання кредиту в іноземній валюті, оскільки у нього відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд визнати недійсними Кредитний договір та договір поруки від 24 березня 2008 року № 190545. Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 12 жовтня 2016 року замінено позивача за первісним позовом - ПАТ «УкрСиббанк» його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»). Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 01 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06 червня 2017 року, первісний позов задоволено. Стягнено солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 15 191,11 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 05 грудня 2013 року становить 121 422,55 грн, з яких: 11 819,50 доларів США - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2 388,18 доларів США - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом; 782,53 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за тілом кредиту; 200,90 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за Кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди виходили з того, що перед укладенням Кредитного договору позичальник отримала у письмовій формі всю інформацію про умови кредитування і про орієнтовну сукупну вартість кредиту. Підписавши Кредитний договір, ОСОБА_1 не висловлювала будь-яких заперечень щодо його умов та в подальшому тривалий час виконувала свої зобов`язання в частині повернення кредитних коштів, що свідчить про виконання банком свого основного обов`язку - видачу кредиту. Отже, відсутні підстави для визнання основного та забезпечувального договорів недійсними. Постановою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 01 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06 червня 2017 року в частині вирішення первісного позову ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 01 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06 червня 2017 року в частині вирішення зустрічного позову залишено без змін. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що встановивши, що сторонами Кредитного договору в момент його укладення виконано вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та інших діючих нормативних актів щодо укладення договору в письмовій формі та зазначення у ньому передбачених законом обов`язкових умов і що Кредитний договір не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Разом з тим, задовольняючи у повному обсязі первісний позов, суди не врахували, що останній платіж за Кредитним договором позичальником сплачено 01 листопада 2011 року, тоді як банк звернувся до суду з цим позовом 24 грудня 2013 року. У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Зазначене необхідно враховувати при розгляді справи та здійсненні розрахунку заборгованості відповідача ОСОБА_2 . Крім того, суди не прийняли до уваги, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Встановлено, що, звернувшись 21 жовтня 2013 року до боржника з вимогою про повернення грошових коштів, кредитор використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. Таким чином, у справі, яка переглядається, позовні вимоги банку про стягнення процентів та пені після пред`явлення 21 жовтня 2013 року до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Права й інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Отже, судам при визначенні розміру заборгованості за Кредитним договором необхідно враховувати, що стягнення процентів та пені можливе лише у межах погодженого сторонами строку кредитування або до моменту пред`явлення вимоги про дострокове виконання зобов`язання (зміни строку виконання зобов`язання). За результатами нового розгляду справи рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 10 лютого 2021 року позов ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 14 736,11 доларів США, з яких: 11 819,50 доларів США - заборгованість за простроченим тілом кредитом; 1 972,58 доларів США - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом; 752,17 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 192,36 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами. Стягнення визначено проводити з урахуванням курсу НБУ станом на час проведення розрахунку. В іншій частині вимог ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що всупереч умовам Кредитного договору позичальник не здійснює платежів для погашення суми заборгованості за тілом кредиту та нарахованими процентами, чим порушує взяті на себе договірні зобов`язання. Порушення умов договору відбулося 01 грудня 2011 року після несплати позичальником необхідного щомісячного платежу. Вимога до поручителя не була пред`явлена протягом шести місяців, тому дія поруки припинилася 01 червня 2012 року. Відтак, заявлені кредитором позовні вимоги до поручителя ОСОБА_2 є безпідставними та не підлягають задоволенню. Суд також вказав, що 21 жовтня 2013 року банк направив відповідачам вимоги про дострокове повернення кредиту. Разом з тим, у матеріалах справи немає відомостей про отримання позичальником ОСОБА_1 вказаної вимоги, тоді як згідно з пунктом 6.2 Кредитного договору, у разі відсутності доказів отримання вимоги, строк повернення кредиту у повному обсязі, сплати процентів тощо настає через 41 день з дня її відправки, тобто, в цьому випадку - 02 грудня 2013 року. Отже, право позивача нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припинилося 02 грудня 2013 року, оскільки, звернувшись до боржника з вимогою про повернення грошових коштів, кредитор використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору. Таким чином, враховуючи суму заборгованості за тілом кредиту - 11 819,50 доларів США, та змінений строк виконання зобов`язання - 02 грудня 2013 року, заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом складає 1 972,58 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 752,17 доларів США, а пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами - 192,36 доларів США. Суд визначив, що загальна сума заборгованості становить 14 736,61 доларів США, стягнення якої з позичальника ОСОБА_1 необхідно проводити з урахуванням курсу НБУ станом на час проведення розрахунку. Постановою Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 10 лютого 2021 року змінено шляхом виключення з його з резолютивної частини абзацу 3 такого змісту: «Стягнення проводити з урахуванням курсу НБУ станом на час проведення розрахунку». В решті рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 10 лютого 2021 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Разом з тим, стягуючи з позичальника кредитну заборгованість в іноземній валюті, суд безпідставно вказав про необхідність проведення такого стягнення з урахуванням курсу НБУ станом на час проведення розрахунку, оскільки це внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який в подальшому може виконуватися примусово за участю виконавця. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У грудні 2022 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_3 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням подальших уточнень, просить скасувати рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 10 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року і передати справу на новий розгляд. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказала, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у цій справі. Уточнена касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди залишили поза увагою, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Звернувшись 21 жовтня 2013 року до неї з вимогою про повернення грошових коштів, кредитор використав право дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору. Таким чином, при визначенні розміру заборгованості за Кредитним договором суди не врахували, що стягнення процентів та пені можливе лише у межах погодженого сторонами строку кредитування або до моменту пред`явлення вимоги про дострокове виконання зобов`язання (зміни строку виконання зобов`язання). Крім того, в порушення норм процесуального права суд першої інстанції не викликав ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» в судове засідання задля підтвердження ним позиції первісного позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, а також - раніше поданої банком заяви про вирішення справи за його відсутності. Також суд не притягнув ПАТ «УкрСиббанк» до участі у справі як третю особу. Аргументи інших учасників справи У квітні 2023 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Суворовського районного суду міста Одеси. 19 квітня 2023 року справа № 523/2943/16-ц надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Судуу складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини, встановлені судами 24 березня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», який змінив найменування на ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 22 500 доларів США під 13 % річних з кінцевим терміном повернення до27 березня 2015 року (том 1 а. с. 5-13). Зметою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 24 березня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 190545, за якими поручитель зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань щодо сплати кредиту, процентів і неустойки (том 1 а. с. 17-18). Пунктом 1.2.2 Кредитного договору передбачено, що погашення кредиту здійснюватиметься згідно із графіком розрахунків щомісячних платежів (додаток № 1 до Кредитного договору), останній із яких повинен бути внесений не пізніше 27 березня 2015 року. Погашення нарахованих процентів відбувається з 01 по 10 число кожного місяця, наступного за тим, за які були нараховані проценти (пункт 1.3.4 Кредитного договору). Згідно з пунктом 4.1 Кредитного договору за порушення відповідачем термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань, передбачених Кредитним договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена у іноземній валюті. Пунктом 6.1.2 Кредитного договору передбачено, що банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно з пунктом 1.2.2 цього договору, та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати кредиту, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит у сторону зменшення. Згідно з пунктом 6.2 Кредитного договору у разі відсутності доказів отримання позичальником вимоги, строк повернення кредиту у повному обсязі, сплати процентів тощо настає через 41 календарний день з дня її відправки. 21 жовтня 2013 року ПАТ «УкрСиббанк» направило відповідачам вимоги про погашення простроченої заборгованості протягом 31 календарного дня з дати одержання цього повідомлення. При цьому банк попередив, що у разі непогашення простроченої заборгованості банк вимагає дострокового виконання боржниками зобов`язань за Кредитним договором та договором поруки у повному обсязі (том 1 а. с. 36-39). Поручитель ОСОБА_2 отримав вказану вимогу 24 жовтня 2013 року (том 1 а. с. 40). Водночас, відомостей про отримання позичальником ОСОБА_1 вимоги про погашення заборгованості матеріали справи не містять, а відтак, строк повернення кредиту у повному обсязі, сплати процентів тощо настав через 41 день з дня відправки цієї вимоги, тобто - 02 грудня 2013 року. Занаданим ПАТ «УкрСиббанк» розрахунком станом на 05 грудня 2013 рокувпозичальника ОСОБА_1 утворилася заборгованість за Кредитним договором у розмірі15 191,11 доларів США, що еквівалентно 121 422,55 грн, з яких: 11 819,50 доларів США (94 473,26 грн) - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2 388,18 доларів США (19 088,72 грн) - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом; 782,53 доларів США (6 254,77 грн) - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за тілом кредиту; 200,90 доларів США (1 605,80 грн) - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами. Згідно з довідкою-розрахунком останній платіж за Кредитним договором позичальник сплатила 01 листопада 2011 року. 20 квітня 2015 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено Договір факторингу № 17, за умовами якого всі права та обов`язки за Кредитним та забезпечувальним договорами перейшли до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (том 1 а. с. 208-214).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). За змістом касаційної скарги рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються тільки в частині вирішення первісного позову, пред`явленого ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» до позичальника ОСОБА_1 , тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України переглядаються Верховним Судом лише у вказаній частині. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. […] Томуяк укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. […] Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-134цс18, в якій вказано, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Задовольняючи частково первісний позов, пред`явлений ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» до позичальника, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що кредитор скористався своїм правом дострокового стягнення заборгованості за Кредитним договором, передбаченим пунктом 6.2 цього договору та частиною другою статті 1050 ЦК України, і змінив строк виконання основного зобов`язання на 02 грудня 2013 року (наступний день, що слідує за 41-м календарним днем після направлення банком вимоги позичальнику), а тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту, процентами та пенею, яка утворилася в межах такого зміненого строку. При цьому, апеляційний суд правильно виходив з того, що суд першої інстанції безпідставно вказав у резолютивній частині свого рішення про необхідність проведення стягнення кредитної заборгованості в іноземній валюті з урахуванням курсу НБУ станом на час проведення розрахунку, оскільки присуджена сума має бути перерахована стягувачеві в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційний суд правильно визначилися з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого в означеній вище частині ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у цій справі, а саме, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, не заслуговують на увагу з огляду на таке. Відповідно до статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи. Вказана норма зобов`язує суди нижчих інстанцій враховувати висновки Верховного Суду під час нового розгляду справи та відповідно мотивувати рішення з урахуванням позиції суду касаційної інстанції. Під час нового розгляду цієї справи суд першої інстанції виконав вказівки суду касаційної інстанції та встановив, що кредитор скористався своїм правом дострокового стягнення кредитної заборгованості згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, та з урахуванням положень пункту 6.2 Кредитного договору змінив строк виконання основного зобов`язання з 27 березня 2015 року на 02 грудня 2013 року. Відтак, належним чином встановивши наявність у позичальника простроченої заборгованості за процентами та пенею, суди дійшли обґрунтованого висновку про її стягнення у межах зміненого кредитором строку виконання зобов`язання. Отже, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів в цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у вищенаведеній постанові суду касаційної інстанції, на яку послалася заявник у касаційній скарзі. З огляду на викладене, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Аргументи заявника про те, що в порушення норм процесуального права суд першої інстанції не викликав ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» в судове засідання задля підтвердження ним позиції первісного позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та раніше поданої банком заяви про вирішення справи за його відсутності, не заслуговують на увагу з огляду на таке. Згідно з частиною другою статті 55 ЦПК України усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив. Разом з тим слід мати на увазі, що правонаступник користується усіма процесуальними правами правопопередника, але не зобов`язаний дотримуватися його процесуальної стратегії. Він, зокрема, може відмовитися від позову, змінити підстави або предмет позову, відкликати позовну заяву, визнати позов, навіть якщо б ці дії суперечили намірам правопопередника. У справі, яка переглядається, позивача за первісним позовом - ПАТ «УкрСиббанк» було замінено його правонаступником - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 12 жовтня 2016 року. Після вступу у справу представник ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», який неодноразово брав участь у судових засіданнях у суді першої інстанції, дотримувався процесуальної стратегії банку, зокрема, підтримував первісний позов та заперечував проти задоволення зустрічного позову (том 1 а. с. 197-199, том 2 а. с. 8-9, 12-14, 25). Крім того, в матеріалах справи міститься окреме клопотання представника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про розгляд справи (а не конкретного судового засідання) без його участі (том 2 а. с. 2). Посилання заявника на те, що суд першої інстанції безпідставно не притягнув ПАТ «УкрСиббанк» до участі у справі як третю особу, є неспроможними, оскільки з вибуттям банку з кредитних правовідносин, тобто переходу до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» матеріальних прав попередника, рішення суду у цій справі не могло вплинути на права або обов`язки банку щодо однієї зі сторін. З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи представника заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційного суду щодо вирішення позову ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 10 лютого 2021 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року щодо вирішення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:С. О. Карпенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк