Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/13634/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" жовтня 2023 р. Справа№ 910/13634/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Євсікова О.О. суддів: Алданової С.О. Корсака В.А. за участю: секретаря судового засідання Звершховської І.А., від позивача: Писаний Д.О.; від відповідача: Сергєєв П.О.; розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафто-Газовий Центр Безпеки та Навчання» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 (повний текст складено 05.06.2023) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.05.2023 (повний текст складено 05.06.2023) у справі № 910/13634/22 (суддя Сівакова В.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафто-Газовий Центр Безпеки та Навчання» до Державного підприємства «Сервіс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державне агентство меліорації та рибного господарства України, про визнання неправомірною односторонньої відмови від договору, - в с т а н о в и в : Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються. У грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафто-Газовий Центр Безпеки та Навчання» (далі - Центр) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило визнати неправомірною односторонню відмову Державного підприємства «Сервіс» (ділі - Підприємство) від договору №01/21 від 03.03.2021 бербоут-чартеру (фрахтування) судна (далі - договір). Центр зазначає, що на підставі договору Підприємство передало у фрахт позивачу судно «Таманський» строком на 5 років, а 06.04.2021 - передав суднові документи. Проте, на сайті Української універсальної біржі розміщено оголошення про передачу нафтоналивного/хімвоза судна «Таманський» ІМО 8727044 в бербоут-чартер, дата проведення аукціону 21.11.2022, тобто Підприємство передає судно у новий фрахт третім особам. Центр вважає, що Підприємство в порушення п. 31 частини І, п. 33 частини ІІ договору № 01/21 бербоут-чартеру від 03.03.2021 в односторонньому порядку розірвало договір, не повідомивши про це позивача. На думку позивача, правові підстави для розірвання договору відсутні. 27.02.2023 Центр звернувся із заявою про зміну предмета спору, у якій просив визнати недійсним повідомлення Підприємства від 26.08.2022 за №154/2022 про розірвання договору бербоут-чарету (фрахтування судна) № 01/21 від 03.03.2021 з моменту підписання. Суд прийняв вказану заяву Центра до розгляду. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 в позові відмовлено повністю. З урахуванням усіх встановлених обставин у їх сукупності суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує недійсність правочину. Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 09.05.2023 стягнуто з Центру на користь Підприємства 66 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про те, що витрати відповідача на правову допомогу в розмірі 49 200,00 грн не підлягають покладенню на позивача з огляду на те, що відповідачем не надано доказів оплати цих послуг, тобто суд не встановив, що витрати на професійну допомогу є фактично понесеними і як наслідок повинні бути стягнуті з позивача. Враховуючи те, що відповідач підтвердив правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг та їх оплату, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що відповідно до ст. 129 ГПК України витрати відповідача на правову допомогу покладаються на позивача частково в сумі 66 000,00 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 та додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 09.05.2023, Центр звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення від 09.05.2023 скасувати повністю та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю, додаткове рішення від 09.05.2023 скасувати повністю. Скаржник вважає, що суд неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, та невірно застосував норми права для вирішення справи в цілому. Скаржник зазначає, що в період з 23.06.2021 по 18.08.2022 судно «Таманський» перебувало у неморехідному стані, а тому Центр не мав сплачувати Підприємству фрахт. Оскільки Підприємство визначило підставою розірвання договору наявність заборгованості Центра за фрахт, який Центр не мав сплачувати, підстав для одностороннього розірвання договору у Підприємства не було. Апелянт також зазначає, що єдиний його представник - директор Центра Микулянич Д.В. не міг відмовитись від отримання кореспонденції, оскільки перебуває на військовій службі та фактично знаходиться поза межами офісу. На думку скаржника, роздруківка з сайту АТ «Укрпошта» не може бути доказом того, що дійсно уповноважений представник Центра відмовився від отримання кореспонденції Центра. Скаржник вважає, що у матеріалах справи відсутні докази того, що Центр фактично отримав від Підприємства повідомлення про наявну заборгованість та повідомлення №154/2022 від 26.08.2022. Апелянт також вважає, що суддя Сівакова В.В. мала заявити самовідвід від розгляду справи, оскільки зі змісту листа Державного агентства меліорації та рибного господарства України №3-8.1-9/1135-23 від 02.03.2023 вбачається намагання вплинути на рішення судді у цій справі. Щодо додаткового рішення скаржник зазначає, що не був належним чином повідомлений судом про судове засідання, а тому був позбавлений можливості подати заяву про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Апелянт вважає розмір витрат на правничу допомогу завищеним та таким, що не відповідає умовам складності та значення справи, наявній судовій практиці в аналогічних судових спорах. Позиції учасників справи. Підприємство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін як законні та обґрунтовані. Підприємство відзначає, що причинами розірвання договору було: не страхування судна і доказів протилежного Центр не надав; не сплата платежів за договором з 01.12.2021 коли ні арешту, ні будь-яких інших обтяжень в користуванні судном взагалі не було. Агентство надало пояснення, у якому вважає оскаржуване рішення від 18.04.2023 таким, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, просить у задоволенні апеляційної скарги Центра відмовити. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2023 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Шапран В.В., Корсак В.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13634/22 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Центру на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.05.2023 до надходження матеріалів справи №910/13634/22. 31.07.2023 матеріали справи №910/13634/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 поновлено Центру пропущений строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Центра на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.05.2023 у справі №910/13634/22. Розгляд справи призначено на 04.09.2023. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2023 справа №910/13634/22 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А. (у зв`язку з відпусткою судді Шапрана В.В.). Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 прийнято апеляційну скаргу Центра на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.05.2023 у справі №910/13634/22 до провадження у визначеному складі суду. Судове засідання 04.09.2023 не відбулось у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги по місту Києву з 13:31 до 14:13. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 призначено судове засідання на 16.10.2023. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом. 03.03.2021 Підприємство (судновласник) та Центр (фрахтувальник) уклали договір бербоут-чартер (фрахтування) №01/21 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого судновласник зобов`язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для здійснення ним господарської діяльності з перевезення вантажу, тренувальних цілей чи для інших цілей торгівельного мореплавства на строк, передбачений в даному договорі, а фрахтувальник зобов`язаний своєчасно сплачувати плату за фрахт у розмірі та порядку, передбачені даним договором. Згідно з п. 4 частини І договору предметом договору є судно «Таманський», ІМО номер 8727044, 1985 року побудови. Передане фрахтувальнику судно не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер) (п. 1.2 частини І договору). Відповідно до п. 1.5 частини І договору цей договір виконуватиметься відповідно до умов, що містяться в даному чартері, який буде включати в себе частину І та частину ІІ. У разі конфлікту умов положення частини І матимуть переважну силу в порівнянні з положеннями частини II в межах цього конфлікту, але не більше. Власник погодився передати, а фрахтувальник погодився найняти судно протягом періоду, зазначеному у графі 16 частини І даного договору (п. 2 частини ІІ договору). Відповідно до п. 16 частини І договору визначено строк чартеру - 5 років. Згідно з п. 3 частини ІІ договору судно передається власником фрахтувальником у стані придатному для експлуатації відповідно до цілей та завдань фрахтувальника. Пунктом 15 частини ІІ договору визначено наступну орендну плату: (а) фрахтувальник платить за наймання судна власнику орендну плату в належному порядку відповідно до умов чартеру. (b) фрахтувальник сплачує власнику за чартер судна щомісячно плату в розмірі (200$ на добу з ПДВ - на час експлуатації судна), вказаному в розділі 17 (і) частини 1 даного договору, яка сплачується не пізніше ніж кожні тридцять (30) робочих днів наперед, перший платіж за оренду судна сплачується в день підписання між фрахтувальником та власником акта приймання-передачі судна фрахтувальнику. Оренда оплачується постійно протягом усього періоду дії чартеру. (с) Оплата чартеру здійснюється на банківський рахунок власника, зазначений у розділі

20. Якщо судно стоїть в порту та не використовується фрахтувальником з метою перевезення товару чи пасажирів, то розмір орендної плати становить суму, зазначену в розділі 17 (іі) частини 1 даного договору (50$ на добу з ПДВ). (е) Якщо фрахтувальник не здійснив належну оплату за чартер, власник зобов`язаний надати фрахтувальнику за три (3) банківських дні письмове повідомлення про проведення платежу, і якщо платіж буде здійснено протягом цих трьох (3) банківських днів, наступних з дня отримання такого повідомлення, то вважатиметься, що платіж погашений. Якщо фрахтувальник не сплатить заборгованість у повному обсязі протягом трьох (3) банківських днів з моменту отримання такого повідомлення від власника, то у власника виникає право, не зачіпаючи жодних інших прав або вимог, які можуть мати власник щодо чартів, скасувати цей чартер в будь-який час після цього, поки орендна плата залишається непогашеною. (f) Якщо власник вирішить не користуватися будь-якими правами, наданими цим договором стосовно будь-якої конкретної несвоєчасної оплати чартеру чи серії несвоєчасних платежів за чартером, згідно з цим договором, це не повинно тлумачитися як відмова від свого права розірвати чартер. Відповідно до підпункту (b) п. 17 частини ІІ договору «Страхування» фрахтувальник, який страхує протягом періоду дії чартеру судно повинен забезпечити страхування судна за рахунок своїх коштів від ризику пошкодження корпусу та технічної частини, війни, ризику щодо забезпечення та відшкодування збитків (та будь-яких ризиків, стосовно яких обов`язково страхується під час експлуатації судно, включаючи підтримку фінансової безпеки відповідно до підпункту 13 (с) (фінансова безпека). (іі) Такі страхування здійснюються фрахтувальником для захисту інтересів власника і фрахтувальника та іпотекодержателя (ів) (якщо такі є), а фрахтувальник вільний в частині страхування інтересів будь-яких менеджерів, які він може призначити. (ііі) фрахтувальник на вимогу власника надає інформацію та негайно надає документи, які можуть знадобитися для того, щоб власник міг дотримуватися страхових положень фінансового інструменту. Якщо судно страхується фрахтувальником, то вартість страховки вираховується із суми чартерних платежів, які фрахтувальник сплачує власнику. Відповідно до пп. (а) п. 30 частини ІІ договору «Невиконання зобов`язань фрахтувальником» власник має право розірвати даний договір шляхом письмового повідомлення фрахтувальника за обставини невиконання ним зобов`язань та вимагати відшкодування збитків, включаючи але не обмежуючись цим: (і) неплатіж за чартер, (іі) невиконання фрахтувальником вимог: (1) пункт 11 (торгові обмеження); або (2) підпункт 17 (b) (страхування фрахтувальника); (ііі) фрахтувальник не виправляє будь-яке порушення вимог підпункту 13 (а) (Технічне обслуговування) якомога швидше після того, як власник повідомив йому про це, і в будь-якому випадку, якщо сума страхування судна не покриває цих витрат. 06.04.2021 сторони склали акт прийому-передачі танкера «Таманський» відповідно до договору бербоут-чартеру (фрахтування) №01/21 від 03.03.2021. Матеріали справи свідчать, що Центр всупереч умовам договору судно не застрахував. Центр звертався до Підприємства з листами №1/05 від 19.05.2021 та №1/07 від 30.07.2021, у яких повідомляв про те, що танкер «Таманський» перебуває у відстої у зв`язку з виконанням необхідних ремонтних робіт та відновленням класифікаційних документів, тому просив рахувати оплату бербоут-чартеру за ставкою, що складає 50,00 доларів США під час стоянки судна в порту. Доказів перебування судна в ремонті Центр не надав. Сторони протягом дії договору склали (підписали та скріпили печатками) акти надання послуг №68 від 31.07.2021 про надання судна у період з 01.07.2021 по 31.07.2021 вартість фрахту за який склала 50 643,34 грн та №82 від 31.08.2021 про надання судна у період з 01.08.2021 по 31.08.2021 вартість фрахту за який склала 50 009,56 грн. Згідно з актами розмір фрахту розрахований із розрахунку 50$ на добу за курсом на перше число місяця х 31 день в місяці + 20% ПДВ. Платіжними дорученнями №158 від 27.04.2021 на суму 41 967,60 грн, №173 від 26.05.2021 на суму 51 615,00 грн, №180 від 04.06.2021 на суму 49 441,32 грн, №273 від 06.12.2021 на суму 48 407,04 грн, №274 від 09.12.2021 на суму 49 508,74 грн, №275 від 09.12.2021 на суму 47 298,24 грн здійснив оплати за договором. Платіжні доручення свідчать, що оплата здійснена з розрахунку, що судно стоїть в порту. За твердженням Підприємства, плата за фрахт за липень 2021 року була сплачена у серпні 2021 року, за серпень 2021 року була сплачена в кінці серпня 2021 року, за вересень, жовтень та листопад 2021 року - в грудні 2021 року, а починаючи з грудня 2021 року плата за фрахт взагалі не сплачується. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.02.2021 у справі №916/210/21 задоволено заяву Компанії «Besiktas Marine Deniz Hizmetleri Ve End Urunler Dis Tic» (ТОВ «Бешікташ Маріне Деніз Хізметлері ве Ендюстрієль Урюнлер Диш Санаї Тіджарет») про забезпечення позову (до подачі позову) та накладено арешт на судно/Tanker - Таманський/Tamanskiy (ІМО номер: 8727044) (MMSI номер: 272283000) морський порт Південний, прапор України, власником якого є Bayton Capital S.A. (місцезнаходження: Via Ricardo J.Alfaro Edificio The century Tower suite № 401 Panama, Republica de Panama), яке знаходиться в акваторії морського порту Чорноморськ Чорноморської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України, шляхом затримання та заборони його виходу з акваторії морського порту Чорноморськ Чорноморської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України. В подальшому ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.11.2021 у справі №916/653/21 позов LTD «Besiktas Marine Deniz Hizmetleri Ve End Urunler Dis Tic» (ТОВ «Бешікташ Маріне Деніз Хізметлері ве Ендюстрієль Урюнлер Диш Санаї Тіджарет» до «Bayton Capital S.A.» про стягнення 4 727,16 євро основного боргу, 153,50 євро 3% річних, 24 949,71 грн пені залишено без розгляду; заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.02.2021 у справі №916/210/21, скасовано. 20.07.2022 Підприємство направило Центру повідомлення (вих. №127/2022 від 20.07.2022) про проведення платежу, у якому повідомило, що фрахтувальником з грудня 2021 року не сплачується плата за чартер (орендна плата) і розмір заборгованості становить 12 720,00 доларів США, сума відсотків - 567,76 долара США. Підприємство вимагало погасити заборгованість та сплати відсотки протягом 3 днів з моменту отримання цього повідомлення. 19.09.2022 Підприємство направило Центру претензію-вимогу (№148/2022 від 17.08.2022), у якій зазначило, що Центр з грудня 2021 року не проводить оплату власнику судна і станом на 01.07.2022 заборгованість складає 363 306,07 грн; фрахтувальник після надання йому розумного повідомлення належним чином не здійснив жодних заходів, щоб представники власника змогли потрапити на борт судна «Таманський», в результаті чого огляд та інспектування не відбулось. У цьому повідомленні Підприємство визначило, що основною причиною для розірвання договору визначає систематичне грубе невиконання Центром умов договору, вважає договір бербоут-чартеру недійсним та таким, що втратив чинність з 16:00 17.08.2022. Підприємство вимагало терміново погасити наявну заборгованість. 22.08.2022 Підприємство направило Центру повідомлення (№153/2022 від 22.08.2022) про проведення платежу (відправлення 6500312002153), у якому зазначило, що фрахтувальник з грудня 2021 року не сплачує плату за чартер (орендна плата) і станом на дату цього повідомлення заборгованість фрахтувальника складає 15 900,00 доларів США, відсотки - 64,18 долара США. Підприємство вимагало сплатити існуючу заборгованість. Згідно з інформацією АТ «Укрпошта» 22.08.2022 адресат відмовився від отримання відправлення 6500312002153. 29.08.2022 Підприємство направило Центру Повідомлення (вих. №154/2022 від 26.08.2022) про розірвання договору бербоут-чартеру (фрахтування) судна (далі - Повідомлення) (відправлення 6500312007643), у якому зазначило про: розірвання з 26.08.2022 договору бербоут-чартеру (фрахтування) №01/21 від 03.03.2021; необхідність негайно повернути судно «Таманський» Підприємству у порту за адресою: Одеська обл. Одеський р-н, смт. Олександрівка, вул. Судноремонтна, 35; необхідність негайно погасити всю наявну заборгованість та відсотки, зокрема 16 140,00 доларів США та 66,10 долара США відсотків за затримку в оплаті чартеру станом на 26.08.2022 та заборгованість, що виникне на дату фактичного повернення судна власнику. За текстом вказаного Повідомлення Підприємство зазначило, що Центр з грудня 2021 року в порушення умов договору не сплачує плату за чартер (орендна плата), починаючи з 01.12.2021 і станом на дату цього Повідомлення розмір заборгованості фрахтувальника становить 16 140,00 грн доларів США. Крім того, фрахтувальник не надав судновласнику доказів страхування ним судна на період дії чартеру. 29.08.2022 Центр отримав відправлення 6500312007643. Вважаючи таке повідомлення про одностороннє розірвання договору бербоут-чартеру (фрахтування) № 01/21 від 03.03.2021 вчиненим неправомірно, Центр звернувся з позовом, що розглядається, та просить визнати його недійсним. Підприємство проти заявлених Центром вимог заперечує та вважає, що внаслідок порушення зобов`язань позивачем мало повне та беззаперечне право на одностороннє розірвання договору. Підприємство звернулось до суду з клопотанням, у якому просило залучити до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Державне агентство меліорації та рибного господарства України (далі - Агентство). Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2023 залучено Агентство до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. За визначенням ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. За ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Статтею ст. 912 ЦК України встановлено, що за договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов`язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам. Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами). Поняття договору чартеру (фрахтування) суден визначено у ст. 203 Кодексу торговельного мореплавства України, відповідно до якої, за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов`язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час. Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер). Відповідно до ст. 204 Кодексу торговельного мореплавства України договір чартеру (фрахтування) судна на певний час повинен бути укладений у письмовій формі. Суд встановив, що сторони спору уклали договір, на виконання якого Підприємство за актом приймання-передачі передало Центру судно в належному морехідному стані, яке прийнято Центром без будь-яких претензій та зауважень щодо неможливості його використання. За умовами договору Центр взяв на себе зобов`язання в т.ч. платити за наймання судна власнику орендну плату в належному порядку відповідно до умов чартеру та забезпечити страхування судна (пп. 17 підпункт 17 (b) (страхування фрахтувальника)). У Повідомленні підприємство зазначило, що Центр (фрахтувальник) не надав судновласнику доказів страхування судна на період дії чартеру. Докази страхування судна Центр до матеріалів справи не надав. Невиконання Центром пп. 17 (b) (страхування фрахтувальника) згідно з пп. (а) п. 30 частини ІІ договору надає власнику право розірвати даний договір. Зазначені обставини не спростовані Центром належними доказами у встановленому ГПК України порядку. Суд також встановив, що обов`язок здійснювати оплату за чартер незалежно від того, чи використовується судно з метою перевезення товару або пасажирів чи стоїть в порту, покладено на Центр умовами п. 15 частини ІІ договору. 22.08.2022 Підприємство направило Центру Повідомлення №153/2022 від 22.08.2022, у якому повідомило про наявність у Центра заборгованості за договором щодо сплати плати за чартер (орендна плата) в розмірі 15 900,00 доларів США (виникла починаючи з грудня 2021 року) та заборгованості зі сплати відсотків в розмірі 64,18 долара США та просило сплатити вказану заборгованість протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання цього повідомлення. Центр 22.08.2022 відмовився від отримання повідомлення Підприємства, про що свідчить роздруківка інформації з офіційного сайту АТ «Укрпошта». Згідно з п. 114 Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (далі - Правила), одержувач може відмовитися від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, про що на поштовому відправленні, бланку поштового переказу або повідомленні про надходження поштового відправлення, поштового переказу робиться відповідна позначка, яка засвідчується його підписом. Підпис представника юридичної особи, уповноваженого на одержання пошти, скріплюється печаткою (за наявності) цієї юридичної особи. Такі поштові відправлення, поштові перекази не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертаються за зворотною адресою. У разі коли одержувач відмовляється засвідчити своїм підписом факт відмови від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, таке поштове відправлення, поштовий переказ зберігаються в приміщенні об`єкта поштового зв`язку протягом 14 календарних днів, після закінчення якого повертається поштовим оператором за зворотною адресою. Позивач у позовній заяві зазначив, що з 17.04.2020 по даний час в Центрі офіційно працює лише один працівник - директор Микулянич Д.В., який з 24.03.2022 перебуває на військовій службі та фактично знаходиться поза межами офісу. Відповідач вважає, що за таких обставин уповноважена особа Центра не могла відмовитись від отримання повідомлення Підприємства. Колегія суддів погоджується з наданою господарським судом оцінкою вказаних доводів Центра, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на їх підтвердження. Крім того, колегія суддів враховує, що у постанові від 09.08.2023 у справі №2-1730-1/10 Верховний Суд зазначив, що АТ «Укрпошта» є розпорядником інформації щодо універсальних послуг поштового зв`язку (стосовно умов постачання товарів, послуг та цін на них), а тому суд може використовувати інформацію, отриману з офіційного сайту АТ «Укрпошта». За умовами п. 33 частини II договору усі повідомлення, запити та інші повідомлення, необхідні або дозволені будь-яким пунктом даного договору, надаються в письмовій формі і повинні бути доставлені в достатній мірі або передані, якщо вони доставлені вручну, електронною поштою, експрес-кур`єрською службою або зареєстрованою поштою та адресовані власнику, як зазначено в графі 30 або на іншу адресу чи електронну адресу, яку власник може надалі вказати у письмовій формі, а якщо фрахтувальнику, то як зазначено у графі 31, або на іншу адресу або електронну пошту, яку фрахтувальник може надалі письмово вказати. Будь-яке таке повідомлення вважається наданим у день фактичного отримання стороною, до якої воно адресоване. У пункті 31 частини І договору оповіщення фрахтувальника здійснюється за місцем реєстрації офісу, а також за телефоном або Email. Суд встановив, що Повідомлення №154/2022 від 26.08.2022 направлено Підприємством на адресу Центра 29.08.2022 за визначеною у п. 31 частини І договору адресою, що підтверджується описом вкладення у цінний лист №6500312007643 від 29.08.2022, накладною Укрпошти №6500312007643 від 19.08.2022 та фіскальним чеком від 29.08.2022. Згідно з роздруківкою з офіційного сайту АТ «Укрпошта» в мережі Інтернет відправлення 6500312007643 було повернуто за зворотною адресою: за письмовою відмовою адресата 29.08.2023 та 08.09.2022 вручено відправнику. Таким чином, суд встановив наявність у Центра заборгованості за період з 01.12.2022, тобто в період після зняття арешту, що відповідає обставинам справи та свідчить про порушення Центром відповідного зобов`язання за договором. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо у договорі. Згідно із ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Згідно з підпунктом (а) п. 30 частини ІІ договору «Невиконання зобов`язань фрахтувальником». Власник має право розірвати даний договір шляхом письмового повідомлення фрахтувальника за обставини невиконання ним зобов`язань та вимагати відшкодування збитків, включаючи але не обмежуючись цим: (і) неплатіж за чартер, (іі) невиконання фрахтувальником вимог: (1) пункт 11 (торгові обмеження); або (2) підпункт 17 (b) (страхування фрахтувальника); (ііі) фрахтувальник не виправляє будь-яке порушення вимог підпункту 13 (а) (Технічне обслуговування) якомога швидше після того, як власник повідомив йому про це, і в будь-якому випадку, якщо сума страхування судна не покриває цих витрат. Отже, умовами договору встановлено можливість розірвання Підприємством договору в односторонньому порядку шляхом надіслання відповідного повідомлення, зокрема у разі несплати за чартер та не страхування судна. Суд відзначає, що оформлене у визначеному порядку волевиявлення однієї із сторін на дострокове припинення його дії за своїми наслідками є одностороннім правочином про розірвання відповідного договору, а відтак, при його вчиненні мають бути дотриманні встановлені законодавством вимоги, необхідні для чинності такого правочину. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У постанові від 05.09.2023 у cправі №922/2161/22 Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом одностороння відмова від договору вважається такою, що відбулася, якщо сторона договору направила відповідну заяву (лист, повідомлення) надавши суду докази такого направлення та отримання її іншою стороною. Незважаючи на односторонній характер дій особи, вони можуть породжувати певні правові наслідки як для цієї особи, так і для інших осіб. Таким чином, правочин вважається одностороннім у тому разі, коли до виникнення цивільних прав та обов`язків призводить волевиявлення одного суб`єкта цивільного права. За змістом положень частини третьої ст. 202 ЦК України одностороння відмова від договору за загальним правилом кваліфікується як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спрямованим на виникнення юридичних наслідків цивільно-правового характеру. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.04.2023 у справі №910/18029/21). Верховний Суд вертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №910/11397/18, про те, що у разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи". Водночас наявна стала та послідовна практика Верховного Суду з урахуванням якої відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Така позиція підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20. Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів вважає, що Центр не спростував наявності підстав, за яких Підприємство здійснило односторонню відмову від договору (заборгованість зі сплати орендної плату; не забезпечення страхування судна). Апеляційний суд також погоджується з тим, що Центр не надав доказів на підтвердження факту того, що односторонній правочин Підприємства суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином; Центр не довів наявності обставин, з якими чинне законодавство пов`язує недійсність правочину. Колегія суддів відзначає, що Підприємство вчиняючи спірний односторонній правочин обґрунтувало його двома причинами (заборгованість по орендній платі, не страхування судна). Дійсна наявність обох цих підстав встановлена судом та не спростована Центром. Більше того, у апеляційній скарзі Центр не наводить жодного доводу в частині обставин не страхування судна. У будь-якому разі наявність навіть цієї єдиної обставини дає Підприємству право на відмову від договору в односторонньому порядку. За таких підстав, правомірним є висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні вимог Центра про визнання недійсним правочину Підприємства, оформленого повідомленням №154/2022 від 26.08.2022. Щодо витрат на правничу допомогу в суду першої інстанції (додаткове рішення від 09.05.2023). У відзиві на позовну заяву Підприємство зазначило, що орієнтований розмір витрат на професійну правничу допомогу становитиме щонайменше 50 000,00 грн і докази на підтвердження розміру витрат будуть надані в порядку ст. 129 ГПК України протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Підприємство звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про прийняття додаткового рішення, у якій просить стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 115 200,00 грн. З наданих заявником документів встановлено таке. 03.06.2022 Підприємство (замовник) уклало з Адвокатським об`єднанням «Ювіто» (Об`єднання) договір про надання правової допомоги №03/06 (далі - договір). 16.01.2023 сторони договору уклали додаткову угоду, якою внесли зміни до договору, зокрема, доповнили його п. 1.3 наступного змісту: Об`єднання зобов`язалось надати замовнику правову допомогу щодо супроводження справи №910/13634/22 в усіх судових інстанціях та правову допомогу щодо представництва інтересів замовника перед усіма державними органами, установами та організаціями не залежно від форми власності та підпорядкування, з питань, що можуть виникнути при супроводженні справи №910/13634/22. У п. 3 додаткової угоди сторони погодили, що загальна кількість витраченого часу на надання правової допомоги відповідно до даної додаткової угоди і відповідно загальна вартість наданої правової допомоги буде визначатись на підставі звіту Об`єднання, зробленого по факту завершення надання погодженої правової допомоги, виходячи з тарифу/вартості/погодинної ставки - 3 000,00 грн за 1 годину надання правової допомоги. Правова допомога щодо участі в судовому засіданні тарифікується за вказаною погодинною ставкою незалежно від результатів такого засідання (оголошення перерви, зняття з розгляду, відкладення з будь-яких підстав), у звіті за результатами засідання враховується час на дорогу (максимум 1 година в межах міста Києва та 4 години за межами міста Києва), час очікування (максимум 1 година) та власне весь час витрачений на участь в засіданні. 18.01.2023 Підприємство видало адвокату Сергєєву П.О. довіреність №1 на представництво своїх інтересів зі строком дії до 18.01.2026. Згідно зі свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №6130 від 12.07.2018 Сергєєв П.О. є адвокатом. 28.02.2023 сторони склали акт надання послуг №17 про надання правової допомоги за період січень-лютий 2023 року на суму 66 000,00 грн. 24.04.2023 сторони склали акт надання послуг №38 про надання правової допомоги за період березень-квітень 2023 року на суму 49 200,00 грн. 24.04.2023 сторони склали звіт до договору на підтвердження виконаних адвокатом Сергєєвим П.О. робіт в рамках справи №910/13634/22 у Господарському суді міста Києва: 17.01.2023: попередній аналіз документів по Центру; витрачено 6 год. 21.02.2023: аналіз наданих довірителем документів на виконання ухвали суду про витребування доказів, написання вказівок та пояснень довірителю щодо таких документів. узгодження позиції перед їх поданням; витрачено 1,5 год. 22.02.2023: підготовка клопотання про долучення доказів, його направлення по пошті позивачу та подання до суду нарочним; витрачено 4 год. 27.02.2023: підготовка відзиву на позовну заяву; витрачено 4 год. 28.02.2023: підготовка до судового засідання по справі, участь в судового засіданні по справі та надання пояснень довірителю щодо його результатів; витрачено 1,5 год. 28.02.2023: Написання та направлення до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи; витрачено 0,5 год. 01.03.2023: вихід до суду та ознайомлення з матеріалами справи; витрачено 1 год. 01.03.2023: написання клопотання про залучення третьої особи; витрачено 0,8 год. 06.03.2023: підготовка додаткових пояснень їх направлення стороні по справі; витрачено 3 год. 06.03.2023: подання додаткових пояснень по справі та клопотання про залучення третьої сторони, до суду нарочним; витрачено 0,8 год. 07.03.2023: виїзд до суду, очікування на засідання (через тривогу), власне участь в засіданні витрачено 1,8 год. 14.03.2023: виїзд до суду, очікування засідання та власне засідання. Надання пояснень довірителю щодо результатів засідання; витрачено 2 год. 04.04.2023: виїзд до суду, очікування засідання та власне засідання. Надання пояснень довірителю щодо результатів засідання; витрачено 2,5 год. 17.04.2023: підготовка додаткових пояснень по справі, їх направлення сторонам по пошті та подання до суду нарочним; витрачено 6 год. 18.04.2023: участь в судовому засіданні по справі; витрачено 2 год. 18.04.2023: ознайомлення з матеріалами справи; витрачено 1 год. Загальна кількість годин витраченого часу становить 38 год 24 хв, вартість яких становить 115 200,00 грн. Підприємство оплатило надану Об`єднанням правову допомогу за січень-лютий 2022 року в сумі 66 000,00 грн. Згідно зі ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому ст. 244 цього Кодексу. Відповідно до п. 3 ч. 1, ч. 5 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені. Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц). Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону). Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України). Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України). Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16). Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у т.ч. в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», п.п. 79 і 112). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19). Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20). Колегія суддів також бере до уваги, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Вирішуючи питання, чи є розмір витрат сторони на правничу допомогу співмірним, суд повинен враховувати, чи змінювалась позиція сторін під час розгляду справи, в тому числі у судах першої та апеляційної інстанції, чи є аргументи, наведені в різних процесуальних документах, що подавались сторонами під час розгляду справи судом апеляційної та касаційної інстанцій, аналогічними аргументам, викладеним в позовній заяві та інших процесуальних документах, що подавались під час розгляду справи в суді першої інстанції тощо. Подібна позиція наведена в постанові Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №902/1051/19 та додатковій постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №925/1546/20. При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд враховує висновки, викладені саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично. Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Суд зазначає, що направлення іншим учасникам справи та суду документів не є правничою допомогою у розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а відтак не підлягає відшкодуванню за рахунок іншої сторони. Щодо послуги попереднього аналізу документів (17.01.2023) по Центру суду зазначає таке. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає дотримання Правил адвокатської етики як одного з основних професійних обов`язків адвоката. Так, ч. 2 ст. 18 Правил адвокатської етики встановлено, що до підписання договору про надання професійної правничої (правової) допомоги у справі адвокат повинен з`ясувати всі відомі клієнту обставини, які можуть позначитися на визначенні наявності правової позиції у справі та її змісті, та запитати і вивчити всі відповідні документи, які є в розпорядженні клієнта. Якщо після виконання цих вимог адвокат переконається у наявності фактичних і правових підстав для виконання певного доручення, він повинен неупереджено й об`єктивно викласти їх клієнту і повідомити в загальних рисах, який час і обсяг роботи вимагатиметься для виконання цього доручення та які правові наслідки досягнення результату, якого бажає клієнт. Суд встановив, що сторони уклали додаткову угоду 16.01.2023, а аналіз документів було здійснено 17.01.2023, в той час як такі дії мали бути вчинені до укладення додаткової угоди, як це визначено ч. 2 ст. 18 Правил адвокатської етики. Більше того, результати такої роботи у матеріали справи не надано. Колегія суддів також зазначає, що у відзиві на позовну заяву Підприємство зазначило, що орієнтований розмір витрат на професійну правничу допомогу становитиме щонайменше 50 000,00 грн. У заяві про прийняття додаткового рішення просило стягнути з позивача вже 115 200,00 грн витрат на правничу допомогу, що значно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку. Суд також враховує положення ч. 6 ст. 129 ГПК України, згідно з якою якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. У заяві про прийняття додаткового рішення Підприємство не наводить доводів щодо того, що не могло передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Враховуючи наведене у сукупності та норми чинного законодавства, яке підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, а також виходячи з співмірностість розміру витрат з наданими послугами, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, господарський суд дійшов висновку, що витрати Підприємства на правову допомогу покладаються на позивача частково в сумі 66 000,00 грн. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що Центр не направляв йому копію заяви про ухвалення додаткового рішення, а тому Підприємство було позбавлене можливості подати заяву про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи наявні докази на підтвердження направлення Підприємством Центру заяви, що спростовує такі доводи апеляційної скарги. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що Центр не був належним чином повідомлений про розгляд поданої Підприємством заяви колегія суддів зазначає, що наявні у справі матеріали свідчать, що Господарський суд міста Києва направив ухвалу від 28.04.2023 (якою було призначено розгляд заяви Підприємства на 09.05.2023) на адресу Центра 29.04.2023 (відправлення 0105494289098). 02.05.2023 (тобто більше ніж, за 5 днів до дати судового засідання) відправлення 0105494289098 було у точці видачі/доставки та перебувало там до 22.05.2023. Наведене свідчить, що отримання цього відправлення Центром залежало виключно від його суб`єктивної волі. Враховуючи зазначене, колегія суддів оцінює відповідні доводи апеляційної скарги критично та не вбачає порушень суду першої інстанції, про які зазначає скаржник у апеляційній скарзі. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010). Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України). Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду у цій справі є законними та обґрунтованими і підстав для їх скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Судові витрати. У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта. Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафто-Газовий Центр Безпеки та Навчання» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.05.2023 у справі №910/13634/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.05.2023 у справі №910/13634/22 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу №910/13634/22 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України. Повний текст постанови складено 19.10.2023. Головуючий суддя О.О. Євсіков Судді С.О. Алданова В.А. Корсак