Постанова Харківський апеляційний суд № 638/3658/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 11 жовтня 2023 року м. Харків справа № 638/3658/28 провадження № 22-ц/818/1944/23 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - Пилипчук Н.П., суддів колегії Маміної О.В. Тичкової О.Ю., за участю секретаря Носової К.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спільному майні, В С Т А Н О В И В : У травні 2023 ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спільному майні, в обґрунтування якого зазначила, що їй належить на праві власності 1/6 частина однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . 5/6 частин зазначеної квартири складають спадкове майно після смерті ОСОБА_5 . Після його смерті спадщину у вигляді 5\6 частин квартири прийняли відповідачі. Кожна з відповідачів отримала право на спадкове майно у вигляді 5/12 частин спірної квартири. У позивача з відповідачами була домовленість, що оскільки вони не потребують квартири для проживання, не бажають утримувати її, то вони не будуть заперечувати проти отримання права власності на всю квартиру, а позивач їм сплатить грошову компенсацію за їх частки по 108061 грн кожній. Позивач виконала свої зобов`язання, сплатила заборгованість за комунальні послуги по квартирі і готова була сплатити оговорену суму відповідачам, але, після початку війни, відповідачі не можуть приїхати до міста Харкова. Однокімнатна квартира не призначена для користування двох і більше сімей та є неподільною, спільне користування не можливе, оскільки сторони не є членами однієї родини. Відповідачі є громадянами іншої держави, зареєстровані та постійно проживають на території рф, спірна квартира для проживання їм не потрібна. Відповідачі у квартирі не проживають і не проживали, не сплачують комунальні послуги, не приймають участі в у триманні квартири. Позивач вказує, що припинення права особи на частку у спільному майні допускається за наявності будь-якої з обставин, передбачених ст. 365 ЦК України, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. У зв`язку з чим позивач просить визнати за нею право власності на 5/12 частин квартири, які належать ОСОБА_2 та на 5/12 частин квартири, які належать ОСОБА_3 , з виплатою їм грошової компенсації у розмірі по 108061 грн кожній, стягнути судові витрати. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 липня 2023 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спільному майні відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Такий самий підхід у правозастосуванні ст.365 ЦК України викладений у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року №303/2585/16-ц, постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року №357/11232/14-ц, постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17. Вказує, що при ухваленні рішення суд першої інстанції не врахував, що однокімнатна квартира АДРЕСА_1 не призначена для користування двома і більше сім`ями та є неподільною в розумінні ст. 183 ЦК України, оскільки її поділ між трьома співвласниками призведе до нерозумного зменшення її цінності та суперечить ст. 47 ЖК України, згідно якої існуюча норма житлової площі в Україні складає 13,65 кв.м. на одну особу. Житлова площа в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 складає 16.2 кв.м. Вважає, що суд першої інстанції не дав оцінку жодному із вище вказаних обставин. Не можна погодитись з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивач не обґрунтувала, чому спільне володіння і користування майном з відповідачами вона вважає неможливим, оскільки співвласники (позивачка та відповідачки по справі) не є членами однієї сім`ї, не проживають спільно і не ведуть спільне господарство, двоє з трьох співвласників, а саме відповідачки по справі, не беруть участі у витратах, яких потребує утримання власності, не несуть витрати зі сплати житлово-комунальних послуг. Вказує, що припинення права власності відповідачів на їх частки квартири не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачів. У відповідачів є інша нерухомість з реєстрацією їх місця проживання за іншою адресою, відмінною від предмету спору. Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 766/18974/18. в якій було зазначено, що оскільки відповідач не проживає у спірній квартирі та не користується нею, це є підставою для відчуження його частки з виплатою йому грошової компенсації. Також зазначає, що ОСОБА_1 було внесено на депозитний рахунок суду вартість частки майна кожного відповідача по 109 141.60 грн. кожному, а всього 218 283.20 гри., а тому умови передбачені ч. 2 ст. 365 ЦК України нею виконані. Між тим, в судовому рішенні зазначена інша сума внесених на депозит суду грошових коштів, а саме у розмірі 109 141,60 грн., що не відповідає дійсності і суперечить наданим до суду квитанціям банку. У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено суду наявність виключних обставин для припинення частки відповідачів у спірному майні, які передбачені у ч.1 ст.365 ЦК України. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить 1/6 частина квартири АДРЕСА_1 . 5/6 частин квартири АДРЕСА_1 складають спадкове майно після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у російській федерації. З матеріалів спадкової справи №462/2021, яка витребувана з Шостої Харківської державної нотаріальної контори вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли спадщину у вигляді 5/6 частин спірної квартири. З урахуванням норм ч. 1 ст. 1278 ЦК України, яка передбачає, що частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкоємець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали право на спадкове майно у вигляді 5/12 частин квартири АДРЕСА_1 . Окрім того, з наданої позивачем квитанції вбачається, що ОСОБА_1 сплатила заборгованість за комунальні послуги за спірну квартиру у розмірі 36122 грн. Також позивачем надано підтвердження про внесення нею вартості часток відповідачів на депозитний рахунок суду по 109141,60 грн. Позивач, звертаючись до суду з позовом, посилається на норми ст. 365 ЦК України, яка передбачає, що право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майно є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласників та члена його сім`ї. Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції не взято до уваги, що частка в спірній квартирі, яка належить відповідачам є незначною, останні в квартирі не проживають, виходячи з наступного. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з положеннями статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Тлумачення пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України свідчить, що припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення порушення прав інтересів співвласника, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку (постанова Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17, провадження № 61-42000св18). У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17 зроблено висновок, що стаття 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, у пунктах 1-3). Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном. Проте позивач не довів неподільності спільного нежитлового приміщення, неможливості володіння і користування спірним майном разом з відповідачем, а також, що припинення права відповідача на відповідну частку не завдасть істотної шкоди її інтересам та членам її сім`ї. Слід зазначити, що правомірність дій суду при встановленні вказаної вище обставини оцінюється з точки зору відповідності принципу об`єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Як встановлено судом, ОСОБА_1 на праві приватної спільної власності належить 1/6 частка квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить 5/6 частин спірної квартири. Відповідачі в спірній квартирі не проживають. Позивач, звертаючись з даним позовом, зазначала, що спільне володіння та користування вказаною квартирою є неможливим, об`єкт нерухомості є неподільним, припинення права власності відповідачів на частку у спільному майні не завдасть їм істотної шкоди. Вказує, що відповідачі мають інше житло та зареєстровані на території Російської Федерації, проти позову не заперечують, бажали відступити їй свою частку у спірному майні, однак наразі не можуть цього зробити через військові дії. Разом з тим, такі доводи не спростовують висновків суду, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідачам на праві власності належить інше нерухоме майно. Крім того, за відсутності, як стверджує позивач, спору між сторонами, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не позбавлені можливості відступити їй ОСОБА_1 належні їм частки у спільному майні. Позивачем не доведено , що припинення права власності на належну відповідачам частку в спірній квартирі не завдасть останнім істотної шкоди та не порушить принцип рівності прав співвласників, який забороняє обмеження прав одних співвласників за рахунок інших При цьому, колегія суддів також звертає увагу на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем не було надано доказів вартості спірного нерухомого майна, що у свою чергу позбавляє можливості суд достовірно встановити відповідність внесеної позивачем суми на депозитний рахунок варстості часток відповідачів. Що стосується долученого до апеляційної скарги звіту про оцінку майна, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз`яснено, що дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок. Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Позивачкою не наведено об`єктивних причин неможливості подання вказаного звіту впродовж всього розгляду справи в суді першої інстанції, а тому відсутні підстави для його прийняття на стадії апеляційного розгляду. Враховуючи наведене, з урахуванням встановлених обставин, беручи до уваги інтереси обох сторін щодо володіння та користування належними їм частками квартири, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем недоведено підстав, передбачених статтею 365 ЦК України для припинення права відповідачів на частку у спільному майні, а також, що таке втручання у їх право власності на майно за встановлених обставин є виправданим (необхідним) відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Керуючись ст. 12, 13, 16, 76, 81, 89, 259, 264, 265, 268, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 365 ЦК України, ст. 41 Конституції України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 липня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 20 жовтня 2023 року. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.В. Маміна О.Ю. Тичкова