Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/5705/23

Головуючий І інстанції: С.С. Сич ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2023 р. Справа № 440/5705/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.07.2023, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 14.07.23 по справі № 440/5705/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі по тексту ГУНП в Полтавській області, відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ГУ Національної поліції в Полтавській області щодо не зарахування ОСОБА_1 стажу служби в податковій міліції до стажу служби в поліції відповідно до статті 78 Закону України Про Національну поліцію, яка становить 14 років 05 місяців 23 дні; - зобов`язати відповідача зарахувати до стажу служби ОСОБА_1 в поліції, який відповідно до статті 78 Закону України Про національну поліцію дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки, стаж служби в податковій міліції, яка становить 14 років 05 місяців 23 дні. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції стажу служби у податковій міліції з 06 червня 2007 року по 29 листопада 2021 року. Зобов`язано Головне управління Національній поліції в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби у поліції стаж служби у податковій міліції з 06 червня 2007 року по 29 листопада 2021 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 536 грн. 80 коп. (п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1250 грн. (одна тисяча двісті п`ятдесят гривень). Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.07.2022 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що перелік служб, які зараховуються до стажу служби в поліції врегульований приписами ст. 78 Закону України "Про Національну поліцію". Оскільки ч. 2 ст. 78 Закону України "Про Національну поліцію" закріплено вичерпний перелік видів служби та періодів роботи в тих органах, які надають право зараховувати поліцейським до стажу роботи в поліції, а служба в органах податкової міліції у цьому переліку відсутня, тому дії ГУНП в Полтавській області щодо неврахування стажу роботи позивача в вищезазначених органах відповідають вимогам Закону. У поданому до суду письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її вимог. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 у період з 06 червня 2007 року по 29 листопада 2021 року проходив службу на посадах в органах податкової міліції, що підтверджено трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 /а.с. 78/ та послужним списком ОСОБА_1 /а.с. 73-77/. ОСОБА_1 під час проходження служби у податковій міліції були присвоєні спеціальні звання начальницького складу податкової міліції: лейтенант податкової міліції, старший лейтенант податкової міліції, капітан податкової міліції, майор податкової міліції /а.с. 73/. Із 16.02.2022 ОСОБА_1 проходить службу в Національній поліції України, зокрема, на посаді в Головному управлінні Національній поліції в Полтавській області, що підтверджується послужним списком ОСОБА_1 /а.с. 75/. Наказом ГУ НП в Полтавській області від 28.12.2022 №612 о/с оголошено стаж служби в поліції для виплати надбавки за стаж служби в поліції та визначення тривалості додаткової оплачуваної відпустки станом на 01.12.2022 підполковникові поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженому відділу кримінальної поліції Кременчуцького районного управління поліції - 00 років 09 місяці 15 днів /а.с. 72/. ОСОБА_1 звернувся до ГУ НП в Полтавській області з рапортом від 14.02.2023 /а.с. 70/, на який у відповідь отримав лист Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 15 березня 2023 року №312/115/12/02/04-2023 про те, що вислуга років, яку оголошено наказом ГК НП в Полтавській області від 28.12.2022 №612 о/с, станом на 01.12.2022 становила 00 років 09 місяці 15 днів. Позивача проінформовано, що періоди, які зараховуються до стажу служби в поліції для виплати надбавки за стаж служби та надання додаткової оплачуваної відпустки визначено частиною 2 статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" /а.с. 71/. Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не зарахування ОСОБА_1 стажу служби в податковій міліції до стажу служби в поліції відповідно до статті 78 Закону України "Про Національну поліцію", позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що вислуга років служби позивача в податковій міліції має бути зарахованою до стажу служби в поліції на підставі п.3 ч.2 ст.78 Закону України "Про Національну поліцію", тоді як відповідачем протиправно та необґрунтовано відмовлено у зарахуванні та не зараховано спірний стаж служби в податковій міліції до стажу служби в поліції. Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується виключно в частині задоволення позовних вимог, рішення суду першої інстанції переглядається судом апеляційної інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у відповідності до ст. 308 КАС України. Що стосується рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" віл 02.07.2015 №580-VIII (далі по тексту - Закону №580-VIII), який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, Національна поліція України (поліція) це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом. Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги (стаття 2 Закону №580-VIII). За приписами частин першої та другої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Відповідно до частини першої статті 78 Закону №580-VIII стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. До стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 12 липня 2018 року №2509-VIII); 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР (частина друга статті 78 Закону №580-VIII). За приписами пункту 348.1 статті 348 Податкового кодексу України (у редакції, чинній з 12 серпня 2012 року; далі ПК України) податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Завданнями податкової міліції є: запобігання кримінальним та іншим правопорушенням у сфері оподаткування та бюджетній сфері, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення; розшук осіб, які переховуються від слідства та суду за кримінальні та інші правопорушення у сфері оподаткування та бюджетній сфері; запобігання і протидія корупції у контролюючих органах та виявлення її фактів; забезпечення безпеки діяльності працівників контролюючих органів, захисту їх від протиправних посягань, пов`язаних з виконанням службових обов`язків (пункт 348.2 статті 348 ПК України). Згідно із пунктом 353.1 статті 353 ПК України особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Відповідно до пункту 356.1 статті 356 ПК України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України Про міліцію та Законом України Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист. У частині четвертій статті 78 Закону №580-VIII зазначено, що порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України. Приписами підпунктів 3-6 пункту 7 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIII зобов`язано Кабінет Міністрів України в місячний строк: прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом; забезпечити прийняття міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону. Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей від 23 грудня 2015 року №900-VIII, який набрав чинності 29 грудня 2015 року, пункт 15 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIII доповнено абзацами другим і третім такого змісту: За колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України Про міліцію, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України Про Національну поліцію. Відповідно до статті 19 Закону України Про державну податкову службу в Україні від 04 грудня 1990 року №509-XII (далі Закон №509-XII чинний до 20 листопада 2012 року) податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Завданнями податкової міліції є: запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення; розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів; запобігання, виявлення та припинення корупційних правопорушень в органах державної податкової служби; забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов`язаних з виконанням службових обов`язків. У статті 21 Закону №509-XII, яка визначала повноваження податкової міліції, зазначено, що податкова міліція відповідно до покладених на неї завдань: приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку і приймає щодо них передбачені законом рішення; здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування заподіяних державі збитків; виявляє причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів до їх усунення; забезпечує безпеку діяльності органів державної податкової служби та їх працівників, а також захист працівників від протиправних посягань, пов`язаних з виконанням ними службових обов`язків; запобігає, виявляє, припиняє корупційні правопорушення працівників органів державної податкової служби; складає протокол про вчинення корупційного правопорушення відповідно до закону; збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень податкового законодавства, прогнозує тенденції розвитку негативних процесів кримінального характеру, пов`язаних з оподаткуванням (частина перша). За приписами частини першої статті 24 Закону №509-XII особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ. Згідно зі статтею 26 Закону №509-XII держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України Про міліцію та Законом України Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист. Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу не зарахування стажу служби в органах податкової міліції до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення позивачеві надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 06 червня 2007 року по 29 листопада 2021 року проходив службу на посадах в органах податкової міліції, позивачу були присвоєні спеціальні звання начальницького складу податкової міліції: лейтенант податкової міліції, старший лейтенант податкової міліції, капітан податкової міліції, майор податкової міліції. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу. Водночас приписами статей 353, 356 ПК України визначено, що особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ; на них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України Про міліцію та Законом України Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист. Те, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ також передбачалось приписами частини першої статті 24 Закону №509-XII. Аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів, Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року в справі №826/16143/18, у якій склалися подібні правовідносини, дійшов висновків про те, що і податкова міліція, і відповідні підрозділи поліції здійснюють оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Верховний Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій щодо тотожності правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в органах податкової міліції, вказавши, що визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування спірного стажу служби необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувались та визначення чинним на момент проходження служби, статусу такої служби. Чинним на час проходження позивачем служби в податковій міліції та виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в податковій міліції, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу. Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 13 серпня 2021 року у справі №440/1564/20, від 22 грудня 2022 року у справі №380/8659/20, яка враховується судом в силу положень ч.5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Стосовно посилань апелянта на постанову Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі №520/2067/19 є необґрунтованим, оскільки предметом спору у цій справі є неврахування до стажу служби в поліції часу навчання особи у вищому навчальному закладі. Тому правовідносини у справі, яка розглядається, та у справі №520/2067/19, не є подібними. З урахування викладеного, колегія суддів зазначає, що стаж служби позивача в податковій міліції має бути зарахований до стажу його служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки. Колегія суддів зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, з метою ефективного його захисту, слід визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції стажу служби у податковій міліції з 06 червня 2007 року по 29 листопада 2021 року та зобов`язати Головне управління Національній поліції в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби у поліції стаж служби у податковій міліції з 06 червня 2007 року по 29 листопада 2021 року. Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Щодо заявленого клопотання представника позивача про стягнення з відповідача судових витрат у справі, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу під час апеляційного розгляду, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до приписів частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. При цьому, положеннями частини 6 та частини 7 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Окрім того, за змістом частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18 вказав, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив із того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У пункті 269 цього рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI). За змістом статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань. Згідно із визначенням, наведеним у статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено не лише те, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також і те, що за конкретних обставин справи витрати сторони на правничу допомогу були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У справі, що розглядається, позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката при розгляді справи в суді апеляційної інстанції 1000,00 грн. На підтвердження витрат представником позивача надано до матеріалів справи копії Договору про надання правової допомоги №11/05 від 05.10.2023, Звіт про надані адвокатом послуги від 05.10.2023 за Договором про надання правової допомоги від 05.10.2023, квитанція про оплату виконаних адвокатом робіт на суму 1000 грн, ордер. Як вбачається із звіту про надані адвокатом послуги від 05.10.2023, адвокатом Оніпченко В.В. було надано позивачу послуги, а саме: написання та подання відзиву на апеляційну скаргу. Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що заявлена позивачем до відшкодування сума витрат на правничу допомогу у розмірі 1000 грн. є обґрунтованою та відповідає реальності таких витрат, розумності їх розміру. Підсумовуючи викладене апеляційний суд дійшов висновку про наявність фактичних та правових підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 по справі № 440/5705/23 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн. . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.С. Чалий І.М. Ральченко