Постанова 4857 № 380/23509/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/23509/23 пров. № А/857/1880/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Судової-Хомюк Н.М., суддів: Онишкевича Т.В., Сеника Р.П., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року у справі № 380/23509/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, суддя в 1-й інстанції Грень Н.М., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення - м. Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить: - визнати протиправним і скасувати рішення про відмову в перерахунку пенсії відділу перерахунків пенсій № 2 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 02.08.2023 № 913250158299, яким відмовлено судді у відставці ОСОБА_1 в здійсненні перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити судді у відставці ОСОБА_1 перерахунок та виплату (враховуючи фактично виплачені суми) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці починаючи з 19 лютого 2020 року в розмірі 66 % (шістдесяти шести відсотків) суддівської винагороди згідно із Довідкою про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 452 від 05.03.2020, виданою Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Львівській області, з урахуванням календарного періоду проходження строкової військової служби (Служби в Збройних силах СРСР) з 17.10.1985 року по 19.11.1987 року, половини строку навчання на денній формі навчання у Львівському ордена Леніна державному університеті імені Івана Франка з 15.07.1988 року по 30.06.1993 року та 03 (трьох) років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено йому у зарахуванні до стажу, який дає право на отримання довічного грошового утримання, окрім стажу роботи на посаді судді також період з 28.10.1983 по 07.03.1984 (04 місяці 11 дні) - строкова військова служба, з 17.10.1985 року по 19.11.1987 року - періоду проходження строкової військової служби (Служби в Збройних силах СРСР), з 15.07.1988 року по 30.06.1993 року - навчання в Львівському національному університеті імені Івана Франка та 03 (трьох) років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Позивач зазначає, що відповідач повинен був обчислювати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 66% від суддівської винагороди. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову в перерахунку пенсії відділу перерахунків пенсій № 2 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 02.08.2023 № 913250158299, яким відмовлено судді у відставці ОСОБА_1 в здійсненні перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити судді у відставці ОСОБА_1 перерахунок та виплату (враховуючи фактично виплачені суми) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці починаючи з 19 лютого 2020 року в розмірі 64 % (шістдесят чотири) суддівської винагороди згідно із Довідкою про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 452 від 05.03.2020, виданою Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Львівській області, з урахуванням календарного періоду проходження строкової військової служби (Служби в Збройних силах СРСР) з 17.10.1985 року по 19.11.1987 року, половини строку навчання на денній формі навчання у Львівському державному університеті імені Івана Франка з 15.07.1988 року по 30.06.1993 року та 02 (двох) років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області 3000 (три тисячі) гривень 00 коп. понесених витрат на професійну правничу допомогу. В решті вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування апеляційних вимог, покликається на те, що визначений статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (Закон №1402) вичерпний перелік робіт на посаді судді , які зараховуються до стажу роботи на посаді судді, не передбачає зарахування до стажу роботи на посаді судді половину строку навчання, період проходження строкової військової служби та три роки роботи (професійної діяльності), вимога щодо якої визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Зазначає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці обчислено та виплачується з врахуванням норм чинного законодавства та наявних документів пенсійної справи. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому вказав, що рішення суду першої інстанції є законним, прийнятим з дотриманням всіх норм чинного законодавства. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 є суддею у відставці, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з 01.09.2016. Постановою Верховної Ради України від 05.07.216 № 1434-VІІІ ОСОБА_1 звільнено з посади судді Сокальського районного суду Львівської області у відставку відповідно до п. 9 частини 5 статті 126 Конституції України - подання суддею заяви про відставку. Головою Сокальського районного суду Львівської області 31.08.2016 видано наказ № 65/к про відрахування зі штату Сокальського районного суду Львівської області судді ОСОБА_1 . Відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , Сокальського районного суду Львівської області від 01.09.2016 року № 0219/2/2016, загальний стаж судді становить 25 років 01 місяць 24 дні, з яких: - служба в Збройних силах СРСР з 17.10.1985 року по 19.11.1987 року, що становить 2 роки 01 місяць 03 дні; - навчанні на денній формі навчання Львівського національного університету імені Івана Франка (1/2 частина навчання) з 15.07.1998 року по 30.06.1993 рік, що становить 02 роки 05 місяців 23 дні; - суддя Городоцького районного суду Львівської області з 01.02.1996 року по 04.01.2002 року, що становить 05 років 11 місяців 04 дні; - суддя, голова суду Дубровицького районного суду Рівненської області з 08.01.2002 року по 18.07.2007 року, що становить 05 років 06 місяців 11 днів; - суддя, голова Сокальського районного суду Львівської області з 19.07.2007 року по 31.08.2016 року, що становить 09 років 01 місяць 13 днів; Згідно з військовим квитком НОМЕР_1 , ОСОБА_1 проходив військову службу з 17.10.1985 по 17.11.1987 на посадах рядового та сержантського складу. Відповідно до Архівної довідки Львівського національного університету імені Івана Франка від 16.09.2016 №605-А ОСОБА_1 був зарахований студентом І курсу юридичного факультету денної форми навчання на підставі Наказу ректора №417 від 15.07.1988. Завершив навчання на юридичному факультеті денної форми навчання та отримав диплом з присвоєнням відповідної до профілю кваліфікації «юрист» на підставі Наказу ректора №481 від 30.06.1993. Постановою Червоноградського міського суду Львівської області від 02.10.2017 у справі №454/999/17, залишеним без змін Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2018 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Сокальського об`єднаного управління ПФУ Львівської області щодо не проведення ОСОБА_1 , судді у відставці, перерахунку щомісячного довічного грошового утримання. Зобов`язано Сокольське об`єднане управління ПФУ Львівської області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи судді, що дає право на відставку, половину строку навчання за денною формою на юридичному факультеті вищого навчального закладу та календарний період проходження строкової військової служби. Зобов`язано Сокальське об`єднане управління ПФУ Львівської області здійснити ОСОБА_1 , судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання з 19 жовтня 2016 року у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді: з суми 21750 грн. за період жовтень-листопад; з суми 24000 грн. починаючи з 01.12.2016 р., без обмежень граничного розміру, із врахуванням раніше виплачених сум. У решті вимог відмовлено. У зв`язку з визнанням положень пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII неконституційними, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Львівській області ОСОБА_1 видано Довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 452 від 05.03.2020 року. Відповідно до довідки № 452 від 05.03.2020 року станом на 18 лютого 2020 року суддівська винагорода ОСОБА_1 , яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 94 590, 00 грн., у тому числі:

1. Посадовий оклад 63 060, 00 грн.,

2. Доплата за вислугу років (50 %) 31 530, 00 грн. Довідка видана на підставі п. 4 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». 27.07.2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у якій просив під час здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII зарахувати до стажу роботи, що дає право на одержання щомісячного довічного грошового утримання, крім стажу на посадах судді, календарний період проходження строкової військової служби (Служби в Збройних силах СРСР) з 17.10.1985 року по 19.11.1987 року, половину строку навчання на денній формі навчання у Львівському державному університеті імені Івана Франка з 15.07.1988 року по 30.06.1993 року та 03 (три) роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, визначивши сукупний стаж роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 28 років 01 місяць 24 дні, а також, здійснити перерахунок та виплату мого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII в розмірі 66 % (шістдесяти шести відсотків) суддівської винагороди, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року. Листом Відділу обслуговування громадян № 8 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 04.09.2023 року за вих. № 1300-5211-8/127562 позивачу скеровано рішення про відмову в перерахунку пенсії відділу перерахунків пенсій № 2 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 02.08.2023 № 913250158299 та відповідь від 11.08.2023 № 1300-5202-8/117412. У рішенні про відмову в перерахунку пенсії відділу перерахунків пенсій № 2 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 02.08.2023 № 913250158299 вказано, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці з 18.02.2020 чинним законодавством не передбачено. Таким чином, відсутні підстави для проведення перерахунку. Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 11.08.2023 № 1300-5202-8/117412 повідомлено, що відповідно до постанови Червоноградського міського суду Львівської області у справі № 454/999/17 від 02.10.2017 враховано до стажу роботи судді половину строку навчання за денною формою на юридичному факультеті вищого навчального закладу та календарний період проходження строкової військової служб Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся із позовом до суду. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції з того, що відповідач протиправно не зарахував до стажу роботи на посаді судді, з якого обчислюється розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 половини періоду його навчання у вищому навчальному закладі, що складає 02 роки 05 місяців 23 дні та період проходження строкової військової служби, що складає 02 роки 01 місяць 03 дні. Оцінюючи доводи позивача щодо наявності підстав для зарахування до його стажу роботи на посаді судді трьох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, суд першої інстанції виходив з того, що чинними на момент обрання та звільнення позивача у відставку нормами законодавства було передбачено зарахування до стажу роботи на посаді судді періоду роботи на посадах, які передували призначенню позивача на посаду судді. Записами трудової книжки ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 підтверджується, що позивач: 01.08.1993 прийнятий на посаду стажиста Личаківського районного суду м. Львова; 01.12.1995 переведений стажистом Городоцького районного суду Львівської області. Таким чином, період роботи позивача на посаді на посаді стажиста Личаківського районного суду м. Львова та стажиста Городоцького районного суду Львівської області відповідно до ч. 2 статті 137 Закону № 1402-VIII повинен був бути зарахований до стажу роботи на посаді судді як досвід роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Враховуючи викладене суд першої інстанції вважає, що до стажу роботи ОСОБА_1 як судді, що дає йому право на призначення щомісячного довічного грошового утримання, підлягають зарахуванню: період проходження строкової військової служби з 17.10.1985 по 19.11.1987 2 роки 01 місяць 03 дні; половина строку навчання в Львівському державному університеті ім. Івана Франка з 15.07.1988 по 30.06.1993 02 роки 05 днів 23 дні; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) в галузі права, необхідний для призначення на посаду судді - 2 роки. Отже, загальний стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді становить 27 років 01 місяць 24 дні. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, та зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до статті 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. Законом № 2509-VIII від 12.07.2018 статтю 137 Закону № 1402-VIII доповнено частиною 2 такого змісту: «До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності),вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.» У рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини). Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Водночас, прямої вказівки на те, що норми частини 2 статті 137 Закону №1402-VIII застосовуються до осіб, які реалізували своє право на відставку до 05.08.2018 цей Закон не містить. Відповідно передбачені частиною 2 статті 137 Закону №1402-VIII положення щодо зарахування (перерахунку) стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) на посаді судді застосовуються з дати набрання чинності Законом №2509-VIII, тобто з 05.08.2018. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №520/11431/18 та від 23.06.2022 у справі №560/937/19, від 19 липня 2023 року у справі №560/9495/22. Згідно з частиною 4 пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Пункт 34 розділу XII доповнено абзацом четвертим згідно із Законом України «Про вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 №1798-VIII, який набрав чинності з 05.01.2017. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2021 року у справі №9901/15/21 вказала: «…при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж роботи судді в галузі права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення. Виражене й закріплене в частині 2 статті 137 Закону № 1402-VIII положення (припис) про те, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, означає, що до стажу роботи на посаді судді і прирівняних до нього стажів роботи (абзац четвертий пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII) додається (може додаватися) ще один вид (чи види) роботи (професійної діяльності), який раніше не охоплювався поняттям стажу роботи на посаді судді. Під цим стажем у вимірі чинного законодавчого визначення поняття «стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді», треба розуміти за якісними властивостями вид (види) певної роботи (професійної діяльності) в галузі права, який відрізняється від суддівської і прирівняної до неї роботи та має часові (кількісні) межі (строк роботи). Велика Палата Верховного Суду констатує, що вимоги до кандидатів на посаду судді були по-різному визначені законодавством України, що діяло на день їх призначення (обрання) на посаду судді, а тому такі вимоги можуть вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо обчислення стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, залежно від змісту цих вимог, визначених законодавством, яке було чинним на час призначення (обрання) на посаду судді». Аналогічну правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 24 жовтня 2019 року у справі № 9901/2/19, від 17 вересня 2020 року у справі № 9901/302/19. Отже у разі здійснення перерахунку стажу обов`язково необхідно враховувати порядок призначення (обрання) кожного окремого судді на посаду вперше, оскільки при призначенні (обранні) суддів на посаду вперше застосовувалися різні вимоги до стажу, необхідного для зайняття посади судді, які діяли на момент такого призначення (обрання). На час обрання позивача на посаду судді статус суддів визначав Закон України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-XII, у відповідній редакції (далі Закон № 2862-XII), відповідно до частини 1 статті 7 якого право на зайняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, військового суду гарнізону має громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років. Оскільки до стажу роботи на посаді судді зараховується стаж роботи судді в галузі права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на зарахування до стажу роботи на посаді судді, додатково саме 2 років стажу (досвіду роботи) професійної діяльності у сфері права. Щодо покликання апелянта про застосування до спірних правовідносин в частині зарахування роботи до стажу роботи на посаді судді, з якої обчислюється щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, виключно положень статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, то таке на переконання суду апеляційної інстанції є безпідставним, оскільки до позивача не може бути застосована норма права щодо стажу, необхідного для зайняття посади судді, які не діяли на момент такого призначення (обрання). Враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що стаж на посаді суду позивача становить 27 років 01 місяць 24 дні, зважаючи на те що, відповідно ч.3 ст.142 Закону № 1402 щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, отже щомісячне грошове утримання позивача повинне складати 64 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Згідно ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування. Щодо заявленого клопотання представника позивача у відзиві на апеляційну скаргу про стягнення з відповідача судових витрат у справі, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу під час апеляційного розгляду, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до приписів частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. При цьому, положеннями частини 6 та частини 7 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Окрім того, за змістом частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18 вказав, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив із того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У пункті 269 цього рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI). За змістом статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань. Згідно із визначенням, наведеним у статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено не лише те, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також і те, що за конкретних обставин справи витрати сторони на правничу допомогу були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Як слідує з матеріалів справи, професійна правнича допомога у цій справі надавалася адвокатом Раневичом О.Ю. на підставі договору про надання правничої допомоги № 27 від 27.09.2023 та ордеру серії ВС № 1263167 від 22.02.2024. На підтвердження надання правової допомоги в апеляційній інстанції представником позивача надано акт надання професійної правничої допомоги №01/12 від 22.02.2024 року, відповідно до якого розмір гонорару адвоката становить 5000 грн (консультація клієнта, на стадії апеляційного розгляду справи - 1 000 грн.; підготовка та подання відзив на апеляційну скаргу, в тому числі, ознайомлення з апеляційною скаргою та матеріалами справи - 4 000 грн.) Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що заявлений представником позивача до відшкодування сума витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, розмір витрат на правничу допомогу належить зменшити до 1000,00 грн. Підсумовуючи викладене апеляційний суд дійшов висновку про наявність фактичних та правових підстави для стягнення з апелянта - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь позивача витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню. Керуючись ст. 139, 308, 311, 315, 316, 321,322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року у справі № 380/23509/23- без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області ( Код ЄДРПОУ 13814885, адреса: вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, Львівська область, 79016) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) 00 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 10 квітня 2024 року