Постанова ККС ВС № 756/15397/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 жовтня 2023 року м. Київ справа № 756/15397/19 провадження № 51-3647 км 23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, без місця реєстрації на території України, остання відома адреса фактичного проживання: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 та ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, частинами 2 і 3 ст. 307 КК України, і призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 263 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 2 ст. 307 КК України - у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 307 КК України -у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначено ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна. Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України вирішено зарахувати ОСОБА_7 у строк покарання його попереднє ув`язнення в цьому кримінальному провадженні в період з 25 березня 2021 року по 14 жовтня 2022 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження. Відповідно до вироку суду ОСОБА_7 у невстановлений час та в невстановленому місці незаконно придбав і почав зберігати без мети збуту за місцем свого мешкання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , пістолет «Beretta» моделі «950 BS», № НОМЕР_1 , калібру 25 (6,35 мм), що належить до нарізної вогнепальної зброї та є самозарядним пістолетом; 12 патронів із маркуванням АКБС 9РА калібру 9 мм P.A., які належать до боєприпасів гладкоствольної вогнепальної зброї і є пістолетними патронами; 36 патронів із маркуванням «S&B 9 mm P.A. Blanc» калібру 9 мм P.A., які належать до боєприпасів гладкоствольної вогнепальної зброї; 6 патронів із маркуванням «Geco 6.35» калібру 6,35 Вг, які належать до боєприпасів нарізної вогнепальної зброї та є пістолетними патронами. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на придбання і зберігання вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу, ОСОБА_7 поклав указані вище предмети до шухляди столу у своїй кімнаті за місцем свого проживання, де і продовжив зберігати без мети збуту. Таким чином, ОСОБА_7 придбав та зберігав вогнепальну зброю і бойові припаси без передбаченого законом дозволу, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України. Крім того, у не встановлені досудовим розслідуванням час та місці невстановленим способом ОСОБА_7 з метою здобування коштів і матеріальних благ для свого існування незаконно придбав п`ять поліетиленових зіп-пакетів із кристалоподібною речовиною всередині, та 21 пігулку, які містять психотропну речовину - МДМА, загальною масою не менше 6,042 г, що є великим розміром, 8 поліетиленових зіп-пакетів із речовиною рослинного походження, що містить в собі особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, загальною масою не менше 3,35 г, 5 поліетиленових зіп-пакетів, усередині яких знаходилася кристалоподібна речовина, та 2 пігулки, які містять психотропну речовину 4-ММС загальною масою не менше 2,414 г, що є великим розміром, а також психотропну речовину - гама-бутиролактон масою не менше 21,13 г, що є великим розміром, після чого переніс вищевказані наркотичні засоби та психотропні речовини до автомобіля «Mazda 6», д.н.з. НОМЕР_2 , який перебував у його користуванні, де почав незаконно зберігати особливо небезпечний наркотичний засіб та психотропну речовину у великих розмірах з метою збуту. Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачувався в незаконному придбанні та зберіганні особливо небезпечного наркотичного засобу і психотропної речовини у великих розмірах з метою збуту, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України. Крім того, у не встановлені досудовим розслідуванням час та місці й у невстановлений спосіб ОСОБА_7 з корисливих мотивів, незаконно придбав 32 поліетиленові зіп-пакети, з порошкоподібною речовиною, котра містить психотропну речовину - амфетамін, загальною масою не менше 30,255 г, що є особливо великим розміром, після чого переніс вищевказану психотропну речовину до автомобіля «Mazda 6», д.н.з. НОМЕР_2 , який перебував у його користуванні, де почав незаконно зберігати психотропну речовину в особливо великих розмірах з метою збуту. Таким чином, ОСОБА_7 незаконно придбав та зберігав психотропну речовину в особливо великих розмірах з метою збуту, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК України. Київський апеляційний суд своєю ухвалою від 23 березня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Оболонського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2022 року стосовно ОСОБА_7 - без змін. Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги У касаційних скаргах ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий судовий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування доводів поданих касаційних скарг зазначають, що апеляційний суд не мотивував свого рішення в частині того, що: · матеріали кримінального провадження не містять документів, які б підтверджували повноваження прокурорів та слідчих у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 за частинами 2 і 3 ст. 307 КК України, у зв`язку з чим докази у справі є недопустимими; · право ОСОБА_7 на захист було порушено, оскільки останнього не було забезпечено захисником під час проведення обшуку автомобіля та його затримання. Крім того, ОСОБА_7 у своїй касаційній скарзі стверджує, що · положення ч. 3 ст. 263 КК України не регламентують конкретного порядку здачі органам влади зброї та боєприпасів; · суди не надали оцінки доводам сторони захисту про те, що він добровільно передав працівникам поліції зброю і бойові припаси; · апеляційний суд безпосередньо не дослідив доказів у справі. Також сторона захисту вважає, що апеляційний суд не врахував практики Верховного Суду та постановив ухвалу з порушенням статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК України). Позиції учасників судового провадження Прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг, просив залишити рішення судів без зміни. Захисник ОСОБА_6 підтримав касаційні скарги, просив їх задовольнити. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій. Натомість зазначені обставини, на які посилається в касаційних скаргах сторона захисту, були предметом перевірки в судах першої та апеляційної інстанцій. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суди дійшли висновку про винуватість ОСОБА_7 у кримінальних правопорушеннях, передбачених ч. 1 ст. 263, частинами 2 і 3 ст. 307 КК України, та призначили йому відповідне покарання. Так, суди обґрунтували свої рішення в частині доведеності винуватості ОСОБА_7 у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 1 ст. 263 КК України показаннями ОСОБА_7 , свідка ОСОБА_9 , письмовою заявою-згодою ОСОБА_7 , написаною власноручно, про надання добровільної згоди працівникам поліції на проведення огляду квартири, протоколом огляду місця події від 28 вересня 2019 року, ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2019 року, висновком експерта від 24 жовтня 2019 року № 8-2/825, постановою слідчого від 11 листопада 2019 року про визнання предметів речовими доказами. Крім того, суди обґрунтували свої рішення в частині доведеності винуватості ОСОБА_7 у кримінальних правопорушеннях, передбачених частинами 2 і 3 ст. 307 КК України, поясненнями ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , протоколом обшуку автомобіля від 25 березня 2021 року, відеозаписом вказаного обшуку, ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 26 березня 2021 року про надання дозволу на проведення обшуку автомобіля, висновками судових експертиз від 24 червня 2021 року № СЕ-19/111-21/14286-НЗПРАП, від 26 березня 2021 року № СЕ-19/111-21/13872-НЗПРАП, протоколом затримання від 25 березня 2021 року, протоколом огляду вилучених телефонів від 03 травня 2021 року. Щодо доводів касаційної скарги про наявність добровільної передачі зброї органам влади Доводи в цій частині були предметом розгляду судів попередніх інстанцій. Так, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визнав, що заява ОСОБА_7 про надання згоди на огляд квартири є підставою для проникнення до житла за добровільною згодою особи, яка ними володіє, а не добровільною здачею органам влади зброї і бойових припасів у розумінні ч. 3 ст. 263 КК України. Як установили суди попередніх інстанцій, згідно з письмовою заявою від ОСОБА_7 (без дати), написаної власноручно на ім`я начальника Оболонського УП ГУНП в м. Києві, ОСОБА_7 надав добровільну згоду працівникам поліції на проведення огляду квартири АДРЕСА_1 , де він мешкає. Крім того, за даними протоколу огляду місця події від 28 вересня 2019 року в період з 08:57 до 09:20 було здійснено невідкладний огляд квартири АДРЕСА_1 , в ході якого в ОСОБА_7 за місцем його проживання було виявлено та вилучено такі предмети: один - схожий на пістолет, один - схожий на револьвер, і предмети, схожі на боєприпаси. Зазначене також підтверджується й ілюстративними таблицями до вказаного протоколу огляду та відтвореним у судовому засіданні відеозаписом вказаної слідчої дії - огляду житла обвинуваченого, протоколом огляду предмета від 30 вересня 2019 року, відповідно до якого був переглянутий відеоматеріал з огляду місця події від 28 вересня 2019 року. Надалі ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2019 року у справі за унікальним номером 756/13121/19 було надано дозвіл слідчому на проведення огляду приміщення квартири АДРЕСА_1 з метою вилучення зброї та боєприпасів. При цьому, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. Аналізуючи твердження засудженого про добровільну передачу органам державної влади зброї та боєприпасів, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 263 КК України, колегія суддів виходить з того, що згідно з ч. 3 ст. 263 КК звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої. Добровільна видача означає, що особа має реальну можливість та усвідомлює, що і надалі безперешкодно може зберігати предмети цього злочину, проте за власним бажанням (незалежно від причин та мотивів) здає їх органу влади. Як свідчать установлені судами обставини, засуджений повідомив орган досудового розслідування про факт зберігання зброї і боєприпасів за умов, коли усвідомив неможливість і надалі безперешкодно зберігати предмети злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, оскільки вони неминуче будуть виявлені під час слідчої дії. За таких умов видача предметів злочину не містить підстав для застосування ч. 3 ст. 263 КК України, тому доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_7 добровільно видав зброю та боєприпаси є безпідставними. Щодо доводів про порушення права на захист ОСОБА_7 через те, що останній не був представлений захисником під час обшуку та затримання Указані доводи також були предметом розгляду апеляційного суду. Як установили суди, у ході затримання ОСОБА_7 йому були роз`яснені права, як того вимагає КПК України, зокрема право мати захисника, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти себе, що підтверджується відповідним протоколом, який наявний у матеріалах цього кримінального провадження (т. 2,а. п. 120 - 123). За змістом протоколу затримання ОСОБА_7 , уповноважена особа, яка зазначена у протоколі, у присутності двох понятих, яким відповідно до вимог чинного законодавства було роз`яснено їхні права й обов`язки, виконала зазначені вище вимоги закону, тобто ОСОБА_7 було роз`яснено підстави його затримання та у вчиненні якого кримінального правопорушення він підозрюється, його права й обов`язки, у тому числі, роз`яснено право на захист. Зауважень і доповнень до протоколу від учасників слідчої дії не надходило. Разом з цим колегія суддів зауважує, що протоколом і відеозаписом вказаної слідчої дії підтверджується, що ОСОБА_7 не просив у слідчого залучити захисника під час цієї слідчої дії для представлення його інтересів, хоча не був позбавлений можливості заявити про це. Матеріали справи також не містять і відомостей про те, що останньому було відмовлено в такому клопотанні. До того ж Верховний Суд вважає неспроможними доводи захисника про те, що на момент проведення обшуку автомобіля ОСОБА_7 був підозрюваний у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, а тому участь захисника була обов`язковою. Так, відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування № 12021100030000803 вказаний обшук автомобіля здійснювався 25 березня 2021 року з 21:26 до 21:43 за безпосередньою участю ОСОБА_7 , після чого відбулося затримання останнього того ж дня о 21:30, а повідомлення про підозру йому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, було вручено наступного дня - 26 березня 2021 року о 19:00. Таким чином, на момент проведення обшуку автомобіля і затримання ОСОБА_7 не мав статусу підозрюваного у вчиненні особливо тяжкого злочину. При цьому колегія суддів приймає до уваги, що ОСОБА_7 було роз`яснено право на захист та відсутність заяв останнього про залучення захисника під час обшуку та затримання. Крім цього, реєстр матеріалів цього кримінального проваджень містить відомості щодо залучення захисника ОСОБА_12 29 березня 2021 року. У зв`язку з наведеним колегія суддів уважає, що відсутність захисника під час обшуку та затримання, за обставин цієї справи, не вказує на порушення права ОСОБА_7 на захист і не свідчить про недопустимість результатів обшуку та відповідно не може вважатися порушенням вимог кримінального процесуального закону. Щодо доводів касаційних скарг про відсутність документів на підтвердження повноважень прокурорів і слідчих у кримінальному провадженні № 12021100030000803 від 25 березня 2021 року за частинами 2, 3 ст. 307 КК України Усупереч доводам захисника, з матеріалів справи вбачається, що 26 березня 2021 року заступник Деснянської окружної прокуратури м. Києва ухвалив постанову про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12021100030000803 від 25 березня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, у складі прокурорів Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , якого призначено старшим групи прокурорів (т. 1, а. п. 132). Так, відповідно до висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 477/426/17 постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами. Якщо в суді першої інстанції це питання не ставилося, а виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах. У ході касаційного розгляду сторона обвинувачення надала вказану постанову від 26 березня 2021 року про призначення групи прокурорів, а також постанови Деснянського УП ГУНП у м. Києві від 25 березня 2021 року і від 15 червня 2021 року про створення групи слідчих та постанову Деснянського УП ГУНП у м. Києві від 26 березня 2021 року про зміну кваліфікації кримінального правопорушення. Копії вказаних процесуальних документів було долучено до матеріалів провадження. Так, постановою Деснянського УП ГУНП у м. Києві від 25 березня 2021 року призначено групу слідчих у кримінальному провадженні № 12021100030000803 від 25 березня 2021 року, до складу якої включені слідчі ОСОБА_15 (старший слідчої групи), ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , ОСОБА_18 . Надалі постановою Деснянського УП ГУНП у м. Києві від 15 червня 2021 року призначено групу слідчих у кримінальному провадженні № 12021100030000803 від 25 березня 2021 року, до складу якої включені слідчі ОСОБА_15 (старший слідчої групи), ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , ОСОБА_19 . Таким чином, матеріалами справи підтверджено повноваження прокурорів та слідчих, а тому доводи касаційних скарг у цій частині не є слушними. Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_7 про те, що апеляційний суд не досліджував безпосередньо доказів Так, згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК України, та сформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження. За змістом ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які було отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих сторонами обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження. Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, сторона захисту зверталася до суду із заявою про дослідження ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року, а також від 26 березня 2021 року про надання дозволу на проведення обшуку автомобіля. Журналом судового засідання Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року підтверджується, що суд задовольнив указане клопотання та дослідив зазначені судові рішення. При цьому матеріали справи не містять інших клопотань про повторне дослідження всіх доказів, а тому суд апеляційної інстанції, враховуючи принцип змагальності сторін кримінального провадження, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створюючи необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, не мав підстав для повторного дослідження доказів за відсутності відповідного клопотання. Отже, відсутність обґрунтованого клопотання сторони кримінального провадження про дослідження доказів, за умови того, що в оскарженому вироку суд дав оцінку всім доказам, на неправильну оцінку яких посилається сторона на стадії апеляційного оскарження вироку, не зумовлює обов`язку апеляційного суду повторно досліджувати обставини, встановлені під час кримінального провадження, та не створює передумов для використання апеляційним судом свого права дослідити нові докази за наявності підстав, регламентованих положеннями ч. 3 ст. 404 КПК України. Таким чином, за відсутності мотивованого клопотання про повторне дослідження доказів, яке обов`язково має відповідати положенню ч. 3 ст. 404 КПК України, апеляційний суд, погоджуючись із судом першої інстанції, не повинен досліджувати ці докази, а тому доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК України у цій частині є необґрунтованими. Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладено на сторону обвинувачення, яка повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було. Тобто дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин було вчинено, і обвинувачений є винним у вчиненні саме цього злочину. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотрималися положень ст. 22 КПК України, згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідили усі докази, запропоновані стороною обвинувачення, дали їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку. Решта доводів касаційних скарг сторони захисту висновків суду апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що на підставі вимог ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції. Ураховуючи наведене, Суд вважає, що ухвала апеляційного суду є законною й обґрунтованою, належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України, тому касаційні доводи сторони захисту в цій частині теж неприйнятні. Інші ж доводи касаційних скарг не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, а тому підстав для задоволення скарг немає. Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд ухвалив: Ухвалу Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року залишити без зміни, а касаційні скарги ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 - без задоволення. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3